Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

Режим збереження. Регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому ПЗ (відділення Хомутовський степ, Кам’яні Могили) і Луганському ПЗ (Стрільцівський і Провальський степи).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Нормування пасовищних навантаженьтаіншихвидівгосподарськоговпливунацілиннірешткистепівтавпровадження регулювальних заходів у заповідниках. Тривала демутація (відпочинок) пасовищних ділянок степу, регульована охорона у заповідниках.

Джерела інформації. Білик, Ткаченко, 1971а; Білик, 1973б; Зеленая книга..., 1987; Кондратюк, Бурда, Чуприна и др., 1988; Остапко, 1995; Ткаченко, Дідух, Генов та ін., 1998; Дідух, Ткаченко, Плюта та ін., 1998.

В.С. Ткаченко

99. Угруповання формації ковили української (Stipeta ucrainicae)

Асоціації. Австрійськополиново–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) artemisiosum (austriacae)), валіськокострицево–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) festucosum (valesiacae)), волосистоковилово–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) stiposum (capillatae)), волохатокринітарієво– українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) crinitariosum (villosae)), вузьколистотонконогово–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) poosum (angustifoliae)), кущовокараганово–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) caraganosum (fruticis)), лессінгоковилово–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) stiposum (lessingianae)), ранньоосоково–українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) caricosum (praecocis)), сегієромолочаєво– українськоковилова (Stipetum (ucrainicae) euphorbiosum (sequieranае)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 9,8–14,5; І,ІІ; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Смуга валіськокострицево-ковилових і почасти південні окраїни смуги різнотравно-валіськокострицево-ковилових степів (Причорноморська низовина, рівнинна частина Криму, Донецький кряж, південні відроги Середньоруської височини).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Плато і пологі схили з добре розвиненими південними чорноземами та каштановими, нерідко дерново-карбонатними змитими ґрунтами, що формуються на карбонатних породах (вапняки, крейда).

Біотоп. Справжні степи злакові валіськокострицево-ковилові та різнотравно- валіськокострицево-ковилові.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості типового субендемічного (понтичного) евксерофільного виду, що формується за умови помірної експлуатації пасовищних угідь. Домінант (ковила українська (Stipa ucrainica)) та співдомінанти (к. волосиста (S. capillata), к. Лессінга (S. lessingiana)) занесені до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Синтаксон виступає маркером південних (сухих, валіськокострицево-ковилових) степів. Основна частина ареалу синтаксону перебуває в Україні.

Ценотична структура та флористичне ядро. Травостої угруповань розділяються по вертикальній структурі на два-три під’яруси і мають невисоке загальне проективне покриття (40–60%). До першого під’ярусу (30–70 см) входять переважно щільнодернинні злаки, зокрема ковила українська, к. волосиста і к. Лессінга, а також відносно нечисленні види різнотрав’я: будяк гачкуватий (Carduus uncinatus), прангос кривниковий (Prangos odontalgica), люцерна румунська (Medicago romanica), белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica), миколайчики польові (Eryngium campestre), молочай Сегієрів (Euphorbia seguiriana), підмаренник руський (Galium ruthenicum), сухоребрик мінливий (Sisymbrium polymorphum), льонок великохвостий (Linaria macroura), еріозинафа довголиста (Eriosynaphe longifolia), гоніолімон татарський (Goniolimon tataricum). Другий під’ярус заввишки 10–30 см формують: костриця валіська (Festuca valesiaca), кипець гребінчастий (Koeleria cristata), полин австрійський (Artemisia austriaca), осока вузьколиста (Carex stenophylla) та о. рання (C. praecox), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), астрагал Геннінга (Astragalus henningii) та інші види різнотрав’я. Третій під’ярус (до 10 см заввишки) складається з весняних ефемероїдів. Це, зокрема, вероніка весняна (Veronica verna), зірочки цибулиноносні (Gagea bulbifera), тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii) та ряд таких видів, як остудник Бессера (Herniaria besseri), півники карликові (Iris pumila), грабельки звичайні (Erodium cicutarium). Поверхня ґрунту на широких міждернинних проміжках з більшою чи меншою рясністю вкрита мохами – синтріхією сільською (Syntrichia ruralis), астомом кучерявим (Astomum crispum), лишайниками, зокрема кладонією листуватою (Cladonia foliacea) та оленячим рогом (C. rangiformis), неофусцелією грубозморшкуватою (Neophuscelia ryssolea f. ryssolea) та синьозеленою водоростю – ностоком звичайним (Nostoc commune).

