книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Тодосийчук 2009 учебник

Прилади, точні машини, інструменти і механізми виробляють у Харкові

– контрольно-вимірювальні прилади, маркшейдерські інструменти, телевізори, ЕОМ, калькулятори, радіоапаратуру, в Сумах – електронні мікроскопи, в Полтаві – штучні алмази й алмазні інструменти. Приладобудування зосереджене також у Лубнах, Червонозаводську.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Харкові (завод підйомно-транспортного машинобудування, що випускає мостові електрокрани, будівельні баштові крани).

Виробництво сільськогосподарських машин розміщене в Харкові (двигуни для самохідних комбайнів) і Охтирці.

УПівнічно-Східному економічному районі зосереджено також виробництво устаткування для різних галузей промисловості. Так, у Харкові випускають гірниче і металургійне устаткування, обладнання для легкої, харчової, поліграфічної та промисловості будівельних матеріалів; у Полтаві – для хімічної, харчової промисловості; у Кременчуці – шляхові машини – автоматизовані змішувачі для приготування асфальтобетону, у Лубнах – устаткування для харчової і деревообробної промисловості, в Ромнах розміщені підприємства поліграфічного машинобудування, в Сумах – хімічне машинобудування.

УХаркові значного розвитку набула авіаційна промисловість. Тут виробляють пасажирські і транспортні літаки.

Харчова промисловість району за обсягом виробництва займає друге місце після машинобудування. Вона переробляє місцеву сільськогосподарську сировину – зерно, цукрові буряки, насіння олійних культур, продукцію тваринництва. В районі діють підприємства цукрової, м’ясної, молочної, борошномельно-круп’яної, олійної, жирової, спиртовогорілчаної, кондитерської та інших галузей харчової промисловості.

Найбільше значення має цукрова промисловість, яка виробляє понад 20% цукру в Україні. На території Північно-Східного економічного району є 59 цукрових заводів. Лохвицький цукровий комбінат (Полтавська обл.) – одне з найпотужніших підприємств галузі в Україні. До великих цукрових підприємств належать також Куп’янський, Орільський (Харківська обл.), цукрові заводи та цукрорафінадний завод у м. Дружбі (Сумська обл.). Район випускає майже 13 % вершкового масла в Україні. Маслоробна, сироварна промисловість представлені мережею підприємств, розміщених у межах сировинних зон, та молочно-консервними заходами у Харківській (Круп’янськ) і Полтавській (Кобеляки) областях.

Хімічна промисловість виробляє мінеральні добрива, пластмаси, кіноплівку, хімреактиви, дубильні препарати, барвники, лаки та іншу продукцію. В районі сформувався нафтогазохімічний цикл виробництва. Підприємства хімічної промисловості зосереджені у Харкові, тут налагоджено випуск пластмас, лаків, фарб, хімреактивів, речовин побутової хімії, фармацевтичних препаратів; у Кременчуці функціонує нафтопереробний завод, налагоджено виробництво технічного вуглецю; в Сумах виготовляють фосфорні добрива, сірчану кислоту, отрутохімікати,

231

пігменти, лакофарбову продукцію, мінеральні домішки до кормів для худоби;

вШостці випускають кольорову і чорно-білу фотоплівку, стрічку для магнітофонів; у Шебелинці – хімічні реактиви.

Легка промисловість за вартістю продукції посідає третє місце в районі після машинобудування і харчової промисловості. Текстильна промисловість виробляє вовняні, бавовняні, трикотажні тканини, діють підприємства хутрової та шкіряно-взуттєвої промисловості.

Найбільшим центром легкої промисловості є Харків. Тут зосереджена швейна, панчішно-шкарпеткова, суконна, взуттєва промисловість, найбільше

вУкраїні хутрове об’єднання, канатний і шкіряний заводи.

УПолтаві розміщені бавовняно-прядильна, трикотажна, швейна фабрики, шкіряно-взутгєвий комбінат, у Сумах – швейна, суконна і шкіряновзуттєва фабрики.

Урайоні ведеться промислове і житлове будівництво. Тому тут значного розвитку набула промисловість будівельних матеріалів: виробництво цементу, збірних залізобетонних виробів, стінових, в’яжучих матеріалів, черепиці, будівельної кераміки, фаянсу тощо. Особливо виділяється потужністю Кременчуцька база будівельних індустрій, де працює великий завод залізобетонних конструкцій, та в Балаклії – цементно-шиферний комбінат. Розвинена також скляна (у Полтаві, Мерефі) і фарфоро-фаянсова промисловість (у Будах, Полтаві).

