Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

Біотоп. Букові ліси Західної України.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості у деревостані едифікатора та співедифікатора, еколого-ценотичні оптимуми яких є різними.

Ботаніко-географічна значущість. Східна межа поширення угруповань. Домінанти травостою – ожика гайова (Luzula luzuloidеs) та листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium) – на північній межі суцільного поширення.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостани двох’ярусні із зімкнутістю крон 0,6–0,7. Перший ярус утворює дуб скельний (Quercus petraea) (0,2–0,3). У другому ярусі панує бук лісовий (Fagus sylvatica) (0,5– 0,6). Поодиноко зростає граб звичайний (Carpinus betulus). Висота деревостану досягає 20–28 м, який в евтрофних умовах має продуктивність І бонітету, а в мезотрофних – ІІ–ІІІ бонітетів. Ярус підліску звичайно не сформований, подекуди його утворює ожина шорстка (Rubus hirtus) (0,2), поодиноко трапляються ліщина звичайна (Corylus avellana) та калина звичайна (Viburnum opulus). Залежно від зімкнутості крон проективне покриття травостою з участю чагарничків коливається від 10% до 50%. Його основу становлять неморальномонтанні види. Домінують підмаренник запашний (Galium odoratum), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), осока волосиста (Carex pilosa), ожика гайова, листовик сколопендровий, барвінок малий (Vinca minor) та бореальний чагарничок – чорниця

(Vaccinium myrtillus).

Потенціал відновлюваності. Слабкий, подекуди дуже слабкий у дуба скельного, добрий у бука. Спостерігається зміна порід.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються у Карпатському БЗ (Угольський заповідний масив), заповідному урочищі «Городище» (Івано-Франківська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Організація моніторингу за станом угруповань. Сприяння відновленню дуба скельного та відновленню ареалу угруповань. Включення місцезростань рослинних угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Косець, 1949, 1954, 1971; Голубец, Малиновский, 1969; Горохова, Солодкова, 1970; Стойко, 1977; Стойко и др., 1980а; Стойко, Тасєнкевич, Мілкіна, 1982; Мілкіна, 1987, 1990; Шеляг-Сосонко, Попович, Устименко, 1997; Стойко та ін., 1998; Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

П.М. Устименко, С.М. Стойко

12. Угруповання звичайнососново–букових лісів

(Pineto (sylvestris)–Fagetа (sylvaticae))

та грабово–звичайнососново–букових лісів

(Carpineto (betuli)–Pineto (sylvestris)–Fagetа (sylvaticae))

Асоціації. Грабово–звичайнососново–буковий ліс квасеницевий (Carpineto (betuli)–Pineto (sylvestris)–Fagetum (sylvaticae) oxalidosum (acetosellae)),

грабово–звичайнососново–буковий ліс чорницевий (Carpineto (betuli)–Pineto (sylvestris)–Fagetum (sylvaticae) vacciniosum (myrtilli)), звичайнососново–буковий ліс зеленчуковий (Pineto (sylvestris)–Fagetum (sylvaticae) galeobdolosum (lutei)),

звичайнососново–буковий ліс чорницевий (Pineto (sylvestris)–Fagetum (sylvaticae) vacciniosum (myrtilli)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,9–13,9; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Львівська обл. (Розточчя, Гологори, Вороняки).

Азовське

море

Чорне море

Чорне море

Фізико-географічні умови. Рівнинні або хвилясті підвищені ділянки, середні частини північних схилів високих горбів (360–400 м н. р. м.). Ґрунти свіжі супіщані дерново-підзолисті, підстилаються на глибині 40–60 см вапняковими породами, що перекриті флювіогляціальними відкладами. У літній період характерна висока вологість повітря.

Біотоп. Букові ліси Західної України.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості едифікатора і співедифікатора деревостану. Угруповання є дериватами середньоголоценових мішаних лісів.

