книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Тодосийчук 2009 учебник

Важливим чинником зміцнення економічного становища хімічної індустрії є виробництво конкурентоспроможної продукції, підвищення експорту з метою збільшення валютних надходжень. Майже 60 % азотних добрив експортується в країни далекого зарубіжжя. Це висуває вимогу технічного переоснащення на прогресивній основі цих виробництв з метою зниження питомих витрат електроенергії та природного газу на одиницю продукції. Слід урахувати також той факт, що на цьому етапі економічного розвитку експортом азотних добрив займаються в основному країни, що мають власну газовидобувну базу.

Майже четверта частина (24 відсотки) фосфатних добрив експортується Україною у країни далекого зарубіжжя. При цьому наявні потужності завантажені лише на 1/5. Причина цього полягає у значному підвищенні цін на імпортну сировину – апатити Кольського півострова та тарифів на залізничне перевезення, що загрожує ціновій неконкурентоспроможності фосфатних добрив. Цим зумовлена доцільність освоєння і розробки власної сировинної бази – покладів фосфатної сировини (Стремигородське, Осиківське, Ратківське та Новополтавське родовища). За такої умови відкривається можливість на 80-85 відсотків забезпечувати наявні виробничі потужності та у кілька разів знизити валютні витрати на імпорт. Крім того, це дало б змогу повніше забезпечити внутрішні потреби сільського господарства.

Освоєння власних сировинних родовищ стосується і калійних добрив для покриття, передусім, внутрішніх потреб (добрив у 1,5 рази більше закуповується порівняно з обсягом власного виробництва, а існуючі виробничі потужності використовуються лише на 1/5). У подальшому це дало б змогу підвищити якість, винести цей вид продукції в експортну позицію.

Щодо хімічних засобів захисту рослин, то тут є необхідність збалансувати виробництво й експорт фунгіцидів, протруйників (наявні потужності перевищують потребу більше ніж у 2 рази) і закупівлю гербіцидів, що в Україні не випускаються.

Важливим джерелом збільшення валютних надходжень і задоволення власних потреб є шинна промисловість, яка в Україні розвинена, але також не має сировинної бази – каучуків. Через це виробництво шин, маючи стратегічний характер, далеке від стабільності: за 1991-1994 рр. воно скоротилося майже на 41 %.

Як плата за імпорт каучуку в країни СНД вивозиться 41 відсоток шин для сільськогосподарських машин, 30 % шин для легкових і 9 відсотків шин для вантажних автомобілів. Отже, нагальним є виділення коштів на будівництво заводу каучуку на основі використання власного природного газу.

На території України налічується близько 40 родовищ ільменітів, з них 11 підготовлено до промислового освоєння. Ільменіти – це сировина для виробництва двоокису титану, який використовується у лакофарбовій промисловості, виробництві пластмас, хімічних волокон, паперу та гуми. Швидке освоєння найбільш значних родовищ ільменітів дало б можливість

101

на існуючих підприємствах виробляти майже 120 тис. т двоокису титану. З цієї кількості 1/5 продукції йшла б на задоволення власних потреб, а 4/5 можна було б направляти на експорт, забезпечуючи надходження валюти в Україну.

Потреби в продукції хімічної промисловості зростають під впливом науково-технічного прогресу, змін в економічних і соціальних умовах життя. Сучасна структура комплексу хімічної індустрії сформувалась у 60-70 роках, тобто у період найбільш швидкого його розвитку. Це значною мірою великотоннажні виробництва, які використовують імпортну нафту і газ як сировину для виробництва продукції або як енергоносії. Водночас світовий досвід останніх років переконливо свідчить, що рівень розвитку виробництва синтетичних смол і пластмас, синтетичних волокон, барвників, синтетичного каучуку, лакофарбових матеріалів є визначальним показником прогресивності структури хімічної індустрії.

Важливе значення для вдосконалення галузевої структури має підвищення соціальної орієнтації комплексу хімічної індустрії.