Підприємства деревообробної і меблевої промисловості розміщені переважно у великих промислових вузлах – Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці.

Енергетичне господарство району розвинулося на базі природних горючих газів, нафти, привізного з Донбасу вугілля, торфу і гідроенергії Дніпра.

Особливе місце посідає газова промисловість. Найбільше газу добувають у Харківській області. Крім того, тут використовують попутний газ нафтових родовищ та експлуатують родовища Полтавської області із значно меншими запасами газу.

Торф видобувають переважно на північному заході і на півночі Полтавської і Сумської областей. На Північне-Східний економічний район припадає приблизно 1/5 частини виробленої в Україні електроенергії. Виробляють її в основному теплові електростанції. Серед них найбільша Зміївська ДРЕС потужністю 2,4 млн. кВт. Переважна більшість електростанцій Харківської енергосистеми працює на привізному вугіллі, деякі на горючому газі й мазуті. Як місцеве паливо використовують буре вугілля і торф.

Сільське господарство. Соціально-економічні й природні умови району зумовлювали розвиток високоінтенсивного сільського господарства. На сільськогосподарські угіддя тут припадає понад 70 % земельної площі, їх загальна кількість становить 5959,9 тис. га, в тому числі орні землі – 4857, сіножаті й пасовища – 1046,8 тис. га. Осушуються заболочені і перезволожені землі (переважно у Сумській обл.), зрошенням займаються, головним чином, у Харківській області на площі приблизно 70 тис. га. Більшість

232

сільськогосподарських підприємств спеціалізується на вирощуванні зернових, цукрових буряків, соняшнику і на м’ясо-молочному тваринництві. Навколо міст створено овочево-молочні господарства приміського типу. Більше половини посівної площі району припадає на зернові культури, серед яких найбільше озимої пшениці, ячменю, жита, гречки, кукурудзи.

Урайоні вирощується велика частка технічних культур – 12-14 %. Цукрові буряки вирощують майже на всій території району, а соняшник – переважно на півдні і південному сході. У західній частині поширені посіви тютюну та ефіроолійних культур. Картоплю й овочі вирощують майже в усіх господарствах, але найбільше навколо великих міст і в південній та західній частині. Вони займають 6-10 % усієї посівної площі. Розвинені також садівництво та ягідництво.

Частка тваринництва в структурі сільськогосподарського виробництва становить 52,7 %. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, птицю. Південь має м’ясо-молочний напрям. У південно-східній частині району значного розвитку набуло вівчарство. Переважають тонкорунні вівці. Свинарство – м’ясного напряму. Оскільки провідне місце в сільськогосподарському виробництві Північно-Східного району займає тваринництво, то відповідно значні площі угідь зайняті під кормовими культурами (багаторічні трави, коренеплоди, кукурудза). В районі розвинені також рибальство, бджільництво і шовківництво.

Транспортна система. В Північно-Східному районі добре розвинений залізничний, автомобільний, річковий, трубопровідний і повітряний транспорт. Основна частина вантажів перевозиться залізничним і автомобільним транспортом. У цілому в районі провідне місце належить залізничному транспорту. Виняток становить Харківська область, де на

автомобільні перевезення припадає 65 % усіх перевезень. Загальна довжина залізниць району становить 3198 км, а середня густота – 37,5 км на 1000 км2. Найбільші залізничні вузли – Харків (найпотужніший у країні), Лозова, Ворожба, Конотоп, Суми, Кременчук, Гребінка, Полтава.

Автомобільний транспорт використовується в основному для внутрішньообласних перевезень. Загальна довжина автомобільних шляхів Північне-Східного економічного району становить 24 тис. км, у тому числі з

твердим покриттям – 7,0 тис. Густота автошляхів з твердим покриттям – 256,0 км на 1000 км2. Для транспортних зв’язків використовується Дніпро з його притоками – Сулою, Пслом, Ворсклою. На Дніпрі розташований великий річковий порт – Кременчук.

Через територію району проходять магістральні газопроводи “Союз”, Уренгой – Помари – Ужгород, Шебелинка – Полтава – Київ і нафтопроводи Мічурінськ – Кременчук, Гнідинці – Кременчук та ін.

Авіаційний транспорт представлений в усіх областях району. Спеціалізація – перевезення пасажирів та вантажів.