Ботаніко-географічна значущість. Едифікатор – бук лісовий (Fagus sylvatica) – знаходиться на північно-східній межі суцільного поширення, а співедифікатор – сосна звичайна (Pinus sylvestris) – на південній межі поширення, між карпатською і північно-східною частинами її суцільного ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Двох’ярусні, подекуди – триярусні, деревостани із зімкнутістю крон 0,8–1,0. Перший ярус (0,2–0,3) утворює сосна звичайна, яка у віці 40–120 років заввишки 15–30 м і має продуктивність Iа–І бонітетів. Другий, основний ярус (0,5–0,7), утворює бук лісовий (заввишки 10–23 м і продуктивністю II бонітету) з домішкою дуба звичайного (Quercus robur), д. скельного (Q. petraea), явору (Acer pseudoplatanus),

осики (Populus tremula). Подекуди третій ярус (0,2–0,3) формує граб звичайний (Carpinus betulus). Підлісок (0,1–0,2) утворюють ліщина звичайна (Corylus avellana), бруслина європейська (Euonymus europaea), б. бородавчаста (E. verrucosa), крушина ламка (Frangula alnus), свидина кров’яна (Swida sanguinea). Інколи, під густим наметом деревостану, він відсутній. У трав’яночагарничковому покриві (20–40%) домінують чорниця (Vaccinium myrtillus), квасениця звичайна (Oxalis acetosella) та зеленчук жовтий (Galeobdolon luteum). До них домішуються евтрофні неморальні та бореальні види – анемона дібровна (Anemone nemorosa), а. жовтецева (A. ranunculoides), підмаренник запашний (Galium odoratum), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), ожика волосиста (Luzula pilosa), одинарник європейський (Trientalis europaea), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium),

копитняк європейський (Asarum europaeum), а також монтанні види – аконіт волотистий (Aconitum paniculatum), кардамінопсис Галлера (Cardaminopsis halleri), чина гладенька (Lathyrus laevigatus) та інші. Моховий покрив не розвинутий, він складається з поодиноких куртин плеуроція Шребера (Pleurozium schreberi), рунянки звичайної (Polytrichum commune), гілокомія блискучого

(Hylocomium splendens).

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Заповідний у ПЗ, заказний – на територіях решти місцезростань.

Забезпеченість охороною. Охороняються у ПЗ «Розточчя».

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Організація моніторингу за станом угруповань. Проведення заходів із сприяння природному відновленню сосни, збереження та відновлення ареалу угруповань. Включення місцезростань рослинних угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Бутейко, 1975; Шеляг-Сосонко, 1977; Стойко та ін., 1990; Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

П.М. Устименко

13. Угруповання широколистолипово–букових лісів

(Tilieto (platyphyllae)–Fagetа (sylvaticae))

Асоціація. Широколистолипово–буковий ліс хейфлеровосеслерієвий (Tilieto (platyphyllae)–Fagetum (sylvaticae) sesleriosum (heuflerianae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 13,5; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Угольський лісовий масив (Закарпатська обл.).

Азовське море

Фізико-географічні умови. Північний стрімкий (450) схил вапнякових скель із світло-бурими нерозвиненими ґрунтами у межах висот 680–800 м н. р. м. у помірній вологій кліматичній зоні.

Біотоп. Букові ліси Західної України.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінуючих видів деревостану та травостою.

Ботаніко-географічна значущість. Єдине місцезростання угруповання в Україні.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан різновіковий (80–200 років) із зімкнутістю крон 0,5 і продуктивністю V бонітету. Його утворює бук лісовий (Fagus sylvatica) та липа широколиста (Tilia platyphyllos) із домішкою дуба скельного (Quercus petraea), явора (Acer pseudoplatanus), липи серцелистої

(Tilia cordata), граба звичайного (Carpinus betulus). Підлісок не сформований, поодиноко тут трапляються тис негній-дерево (Taxus baccata), ялівець козацький (Juniperus sabina) та я. звичайний (J. comunnis). У травостої (60%) домінує

сеслерія Хефлерова (Sesleria heufleriana) (50%) з участю постійних видів – борідника Прейса (Jovibarba preissiana), ломикаменя волотистого (Saxifraga paniculata), перестріча Гербіха (Melampyrum herbichii), очитка карпатського (Sedum carpaticum) та о. іспанського (S. hispanicum), листовика сколопендрового (Phyllitis scolopendrium), молочаю кипарисовидного (Euphorbia cyparissias),

перлівки трансільванської (Melica transsilvanica), п. пониклої (M. nutans) та інших.