Значне зростання територіальної концентрації виробництва у промислових центрах, недостатній розвиток мало- і безвідходних технологій і систем очищення, а також залишковий принцип планування капітальних вкладень у природоохоронні заходи та раціональне природокористування призвели до напруженої екологічної ситуації й негативних наслідків у деяких хімічних вузлах і центрах (Лисичансько-Рубіжанському, Черкаському, Північнокримському, Калушському, Київському, Одеському).

Уперспективі розвиток хімічної індустрії в Україні має здійснюватися переважно за рахунок технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств з упровадженням ресурсозберігаючих мало- і безвідходних технологій, схем замкненого водообігу.

Упромислових вузлах і центрах з високим рівнем концентрації хімічних виробництв поряд з проведенням природоохоронних заходів актуальною проблемою є перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв з метою оздоровлення навколишнього середовища.

4.8. Лісовиробничий комплекс

Україна не має значних запасів лісових ресурсів, які є основою розвитку лісовиробничого комплексу. Він формується в умовах малого заліснення і недостатніх запасів лісової сировини. До лісових ресурсів належать деревні, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санаторногігієнічні, оздоровчі тощо. Проте ні площі, ні запаси лісу не відповідають природним потенційним можливостям території та різноманітним потребам господарства і населення в деревині та інших лісових продуктах і насадженнях.

Лісовиробничий комплекс України складний за структурою та міжгалузевими зв’язками. Так, поставками готової продукції та лісоматеріалів він пов’язаний з більш як 100 галузями.

102

Лісовиробничий комплекс України має добре розвинені функціональнокомпонентну (галузеву, виробничо-циклову) та функціонально-територіальну структуру. Компонентний склад комплексу наведено в табл. 4.5.

Таблиця 4.5. Компонентний склад лісовиробничого комплексу

Складові лісогосподарського підкомплексу забезпечують розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення їхніх екологічних функцій, лісовпорядкування, захист та охорону. Загальна площа лісового фонду України становить близько 10 млн. га, в тому числі вкрита лісом – 8,6 млн. га. Для останньої характерні досить повільні темпи приросту. Це зумовлено недостатніми капіталовкладеннями в лісове господарство, радіоактивним забрудненням значної площі лісів.

Ліси України поділяють на дві групи. До першої, яка займає близько половини загальної площі лісів, належать водоохоронні, захисні, санітарногігієнічні та оздоровчі. Деревина в них заготовлюється тільки під час догляду, санітарних і лісовідновних робіт. Друга група – ліси, що мають захист та обмежене експлуатаційне значення. Лісогосподарський підкомплекс включає заготівлю грибів, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин тощо.

Ліси розміщені нерівномірно. При середній лісистості 14,3 відсотка в Українських Карпатах вона становить 40,5, у Кримських горах – 32, на Поліссі – 26,1 відсотка.

У лісостеповій зоні цей показник дорівнює 12,2, а в степовій – 3,8 відсотка. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, ІваноФранківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

Лісовим господарством займаються в основному лісництва, а лісозаготівлею – лісгоспзаги. Вони заготовляють ліс, який використовують у лісопильній, фанерній, целюлозно-паперовій промисловості, а також у будівництві, гірничодобувній промисловості. Основними лісозаготівельними регіонами є Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) та Полісся (Волинська, Житомирська, Київська і Чернігівська області). Резервом покриття дефіциту деревної сировини є підвищення ефективності

103

використання наявних лісових ресурсів на основі більш глибокої їх хімікомеханічної переробки.

Деревообробний підкомплекс представлений рядом галузей. Підприємства переважно завершальних стадій деревообробного циклу розміщені в усіх областях України. Однак лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівель. Майже 4/5 великих спеціалізованих центрів лісопильної промисловості знаходяться в карпатському регіоні.

Найбільшими центрами лісопиляння в Україні є Брошнів, Рожнятів, Вигода; Чернівці та Берегомет у Чернівецькій; Сколе, Стрий і Турка у Львівській; Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській; Ковель і Камінь-Каширський у Волинській; Малин, Овруч і Коростень у Житомирській області.

