книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Тодосийчук 2009 учебник

(черговість) формування галузей, виробництв, певних територіальних угруповань. Реєструють населені пункти, в яких заборонено нове будівництво і розширення діючих підприємств; розробляють основні напрями і черговість розвитку середніх та малих міст, передбачають заходи щодо стабілізації зростання великих міст, обґрунтовують систему внутрішньорайонного розселення.

Отже, цей етап сприяє подальшому виробленню матеріалів для обгрунтування основних напрямів комплексного економічного і соціального розвитку окремих територіальних комплексів у межах вужчих економічних структур району.

На основі цих досліджень формується перелік найважливіших територіальних проблем регіону, для яких необхідні цільові комплексні територіальні програми та інші методи регулювання.

На кінцевому етапі визначають основні показники розвитку й розміщення продуктивних сил району за рекомендованим варіантом: населення, трудові ресурси, сукупний суспільний продукт, національний доход, структуру господарства, капітальні вкладення, основні виробничі фонди, темпи зростання, товарну, чисту продукцію та основні показники розвитку промисловості, сільського господарства (його основних галузей), будівництва, транспорту, невиробничої сфери; важливі об’єкти нового будівництва, зрушення в розміщенні продуктивних сил і регіоні. Формують основні висновки про розвиток господарства регіону.

На кінцевому етапі оцінюють економічний ефект від удосконалення територіальної організації продуктивних сил. Він є економією сумарних витрат, одержаних унаслідок змін галузевої й територіальної структур господарства регіону, і визначається загальним показником, який характеризує зростання національного доходу (чистої продукції) відносно витрат на передбачені обсяги виробництва. Додатково використовують показники, що визначають зростання продуктивності праці, поліпшення показників рентабельності, фондовіддачі основних виробничих фондів, окупності капітальних вкладень; зниження ресурсомісткості виробництва; рівня життя населення тощо, ефективності окремих сфер господарювання. Аналізують використання зазначених показників для порівняння ефективності господарства з відповідними у країні, інших регіонах. Співвідношення показників певного району з аналогічними у країні має назву територіальних індексів. Відносний показник загальної ефективності господарства району (так званий індекс змінного складу) визначають так:

Ke.p. IpIk ,

де Ір – сумарний обсяг виробництва на одиницю витрат у районі; Ік – аналогічний показник у країні в цілому.

Цей показник характеризує своєрідну “рентабельність” господарства району.

Для розрахунків рівня ефективності виробництва, який підвищується

181

внаслідок процесів інтенсифікації, використовують показники територіального рівня інтенсифікації виробництва. Вони визначаються часткою приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, фондоозброєності і фондовіддачі. За допомогою індексів їх порівнюють також з іншими районами, країною в цілому. Крім того, можливе використання загальних показників ефективності, наприклад зростання національного доходу на одного жителя, виробництво національного доходу на 1 грн. витрат, на 1 грн. основних виробничих фондів; матеріальні витрати на 1 грн. суспільного продукту тощо.

Окремо досліджують проблеми охорони навколишнього середовища. До них належать: 1) оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище (ОВНС); 2) прогнозування стану навколишнього середовища; 3) проекти охорони, або територіальні комплексні програми охорони навколишнього середовища.

Конкретних методів дослідження проблем природоохоронної тематики багато, деякі з них мають пошуковий характер. Затверджених, “стандартизованих” методів аналізу ще немає, тому що природоохоронна наука в нашій країні перебуває на стадії становлення.

Отже, розглянутий загальний метод (послідовно доповнений спеціальними економіко-математичними методами) дає змогу раціонально і комплексно обгрунтувати на належному науковому рівні розвиток та розміщення продуктивних сил в окремих регіонах країни. Цей метод потребує подальшого вдосконалення.

За умов перехідного періоду до ринкової економіки можливі значні зміни методів раціонального обгрунтування територіального розміщення продуктивних сил, особливо конкретних спеціальних методів аналізу. Проте в цілому основний напрям таких досліджень залишиться, оскільки в будьяких умовах проблеми прогнозування розвитку економіки регіонів мають велике значення для ефективної господарської діяльності.

