Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

81. Угруповання формації ялівцю низького

(Junipereta hemisphericae)

Асоціації. Борознистокострицево–низькорослоялівцева (Juniperetum (hemisphaericae) festucosum (rupicolae)), каппадокійськостоколосово– низькорослоялівцева (Juniperetum (hemisphaericae) bromopsidosum (cappadocicae)), низькоосоково–низькорослоялівцева (Juniperetum (hemisphaericae) caricosum (humilis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,5–12,5; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Гірський Крим (Чатир-Даг та Бабуган яйла).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Яйли на висоті 1200–1400 м н. р. м., на вапнякових породах з кам’янистими гірсько-степовими ґрунтами в умовах інтенсивного карсту.

Біотоп. Чагарниково-трав’яні угруповання на карбонатах у Гірському Криму.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінанта чагарникового ярусу з домінантами трав’яного ярусу.

Ботаніко-географічна значущість. Рідкісні угруповання, загальна площа яких становить лише декілька сотень гектарів.

Ценотична структура та флористичне ядро. Для угруповань характерна мозаїчність, обумовлена наявністю великих куртин (до 20 м діаметром) ялівця низькорослого (Juniperus hemispherica) та я. козачого (J. sabina), проміжки між якими зайняті степовими рослинами. Куртини, утворені переплетеними гілками ялівців, дуже щільні, заввишки до 70 см. Трав’яний покрив під ними

не розвивається. У міжкуртинних проміжках проективне покриття травостою досягає 80%, тут у найсухіших та найбідніших умовах домінує осока низька (Carex humilis), на більш розвинутих гірсько-степових ґрунтах – стоколос каппадокійський (Bromopsis cappadocica), а при наявності суцільного шару ґрунту (до 20 см) – костриця борозниста (Festuca rupicola). У травостої трапляються лучно-степові види, такі як лисохвіст піхвовий (Alopecurus vaginatus), жовтець гірськолюбний (Ranunculus oreophilus), сонцецвіт Стевена (Helianthemum stevenii), чебрець Кальє (Thymus callieri), самосил яйли (Teucrium jailae) тощо.

Потенціал відновлюваності. Незадовільний, на місці знищених куртин ялівцю формуються степові угруповання.

Режим збереження. Абсолютної заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Кримському ПЗ.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Моніторинг стану угруповань, дотримання режиму охорони.

Джерела інформації. Поплавская, 1930; Привалова, 1958; Шеляг-Сосонко, Дидух, 1980; Зеленая книга …, 1987; Дидух, 1992; Каталог …, 2002.

Л.П. Вакаренко, Я.П. Дідух

Трав’яні та чагарникові степові угруповання

82. Угруповання формації асфоделіни жовтої

та кримської (Asphodelineta luteae et tauricae)

Асоціації. Білоповстистосамосилово–жовто- (кримсько-) асфоделінова

(Asphodelinetum (luteae et tauricae) teucriosum (polii)), валіськокострицево– жовто- (кримсько-) асфоделінова (Asphodelinetum (luteae et tauricae) festucosum (valesiacae)), гайовосамосилово–жовто- (кримсько-) асфоделінова

(Asphodelinetum (luteae et tauricae) teucriosum (chamaedryis)), кальєчебрецево– жовто- (кримсько-) асфоделінова (Asphodelinetum (luteae et tauricae) thymosum (callieri)), каппадокійськоcтоколосово–жовто- (кримсько-) асфоделінова

(Asphodelinetum (luteae et tauricae) bromopsidosum (cappаdoсicae)),

короткокипцево–жовто- (кримсько-) асфоделінова (Asphodelinetum (luteae et tauricae) koeleriosum (brevis)), кримськочебрецево–жовто- (кримсь- ко-) асфоделінова (Asphodelinetum (luteae et tauricae) thymosum (taurici)),

лежачофуманово–жовто-(кримсько-) асфоделінова (Asphodelinetum (luteae et tauricae) fumanosum (procumbentis)), стевеносонцецвітово–жовто- (кримсько-) асфоделінова (Asphodelinetum (luteae et tauricae) helianthemosum (stevenii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,1; І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Гірський Крим, Тарханкутський та Керченський п-ви. Угруповання асфоделіни жовтої (Asphodelineta luteae) частіше трапляються на яйлах та південному узбережжі Криму, а. кримської (A. tauricae) – в нижніх поясах рослинності Гірського Криму, в передгір’ях та на Тарханкутському і Керченському півостровах.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Переважно південні, рідше східні та західні схили зі щебенистими чорноземними або коричневими ґрунтами на вапняках.

