Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

86. Угруповання формації карагани скіфської

(Caraganeta scythicae)

Асоціації. Валіськокострицево–скіфськокараганова (Caraganetum (scythicae) festucosum (valesiacae)), українськоковилово–скіфськокараганова (Caraganetum (scythicae) stiposum (ucrainicae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 15,0–17,2; І; 3; «рідкісні».

Поширення в Україні. Центральна та східна частина степової зони України (Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Схили річкових долин, балок та окремих гір із щебенистими змитими чорноземними ґрунтами.

Біотоп. Валіськокострицево-ковилові степи.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості домінанта та співдомінантів. Домінант – карагана скіфська (Caragana scythica) – занесений до ЧКУ та ЄЧС. Співдомінант – ковила українська (Stipa ucrainica) – занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Ендемічні угруповання, домінант яких є південно-причорноморським ендеміком.

Ценотична структура та флористичне ядро. Одноярусні угруповання, диференційовані на під’яруси. Загальне проективне покриття угруповань – 65–80%, проективне покриття домінанту – карагани скіфської – 20– 40%, співдомінантів – ковили української або костриці валіської (Festuca

valesiaca) – 20%. У складі угруповань представлені типові степові види, а саме: кринітарія волохата (Crinitaria villosa), льон австрійський (Linum austriacum), л. тонколистий (L. tenuifolium), шавлія поникла (Salvia nutans), астрагал український (Astragalus ucrainicus), ковила Лессінга (Stipa lessingiana), кипець гребінчастий (Koeleria cristata) тощо.

Потенціал відновлюваності. Дуже слабкий.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому ПЗ (відділення Хомутовський степ), РЛП «Половецький степ», ботанічній пам’ятці природи загальнодержавного значення «Балка Гірка» (Донецька обл.); ПЗ «Єланецький степ» (Миколаївська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Пошук та картування нових місцезнаходжень та включення їх до екомережі та територій природно-заповідного фонду. Моніторинг за станом угруповання.

Джерела інформації. Перспективная сеть …, 1987; Вакаренко та ін., 1996; Ткаченко та ін., 1998; Вакаренко та ін., 2000.

Л.П. Вакаренко

87. Угруповання формації ковили Браунера

(Stipeta braunerii)

Асоціації. Валіськокострицево–браунероковилова (Stipetum (braunerii) festucosum (valesiacae)), волохатокринітарієво–браунероковилова (Stipetum (braunerii) crinitariosum (villosae)), вузьколистоковилово–браунероковилова (Stipetum (braunerii) stiposum (tirsae)), гребінчастокипцево–браунероковилова (Stipetum(braunerii)koeleriosum(cristatae)),кальєчебрецево–браунероковилова (Stipetum (braunerii) thymosum (callieri)), каппадокійськостоколосово– браунероковилова (Stipetum (braunerii) bromopsidosum (cappadocicae)),

кримськочебрецево–браунероковилова (Stipetum (braunerii) thymosum (taurici)), низькоосоково–браунероковилова (Stipetum (braunerii) caricosum (humilis)), стевеносонцецвітово–браунероковилова (Stipetum (braunerii) helianthemosum (stevenii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,4; І; 3; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Гірський Крим, Тарханкутський та Керченський п-ви.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Переважно південні, рідше східні та західні схили до висоти 1000–1400 м н. р. м. з дерново-карбонатними або чорноземними ґрунтами на вапняках.

Біотоп. Справжні степи злакові.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості. Домінант (ковила Браунера (Stipa brauneri)) та співдомінант (ковила вузьколиста (Stipa tirsa)) занесені до ЧКУ.

Ботаніко–географічна значущість. Кримсько-новоросійські ендемічні угруповання.