У сфері регіонального стратегічного планування досвід високорозвинених країн відрізняється від наших досліджень.

Регіональні дослідження на майбутнє виникли значно пізніше порівняно з галузевими стратегічними дослідженнями. Потреба в них була пов’язана з дедалі більшою диференціацією рівнів розвитку окремих регіонів кра’їн, з появою так званих “депресивних”, або “бідних”, “катастрофічних” регіонів розвитку економіки. В СІЛА вперше ці дослідження поширилися у період правління Р. Рейгана, у Великобританії – М. Тетчер. Вони впроваджувалися в життя з метою найбільш ефективної регіональної державної політики.

На першому етапі розвитку стратегічного планування (50-ті – початок 60-х років) з’явились експериментальні розробки в окремих дослідницьких центрах. З середини 60-х років почало розвиватися галузеве і підприємницьке прогнозування економічного розвитку. З кінця 60-х років почався період поширення прогнозів і вироблення на їх основі національних державних програм розвитку економіки окремих країн. Значний вклад в економетричне моделювання зробили такі вчені, як Л. Клейн, Дж. К.

182

Гелбрейт, Р. Лекечмен, Р. Хейлбронер, В. Леонтьєв та ін. На основі цих методів макроекономічного моделювання у високорозвинених країнах Західної Європи почали постійно виробляти так звані “індикативні” (необов’язкові) плани розвитку економіки країн для вибору найбільш ефективних напрямів державного впливу на розвиток економіки. Аналогічна ситуація склалася і в Японії.

У США найбільше поширилася система багатосторонніх заходів для окремих пріоритетних напрямів розвитку економіки. Цей підхід передбачає вироблення “програм національних цілей” (наприклад, у галузі розвитку воєнно-промислового комплексу, науково-технічної політики, охорони навколишнього середовища та ін.).

Відносне затримання впровадження регіонального стратегічного планування було пов’язане, поряд з іншими чинниками, з відносно відсталим рівнем розвитку науки про розміщення продуктивних сил порівняно із загальною економічною теорією. Теорію регіонального розміщення поділяють на два основні напрями:

–регіонального автоматичного балансу;

–регіонального дисбалансу.

Перший розвивався на основі робіт А. Вебера, А. Льоша, Оліна та їхніх послідовників – Пределя, Паландера, Г. Гувера та ін. На їхню думку, вільна конкуренція, повне залучення до господарської діяльності факторів виробництва, повна мобільність робочої сили і капіталу, рівноцінна технологія створюють умови для самостійного і рівномірного розвитку регіональних систем, тобто раніше чи пізніше економіка регіонів автоматично збалансовується на певному рівні розвитку.

Проте дійсність показала, що ці умови не виконуються. Г. Мюрдаль (основоположник другого напряму) вважав, що ринкові умови обов’язково призводять до незбалансованого регіонального розвитку. Міграція робочої сили в економічно розвинені регіони ще більше збіднює відсталі райони. Необхідне втручання держави – створення “контрполюсів зростання”, тобто залучення до точки “штучного полюсу зростання регіону” – головної фірми, що веде до появи її філій і викликає “мультиплікаційний ефект” зростання за рахунок розвитку інфраструктури. Останнє положення здобуло назву “теорії експортної бази”. Це підтвердила і розвинула концепція “центральних місць”, або “полюсів зростання” в роботах Я. Тінбергена, X. Босса та ін.

Значно вплинули на практичне розв’язання проблем збалансованого розвитку регіонів “гравітаційні моделі” (на основі міжгалузевих, міжрегіональних балансів “витрати – виробництво”) В. Леонтьєва, І. Ізарда та ін. На основі цих моделей було розроблено програми економічного розвитку району р. Саскачеван (США), дев’яти-районну модель для обробної американської промисловості, регіональні моделі розвитку Великобританії.

Подальший розвиток привів до появи нових регіональних економетричних моделей:

1)КК (Кейнс – Клейн);

2)РВ (Філліпс – Берготром);

183

3)ЖГ (Вальрас – Йохансен);

4)УЬ (Вальрас – Леонтьєв);

5)М5 (Мус – Сарджент).

