книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Тодосийчук 2009 учебник

АПК має бути спрямована на забезпечення національних інтересів і балансів між вітчизняних виробництвом й імпортом та між внутрішнім споживанням й експортом. Розробка і вжиття заходів комплексної програми щодо підтримки таких балансів на державному рівні мають провадитися за допомогою важелів податкового та митного регулювання, виходячи з сучасного стану агропромислового виробництва і національної економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що ефективне використання новітніх розробок у сфері агротехніки, біотехнології та агроекології, всебічна раціоналізація аграрного природокористування призвели до значного зменшення природо-, фондо- й енергомісткості аграрнопродовольчої продукції, підвищення її конкурентоспроможності. Ці чинники слід віднести до пріоритетних напрямів розвитку національного агропромислового комплексу.

АПК є гарантом забезпечення продовольчої незалежності країни, а продуктивність його галузей безпосередньо впливає на розв’язання соціально-економічних завдань.

Рис. 5.3. Структурно-географічна схема АПК

121

5.2. Сільськогосподарське виробництво: сучасний стан розвитку

Сільське господарство – одна з основних галузей матеріального виробництва. Воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність сільськогосподарської праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більше.

Усільському господарстві велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю потрібно виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпечення відповідним комплексом різної сільськогосподарської техніки.

Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Праця використовується з перервами, пов’язаними зі зростанням і визріванням рослин, протягом року.

Усільському господарстві України переважають такі галузі: рослинництво і тваринництво, що складаються з численних галузей і підгалузей (рис. 5.4).

Рослинництво найбільше за всі галузі сільського господарства піддано впливу природно-ресурсних факторів певної території (ґрунти, клімат, опади, засухи) та значній, дуже вираженій сезонності виробництва і споживання. Більшість підгалузей механізовані (заготівля), але слабко розвинута інфраструктура (сховища, холодильники).

Залежно від призначення продукції, що виробляється, та засобів виробництва, що застосовуються у рослинництві, виділяють більш вузькі галузі та їхні групи: зернове виробництво, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво та баштанництво, плодівництво та виноградарство, кормовиробництво. Найсприятливішими для розвитку рослинництва є степова та лісостепова зони. Чорноземні ґрунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галуззю сільського господарства.

Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва. Воно покликано задовольняти потреби населення у м’ясомолочних продуктах, а також потреби харчової та фармацевтичної промисловості в багатьох видах сільськогосподарської сировини. Провідне місце в структурі тваринництва посідає скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Менше значення має конярство, хутрове звірівництво, бджільництво, ставкове рибальство, шовківництво.

Основною специфікою сільського господарства як галузі матеріального виробництва є його територіальне розосередження та великі площі.

122

на 23 %. Озимі на зерно і зелений корм під урожай майбутнього року посіяні на площі 7,1 млн. га (85 % рівня минулого року), з них озимі на зерно – на 6,9 млн. га (у тому числі сільськогосподарськими підприємствами – 5.7 млн. га).

Загальний обсяг реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами за одинадцять місяців 2003 р. скоротився на 16 %, що відбулося за рахунок зменшення обсягів реалізації продукції рослинництва – на 28%. Водночас обсяги реалізації продукції тваринництва зросли на 5 %.

Сільськогосподарськими підприємствами за минулий рік реалізовано 6,8млн. т зернових культур, що на 55 % менше, ніж за 2002 рік, коли було зібрано високий урожай зернових – 38,8 млн. т. Високий урожай зернових сприяв збільшенню кормової бази, а отже, нарощуванню виробництва у тваринництві. У 2002 р. вперше за останні шість років досягнуто зростання реалізації худоби та птиці на 6,7 %.

За час проведення земельної реформи з національного земельного фонду

уприватну власність передано 67 % сільськогосподарських угідь; 6,7 млн. селян стали власниками земельних паїв, що відповідає загальній площі близько 25,7 млн. га сільськогосподарських угідь; 5,7 млн. га земель передано

уприватну власність та користування для ведення фермерських, особистих підсобних та присадибних господарств – це в сумі складає 79,4 % земель сільське господарського призначення. Крім того, проведено реформування 11,2 тис. колективних сільськогосподарських підприємств, на базі яких створено 15,6 тис. агроформувань нового типу.