Ценотична структура та флористичне ядро. Загальне проективне покриття травостою коливається від 40 до 80%. Перший під’ярус заввишки до 40 см формує ковила Браунера (20–60%) за участю ковили вузьколистої, тонконогу безплідного (Poa sterilis), костриці валіської (Festuca valesiaca). Другий під’ярус (до 40%), висотою до 20 см, відповідно до асоціації, формують чебрець Кальє (Thymus callieri) та ч. кримський, (Th. tauricus), осока низька (Carex humilis), сонцецвіт Стевена (Helianthemum stevenii) тощо. У складі угруповань переважають понтичні степові види, а саме: ковила волосиста (Stipa capillata), кринітарія волохата (Crinitaria villosa), шавлія поникла (Salvia nutans) з участю на яйлі лучно-степових, таких як осока низька (Carex humilis), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), лисохвіст піхвовий (Alopecurus vaginatus), роговик Біберштейна (Cerastium biebersteinii) тощо; в передгір’ях спостерігається участь середземноморських видів, зокрема белевалії сарматської (Bellevalia sarmatica), юринеї брудної (Jurinea sordida), маренки Стевена (Asperula stevenii), чебрецю Кальє (Thymus callieri) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регламентованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Карадазькому ПЗ, Опукському ПЗ, Казантипському ПЗ, комплексній пам’ятці природи загальнодержавного значення «Гора Ак-Кая», ландшафтних заказниках місцевого значення «Джангульський», «Ділянка степу на Тарханкутському півострові», «Ділянка степу біля с. Сонячне» (АР Крим).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Моніторинг стану угруповань. Включення місцезростань до територій та об’єктів природно-заповідного фонду і екомережі.

Джерела інформації. Шеляг-Сосонко, Дидух, 1980; Вакаренко, Дідух, 1985; Шеляг-Сосонко, Дидух, Молчанов, 1985; Зеленая книга …, 1987; Дидух, 1992.

Л.П. Вакаренко

88. Угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae)

Асоціації. Бліднуватокострицево–волосистоковилова (Stipetum (capillatae) festucosum (pallentis)), бородачево-волосистоковилова (Stipetum (capillatae) botriochloosum (ischaemi)), валіськокострицево–волосистоковилова (Stipetum (capillatae) festucosum (valesiacae)), волзькокалофаково–волосистоковилова (Stipetum (capillatae) calophacosum (wolgaricae)), волосистоковилова чиста (Sti- petumcapillataepurum),гребінчастокипцево–волосистоковилова(Stipetum(cap- illatae)koeleriosum(cristatae)),залеськоковилово–волосистоковилова(Stipetum (capillatae) stiposum (zalesskii)), кущовокараганово–волосистоковилова (Stipetum (capillatae) caraganosum (fruticis)), лессінгоковилово–волосистоковилова (Stipetum (capillatae) stiposum (lessingianae)), найкрасивішоковилово– волосистоковилова (Stipetum (capillatae) stiposum (pulcherrimae)), низькоосоково–волосистоковилова (Stipetum (capillatae) caricosum (humilis)), пірчастокуцоніжково–волосистоковилова (Stipetum (capillatae) brachypodiosum (pinnati)), пісковоперстачево–волосистоковилова (Stipetum (capillatae) potentillosum (arenariae)), різнобарвнотонконогово–волосистоковилова (Stipetum (capillatae) poosum (versicoloris)), українськоковилово–волосистокови- лова (Stipetum (capillatae) stiposum (ucrainicae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 8,0–13,8; І, ІІ; 4; «типові».

Поширення в Україні. На всій території України, на Українському Поліссі та в Українських Карпатах трапляється спорадично.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Вододіли з сухими глинистими і супіщаними чорноземними та каштановими ґрунтами, кам’янисті схили, галявини байрачних лісів. Екологічна амплітуда домінанта синтаксону є найширшою серед кови-

лів, що забезпечує їй високу витривалість та повсюдність поширення. Угруповання вразливі до розорювання, але стійкі до інших видів антропогенного впливу (витоптування, випалювання, випасання, викошування).

Біотоп. Лучні різнотравно-злакові та справжні злакові степи, південні полиново-злакові степи, засолені степи.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Одні з типових, найпоширеніших і найстійкіших степових угруповань. Домінант (ковила волосиста (Stipa capillata)) та співдомінанти (к. Лессінга (S. lessingiana), к. найкрасивіша (S. pulcherrima), к. українська (S. ucrainica), тонконіг різнобарвний (Poa versicolor)) занесені до ЧКУ; калофака волзька (Calophaca wolgarica) – до ЧКУ та ЄЧС; ковила Залеського (S. zalesskii) – до ЧКУ, ЄЧС та до ЧК МСОП.

Ботаніко-географічна значущість. В Україні домінант сягає північної межі ареалу. Тут угруповання маркують належність екотопів та угідь до степових.