По суті, ці розробки є регіональними цільовими комплексними програмами, за допомогою яких федеральна і місцева влади розв’язують проблеми розвитку окремих регіонів, розробляють заходи щодо створення сприятливих умов зростання (пільгові кредити, державні субсидії та ін.). За своєю науковою суттю вони мало відрізняються від загальних економічних досліджень, тільки виробляються для регіонів.

У США вони не набули значного розвитку і не охоплюють всієї території країни. Найбільш ефективними вважають програми розвитку долини р. Теннессі, району Аппалачів. Найбільш поширилися вони у Великобританії, ФРН (наприклад, програма вуглевидобувної промисловості землі Північний Рейн-Вестфалія), Канаді (наприклад, програми освоєння північних районів), Франції (програми прискорення розвитку Бретані, Ліможу, Оверну), Італії (програми розвитку півдня країни та Сицилії), Австрії, Швейцарії (розвиток гірських територій) та ін.

Велике значення у мікрорегіональному розрізі мають розробки районного планування (на рівні міст, районів міст, окремих сільських районів тощо), поширені практично в усіх високорозвинених країнах.

Отже, як показує світовий досвід, в Україні потрібні нові методи вирішення регіональних питань економічного розвитку, насамперед, більш глибоке вивчення загальноекономічної теорії розвитку ринкової економіки, оскільки вона є основою регіонального стратегічного планування.

7.4. Основи районного планування

Районне планування за своїм призначенням є засобом вироблення і деталізації народногосподарських планів розвитку й розміщення продуктивних сил країни. Воно є складовою частиною територіального планування, уточнює й деталізує пропозиції відповідних органів щодо розміщення виробництва. Основою для районного планування є прогноз розвитку національної економіки і Генеральна схема дослідження продуктивних сил України.

Територія, яку охоплює районне планування, за своїми розмірами коливається від масштабів сільського адміністративного району до масштабів країни залежно від місцевих природних умов, спеціалізації народного господарства, розміщення приміських зон, будівельних баз, зон відпочинку. Є такі види районів: промисловий, сільськогосподарський, курортний і приміський.

Особливістю сучасного розвитку народного господарства України є те, що поряд з реконструкцією виробничих об’єктів, конверсією підприємств воєнно-промислового комплексу створюються нові територіально-виробничі комплекси. Районне планування повинно відігравати значну роль не тільки у формуванні ТВК, а й у підвищенні ефективності функціонування їх, у

184

комплексному використанні природних ресурсів району і його території в цілому.

Основна мета районного планування – комплексне розміщення всіх галузей виробництва і невиробничої сфери в районі нині й на перспективу з урахуванням раціонального використання території для всебічного підвищення продуктивності суспільної праці, зниження вартості будівництва і витрат виробництва при одночасному поліпшенні умов праці, побуту й відпочинку населення.

Основні завдання районного планування:

раціональне розміщення промислових об’єктів з погляду максимального наближення їх до джерел сировини, палива, районів споживання, що знижуватиме витрати на перевезення матеріалів і готових виробів;

раціональне розміщення населення і наближення його до місць праці і помешкання з метою створення належних санітарно-гігієнічних умов життя;

раціоналізація транспортної мережі з метою організації внутрішніх і зовнішніх перевезень вантажів і пасажирів;

комплексне розміщення об’єктів інженерного забезпечення території: водопроводу, каналізації, енергопостачання тощо;

комплексний розвиток усіх галузей народного господарства району;

раціональне розміщення зон масового відпочинку населення з урахуванням місцевих природних і рекреаційних ресурсів;

забезпечення охорони навколишнього середовища при новому будівництві або реконструкції старих підприємств;

максимальне використання місцевих природних ресурсів при організації баз будівельної індустрії;

раціональне зонування території при організації її функціонального використання;

комплексне використання природних умов і ресурсів з метою їх раціональної експлуатації.