Увеликому обсязі до району ввозяться паливо, метал, будівельні матеріали, ліс, а вивозиться здебільшого готова продукція обробної промисловості – машини, інструменти, взуття, одяг, цукор, масло, олія, мило

233

тощо. Основні економічні зв’язки району налагоджені з сусідніми Придніпровським і Донецьким, а також різні кооперативні зв’язки з центральними районами Російської Федерації.

Невиробнича сфера Північно-Східного економічного району характеризується значним розвитком. У районі функціонує багато вищих навчальних закладів (серед них виділяється Харківський університет), 101 середній спеціальний навчальний заклад, 138 професійно-технічних закладів, 29 державних музеїв, унікальні науково-дослідні інститути, зокрема Полтавська гравіметрична обсерваторія, інститут вагонобудування, атомного та енергетичного машинобудування в Сумській області та ін.

Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, лісиста місцевість (Сумська обл.), густа річкова мережа (Полтавська обл.) створюють курортний потенціал регіону: 45 санаторіїв та пансіонатів, 16 туристичних бюро подорожей та екскурсій, 8 туристичних баз (найбільші “Новосанжарська”, “Сонячна” в с. Липовому Глобинського району, “Кияниця” Сумського району, “Ярославна” в Путивлі, “Василеве” Харківського району, “Лиман” Зміївського району). Особливе значення мають мінеральні води Полтавщини, зокрема в Миргороді, Великобагачанську, Новосанжарську, Хоролі. За хімічним складом вони належать до гідрокарбонатно-хлоридно-натрієвих і хлоридно-натрієвих. У Миргороді є також бальнеологічні грязі.

Заходи з охорони навколишньго середовища у Північно-Східному економічному районі спрямовані, насамперед, на ліквідацію негативних наслідків, до яких призводять лінійний розмив і площинний змив земель, засолювання грунтів, суфозійно-просадкові процеси. Заплави річок, днища балок перезволожені, в місцях розвідки та видобування нафти забруднюються грунти і водойми.

Ситуацію можуть поліпшити регулювання стоку, протиерозійні та лісомеліоративні заходи. З цією метою більш як на 70 тис. га створено яружно-балкові насадження, вздовж берегів річок і водойм є захисні лісонасадження. На площі 72,7 тис. га функціонують 472 об’єкти та території природно-заповідного фонду.

Особливої шкоди навколишньому середовищу завдають галузі промисловості, особливо Харківської області, територія якої належить до екологічно-кризових індустріальних регіонів. Вплив промисловості супроводиться негативними глобальними змінами у повітряному і водному басейнах, надрах і земельних ресурсах. Унаслідок надмірної концентрації забруднюючих виробництв із застарілими технологіями, нагромадження токсичних відходів високого рівня урбанізації відбуваються незворотні процеси деградації природних ресурсів, збільшується захворюваність населення та ін.

Особливість сучасної екологічної ситуації в Північно-Східному районі полягає в реалізації концепції всебічної екологізації виробничих та суспільних процесів.

Перспективи розвитку. Раціональне розміщення продуктивних сил району потребує розв’язання таких проблем, як:

234

1)комплексний і збалансований соціально-економічний розвиток району, який повинен забезпечуватися раціональним використанням природних, географічних, демографічних особливостей областей Північно-Східного економічного району, їх економічного та науково-технічного потенціалу;

2)структурна перебудова і перепрофілювання народногосподарського комплексу Північно-Східного економічного району як традиційно промислового регіону, перенасиченого галузями важкої індустрії, підприємствами ВПК;

3)формування активного ринкового середовища, виробничої та соціальної інфраструктури;

4)укладення економічно вигідних інтеграційних і кооперативних угод з іноземними партнерами, пошуки іноземних інвесторів, можливостей вільного обігу капіталів, товарів, ресурсів праці між областями економічного району;

5)прогресивна структурна перебудова економічного району з впровадженням ефективних енергота ресурсозберігаючих технологій;

6)нормалізація процесу фондовідтворення. На початку 90-х років термінової заміни в районі потребувало понад 25 % загального обсягу основних фондів, у тому числі 40 % машин та устаткування. Тепер знос фондів у багатьох галузях досяг 65 %, є тенденція до подальшого погіршення;

7)економічна інвентаризаціяземельнихресурсів і воднихджерел для здійснення програми оздоровлення сільськогосподарських угідь і водопостачання;