Важливим чинником розвитку АПК стало запровадження ринкових механізмів кредитування сільськогосподарського виробництва. Це дозволило щорічно залучати понад 4 млрд. грн. кредитних ресурсів для села, що у 8 разів перевищує обсяги бюджетної підтримки. Після реформування в 2000 р. відносин власності на селі виникла потреба створення цивілізованого аграрного ринку. Для цього було видано укази Президента України, на виконання яких було створено 34 аграрні біржі, близько 25 тис. торгових домів, заготівельних пунктів і кооперативів та обслуговуючих ринкових структур, вжито заходи щодо спрямування на нихтоваропотоків сільськогосподарської продукції. В останні роки істотно зросли обсяги біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Основою розвитку рослинництва є земельні ресурси, що використовуються як окремі угіддя для певних виробничих цілей, а найважливішою організаційною ознакою – сезонність виробництва. Україна має значний земельний фонд, що перебуває у розпорядженні сільськогосподарських підприємств і господарств. Площа цих земель становить 43,022 млн.га при загальній території України 60,3 млн.га. Земельний фонд – це вся земельна площа кожної держави, яка ділиться на:

–землі несільськогосподарського призначення (дороги, міста, ліси);

–землі сільськогосподарського призначення (сільськогосподарськіугіддя).

Своєю чергою сільськогосподарські угіддя поділяють на: ріллю (32,544 млн. га), сіножаті (2,41 млн. га), пасовища (5,528 млн. га), багаторічні насадження (0,912 млн. га), перелоги (0,404 млн. га).

124

Удержаві зосереджені великі (41,8 млн. га) масиви сільськогосподарських угідь, які знаходяться у віданні сільськогосподарських підприємств і господарств. У цілому Україна характеризується великою розораністю (питома вага ріллі становить понад половину її території), відносно низькою питомою вагою природних кормових угідь, певною просторовою різницею структури земляних угідь. Найвищу питому вагу мають орні угіддя в степовій частині

(68,8 % площі).

Активне проведення реформ в аграрному секторі, докорінна перебудова земельних та майнових відносин створили умови для розвитку приватного бізнесу та нарощування виробництва продукції. На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція.

Унайближчі роки важливо прискорити розвиток цукрової, спиртової, масложирової, плодоовочеконсервної, м’ясної, молочної та інших підгалузей

–для того, щоб повністю забезпечити потреби населення відповідно до науково обґрунтованих норм і створити необхідні резерви продовольства для експорту до зарубіжних країн.

В Україні є всі природноекономічні передумови для успішного розвитку цукрової промисловості та збільшення виробництва цукру, але спершу для цього потрібно впровадити високоврожайні сорти цукрових буряків, поліпшити агротехніку їх вирощування, скоротити непродуктивні витрати сировини в процесі збирання, транспортування та переробки.

На реконструкцію потрібно спрямовувати не менше двох третіх обсягу капіталовкладень для того, щоб одержати в цукровій, масложировій, спиртовій і консервній промисловості приблизно 70 % загального приросту потужностей.

Важливим напрямом інтенсифікації виробництва в харчовій промисловості є підвищення комплексності переробки сировини на основі розвитку комбінування і особливих його форм, які пов’язані з утилізацією відходів і використання побічних продуктів. Перспективи і темпи розвитку підгалузей харчової промисловості мають визначатися з урахуванням обсягів нарощування сировинних ресурсів, наявних виробничих потужностей підприємств, рівня рентабельності виробництва, конкурентоспроможності та ефективності продукції.