Розробка схем районного планування грунтується на таких основних принципах:

наближення виробництва до джерел сировини, палива, районів споживання продукції, що сприятиме раціональному використанню транспорту і зниженню транспортних витрат;

забезпечення правильного територіального поділу праці між економічними районами завдяки чіткій спеціалізації виробництва і комплексному розвитку народного господарства;

зближення сільськогосподарського виробництва з промисловим завдяки формуванню різногалузевих АПК, створенню в аграрних районах нових міст і промислових вузлів;

досягнення найповнішої і раціональнішої зайнятості населення з урахуванням регіональної демографічної ситуації;

185

 забезпечення екологічного обгрунтування нового будівництва або реконструкції старих об’єктів.

На основі районного планування, що грунтується на принципах, покладених у його основу, розробляють схеми і проекти районних планів. Вони є основою для вибору майданчиків промислових підприємств, житлового, культурного і побутового будівництва, а також інженерних споруд і мереж, транспортних засобів, розташованих у межах району.

Основною інформаційно-статистичною базою для схем і проектів районних планів є прогноз розвитку економіки області, економічного району, країни.

Основними видами районного планування є планування промислових районів і вузлів, сільських адміністративних районів, районів великих міст, а також санаторно-курортних районів.

Районне планування промислових районів і вузлів. Основними проблемами схем районних планів є розміщення промисловості і розселення населення. Необхідна умова для створення економічної основи районних планів

– виявити перспективи народно-господарського розвитку промислового району. Насамперед, економічно обгрунтоване визначення перспектив розвитку промислового району дає змогу встановити розміри необхідної території для промислового будівництва, кількість зайнятих у промисловості для розрахунку проектної чисельності населення і його розселення, виявити

придатні для нового будівництва ділянки.

При розміщенні нового промислового будівництва в межах району необхідно розглянути питання комплексного використання його природних ресурсів. Раціональне розміщення нового промислового будівництва дає змогу знизити витрати на будівництво, передусім транспортне.

Досить важливою складовою частиною районних планів промислових районів є схема розселення, яка встановлює розселення зайнятих у районі чи на підприємстві людей; чисельність проектного населення в населених пунктах, шляхи розвитку їх. Крім того, вказують необхідні території для житлового і культурно-побутового будівництва з обгрунтуванням їх розміщення.

Важливим розділом районного планування є організація внутрішньорайонного транспорту, що забезпечує зв’язки підприємств і населених міст району між собою і зовнішніми транспортними магістралями. Поряд із розвитком транспортної мережі необхідно враховувати розвиток інженерних комунікацій, можливості кооперації засобів підприємств району для спорудження водопроводів, каналізаційних ліній, теплових мереж тощо.

Схеми і проекти районних планів мають передбачати пропозиції щодо охорони водних ресурсів, грунтів, повітря, рекультивації відпрацьованих кар’єрів, а також меліорації та облагородження території.

Вибір та організація території для масового відпочинку населення є одним із завдань районного планування. Місця масового відпочинку повинні розташовуватися поблизу населених пунктів і мати зручний транспортний зв’язок.

У схемі треба передбачати пропозиції щодо організації мережі шляхів і

186

виду транспорту для зв’язків населення з місцями масового відпочинку. Досить важливим елементом у схемах районних планів є вибір місця для

розміщення будівельних баз, які мають забезпечити комплекс будівельних робіт на території.

Складання схем районних планів промислових районів має такі етапи: o вибір території для промислового будівництва;

o врахування можливості реконструкції великих промислових підприємств;

o планування транспортної мережі й транспортних засобів; o встановлення санітарне-захисних зон;

o інженерна підготовка та обладнання території; o проектування промислового району.

При складанні схеми планів міських промислових районів використовуються такі техніко-економічні показники:

o загальна площа території промислового району, га;

o площа території, зайнята промисловими підприємствами, га; o площа громадського центру району, резервних територій, га; o невикористані території району, га;

o площа під відвалами й відходами, а також підприємствами для утилізації відходів; під житловими і громадськими будівлями, зелених насаджень, га;

o загальна протяжність залізничної колії, автошляхів, інших видів транспортних комунікацій, км;

o загальна площа під залізничними коліями, вулиць, доріг та автостоянок, га;

o площа, яку займають інші види транспорту, га;

o загальний вантажооборот району, в тому числі окремими видами транспорту, т/км;

o коефіцієнти використання території та озеленення території; o довжина транспортних шляхів, км/га території;

o площа вулиць, доріг, стоянок, озеленення на 1 га території району; o кількість працівників у районі, працівників на 1 га території району.