Біотоп. Томіляри.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінінтів. Асфоделіна жовта (Asphodeline lutea) занесена до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Угруповання на північній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Проективне покриття травостою складає 40–80%. У першому розрідженому (до 20%), висотою до 60 см, під’ярусі травостою панує асфоделіна жовта або а. кримська (Asphodeline taurica) з незначною участю залізниці кримської (Sideritis taurica), житняка понтійського (Agropyron ponticum), юринеї брудної (Jurinea sordida) тощо. У другому під’ярусі (20–40%) домінує або один із видів злаків (костриця валіська (Festuca valesiaca), стоколос каппадокійський (Bromopsis cappаdoсica), бородач звичайний (Botriochloa ischaemum), кипець короткий (Koeleria brevis)) або один з видів чагарничків (чебрець Кальє (Thymus callieri), ч. кримський

(Th. tauricus), сонцецвіт Стевена (Helianthemum stevenii), фумана лежача (Fumana procumbens), самосил білоповстистий (Teucrium polium), с. гайовий

(T. chamaedrys)). У складі угруповань переважають типові види степів та томілярів, а саме: люцерна серповидна (Medicago falcata), півонія тонколиста

(Paeonia tenuifolia), белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica), юринея брудна (Jurinea sordida), маренка Стевена (Asperula stevenii) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Опукському ПЗ, Казантипському ПЗ, Кримському ПЗ, Ялтинському гірсько-лісовому ПЗ та Карадазькому ПЗ, у ландшафтному заказнику загальнодержавного значення «Мис Айя», ботанічному заказнику місцевого значення «Ділянка степу на Тарханкутському півострові», комплексній пам’ятці природи загальнодержавного значення «Гора Ак-Кая» (АР Крим).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Моніторинг за станом угруповань. Виявлення та картування нових місцезнаходжень, включення їх до територій та об’єктів природно-заповідного фонду і екомережі.

Джерела інформації. Шеляг-Сосонко, Дидух, 1980; Шеляг-Сосонко, 1980а; Вакаренко, Дідух, 1985; Зеленая книга …, 1987; Дидух, 1992.

Л.П. Вакаренко, Я.П. Дідух

83. Угруповання формації вівсюнця пустельного

(Helictotrichoneta desertori)

Асоціації. Валіськокострицево–пустельновівсюнцева (Helictotrichonetum (desertori) festucosum (valesiacae)), волосистоковилово–пустельновівсюнцева

(Helictotrichonetum (desertori) stiposum (capillatae)), низькоосоково– пустельновівсюнцева (Helictotrichonetum (desertori) caricosum (humilis)),

пісковоперстачево–пустельновівсюнцева (Helictotrichonetum (desertori) potentillosum (arenariae)), пустельновівсюнцева чиста (Helictotrichonetum desertori purum), хейфлеровосеслерієво–пустельновівсюнцева

(Helictotrichonetum (desertori) sesleriosum (heuflerianae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 13,1–16,9; І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Гологоро-Кременецький кряж, Опілля, Покуття та Придністров’я – рідко (Тернопільська, Івано-Франківська, Львівська області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Угруповання формуються на стрімких та урвистих схилах (до 60о) північної, рідше північно-східної та північно-західної експозиції з дерново-карбонатними малопотужними ґрунтами (1–5 см) на вапняках, мергелях і гіпсах.

Біотоп. Різнотравно-низькоосокові (Cirsio-Brachypodion) лучні степи з домінуванням осоки низької (Carex humilis), сеслерії Хефлерова (Sesleria heufleriana), куцоніжки пірчастої (Brachypodium pinnatum).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів травостою. Співдомінант – ковила волосиста (Stipa capillata) – занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Рідкісні для України степи, що знаходяться в ізольованих реліктових оселищах.