У травостоях переважають степові євразійські (причорноморськоказахстанські) види – ковила Лессінга і к. волосиста, костриця валіська, кипець гребінчастий, та численні види різнотрав’я, а також понтичні види – деревій тонколистий (Achillea leptophylla), гоніолімон татарський (Goniolimon tataricum), белевалія сарматська (Bellevaria sarmatica) та ін.

Потенціал відновлюваності. Поновлення структури угруповань на перелогах є тривалим процесом. На пасовищних збоях демутація проходить задовільно.

Режим збереження. Регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому ПЗ, Луганському ПЗ, Єланецькому ПЗ, БЗ «Асканія-Нова» та Азово-Сиваському НПП.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Охорона цілинних решток південних степів з домінуванням ковили української, їх регламентована експлуатація та впровадження системи регулювальних заходів у степових заповідниках.

Джерела інформації. Шалит, 1938; Білик, Ткаченко, 1970; Ткаченко, 1971в, 1973; Зеленая книга ...,1987; Кондратюк, Бурда, Чуприна и др., 1988; Ткаченко, Дідух, Генов та ін., 1998.

В.С. Ткаченко

100. Угруповання формації костриці бліднуватої

(Festuсеta pallentis)

Асоціації. Волосистоковилово–бліднуватокострицева (Festuсеtum (pallentis) stiposum (capillatae)), гайовосамосилово–бліднуватокострицева (Festuсеtum (pallentis) teucriosum (chamaedrytis)), низькоосоково–бліднуватокострицева (Festuсеtum (pallentis) caricosum (humilis)), пучкуватолещицево– бліднуватокострицева (Festuсеtum (pallentis) gypsophilosum (fastigiatae)),

сивосонцецвітово–бліднуватокострицева(Festuсеtum(pallentis)helianthemosum (caniae)), скельноавринієво–бліднуватокострицева (Festuсеtum (pallentis) auriniosum (saxatilis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,0–14,8; І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Волинська височина, Гологоро-Кременецькі гори, Опілля, Придністров’я – дуже рідко (Рівненська, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Угруповання формуються переважно на вершинах та стрімких схилах південної експозиції кам’янистих гряд з дерновокарбонатними малопотужними ґрунтами на вапняках, мергелях та гіпсангідритах.

Біотоп. Різнотравно-низькоосокові (Cirsio-Brachypodion) лучні степи з домінуванням осоки низької (Carex humilis), сеслерії Хейфлерова (Sesleria heufleriana), куцоніжки пірчастої (Brachypodium pinnatum), карбонатні екосистеми, розвиток яких спричинений геоморфологічними формами.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів травостою. Домінант (костриця бліда (Festuca pallens)) та співдомінант (сонцецвіт сивий (Helianthemum canum)) занесені до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Домінант – середньоєвропейсько-суб- середземноморський вид на східній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. За своїм еколого-ценотичним характером належить до петрофітного варіанту лучних степів. Травостій із проективним покриттям 40–80%, заввишки від 25 до 65 см, складається із двох, іноді трьох, під’ярусів. У деяких асоціаціях формується розріджений перший під’ярус (45–65 см) із ковили волосистої (Stipa capillata) з проективним покриттям 10–20% та домішкою різнотрав’я: шавлією лучною (Salvia pratensis) та ш. кільчастою (S. verticillata), синяком звичайним (Echium vulgare), лещицею малонасінною (Gypsophyla oligosperma), чистецем прямим (Stachys recta). У більшості асоціацій перший, або другий, під’ярус (25–35 см) формує домінант – костриця бліднувата – з проективним покриттям 20–45% за участі костриці валіської (Festuca valesiaca), горицвіту весняного (Adonis vernalis), сону чорніючого (Pulsatilla nigricans), люцерни румунської (Medicago romanica), маренки рожевої (Asperula cynanchica), астрагалу еспарцетного (Astragalus onobrychis), чини паннонської (Lathyrus pannonicus), вероніки колосистої (Veronica spicata), подорожника середнього (Plantago media) та конюшини гірської (Trifolium montanum). Другий, а у деяких асоціаціях – третій, невисокий (до 15 см) під’ярус з проективним покриттям 10–15% утворюють осока низька (Carex humilis), перстач пісковий (Potentilla arenaria), авринія скельна (Aurinia saxatilis) з участю чебрецю Маршалла (Thymus marschallianus), фіалки двозначної (Viola ambigua). Характерним є переважання лучно-степових видів за незначної участі степових.

Потенціал відновлюваності. Угруповання добре утримують свої позиції, але після руйнування екотопів відновлюються погано.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються у ПЗ «Медобори» (філіал «Кременецькі гори») (Тернопільська обл.), комплексних пам’ятках природи місцевого значення «Великі Голди», «Скельно-флористичний резерват» (Івано-Франківська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Сприяння відновленню домінанта, організація моніторингу, обмеження рекреації.