8)дорозвідка старих і відкриття нових газових і нафтових родовищ при залученні ефективних технологій провідних економічних держав, вироблення власних “ноу-хау” в цій галузі;

9)створення матеріально-технічної бази транспортування, зберігання і реалізації продукції сільського господарства;

10)розвиток фермерства та інших форм приватного підприємництва на селі;

11)суттєве оздоровлення екологічної обстановки і створення сприятливих умов для життєдіяльності людини. Найбільш раціональне використання рекреаційних ресурсів району, розширення територій, придатних для оздоровлення і відпочинку населення, нарощування матеріально-технічної бази рекреаційної інфраструктури Полтавської і Сумської областей;

12)якісно новий підхід до розвитку і розміщення продуктивних сил, що грунтується на всебічному врахуванні екологічних факторів, критеріїв, вимог та обмежень, суворе додержання вимог екологічної безпеки при плануванні, будівництві, реконструкції та експлуатації будь-яких господарських об’єктів.

7.10. Столичний економічний район

Площа – 90,7 тис. км2 (15,0 % території України). Населення – 7364,6 тис. чол.

Склад – Житомирська, Київська (разом із м. Києвом) і Чернігівська області. Столичний економічний район розташований у північній центральній

235

частині України у басейні Дніпра. На півночі межує з Білоруссю і Російською Федерацією, на сході– з Північно-Східним, на півдні – з Центральноукраїнським і Подільським, на заході– із Волинським економічними районами.

На території району розташована столиця України – м. Київ, а всього у ньому 48 міст, у тому числі 1 – державного і 15 обласного підпорядкування, 108 селищ міського типу і 4376 сільських населених пунктів.

Столичний район сформувався навколо столиці України Києва – одного з найбільших промислових вузлів, адміністративного, наукового і культурного центру держави.

Столиця визначає і транспортно-географічне положення району, оскільки до неї сходяться залізниці, автомагістралі, авіалінії, зв’язуючи її з усіма економічними районами України та іншими країнами. Трубопроводи перетинають територію району переважно у широтному напрямку, а судноплавні річкові шляхи збільшують його економічний потенціал. Отже, сусідство з країнами приблизно однакового рівня розвитку, столичний фактор, транспортна доступність території формують вигідне економікогеографічне положення району.

У Столичному районі у народногосподарському комплексі зайнято майже 15 % трудових ресурсів України, виробляється понад 13 % товарної промислової продукції і 15 % валової продукції сільського господарства, близько 17 % товарів народного споживання. У загальнодержавному поділі праці він виділяється гірничорудною, машинобудівною, легкою, харчовою, деревообробною промисловістю і промисловістю будівельних матеріалів, а в сільському господарстві – вирощуванням зернових, льонарством, буряківництвом, картоплярством, скотарством і свинарством. Значні площі угідь зайняті під приміським сільськогосподарським виробництвом.

Природні умови і ресурси. У районі є потужний природно-ресурсний потенціал. Запаси паливних ресурсів мають переважно місцеве значення. З них поклади бурого вугілля освоюються на Житомирщині, в основному біля Коростишева, нафти – на Чернігівщині (Прилуцьке, Леляківське та інші родовища). Значні запаси торфу містяться у поліській зоні, понад 10 % території якої заболочені. Найбільші запаси торфу сформувалися у басейні болота Замглай на Чернігівщині.

Район бідний на рудні ресурси. Його західна частина розташована на Українському кристалічному щиті, до якого і приурочені запаси титанових руд, які мають товарне значення (Іршанське родовище).

Значно різноманітніші нерудні корисні копалини, серед яких переважають будівельні матеріали. З хімічної сировини розвідано фосфорити (Житомирська і Чернігівська обл.), у верхів’ї Київського водосховища, поблизу Чорнобиля – поклади бурштину, які тепер з відомих причин не освоюються. На заході й сході району є запаси каоліну.

З будівельних матеріалів у всіх областях є вапняки, скляні піски та вогнетривкі глини. На Київщині розробляють родовища формувальних пісків, а на сході Чернігівщини – крейди і цементних мергелів.

236

Товарне значення має облицювальний камінь (граніт, мармур, лабрадорит, габро та ін.), поклади якого приурочені до Українського кристалічного щита.