Потенціал відновлюваності. Слабкий.

Режим збереження. Абсолютної заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняється у Карпатському БЗ (Угольський заповідний масив).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Організація моніторингу за станом угруповання.

Джерела інформації. Тасєнкевич, 1975; Тасенкевич, 1976; Стойко и др., 1980а; Стойко, Тасенкевич, 1980; Стойко та ін., 1982, 1991, 1998; Зеленая книга ..., 1987; Шеляг-Сосонко, Попович, Устименко, 1997; Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

П.М. Устименко, Л.О. Тасєнкевич

14. Угруповання високоялівцевих рідколісь

(Junipereta excelsae)

Асоціації. Високоялівцеві рідколісся бородачеві (Juniperetum (excelsae) botrioсhloosum (ischaemi)), високоялівцеві рідколісся вузлуватопирійні (Juniperetum (excelsae) elytrigiosum (nodosae)), високоялівцеві рідколісся гайовосамосилові (Juniperetum (excelsae) teucriosum (chamaedryis)),

високоялівцеві рідколісся гіпнові (Juniperetum (excelsae) hypnosum (cupressiformis)), високоялівцеві рідколісся емероїднов’язелево– стоколосовидночиєві (Juniperetum (excelsae) coronilloso (emeroidis)– achnatherosum (bromoidis)), високоялівцеві рідколісся жасминово– безпліднотонконогові (Juniperetum (excelsae) jasminoso (fruticantis)–poosum (sterilis)), високоялівцеві рідколісся жасминово–бородачеві (Juniperetum (excelsae) jasminoso (fruticantis)–botriochloosum (ischaemi)), високоялівцеві рідколісся жасминово–гайовосамосилові (Juniperetum (excelsae) jasminoso (fruticantis)–teucriosum (chamaedryis)), високоялівцеві рідколісся жасминово–гіпнові (Juniperetum (excelsae) jasminoso (fruticantis)–hypnosum (cupressiformis)), високоялівцеві рідколісся жасминово–стоколосовидночиєві (Juniperetum (excelsae) jasminoso (fruticantis)–achnatherosum (bromoidis)),

високоялівцеві рідколісся звіробоєлистотаволгово–безпліднотонконогові (Juniperetum (excelsae) spiraeoso (hypericifoliae)–poosum (sterilis)),

високоялівцеві рідколісся звіробоєлистотаволгово–гайовосамосилові (Juniperetum (excelsae) spirаeoso (hypericifoliae)–teucriosum (chamaedryis)),

високоялівцеві рідколісся звіробоєлистотаволгово–гіпнові (Juniperetum (excelsae) spirаeoso (hypericifoliae)–hypnosum (cupressiformis)), високоялівцеві рідколісся кальєчебрецеві (Juniperetum (excelsae) thymosum (callieri)),

високоялівцеві рідколісся каппадокійськостоколосові (Juniperetum (excelsae) bromopsidosum (cappadocicae)), високоялівцеві рідколісся лишайникові (Juniperetum (excelsae) cladinosum (rangiferinae)), високоялівцеві рідколісся скельнокуцоніжкові (Juniperetum (excelsae) brachypodiosum (rupestris)),

високоялівцеві рідколісся скумпієво–вузлуватопирійні (Juniperetum (excelsae) cotinoso (coggygriae)–elytrigiosum (nodosae)), високоялівцеві рідколісся стевеносонцецвітові (Juniperetum (excelsae) helianthemosum (stevenii)),