Ценотична структура та флористичне ядро. Лучно-степові та степові угруповання двох’- триярусні з загальним проективним покриттям від 40 до 95%. У чагарникових степах перший ярус формують степові чагарники, а другий розчленяється на 2-3 під’яруси. До складу першого під’ярусу (60–100 см заввишки) найчастіше входять ковила волосиста (тирса), стоколос прибережний (Bromopsis riparia), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), тонконіг різнобарвний (Poa versicolor), шавлія поникла (Salvia nutans), рутвиця мала (Thalictrum minus), чистець прямий (Stachys recta), а також види пирію (Elytrigia) та ковили (Stipa). У другому під’ярусі (20–40 см заввишки) переважаютькострицяваліська(Festucavalesiaca),к.бліднувата(F.pallens),куцоніжка пірчаста (Brachypodium pinnatum), бородач звичайний (Botriochloa ischaemum), кипець гребінчастий (Koeleria cristata) та види степового різнотрав’я – горицвіт весняний (Adonis vernalis) і г. волзький (A. wolgensis). У третьому під’ярусі (заввишки до 20 см) звичайно переважають осока низька (Carex humilis), перстач пісковий (Potentilla arenaria), види чебрецю (Thymus), суниця зелена (Fragaria viridis) та ін. Третій ярус формують мохи та лишайники. В травостоях переважають степові, головним чином причорноморсько-казахстанські види (ковила волосиста, к. Лессінга, костриця валіська, тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia)), а також причорноморські види (ковила українська, стоколос прибережний, шавлія поникла, ш. австрійська (S. austriaca), ш. дібровна (S. nemorosa), чистець прямий, гвоздика Маршаллова (Dianthus marschallii)).

Потенціал відновлюваності. На перелогах відновлення угруповань досить тривале, а на степових збоях – відносно швидке у порівнянні з іншими ковиловими угрупованнями. Цим обумовлені сучасні загальні тенденції поширення, які характеризуються неухильним скороченням ареалу, його фрагментацією.

Pежим збереження. Заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в БЗ «Асканія-Нова», Чорноморському БЗ, у всіх відділеннях Українського степового ПЗ, Луганського ПЗ та ПЗ «Єланецький степ», а також у багатьох степових заказниках і пам’ятках природи.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Охорона цілинних степових решток. Впровадження сталих і помірних рівнів впливу на заповідні степові фітосистеми як регулювальних заходів їх розвитку. Регламентація пасовищних навантажень та пірогенних впливів. Недопущення розорювання і забудови цілинних та староперелогових ділянок степу, реконструкція степових угруповань на виснажених орних землях та дотримання інших елементів раціонального природокористування в степовій смузі.

Джерела інформації. Білик, 1973, 1973а,б,в; Злаки України, 1977; Билык, Лавренко, 1980; Лавренко, 1980; Зеленая книга ..., 1987; Дідух та ін., 1998; Ткаченко та ін., 1998; Ткаченко, 2004.

В.С. Ткаченко

89. Угруповання формації ковили вузьколистої

(Stipeta tirsae)

Асоціації. Валіськокострицево–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) festucosum (valesiacae)), вузьколистоковилова чиста (Stipetum tirsae purum), залеськоковилово–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) stiposum (zalesskii)), кальєчебрецево–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) thуmosum (callieri)), ковилолистопирійово–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) elytrigiosum (stipifoliae)), кущовокараганово–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) caraganosum (fruticis)), лессінгоковилово–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) stiposum (lessingianae)), найкрасивішоковилово– вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) stiposum (pulcherrimae)), низькоосоково–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) caricosum (humilis)), ранньоосоково–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) caricosum (praecocis)), руськоволошково–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) centaurosum (ruthenici)), середньопирійово–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) elytrigiosum (intermediae)), стевеносонцецвітово–вузьколистоковилова (Stipetum (tirsae) helianthemosum (stevenii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 8,0–14,5; І, ІІ; 3; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Лісостеп, північна та південно-східна частина підзони справжніх степів, лучні степи кримських яйл та кримські передгір’я.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Схили північної експозиції, днища улоговин та інші депресії, галявини та окраїни байрачних лісів на добре розвинених потужних і звичайних малогумусних чорноземах. Уникають пісків та засолених ґрунтів.

Біотоп. Лучні різнотравно-злакові степи. Різнотравно-ковилові (AstragaloStipion) з домінуванням різних видів ковили, зокрема к. найкрасивішої (Stipa pulcherrima), к. пірчастої (S. pennata) та к. вузьколистої (S. tirsa).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості домінанту та співдомінантів. Домінант маркує лучностепові ознаки степових фітосистем. Домінант (ковила вузьколиста) та співдомінанти (ковила Лессінга (S. lessingiana) і к. найкрасивіша) занесені до ЧКУ. Співдомінанти – пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia) та ковила Залеського (S. zalesskii) – занесені до ЧКУ, ЄЧС та ЧК МСОП.