Досвід високорозвинутих в економічному відношенні країн заходу показує, що до найбільш ефективних та актуальних для України напрямів державного регулювання сільськогосподарського виробництва належать:

–виділення державних субсидій;

–формування законодавчої основи, яка б гарантувала право власності товаровиробника на створений ними продукт;

–реалізація соціальних програм і програм підготовки кадрів;

–валютно-фінансове регулювання і захист відінфляційних наслідків;

–аграрний протекціонізм і захист вітчизняних товаровиробників на світовому ринку, стимулювання надходження на нього товарів власного виробництва і обмеження надходження до України ідентичної продукції ззовні;

125

–підтримка цінового паритету;

–формування і стимулювання діяльності установ щодо кредитування виробництва, маркетингу, сервісного обслуговування тощо;

–регламентація стандартів і якості продукції;

–стимулювання впровадження досягнень НТП;

–контроль за раціональним природокористуванням і екологізація виробництва.

Практика вимагає й інших напрямів державного регулювання сільськогосподарського виробництва, зокрема при врахуванні специфіки його розвитку в тих чи інших регіонах України (зоні впливу катастрофи на ЧАЕС, селенебезбечних зонах, районах з високою концентрацією зрошувальних і осушувальних мереж та ін.).

5.3. Особливості розвитку та розміщення основних галузей сільського господарства

Провідне місце в структурі рослинництва займають зернові культури (озимі пшениця і жито), круп’яні (просо, гречка, рис), зернофуражні (ячмінь, кукурудза, овес), зернобобові (горох); технічні культури (цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець, конопля, тютюн); овочівництво, баштанництво і плодівництво.

Основними показниками роботи в рослинництві є урожайність, яка залежить від:

o природної родючості ґрунту;

o рівня організації сільськогосподарського виробництва; o раціональних сівозмін;

o внесення добрив.

Провідне місце в структурі посівів займають зернові культури – найважливіша група продовольчих культур, основа світового рослинництва, які дають зерно як:

o основний продукт харчування людини; o корми для сільськогосподарських тварин;

o сировину для багатьох галузей промисловості.

Під зерновими в Україні зайнято 45 % загальної посівної площі. В Україні вирощується понад 10 різних видів, але структура їх посівів відрізняється між собою за зонами, що пов’язано з неоднаковими природнокліматичними умовами. Середня врожайність зернових для нашої країни низька – 25-35 ц/га.

Зернові культури поділяються на:

1. Хлібні культури, до яких належать пшениця та жито.

На Україні пшениця майже озима і вирощується на всій зерносіючій території України, крім гірських, передгірських і найпівнічніших поліських районів. Найбільша концентрація росівів – у Лісостеповій і Степовій частинах України. В найпівденніших областях врожайність невелика, але високих хлібопекарських якостей (багато клейковини).

126

Пшениця вибаглива до ґрунтів (не росте на перезволожених ґрунтах), клімату. Валовий збір становить 60 % від усього збору зернових.

У північних районах посіви пшениці витіснені житом. Жито дає більш стабільні врожаї, хоча і нижчі. Основні посіви зосереджені в Малому Поліссі, Передкарпатті. Площа посівів жита незначна (приблизно в 15 разів менша). Врожайність – 17-24 ц/га.

2.Зернофуражні, які включають у себе ячмінь, овес і кукурудзу. Здебільшого ці культури застосовуються для годівлі худоби у вигляді комбікормів, де основну частку становить зерно та відходи харчової промисловості.

Ці культури мають промислове значення, з них виготовляють крупу, муку та ячмінний солод (для пивоваріння).

Найбільші площі займає ячмінь. В Україні вирощується здебільшого ярий ячмінь, який невибагливий, скоростиглий, переносить холод і посухи. Посіви поширені по всій території України, але найбільша концентрація – у північній частині Степу та Лісостепу. В південних районах вирощується озимий ячмінь. Урожай становить 21-33 ц/га, а валовий збір – 18 % усього збору зернових.

Овес має короткий вегетаційний період, росте при помірній температурі, не любить посухи, поширений у північній та середній смугах України. Валовий збір становить 2 %, а врожайність - 20-26 ц/га.

Кукурудза – степова культура, любить тепло, довгий вегетаційний період. Найбільші площі зосереджені в Степу, південній частині Лісостепу, Прикарпатті, Буковині. В північних районах вирощується як силос і зелений корм. Дає високі врожаї, до 29-39 ц/га. Валовий збір становить 9 %.