Ценотична структура та флористичне ядро. Проективне покриття травостою на гіпсах не перевищує 40–50%, а на вапняках та мергелях може досягати 90–95%. Травостій складається із двох або трьох під’ярусів заввишки 50–60 см. Перший, розріджений, під’ярус (заввишки 60–90 см) формується із злаків, а саме: сеслерії Хефлерова (1–30%), куцоніжки пірчастої, ковили волосистої, а також різнотрав’я – віхалки гіллястої (Anthericum ramosum) (1–5%), рутвиці малої (Thalictrum minus), підмаренника дзвониковидного (Galium campanulatum), скабіози блідожовтої (Scabiosa ochroleuca), шавлії кільчастої (Salvia verticillata), гадючника звичайного (Filipendula vulgaris). Другий,удеякихасоціаціях–перший,найгустіший,під’ярусформуєдомінант вівсюнець пустельний (Helictotrichon desertorum) за участю дрібних злаків та різнотрав’я, зокрема: костриці валіської (Festuca valesiaca) (1–10%), ласкавця серповидного (Bupleurum falcatum), маренки рожевої (Asperula cynanchica), горицвіта весняного (Adonis vernalis), льону жовтого (Linum flavum), вероніки колосистої (Veronica spicata), астрагалу еспарцетного (Astragalus onobrychis). Другий, а у деяких асоціацій – третій, під’ярус (заввишки до 20 см) утворюють осока низька і види різнотрав’я, зокрема: чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys) та с. паннонський (T. pannonicum), китятки чубаті (Polygala comosa), перстач пісковий (Potentilla arenaria), жовтець Запаловича (Ranunculus zapalowiczii), цибуля гірська (Allium montanum), шиверекія подільська (Schivereckia podolica), змієголовник австрійський (Dracocephalum austriacum). Насиченість лучними та рудеральними елементами незначна. Проективне покриття, рясність та насіннева продуктивність домінанта свідчать про ценотичну стабільність угруповань.

Потенціал відновлюваності. Слабкий.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються у філіалі ПЗ «Медобори» – «Кременецькі гори» (Тернопільська обл.), ботанічному заказнику місцевого значення «Пугачівка» (Івано-Франківська обл.), ботанічних пам’ятках природи місцевого значення «Городище», «Лиса гора», «Скельно-флористичний резерват» (Івано-Франківська обл.), ботанічних пам’ятках природи загальнодержавного значення «Лиса Гора», «Гора Сипуха» (Львівська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Сприяння відновленню домінанта, організація моніторингу, обмеження випасу та запобігання заростанню чагарниками.

Джерела інформації. Куковиця, 1971; Куковица, 1976; Стойко и др., 1980; Шеляг-Сосонко та ін., 1981; Шеляг-Сосонко и др., 1982; Дидух и др., 1984; Зеленая книга ..., 1987; Стойко та ін., 1998; Дідух, Коротченко, 2000.

І.А. Коротченко

84. Угруповання формації дрока скіфського

(Genisteta scythicae)

Асоціації. Вапнолюбнобедринцево–скіфськодрокова (Genistetum (scythicae) pimpinellosum (titanophilae)), двовидночебрецево–скіфськодрокова (Genistetum (scythicae) thymosum (dimorphi)), короткоголовоюрінеєво–скіфськодрокова (Genistetum (scythicae) jurineosum (brachycephalae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 14,2; І; 3; «рідкісні».

Поширення в Україні. Південно-східна частина степової зони Причорномор’я та Приазов’я (Херсонська, Запорізька, Донецька області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Схили річкових долин, балок та окремих гір з щебенистими звичайними чорноземними ґрунтами на сарматських вапняках.

Біотоп. Томіляри.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості домінанта та співдомінантів. Домінант – дрік скіфський (Genista scythica) – занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Ендемічні угруповання, домінант яких – північно-причорноморський ендемік.