високоялівцеві рідколісся стоколосовидночиєві (Juniperetum (excelsae) achnatherosum (bromoidis)), високоялівцеві рідколісся червоноялівцево– безпліднотонконогові (Juniperetum (excelsae) juniperoso (oxycedri)–poosum (sterilis)), високоялівцеві рідколісся червоноялівцево–вузлуватопирійні (Juniperetum (excelsae) juniperoso (oxycedri)–elytrigiosum (nodosae)),

високоялівцеві рідколісся червоноялівцево–кальєчебрецеві (Juniperetum (excelsae) juniperoso (oxycedri)–thymosum (callieri)), високоялівцеві рідколісся червоноялівцево–каппадокійськостоколосові (Juniperetum (excelsae) juniperoso (oxycedri)–bromopsidosum (cappadocicae)), високоялівцеві рідколісся червоноялівцево–стоколосовидночиєві (Juniperetum (excelsae) juniperoso (oxycedri)–achnatherosum (bromoidis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 13,8; І; 1; «рідкісні».

Поширення в Україні. Гірський Крим (фрагментарно у західній частині та на Південному узбережжі).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Круті, переважно південні, схили нижнього поясу гір до висоти 450, зрідка до 600 м н. р. м. із щебенисто-кам’янистими сухими та дуже сухими коричневими ґрунтами на вапняках, сланцях або інших породах.

Біотоп. Ліси ялівцю високого (Juniperus excelsa) субсередземномор’я Криму.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів різних ярусів, де домінант деревостану – ялівець високий – є реліктовим видом, занесеним до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Рідкісні угруповання, що мають диз’юнктивне поширення у горах субсередземномор’я і знаходяться на північній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Полідомінантні, триярусні угруповання. Деревостан розріджений, із зімкнутістю крон 0,4–0,6, утворений ялівцем високим. У віці 100–200 років його висота досягає 10–12 м, діаметр стовбурів – 16–40 см, продуктивність V бонітету. У складі деревостану трапляються суничник дрібноплодий (Arbutus andrachne), фісташка туполиста

(Pistacia mutica), дуб пухнастий (Quercus pubescens), а також сосна кримська

(Pinus pallasiana). Чагарниковий ярус розріджений (0,2–0,4), у ньому домінують, відповідно до умов існування, скумпія звичайна (Cotinus coggygria), жасмин кущовий (Jasminum fruticans), ялівець червоний (Juniperus oxycedrus), таволга звіробоєлиста (Spiraea hypericifolia), чист кримський (Cistus tauricus). Покриття трав’яного ярусу з участю чагарничків не перевищує 60%, відзначається мозаїчністю та різноманіттям домінантів, які, залежно від екологічних умов, утворюють велику кількість угруповань. Домінантами виступають такі трав’яні види, як чий стоколосовидний (Achnatherum bromoides), пирій вузлуватий (Elytrigia nodosa), осока загострена (Carex cuspidata),

о. Галлера (C. hallerana), куцоніжка скельна (Brachypodium rupestre), стоколос

каппадокійський (Bromopsis cappadocicae), бородач звичайний (Botriochloa isсhaemum), костриця валіська (Festuca valesiaca), тонконіг неплідний (Poa sterilis), а також чагарнички – сонцецвіт Стевена (Helianthemum stevenii), чебрець Кальє (Thymus callieri), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys). Мохово-лишайниковий ярус утворюють гіпн кипарисовидний (Hypnum cupressiforme) та кладонія оленяча (Cladonia rangiferina). Видовий склад угруповань досить багатий (50–70 видів). Флористичне ядро складають середземноморські ксерофітні та мезоксерофітні види – фібігія щитовидна (Fibigia clypeata), дорикній трав’янистий (Dorycnium herbaceum), лисохвіст піхвовий (Alopecurus vaginatus), холодок кільчастий (Asparagus verticillatus), степові понтичні та лучно-степові види – самосил повстистий (Teucrium polium), льон австрійський (Linum austriacum), тимофіївка степова (Phleum phleoides), перлівка трансільванська (Melica transsilvanica), а також кримські ендеміки – бедринець каменелюбний (Pimpinella lithophila), чебрець Кальє (Thymus callieri), юринея брудна (Jurinea sordida).