Виробництво фанери та деревостружкових плит зосереджено на підприємствах Львова, Костополя, Чернівців, Києва, Сваляви.

Серед галузей лісовиробничогр комплексу України профілююче місце посідає меблева промисловість. ЇЇ підприємства тяжіють до регіонів зосередження сировини, трудових ресурсів та споживання продукції. Особливо висока концентрація виробництва меблів у Закарпатській, ІваноФранківській, Чернівецькій областях, які виготовляють понад 1 /4 загальної кількості меблів, що виробляються в Україні. Відносно слабко розвинута меблева промисловість у східних густозаселених областях – Донецькій, Луганській, Харківській, Полтавській. Осередками меблевого виробництва тут є області центри.

Найбільші підприємства з виготовлення меблів розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Чернівцях та інших містах.

Основними напрямами технічного прогресу в галузі є подальша концентрація і спеціалізація виробництва, прискорений розвиток меблевого виробництва у східних високоурбанізованих областях України, застосування нових ефективних замінників деревини і нових конструкцій меблевих виробів, упровадження ресурсозберігаючих і безвідходних технологій.

Целюлозно-паперовий під комплекс в Україні розвинений недостатньо. Для його розвитку необхідне поєднання таких чинників, як наявність сировини, води й електроенергії. Підприємства целюлозно-паперового підкомплексу з рослинної сировини виробляють різні види паперу, картону та вироби з них, штучне волокно фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу.

Основна сировина підприємств підкомплексу – деревина хвойних порід та відходи її обробки, меншою мірою – солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура тощо, їхню продукцію застосовують майже в усіх галузях господарства та в побуті.

Целюлозно-паперовий підкомплекс лісовиробничого комплексу України представлений 25 великими підприємствами, розташованими переважно в Житомирській, Хмельницькій, Закарпатській, Львівській, Київській та Чернігівській областях. Найбільші з них: Малинськаі Дніпропетровська паперові

104

фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлознопаперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картоннопаперовий комбінат, Львівська і Рахівська картонні фабрики, Київський картонно-паперрвий комбінат, Корсоківська фабрика технічного паперу.

Актуальним напрямом подальшого розвитку галузі є урахування екологічних чинників, зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище.

Лісохімічний підкомплекс включає підприємства, які виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пневий сосновий осмал, дубову кору. Основними центрами лісохімії є Великий Бичків, Перечин, Свалява Закарпатської області, Коростень Житомирської області, Київ. Важливим напрямом подальшого розвитку лісохімії є більш повне і комплексне використання деревних і лісових відходів.

Назріла проблема удосконалення громіздкої структури управління лісовиробничим комплексом України. Сьогодні комплексом управляють: Міністерство лісового господарства України, корпорація “Укрліс-пром”, Відділ лісового господарства та розвитку лісової промисловості Міністерства економіки України. У територіальному розрізі в зоні Карпат діють виробничі лісозаготівельні об’єднання: “Закарпатліс”, “Чернігівліс”, які сьогодні є самостійними структурами управління. В інших областях одночасно діють лісові об’єднання Мінлісгоспу України і деревообробні об’єднання корпорації “Укрлісгосп”.

Наявна структура управління лісовиробничим комплексом не сприяє самостійності його підприємств. Вона вступає в усе глибшу суперечність з економічними методами управління, раціональним використанням, охороною та відтворенням лісових ресурсів. Цим зумовлена необхідність формування нового підходу до розв’язання цієї проблеми, а саме:

–взаємоузгодженого розв’язання організаційно-економічних, екологічних і соціальних проблем функціонування і розвитку лісовиробничого комплексу України;

–формування організаційно-економічного механізму раціонального використання, охорони і відтворення лісових ресурсів з урахуванням захисних і рекреаційних чинників;

–розробка пропозицій щодо охорони, відтворення і раціонального використання лісових ресурсів України;

–обґрунтування нового механізму формування цін на лісоматеріали та розробка методики розрахунку плати за лісні масиви і рекреаційні ресурси туристичними організаціями;

–обґрунтування найдоцільніших напрямків використання продукції в

господарстві України.