Ботаніко-географічна значущість. Угруповання відносяться до типових зональних формувань, які визначають регіональні просторові та функціональні ценоструктури степового біому.

Ценотична структура та флористичне ядро. За небагатьма виключеннями (специфічні форми антропогенного впливу) полідомінантні угруповання відзначаються значною щільністю травостоїв (проективне покриття 85-95%, крім кримських – 60–70%), високою видовою насиченістю та слабкою вертикальною диференціацією. В чагарниково-степових угрупованнях розрізняють два яруси, з яких перший (80–100 см заввишки) формує карагана кущова (Caragana frutex), з осібним покриттям від 5 до 35%. Перший під’ярус другого ярусу (50–80 см) формують види родів ковили (Stipa), шавлії (Salvia), залізняка (Phlomis), пирію (Elytrigia) та ряд інших лучностепових рослин, а саме: гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), синяк плямистий (Echium maculatum), вівсюнець Шелла (Helictotrichon schellianum), волошка руська (Centaurea ruthenica), стоколос безостий (Bromopsis inermis) та ін. Другий під’ярус (25–50 см) насичений численними видами різнотрав’я та злаками, такими як костриця валіська (Festuca valesiaca), маренка рожева (Asperula cynanchica), скорзонера пурпурова (Scorzonera purpurea), конюшина альпійська (Trifolium alpestre), кринітарія волохата (Crinitaria villosa), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), деревій щетинистий (Achillea setacea), ласкавець серповидний (Bupleurum falcatum), різак звичайний (Falcaria vulgaris), подорожник степовий (Plantago stepposa), вероніка степова (Veronica steppacea), оман шершавий (Inula hirta), залізниця кримська (Sideritis taurica), тринія багатостеблова (Trinia multicaulis) та ін. У третьому під’ярусі (заввишки до 25 см) переважають види чебрецю (Thymus), осоки низької (Carex humilis), самосилу гайового (Teucrium chamaedrys), волошки вугільної (Centaurea carbonata), суниці зеленої (Fragaria viridis), сонцецвіту Стевена (Helianthemum stevenii) і с. східного (H. orientale) тощо. Серед домінуючих та постійних видів переважають поширені на євразійських лучних степах причорноморсько-казахстанські і середземноморські види з відносно невеликою домішкою понтичних видів. У подільських степах виділяються ендемічні групи подільських та панонськоподільських видів, таких як чебрець подільський (Thymus podolicus), самосил паннонський (Teucrium pannonicum), сеслерія Хейфлерова (Sesleria heuflerana) тощо. В кримських степах поряд із звичайними степовими видами (шавлія поникла (Salvia nutans), рутвиця мала (Thalictrum minus), горицвіт весняний (Adonis vernalis), люцерна румунська (Medicago romanica) та ін.) часто трапляються середземноморські види (стоколос каппадокійський (Bromopsis cappadocica), астрагал кримський (Astragalus tauricus), чебрець Кальє (Thymus callieri), ферульник кримський (Ferulago taurica) тощо).

Потенціал відновлюваності. На збоях і степових згарищах едифікаторна роль домінанта поновлюється дуже повільно. Важко піддається відновленню за штучної реконструкції степу. В резерватній сукцесії Стрільцівського степу угруповання почали домінувати лише на пізніх стадіях саморозвитку, позначаючи його мезоморфну трансформацію («олуговіння»).

Режим збереження. Регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому ПЗ (відділення Хомутовський степ, Кам’яні Могили) та Луганському ПЗ (відділення Стрільцівський і Провальський степи), ботанічному заказнику загальнодержавного значення «Урочище Карабі-Яйла» (АР Крим), комплексній пам’ятці природи загальнодержавного значення «Касова Гора» (Івано-Франківська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Періодичне викошування. Регламентація пасовищного використання решток степових цілинних ділянок та заборона дуже частого їх випалювання. Виявлення і організація державної охорони нових ділянок степу з вузьколистоковиловими угрупованнями в Луганській, Донецькій та Харківській областях.

Джерела інформації. Лавренко, Дохман, 1933; Білик, 1973а,б; Осычнюк, 1980; Дідух, Шеляг-Сосонко, 1980; Ткаченко, 1980, 1989; Зеленая книга ..., 1987; Кондратюк та ін., 1988; Ткаченко, Чуприна, 1995.

В.С. Ткаченко