Районне планування сільських адміністративних районів має враховувати пропозиції щодо оптимізації розмірів господарств, розміщення промислових комплексів, чисельності населення, розселення, вибору територій для розміщення перспективних населених пунктів, організації системи культурно-побутового обслуговування населення, капітального будівництва та організації будівельних баз, інженерного обладнання території, транспорту, зв’язку, меліорації та інших заходів внутрішньорайонного характеру.

При складанні схем районних планів сільських адміністративних районів розробляють перелік і проекти розміщення в межах району основних виробничих його центрів, у тому числі ремонтно-технічних станцій, центральних садиб, тваринницьких ферм, підприємств для збереження і первинної переробки сільськогосподарської продукції, для виробництва будівельних матеріалів.

187

Метою районного планування сільських районів є раціоналізація розміщення в їхніх межах і кожного господарства населених пунктів, промислових комплексів підприємств для зберігання й переробки сільськогосподарської продукції, шляхів, водогосподарських об’єктів і різноманітних інженерних споруд.

Основою для складання схем районних планів є інженерне-економічні умови району, його ресурси, сучасний стан виробництва і перспективи.

Вихідними матеріалами для складання схем районних планів є урядові рішення про розвиток та інтенсифікацію сільського господарства, схеми розвитку і розміщення продуктивних сил економічного району, планування області, районних планів суміжних районів, генеральні плани міст і приміських зон, завдання до складання схеми районних планів, а також інструкції та рекомендації щодо складання схем.

Схеми районних планів складають у кількох варіантах і в результаті їх техніко-економічного аналізу визначають найекономічніший.

Основними етапами складання схеми районного планування сільських адміністративних районів є:

встановлення меж району;

організація території району;

розміщення будівельних баз виробничого призначення;

визначення форм розселення і розмірів населених пунктів;

розміщення підприємств і закладів культурно-побутового та комунального обслуговування; виробничих баз і підприємств сільського будівництва;

інженерне устаткування і благоустрій території району.

Районні плани санаторно-курортних районів і зон масового відпочинку мають забезпечити зручне розміщення всіх лікувальних закладів і місць відпочинку з метою оптимального використання природно-кліматичних і ландшафтних умов та лікувальних чинників. Водночас схеми районних планів санаторно-курортних районів та зон відпочинку мають забезпечити охорону навколишнього середовища і раціональне природокористування відповідно до чинного природоохоронного законодавства. Основою для складання схеми районних планів є спеціальне медичне зонування території, яке сприяє правильному використанню її. Велике значення при виборі місць для санаторно-курортних районів має взаємне розміщення пляжів, мінеральних джерел, рельєфу й рослинності. Створення захисних зон навколо міст, ефективне функціонування водо-каналізаційних споруд, очисного устаткування є запорукою створення належних умов для оздоровлення і відпочинку людей.

У санаторно-курортних районах не планується розміщення промислових підприємств, що забруднюють атмосферу, воду, згубно впливають на рослинний світ. Особливу увагу в таких районах звертають на створення раціональної транспортної мережі внутрішньо-районного характеру з ефективним виходом на зовнішні транспортні артерії. Звичайно, стоянки, дороги, огорожа, малі архітектурні форми повинні вписуватися у ландшафт

188

території, доповнювати його. Неабияке значення в курортних районах має забезпечення їх комплексом інженерних споруд і устаткування. Особливо це стосується гірських районів, а також морської берегової лінії з огляду захисту території морських пляжів.

Важливим елементом схем планування санаторно-курортних районів є розміщення населених пунктів як джерел забезпечення курортів і санаторіїв обслуговуючим персоналом.

У сучасних умовах погіршилося навколишнє середовище, передусім, у рекреаційних зонах Чорноморського узбережжя та Карпат. У зв’язку з цим важливим елементом схем районних планів санаторно-курортних районів є екологічне обгрунтування нового будівництва або реконструкції старих курортних здравниць та санаторіїв. У таких схемах необхідно виробляти пропозиції щодо поліпшення охорони атмосфери, водних, земельних і біологічних ресурсів.