Розв’язання зазначених проблем є складовою створення ефективної форми управління лісовиробничим комплексом. Нова структура управління

105

лісовиробничим комплексом України має бути спрямована на охорону, відтворення та раціональне використання лісових ресурсів в умовах ринкової економіки та різних форм власності (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Структура управління лісовиробничим комплексом України:

1 – Кабінет Міністрів України; 2 – Міністерство лісів України; 3 – Міністерство економіки України; 4 – корпорація; 5 – обласна рада народних депутатів; 6 – обласне управління лісами; 7 – державна дирекція лісів; 8 – лісове господарство; 9 – побічне користування лісом; 10 – лісозаготівлі; 11 – охорона лісу; 12 – науково-досілдні організації; 13 – зовнішньоторговельна фірма; 14 – асоціація з переробки деревини; 15 – лісопиляння; 16 – деревообробка; 17 – меблеве виробництво; 18 – лісохімія; 19 – інші підприємства; 20 – фірма “Меблі”; 21 – науково-досілдна організація; 22– Лісбанк.

Замість трьох паралельно діючих структур управління доцільно створити один орган – Міністерство лісів України з координуючими функціями щодо:

–впровадження досягнень науково-технічного прогресу у веденні лісового господарства, лісозаготівлі й переробці недеревинних ресурсів;

–розробки наукових пропозицій щодо раціонального використання і відтворення рекреаційних ресурсів;

–підготовки кадрів;

–організації та впровадження лісовпорядних робіт;

–підготовки документів та законодавчих актів, нормативів для затвердження урядом та Верховною Радою України;

–поліпшення ведення лісогосподарських, лісозаготівельних робіт та охорони лісових ресурсів.

Утериторіальному розрізі замість існуючих лісовиробничих об’єднань доцільно створити державні управління лісами з підпорядкуванням обласним радам народних депутатів і координуючому органу – Міністерству лісів України.

106

Замість існуючих лісокомбінатів та лісгоспів доцільно створити лісові комплекси – державні лісові дирекції, які виконуватимуть дві основні функції: охорону лісу та лісозаготівельні роботи. Все це сприятиме розв’язанню екологічних, економічних і соціальних проблем.

4.9. Будівельний комплекс

Будівельний комплекс включає виробництво будівельних матеріалів, капітальне будівництво та галузі, які їх обслуговують. Його складові надзвичайно різняться за продукцією, умовами і знаряддями праці, зв’язками тощо. Рівень розвитку будівельного комплексу впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей господарства країни, розміщення і регіональний розвиток продуктивних сил.

Промисловість будівельних матеріалів є найважливішою складовою будівельного комплексу. Вона має багатогалузевий характер, включає галузі видобувної промисловості (природний камінь і нерудні матеріали); переробної промисловості (збірний залізобетон, азбестоцементні вироби тощо); змішані підгалузі, що поєднують видобуток і переробку сировини і матеріалів.

Розміщення підприємств будівельних матеріалів і будіндустрії має такі особливості:

тяжіння до джерел сировини у зв’язку з низькою транспортабельністю сировини та її значними витратами при виготовленні продукції (цементні, гіпсові, вапнякові, нерудні, покрівельні та інші підприємства);

тяжіння до регіонів споживання (заводи збірного залізобетону,

бетону, розгинів, комбінати крупнопанельного домобудування тощо). Промисловість будівельних матеріалів об’єднує кілька тисяч підприємств, розташованих в усіх областях України. Найбільшими центрами цієї галузі є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь. Особливо важливими підгалузями є цементна

промисловість, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

Цементна промисловість – матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщують у районах видобування сировини. При виробництві 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) витрачається 1,5 т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини.

У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський (5 заводів і 4 кар’єри), Краматорський, Єнакіївський цементні комбінати. Донецька область за виробництвом цементу посідає перше місце в Україні, Дніпропетровська – друге, Харківська (Балаклія) – третє. Потужні цементні заводи розташовані в Кривому Розі, Дніпродзержинську і Дніпропетровську.

Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші заводи зосереджено у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам’янецьПодільський) областях.

107

Порівняно менше виробляють цементу на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей України працюють Бахчисарайський (Автономна Республіка Крим), Ольшанський (Миколаївська область), Одеський та інші заводи.

Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську, Черкаську область, хоча на їхніх територіях є багато цементної сировини і умови для виробництва високомарочного портланд-цементу.

Експорт цементу в останні роки дещо зріс. Найбільшими імпортерами цементу є Білорусь, Литва, Молдова та ряд країн далекого зарубіжжя.

Серйозною проблемою експортної діяльності підприємств промисловості будівельних матеріалів України є організація поставок готової продукції за кордон. Такі матеріали, як граніт, каолін, графіт, глина користуються високим попитом за кордоном. Розвідані запаси промислових категорій граніту на 62 родовищах України становлять 264 млн. м3. За цими запасами Україна посідає друге місце в світі після Бразилії, але за обсягом видобутку – шосте місце після Італії, США, Франції, Японії, Канади. Провідним експортером є Італія, яка поставляє на світовий ринок до 30 млн. м2 облицювальних плит на рік. В Україні їхній випуск становить лише 1,6 млн. м2. Ці плити виробляються на застарілому обладнанні й не завжди відповідають світовим вимогам.

Рівень світових цін на вироби з природного каменю досить високий: вартість 1 м3 червоних гранітів 700-900 дол., сірих гранітів – 400-500, чорних лабрадоритів – 1200 дол.; облицювальних плит з граніту– 58-120 дол. за 1 м2.

Українські виробники продають свою продукцію за кордон за ціною 160-200 дол. за 1 м3 гранітних блоків, а в окремих випадках – навіть за 60 дол. Зумовлено це тим, що в Україні немає чіткого контролю за використанням надр. Кожна організація відкриває своє родовище, видобуток у ряді випадків ведеться навіть вибухом, що призводить до підвищення тріщинуватості каменю і робить кар’єр непридатним для використання. Крім того, через відсутність обладнання не виробляються речі, що користуються попитом як в Україні, так і за кордоном.

Ще один вид корисних копалин, що міг би приносити Україні великий прибуток у валюті, – каолін. За його запасами Україна посідає перше місце у світі.

Каолін (від назви місцевості у Китаї) – глиниста гірська порода білого, жовтого, бурого кольору з високою вогнетривкістю і низькою пластичністю. З первинних каолінів одержують збагачений концентрат, який використовують для виробництва фаянсу, фарфору, вогнетривів як наповнювач при виготовленні паперу, гуми, пластмас тощо.

Найбільшим виробником каолінів є США – 9 млн. т на рік, що становить 40 відсотків світового видобутку; друге місце посідає Велика Британія (3,3млн. т), третє – Україна (близько 3 млн. т). Найбільшими імпортерами каоліну вважаються країни Західної Європи; найбільшими експортерами – США (понад 2 млн.т) і Бразилія (0,3 млн. т).

В Україні розвідано 15 родовищ каоліну, 10 з яких експлуатуються, а 5 –

108

перебувають у резерві. Загальні розвідані запаси каолінів становлять 4,5млрд.т. Головні родовища розташовані у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Черкаській областях. У країні є досить потужна база підприємств з видобутку і збагачення каолінів. Для власних потреб використовується 25 відсотків збагаченого каоліну, решта експортується, значною мірою у країни СНД, невелика кількість – у країни Західної Європи.

Однак розробка родовищ каоліну в Україні здійснюється на застарілому обладнанні. Це не дає можливості отримати високоякісну каолінову продукцію. Через неузгодженість експортної політики та низьку якість каолінових концентратів ціна на український каолін у 10 разів нижча від світового рівня, який становить 300-400 дол. за 1 т.

Промисловість будівельних конструкцій і деталей об’єднує підприємства з виробництва збірного залізобетону, будівельних металевих конструкцій та столярних виробів. Вони, як правило, тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів зі значним обсягом житлового і цивільного будівництва.