Потенціал відновлюваності. Дуже слабкий.

Режим збереження. Абсолютної заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Ялтинському гірсько-лісовому ПЗ, Карадазькому ПЗ, ПЗ «Мис Мартьян», ботанічному заказнику загальнодержавного значення «Канака» та ландшафтному заказнику загальнодержавного значення «Фіолент» (АР Крим).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Дотримання режиму абсолютної заповідності (у ПЗ). Організація моніторингу за станом угруповань, включення місцезростань рослинних угруповань до територій екомережі.

Джерела інформації. Шеляг-Сосонко, Дидух, 1980; Шеляг-Сосонко, Дидух, Молчанов, 1985; Зеленая книга ..., 1987; Дидух, 1992; Шеляг-Сосонко та ін., 2002; Стеценко та ін., 2003.

Л.П. Вакаренко, Я.П. Дідух

15. Угруповання смердючоялівцевих рідколісь

(Junipereta foetidissimae)

Асоціації. Смердючоялівцеві рідколісся жовтоасфоделінові (Juniperetum (foetidissimae) asphodelinosum (luteae)), смердючоялівцеві рідколісся низькоосокові (Juniperetum (foetidissimae) caricosum (humilis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,5–13,4; І; 1; «рідкісні».

Поширення в Україні. Гірський Крим. Центральна котловина Кримського ПЗ, на схилах хребтів Синаб-Даг, Інжир-Сирт, г. Чучель та г. Чорна.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Займають круті (30–45о) південні, південносхідні, східні схили на висоті 700–900 м н. р. м. Ґрунти бурі, малопотужні (10–20 см), змиті, хрящувато-кам’янисті на юрських вапняках.

Біотоп. Ялівцеві угруповання на карбонатах у Гірському Криму.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості субсередземноморського виду деревного ярусу ялівцю смердючого (Juniperus foetidissima), занесеного до ЧКУ, із домінантом томілярів – асфоделіною жовтою (Asphodelina lutea), занесеною до ЧКУ, та домінантом степів – осокою низькою (Carex humilis).

Ботаніко-географічна значущість. Унікальне поєднання домінантів, один з яких (ялівець смердючий) знаходиться на північній, а другий (осока низька) – на південній межі поширення. Локалітет фрагментований, загальна площа угруповань не перевищує 90 га.

Ценотична структура та флористичне ядро. Двох’ярусні, світлі розріджені (0,3–0,5) рідколісся ялівцю смердючого. У віці 170–420 років (продуктивність Vа бонітету) висота деревостану становить 8–10 м, середній діаметр стовбурів – 22 см. Трав’яний покрив розріджений (до 30%). Домінантами виступають асфоделіна жовта або осока низька. Видовий склад відносно бідний (16–25 видів), багато облігатних карбонатофілів, ерозіофілів, однорічників, що зумовлено специфічними умовами місцезростань та значним пасквальним навантаженням. Тут трапляються різушка стріловидна (Arabidopsis sagitata), піщанка чебрецелиста (Arenaria serpyllifolia), осока гвоздиковидна (Carex caryophyllea), бедринець каменелюбний (Pimpinella lithophila), псефелус похилений (Psephellus declinatus), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), с. повстистий (T. polium), чебрець Кальє (Thymus callieri), ластовень розлогий (Vincetoxicum laxum) тощо.

Потенціал відновлюваності. Дуже поганий через надмірний вплив диких копитних, які знищують травостій та інтенсифікують ерозійні процеси.

Режим збереження. Заповідний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у Кримському ПЗ.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань рослинних угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду та структурних елементів екомережі. Організація моніторингу за станом угруповань, дотримання режиму охорони.

Джерела інформації. Дідух, 2003.

Л.П. Вакаренко, Я.П. Дідух