Високі темпи урбанізації в нашій країні, збільшення кількості міст, особливо великих, зумовили потребу складання схем районних планів приміських зон великих міст, які виконують санітарно-гігієнічні, постачальницькі, обслуговуючі і розвантажувальні функції.

Поряд з районним плануванням промислових районів і вузлів сільських районів, приміських зон і санаторно-курортних районів виняткового значення набули районні плани спеціального призначення.

Схеми районних планів спеціального призначення розробляють у районах, які сформувалися здебільшого на основі видобувних галузей промисловості або в зонах потужних гідротехнічних та енергетичних споруд, зрошувальних систем. Особливістю розробки схем у цих районах є максимальне врахування масштабів ресурсної бази розвитку відповідної галузі промисловості і перспективних можливостей зміни спеціалізації господарства району.

Доцільність будівництва будь-якого об’єкта або промислового комплексу, а також рішень, передбачених схемами районних планів, визначається глибоким техніко-економічним обгрунтуванням і характеризується відповідною економічною ефективністю.

Основними показниками, що характеризують економічну ефективність районних планів, є роль:

районів у забезпеченні випуску запланованого асортименту промислових виробів і сільськогосподарської продукції;

районів і промислових комплексів у розвитку економічних (адміністративних) районів країни і зростанні культурного рівня населення, % промислових комплексів у зміцненні обороноздатності країни.

Економічна ефективність схем районних планів забезпечується, передусім, за рахунок:

групового розміщення промислових підприємств (створення спільних підсобних і допоміжних підприємств, єдиної теплоелектро-шляхової мережі і транспортних засобів, єдиної системи інженерних комунікацій, спільної будівельної бази);

189

раціонального вибору території для розміщення в межах районів нового промислового будівництва і нових населених пунктів;

своєчасного вилучення з обігу територій, що знаходяться в зоні перспективних гірничих відпрацювань.

7.5.Екологічні проблеми економічного розвитку України

Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв’язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.

Проблема охорони навколишнього середовища зумовлена історичними та екологічними факторами розвитку економіки. Так, займаючи 2,7 % території колишнього СРСР, Україна мала понад 18 % усього населення, виробляла близько 20 % промислової та 25 % сільськогосподарської продукції. Така висока концентрація населення та промислового виробництва значно впливала на навколишнє середовище, а, враховуючи нерівномірність розселення та промислового виробництва на території України, в окремих регіонах такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8 % площі і де проживає 16 % населення України, в тому числі 22 % міського, випускається понад 20 % усієї промислової продукції, в тому числі 64 % паливної, 43 % металургійної, 31 % хімічної та нафтохімічної, 25 % електроенергетичної.

На Придніпров’я припадає 9,8 % території та близько 12 % населення, в тому числі міського – 14 %. Тут виробляється 18 % промислової продукції, в тому числі 52 % металургійної, 22 % електроенергетичної, 13 % хімічної та нафтохімічної. До того ж промисловість концентрується на вузькій смузі уздовж Дніпра. Це призводить до сильного забруднення повітря, води й землі, особливо в районах найбільшого зосередження промислових об’єктів.

Регіонами, які належать до екологічно напружених, є Прикарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська області), Північний Крим, Сумська область (північна частина), Черкаська область (Придніпровська частина), м. Київ.

Екологічне напруження зумовлено розміщенням у цих регіонах потужних хімічних та нафтохімічних виробництв.

У деяких районах Київської, Харківської, Івано-Франківської, Вінницької, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей рівень забруднення навколишнього середовища досить високий внаслідок розміщення в них великих об’єктів електроенергетики (теплові та атомні електростанції). Особливо складна екологічна обстановка в районах, які прилягають до Чорнобильської АЕС, що пов’язано з радіоактивним забрудненням. З квітня 1986 р. тут провадяться великі роботи, пов’язані з ліквідацією наслідків аварії.

Охорона навколишнього середовища зумовлена потребою усунення негативного антропогенного впливу на деякі компоненти природи.

Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У

190