Домобудівні комбінати розміщені в усіх областях. Найпотужніші з них – у Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі. У будівництві використовується також продукція інших галузей промисловості, зокрема скляної, фаянсової, хімічної.

Будівельна база (капітальне будівництво) є однією з найбільш капіталомістких виробничих інфраструктур, її вплив на визначення темпів, масштабів і розміщення виробництва у багатьох випадках є вирішальним. Вона об’єднує підрядні будівельні, монтажні, спеціалізовані організації тощо. Розвиток будівельного комплексу залежить від обсягів і темпів розвитку ряду галузей промисловості, зокрема чорної металургії, машинобудування, енергетики, промисловості будівельних матеріалів, деревообробної промисловості тощо, що зумовлює складні міжгалузеві зв’язки капітального будівництва.

Готова продукція капітального будівництва – це завершені та здані в експлуатацію будови, споруди або їхні комплекси. Для її виробництва потрібні капітальні вкладення (інвестиції) – витрати на створення нових, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення діючих підприємств. До складу капітальних вкладень входять вартість будівельно-монтажних робіт, устаткування та інші витрати.

До галузей, що обслуговують будівництво, належить, передусім, важке машинобудування. Його підприємства виробляють близько 2 тис. машин, механізмів, устаткування для промислового, шляхового будівництва, меліорації земель, комунального господарства, а також добування і виробництва будівельних матеріалів (екскаватори, бульдозери, трубоукладачі, будівельні крани тощо).

Другою важливою обслуговуючою будівництво галуззю є проектно-

конструкторська та пошукова діяльність. Без проектної та кошторисної документації будівництво неможливе.

109

Науково-дослідна діяльність – це третя галузь обслуговуючого характеру в будівництві, її завдання – вивчення закономірностей і тененцій розвитку капітального будівництва в цілому, чинників, які сприяють його ефективності, а також обґрунтування вибору та впровадження оптимальних рішень на всіх стадіях інвестиційного процесу.

У перспективі розвиток галузей будівельного комплексу пов’язаний з реконструкцією технічної бази, подальшим впровадженням механізації та автоматизації технологічних процесів, розширенням випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості. Важливим напрямом є комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, забезпечення високої якості виробів для будівництва.

Територіальна організація галузей має удосконалюватися з урахуванням спеціалізації, кооперування, комбінування підприємств та міжрегіональних зв’язків України, повного забезпечення обсягів будівельно-монтажних робіт.

Виробництво будівельних матеріалів супроводжується забрудненням атмосфери пилом, особливо при тонкому подрібненні та термічній обробці сировини в цементній, тальковій та ряді інших галузей. Захист навколишнього середовища в промисловості будівельних матеріалів здійснюється за такими напрямами:

–широке використання рудничних відходів для виробництва будівельних матеріалів, що дає змогу значно скоротити спеціальні роботи з видобутку будівельної сировини;

–пиловловлювання при виробництві цементу та інших пиловидних продуктів;

–вилучення з видобутку площ сільськогосподарських угідь, цінних в естетичному відношенні ландшафтів, долин річок тощо;

–повніше використання матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, шлаків та інших відходів промислового виробництва.

4.10.Комплекс галузей виробництва непродовольчих товарів

Комплекс галузей виробництва непродовольчих товарів досить складний

за структурою та видами діяльності. До його складу входять галузі легкої промисловості, а також виробництво радіоприймачів і радіоелектронної апаратури, телевізорів, годинників, легкових автомобілів, меблів, побутової техніки та запасних частин до неї, мікроелектроніки, мікропроцесорних засобів, касетних відеомагнітофонів, холодильників і морозильників, швейних, в’язальних і пральних машин, мотоциклів, мопедів і велосипедів, пилососів, автоматичних посудомийних машин, фото- і кіноматеріалів, фармацевтичних препаратів, лакофарбових матеріалів, засобів захисту рослин тощо.

Для комплексу цього виробничого спрямування характерні широкі внутрішні й зовнішні економічні та технологічні зв’язки. Його продукцію

110