Природні умови в цілому сприятливі для розвитку аграрного сектору. Клімат району помірно-континентальний з достатньою кількістю опадів, теплим вологим літом і порівняно м’якою зимою. Середня температура січня –6... –8 °С, липня 18-20 °С. Кількість опадів коливається у межах 500-600 мм, в основному вони випадають у весняно-осінній період, що збігається з періодом вегетації рослин. Майже всю північну частину району займає Київське і Чернігівське Полісся у межах Поліської низовини та Словечансько-Овруцького кряжа, а південну – Лісостепова зона у межах Подільської і Придніпровської височин, а також Придніпровської низовини. Уявна межа між цими природними зонами – приблизно лінія Баранівка – Житомир – Київ – Ніжин – Батурин.

Основу сільськогосподарського потенціалу території становлять її земельні ресурси. Сільськогосподарське освоєння території Столичного економічного району значно поступається середньому в Україні (відповідно приблизно 55 і 69 %), а орні землі становлять менше ніж половину площі району. Це спричинено наявністю значних ділянок лісів і боліт у Поліській зоні. Грунти дерново-підзолисті, сірі лісові, на півдні району чорноземи опідзолені і типові малогумусні. У зоні Полісся відбувається оглеєння, а для Лівобережжя характерне содове й хлоридно-сульфатно-содове засолення грунтів.

Район виділяється своїми лісовими і водними ресурсами. Лісами вкрито 26 % території, на півночі – 30-40 %, у породному складі яких переважають сосна, дуб і граб. Ліси мають в основному водно-регулююче значення.

Район повністю належить до басейну Дніпра – основної водної артерії України. Крім Дніпра (з Київським і Канівським водосховищами), судноплавними є Десна, Прип’ять, пониззя Сожу, Сейму та інших річок. Щодо забезпечення водними ресурсами, то Лісостеп належить до зони достатнього зволоження, Полісся – надмірного, у зв’язку з чим тут діє осушувальна система. Добре забезпечений район і підземними водами.

Для відпочинку та оздоровлення населення найбільше використовуються узбережжя Дніпра, околиці Києва, зокрема санаторії, збудовані у Кончі-Заспі та Пущі-Водиці, курорт Качанівка у Чернігівській області. Використовуються також мінеральні джерела з радоновими водами (у Миронівці, Білій Церкві, Кончі-Заспі, Березані, Житомирі, Чернігові та ін.), торфові і сапропелеві лікувальні грязі у поліській зоні.

Для збереження ландшафтів та відтворення рослинного і тваринного світу в районі створено густу мережу об’єктів природно-заповідного фонду, найвідомішими серед яких є Поліський заповідник, дендропарк “Олександрія” (Біла Церква), Дніпровсько-Тетерівське і Заліське заповідномисливські господарства тощо.

Столичний район найбільше постраждав від катастрофи на Чорнобильській АЕС: вилучено з користування десятки тисяч гектарів

238

земель; повністю відселені міста Прип’ять і Чорнобиль, десятки сіл; на карті адміністративно-територіального поділу Київської області ліквідовано Чорнобильський район.

Природно-ресурсний потенціал не забезпечує повністю сировиною народногосподарський комплекс району. А тому для розвитку його економіки необхідно завозити паливно-мастильні матеріали, метали, дерево, хімічну сировину. З корисних копалин район вивозить титанові руди та облицювальний камінь. Земельні та рекреаційні ресурси використовуються переважно для задоволення потреб місцевого населення.

Населення. Сучасне розселення району склалося історично. Археологічні дослідження свідчать про те, що землі ці були заселені ще кілька тисячоліть тому, зокрема розкопано городища Трипільської, Зарубинецької, Черняхівської доби. Вся територія району згодом належала до Київської Русі. Ще тоді, крім Києва, існували міста Чернігів, НовгородСіверський, Васильків, Вишгород та ін.

Густота населення в Київській області втроє вища, ніж в інших, а частка пенсіонерів від загальної чисельності населення Чернігівської області майже вдвоє вища, ніж у Києві. Щодо природного приросту населення, то цей показник у Чернігівській області найнижчий в Україні. Аналізуючи офіційні статистичні дані, можна зробити висновок, що найгірша демографічна ситуація у Чернігівській області. Саме тут найвища в Україні смертність, значні диспропорції у статево-віковій структурі населення.