Джерела інформації. Заверуха, 1963, 1978; Зеленая книга ..., 1987; Стойко та ін., 1998.

І.А. Коротченко

101. Угруповання формації мигдалю низького

(Amygdaleta nanae)

(tirsae)), вузьколистотонконогово–низькомигдалева (Amygdaletum (nanae) poosum (angustifoliae)), кущовокараганово–низькомигдалева (Amygdaletum (nanae) caraganosum (fruticis)), найкрасивішоковилово–низькомигдалева

(Amygdaletum (nanae) stiposum (pulcherrimae)), низькомигдалева чиста (Amygdaletum nanae purum), прибережностоколосово–низькомигдалева (Amygdaletum (nanae) bromopsidosum (ripariae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 8,0–9,6; ІІ; 3; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Спорадично у степовій та лісостеповій (Поділля) зонах.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Положисті схили, неглибокі западини на схилах, ділянки плато з чорноземними звичайними малогумусними слабо еродованими ґрунтами на карбонатних породах та лесах.

Біотоп. Чагарникові степи.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості домінанта та співдомінантів. Співдомінанти – ковила волосиста (Stipa capillata), к. вузьколиста (S. tirsa), к. найкрасивіша (S. pulcherrima) – занесені до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Домінант та ряд співдомінантів знаходяться на північній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Чагарниково-степові угруповання з нечіткою вертикальною диференціацією на яруси та під’яруси, значним варіюванням проективного покриття та видового різноманіття. Загальне проективне покриття угруповань коливається від 35 до 95%, чагарниково-трав’яний ярус заввишки 30–60 см, інколи відмічається мохово-лишайниковий ярус, утворений Tortula ruralis та Cladonia rangiformis. Проективне покриття головного домінанту – мигдалю низького (Amygdalus nana) – коливається в різних угрупованнях від 20 до 60%, співдомінантів різних угруповань – карагани кущової (Caragana frutex), костриці валіської (Festuca valesiaca), стоколосу прибережного (Bromopsis riparia), ефедри двоколоскової (Ephedra distachуa), тонконогу різнобарвного (Poa versicolor) та інших – від 10 до 25%. Видова насиченість угруповань асоціації коливається від 20 до 40 видів. У травостої угруповань, крім степових ксерофільних дерновинних (костриця валіська, різні види ковили, кипець гребінчастий (Koeleria cristata)) та мезоксерофільних кореневищних злаків (пирій повзучий (Elytrigia repens), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia)), досить значну роль відіграє ксеромезофітне степове різнотрав’я, зокрема кринітарія волохата (Crinitaria villosa), шавлія поникла (Salvia nutans) тощо. На Західному Поділлі та в західній частині суцільного ареалу угруповань зростає участь лісових та лучно-лісових видів – перлівки трансільванської (Melica transsilvanica), самосилу гайового (Teucrium chamaedrys) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому ПЗ (відділення Хомутовський степ, Кам’яні могили), Луганському ПЗ (відділення Стрільцівський степ, Провальській степ), БЗ «Асканія-Нова», НПП «Подільські Товтри».

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Моніторинг за станом угруповань. Виявлення нових місцезнаходжень, включення їх до територій та об’єктів природно-заповідного фонду і екомережі.

Джерела інформації. Куковица, Шеляг-Сосонко, 1970; Куковица, 1974; Осычнюк, Билык, Ткаченко, 1976; Шеляг-Сосонко, Осычнюк, Андриенко, 1982; Костильов, 1987а; Кондратюк, Бурда, Чуприна и др., 1988; Ткаченко, Дідух, Генов та ін., 1998; Каталог …, 2002.

Л.П. Вакаренко, Я.І. Мовчан

102. Угруповання формації осоки низької (Cariceta humilis)

Асоціації.Білуватодроково–низькоосокова(Caricetum(humilis)genistosum(albidae)), валіськокострицево–низькоосокова (Caricetum (humilis) festucosum (valesiacae)), волосистоковилово–низькоосокова (Caricetum (humilis) stiposum (capillatae)), гребінчастокипцево–низькоосокова (Caricetum (humilis) koeleriosum (cristatae)),