3.Круп ‘яні культури – просо, гречка та рис.

Просо – посухостійка культура, зосереджена в південних та східних областях. Площа посівів становить 200 тис. га, валовий збір - 338 тис. т, урожайність – 15-20 ц/га.

Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менші площі посівів знаходяться у степових областях.

Рис в Україні з’явився в 30-х роках, росте в найпівденніших районах на зрошувальних землях. Вирощування рису призводить до деградації земель через підтоплення і засолення. Врожайність становить 30-40 ц/га.

4. Зернобобові культури – горох, вика, люпин, соя та сочевиця. Основні райони вирощування – лісостепова та південна частина Полісся. Середня урожайність становить 32 ц/га.

До технічних культур відносять цукрові буряки, соняшник, льондовгунець, тютюн, мак, коноплі, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини. Провідне місце у посівах технічних культур посідають цукрові буряки, які мають велике значення для зовнішньої торгівлі. Буряки вирощують у 19 областях країни, основний район вирощування – Лісостеповий. Це вибаглива культура. Середній урожай становить 275 ц/га. В сирому буряку 13-17% цукру, але вихід його після переробки зменшується до 11 % і менше.

Основні площі соняшнику зосереджені у південній частині степової зони

127

та Закарпатті. Культура вибаглива до температурного режиму, але завдяки глибокій кореневій системі сухостійка, бо вологою забезпечується за рахунок підземних вод.

Льон-довгунець традиційно зосереджений у поліських областях і передгір’ях Карпат. Але в останні роки ця прядильна культура майже не вирощується, що пов’язано з деградацією легкої промисловості.

У південних областях вирощують рицину (близько 70 тис. га), олія якої широко використовується у народному господарстві, авіації, парфумерії, медицині, шкіряній галузі.

Для потреб пивоварної, дріжджової, хлібопекарської промисловості використовують суцвіття хмелю, який вирощують у Житомирській, Рівненській, Вінницькій областях.

З ефіроолійних культур вирощують м’яту, коріандр, троянду, лаванду, а

злікарських рослин - ромашку, валеріану, шавлію, звіробій та інші. Овочівництво – галузь рослинництва, спрямована на вирощування

овочевих культур. За характером розміщення та технологією виробництва розрізняють овочівництво відкритого ґрунту (польове і присадибне) та закритого ґрунту (теплиці, парники), орієнтоване на виробництво овочів у міжсезонний період та вирощування розсади.

Баштанництво зосереджене в південно-степових областях, які мають найсприятливіші агрокліматичні умови для вирощування цих культур, до яких належать кавуни, дині, різні види гарбузів.

Важливим напрямом рослинництва є садівництво (плодівництво), яке здебільшого зосереджене у лісостеповій зоні. Виноградарством займаються переважно у степовій зоні (АР Крим, Одеська, Херсонська. Миколаївська області) та Закарпатті.

Тваринництво – найважливіший напрям сільського господарства, основним завданням якого є розведення сільськогосподарських тварин для виробництва тваринницької продукції та забезпечення населення продуктами харчування. Через низьку продуктивність економічне становище галузі погіршується, вона стала нерентабельною за всіма видами продукції в усіх регіонах.

Тваринництво поділяється на такі основні галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, конярство, птахівництво.

Залежно від особливостей кормової бази, застосовують різне утримання худоби: стійлове, стійлово-пасовищне.

При стійловому утриманні худобу годують заздалегідь заготовленими кормами, а при стійлово-пасовищному худоба більшу частину року перебуває на природних пасовищах, а взимку – в стійлах.

Україна має величезні природні пасовища і луки, але для кращого розвитку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу весь рік.

У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби, тут легше забезпечувати її соковитими кормами.

128

Молочно-м’ясну худобу розводять у степовій зоні, де на природних пасовиськах мало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.

Близько 1/3 поголів’я великої рогатої худоби припадає на поголів’я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробництва молока, в зв’язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Середньорічні надої молока від корови в цілому по державі становили 2918 кг.

Велика рогата худоба поширена майже в усіх землеробських районах України, але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в промислових районах молочне тваринництво розвивається для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло, сир, молочні консерви.