На території Столичного району проживають представники понад ста національностей, причому частка українців вища, ніж в цілому в країні (відповідно 83 і 72 %). У Києві, інших великих містах, а також на північному сході району живе багато росіян, чисельність яких становить майже 1 млн. чол. На третьому місці за чисельністю у районі, як і в Україні, залишаються євреї (понад 100 тис. чол.), хоча ще наприкінці 80-х років лише в самому Києві проживало 240 тисяч євреїв. Зменшення кількості представників цієї національності зумовлене їх міграцією до США, Ізраїлю та інших країн, куди щороку тільки з Києва виїжджало близько 30 тис. чол. Основна їх частка проживає у столиці України, а також у міських поселеннях західної частини району. Громадяни польської національності (майже 100тис. чол.) в основному населяють центральну частину Житомирської області, а білоруси (майже 50 тис. чол.) живуть у Києві та на Поліссі.

У містах і селищах міського типу сконцентровано понад 70 % населення району, що трохи більше, ніж у цілому в Україні. Найбільшим містом району і всієї країни як за площею (825 км2), так і за чисельністю населення (понад 2,6 млн чол.) є Київ.

До великих міст України належать обласні центри Чернігів і Житомир, чисельність населення кожного з яких перевищує 300 тис. чол. У Білій Церкві проживає понад 200 тис. чол., у Бердичеві, Броварах і Ніжині – майже по 100 тис. чол. Понад 50 тис. чол. мешкають у Прилуках, Коростені, Новограді-Волинському, Фастові та Борисполі.

Сільські населені пункти поліської зони невеликі (250-500 чол.) і

239

розташовані переважно на підвищеній місцевості, а в Лісостепу села (5001500 чол.) тяжіють до річок, долин, ярів. Біля Києва розташована Велика Димерка – одне з трьох сіл України з населенням понад 10 тис. чол.

У різних галузях народного господарства району зайнято майже 3,4 млн. чол, що становить 14,9 % загальної кількості зайнятих у народногосподарському комплексі України, в тому числі у виробничій сфері майже 2,6 млн. чол. (відповідно 14,8 %). Інакше кажучи, майже 76 % працездатного населення зайнято у сфері матеріального виробництва. Найбільша частка працівників у промисловості, особливо у різних галузях машинобудування. Значний також процент зайнятих у сільському та лісовому господарстві.

Трохи інша структура зайнятості у столиці України. Найбільша частка економічно активного населення тут, як і в цілому в районі, працюють на машинобудівних підприємствах. Друге місце за цим показником посідає наука. У Києві працюють Президія НАН України, керівні органи понад 20 малих галузевих академій (кількість їх зростає), 51 науково-дослідна академічна установа, більше 20 вищих навчальних закладів.

Зміни у суспільстві та економіці останніх років призвели до появи класу безробітних, який дедалі збільшується. Служби зайнятості Столичного району станом на початок 1995 р. визнали безробітними понад 17,3 тис. чол., що становить 13,6 % загальної кількості безробітних в Україні, з них 6,0 тис. чол. у Житомирській області.

Протягом останніх п’ятнадцяти років відбувалося кілька сплесків міграції як зовнішньої, так і внутрішньої. Після аварії на ЧАЕС усе населення 30-кілометрової зони було відселено як на південь району, так і за його межі. На початку 90-х років багато сімей військовослужбовців імігрувало з країн СНД. Разом з тим відбувалося переміщення населення і в межах району, особливо з периферії до центру. Значними були і залишаються маятникові міграції. Зокрема, до Києва щодня на роботу добираються майже 240 тис. чол. Це найвищий показник в Україні. Найвіддаленішими містами, з яких щодня добираються на роботу до Києва, є Малин, Козятин, Яготин, Ніжин. Щоправда, останнім часом обсяги маятникової міграції дещо зменшилися через складну економічну ситуацію в державі.

Промисловість. У Столичному районі сформувався індустріальноаграрний комплекс, що спеціалізується на обробній промисловості. Частка промисловості у сукупній продукції промисловості та сільського господарства перевищує 60 %.

Базою розвитку обробної галузі є паливно-енергетичний комплекс, основу якого становить електроенергетика. В районі працюють Чорнобильська АЕС, Трипільська ДРЕС, Київські ГЕС, ГАЕС, ТЕЦ-5 і ТЕЦ- 6, Білоцерківська, Житомирська, Бердичівська і Чернігівська ТЕЦ, а також менші станції місцевого значення у сільськогосподарських районах. Район споживає вугілля Донбасу, нафту як місцеву, так і привізну із Росії, газ – зі сходу України та Туркмен істану.

На машинобудування, легку і харчову промисловість припадає понад 90% товарної продукції промисловості району. Підприємства машинобу-

240