дрібноквіткоприворотнево–низькоосокова (Caricetum (humilis) alchemillosum (tytthanthae)), кальєчебрецево–низькоосокова (Caricetum (humilis) thymosum (callieri)), каменелюбноковилово–низькоосокова (Caricetum (humilis) stiposum (lithophilae)), каппадокійськостоколосово–низькоосокова (Caricetum (humilis) bromopsidosum (cappadocicae)), короткоголовоюрінеєво–низькоосокова (Caricetum (humilis)jurineosum(brachycephalae)),кримськочебрецево–низькоосокова(Caricetum (humilis) thymosum (taurici)), лессінгоковилово–низькоосокова (Caricetum (humilis) stiposum (lessingianae)), маршаллочебрецево–низькоосокова (Caricetum (humilis) thymosum (marschalliani)), найкрасивішоковилово–низькоосокова (Caricetum (humilis)stiposum(pulcherrimae)),паннонськосамосилово–низькоосокова(Caricetum (humilis) teucriosum (pannonicae)), перистокуцоніжково–низькоосокова (Caricetum (humilis) brachypodiosum (pinnati)), прибережностоколосово–низькоосокова (Caricetum(humilis)bromopsidosum(ripariae)),пустельновівсюнцево–низькоосокова (Caricetum (humilis) helictotrichosum (desertori)), середньотрясучково–низькоосокова (Caricetum (humilis) brizidosum (mediae)), стевеносонцецвітово–низькоосокова (Caricetum(humilis)helianthemosum(stevenii)),хейфлеровосеслерієво–низькоосокова (Caricetum (humilis) sesleriosum (heufleranae)), яйлосамосилово–низькоосокова (Caricetum (humilis) teucriosum (jailae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 9,5–15,1; І, ІІ; 3; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Подільська, Придніпровська, Середньоруська височини, Донецький кряж, яйли Гірського Криму.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Схили гір, горбів, яйлинських гребенів та карстових лійок, переважно південної, рідше східної або західної експозиції з дерново-карбонатними, а на яйлах з гірсько-степовими малопотужними чорноземними ґрунтами на карбонатах, а також опуклі міжбалкові останці з відслоненнями крейди.

Біотоп. Різнотравно-низькоосокові степи.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінанта та співдомінанта. Співдомінанти – ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima), к. Лессінга (S. lessingiana), к. волосиста (S. capillata) – занесені до ЧКУ, к. каменелюбна (S. lithophila) – до ЧКУ, ЄЧС та ЧК МСОП.

Ботаніко-географічна значущість. В Україні проходить північна межа ареалу угруповань, що мають диз’юнктивне поширення.

Ценотична структура та флористичне ядро. Угруповання з домінуванням осоки низької (Carex humilis) відзначаються значним синтаксономічним та флористичним різноманіттям. Це пов’язано з особливостями їх географічного поширення. Три ексклави низькоосокових степів (подільський, середньоруський та кримський) розміщені на значній відстані один від одного, і кожен з них характеризується особливим складом співдомінантів і асектаторів угруповань. Загальне проективне покриття травостою низькоосокових угруповань коливається від 50 до 95%. Вони можуть мати різну вертикальну диференціацію травостою (від одного до трьох під’ярусів), інколи відмічається наземний моховий ярус (10–20%). Едифікатор угруповань – осока низька – досягає висоти 10 см і має проективне покриття в різних угрупованнях від 25 до 50%. Найпоширенішими є угруповання зі співдомінуванням костриці валіської (Festuca valesiaca), ковили найкрасивішої, к. волосистої, келерії гребінчастої (Koeleria cristata), стоколосу прибережного (Bromopsis riparia); вони трапляються практично в усіх частинах ареалу формації осоки низької.

В Гірському Криму співдомінантами з проективним покриттям 20–30% виступають такі види, як ковила каменелюбна, к. найкрасивіша, стоколос каппадокійський (Bromоpsis cappadocica), куцоніжка периста (Brachypodium pinnatum), приворотень дрібноквітковий (Alchemilla tytthantha), чебрець Кальє (Thymus callieri), ч. кримський, (Th. tauricus), самосил яйли (Teucrium jailae), сонцецвіт Стевена (Helianthemum stevenii), дрік білуватий (Genista albida) тощо. У травостої переважають лучно-степові понтичні та понтичносубсередземноморські види, значну частку складають гірсько-кримські ендеміки – чебрець Кальє, сонцецвіт Стевена, сон кримський (Pulsatilla taurica), залізниця кримська (Sideritis taurica) тощо.

На Подільській височині співдомінантами виступають вівсюнець пустельний (Helictotrichon desertorum), самосил паннонський (Teucrium pannonicum),

сеслерія Хефлерова (Sesleria heufleriana), лемботропіс чорніючий (Lembotropis nigricans), чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus), а також трясучка середня (Briza media) та куцоніжка периста. В цих угрупованнях зростають такі рідкісні реліктові види, як відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia), шиверекія подільська (Schiverekia podolica), вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum), в’язіль увінчаний (Coronilla coronata), гіпокрепіс чубатий (Hippocrepis comosa), ясенець білий (Dictamnus albus) тощо.