Поблизу міст і особливо в зерновій зоні створюють птахофабрики для прискореного одержання м’яса та яєць.

За останні роки в селах зростає поголів’я коней як основної тяглової сили. Вони зосереджені переважно в районах Карпат, Закарпаття, Поділля та Полісся. На українських заводах розводять племінних коней.

Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м’ясо, у південнихтонкорунних. Вівчарство переважно зосереджене в Карпатах.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. За останні два десятиріччя виробництво кролячого м’яса в Україні досягло 6980 т на рік. Чисельність поголів’я кролів коливається в межах 10-15 тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.

Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на основі ставків (200 тис. га); водойм Дністра, Дніпра, Південного Бугу та інших, а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білого амура, ляща, товстолобика, судака та ін.

У державі організовано кліткове звірівництво і практично у всіх областях розводять нутрій, норок, песця, ондатру.

В Україні розвинуто бджільництво, що має історично сформовану продукцію. Ця продукція ще за княжих часів була важливою статтею експорту, але інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, конкуренція штучного воску призвела до занепаду бджільництва.

Найголовнішою причиною занепаду галузі тваринництва є відсутність економічної зацікавленості й мотивації до праці всіх сільськогосподарських товаровиробників.

Веденню оптимального виробничого процесу заважає хронічна заборгованість за одержану продукцію торговельних організацій переробній галузі, а останніх – сільськогосподарським товаровиробникам.

Особливої уваги заслуговує розвиток м’ясного скотарства в регіонах забруднення радіонуклідами внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Розвиток цієї галузі певною мірою розв’язує проблему зайнятості населення, її

129

необхідність тут зумовлюється соціально-економічними, ресурсними, екологічними умовами. Цю галузь, передусім, потрібно розвивати на Поліссі, де найбільше природних пасовищ та сіножатей. У Поліському селекційному центрі м’ясного скотарства Радомишльського району Житомирської області, займаються вирощуванням племінного молодняку, товарного високоякісного м’яса.

Фахівцями Мінсільгосппроду України розроблено Програму розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства на 1997-2005 роки для розв’язання найважливіших питань у цій галузі:

встановлення паритету цін на тваринницьку продукцію (м’ясо, молоко, яйця, вовна), які мають окупити їх виробництво і сприяти розвитку галузі;

товаровиробникам необхідно виділити кредитні ресурси на пільгових умовах (не вище 10 % річних за короткострокову і 5 % за довгострокову позику), враховуючи специфіку та сезонність галузі.

За останні роки в Україні скоротилися закупки сировини, знизилася купівельна спроможність населення та експортні поставки продуктів до країн СНД, значно зменшився обсяг виробництва продовольчих товарів. Усе це зумовлює потребу прискорення розвитку та

інтенсифікації виробництва в харчовій промисловості.

Основними напрямами інтенсифікації виробництва в цій галузі є використання досягнень НТП, а також застосування передових технологій, прогресивних засобів виробництва і форм його організації. Інтенсифікація виробництва дістає своє відображення у збільшенні випуску продукції, підвищенні її якості та зниженні собівартості виробництва.

Основні фактори, що спричиняють зменшення втрат сировини, можна умовно поділити на дві групи: технічні та соціально-економічні.

До технічних належить удосконалення техніки та технології виробництва на основі його механізації та впровадження прогресивних методів переробки сировини. До соціально-економічних – удосконалення функцій виробництва, праці, управління, обліку і контролю, впровадження прогресивних нормативів витрачання сировини, використання передового досвіду.

5.4. Продовольчий комплекс

Забезпечення населення якісними продуктами харчування є одним з головних напрямів соціально-економічного розвитку будь-якої держави. В Україні є всі об’єктивні передумови для створення високорозвиненої індустрії продуктів харчування, спроможної задовольнити внутрішні потреби в продовольстві та забезпечити значні валютні надходження від його реалізації на світовому ринку.

Для України характерні досить значні за світовими мірками обсяги виробництва різних видів продовольчої продукції. Україна входить до першої десятки країн світу за показниками виробництва окремих видів

130