Ценотична структура та флористичне ядро. Напівагломеративні петрофітні одноярусні угруповання, слабо диференційовані на під’яруси. Загальне проективне покриття досягає 60%, з яких 15–25% припадає на домінанта (дрік скіфський), 10–15% – на співдомінанта відповідного угруповання – юринею

короткоголову (Jurinea brachycephala), бедринця вапнолюбного (Pimpinella titanophila)абочебрецядвовидового(Thymusdimorphus),решта–наасектаторні види травостою. Постійними фітокомпонентами травостою є степові та петрофітно-степові види, а саме: ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima), костриця валіська (Festuca valesiaca), кринітарія волохата (Crinitaria villosa), лещиця малонасінна (Gypsophila oligosperma), березка лінійнолиста (Convolvulus lineatus), вероніка степова (Veronica steppacea), шавлія поникла (Salvia nutans),

астрагал український (Astragalus ucrainicus) тощо.

Потенціал відновлюваності. Дуже слабкий.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому ПЗ (відділення «Хомутовський степ»).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Пошук, картування нових місцезнаходжень, включення їх до територій та об’єктів природно-заповідного фонду і екомережі. Моніторинг за станом угруповання.

Джерела інформації. Перспективная сеть …, 1987; Ткаченко та ін., 1998.

Л.П. Вакаренко, Я.І. Мовчан

85. Угруповання формації калофаки волзької (Calophaceta wolgaricae)

Асоціації. Валіськокострицево–волзькокалофакова (Calophacetum (wolgaricae) festucosum (valesiacae)), волзькокалофакова чиста (Calophacetum wolgaricae purum), волосистоковилово–волзькокалофакова (Calophacetum (wolgaricae) stiposum (capillatae)), волохатокринітарієво–волзькокалофакова (Calophacetum (wolgaricae) crinitariosum (villosae)), вузьколистотонконогово– волзькокалофакова (Calophacetum (wolgaricae) poosum (angustifoliae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 15,2; І; 3; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Донецький кряж, Північне Приазов’я, Старобільщина (Донецька, Запорізька, Луганська області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Нижні частини схилів, з карбонатними ґрунтами (дерново-карбонатними або чорноземними) переважно північної експозиції.

Біотоп. Валіськокострицево-ковилові справжні степи злакові та чагарникові степи.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості домінанта та співдомінантів. Домінант – калофака волзька (Calophaca wolgarica) – занесений до ЧКУ та ЄЧС. Співдомінант – ковила волосиста

(Stipa capillata) – занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Домінант є східнопричорноморськозаволзьким ендеміком.

Ценотична структура та флористичне ядро. Чагарниково-степові угруповання у вигляді локальних скупчень калофаки волзької. Проективне покриття угруповань досягає 70–100%, ярусна диференціація нечітка. Проективне покриття домінанта (калофаки волзької) – 20–30%, співдомінантів різних угруповань, зокрема ковили волосистої, костриці валіської (Festuca valesiaca), кринітарії волохатої (Crinitaria villosa), тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia) – 10–15%. Всього у складі угруповань трапляються понад 100 видів вищих рослин. У травостої угруповань переважають широко представлені причорноморсько-казахстанські степові види, а саме: костриця валіська, стоколос прибережний (Bromopsis riparia), горицвіт волзький (Adonis wolgensis), полин австрійський (Artemisia austriaca), півники низькі

(Iris pumila) тощо. Значну домішку утворюють понтичні види, зокрема белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica), шавлія сухостепова (Salvia tesquicola), льонок азовський (Linaria maeotica) тощо, а також ендемічні види – чебрець двовидовий (Thymus dimorphus), юрінея павутиниста (Jurinea arachnoidea), волошка вугільна (Centaurea carbonata), дрік скіфський (Genista scythica) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Абсолютної заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому ПЗ (відділення Хомутовський степ), Луганському ПЗ (відділення Провальський степ).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Моніторинг за станом угруповань. Виявлення та картування нових місцезнаходжень, включення до територій та об’єктів природно-заповідного фонду і екомережі.

Джерела інформації. Білик, Ткаченко, 1971; Осычнюк, Билык, Ткаченко, 1976; Зеленая книга ..., 1987; Ткаченко та ін., 1998.

Л.П. Вакаренко, Я.І. Мовчан