книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Тодосийчук 2009 учебник

аборигенні породи бджіл: українську степову (степова і лісостепова зони), карпатську (західні області України), середньоросійську (поліська популяція на півночі України). Створені спеціальні радгоспи промислового типу та великі бджоляні ферми, на яких працемісткі виробничі процеси механізовано. Серед них найбільшими є бджолорозплідницькі радгоспи в Закарпатській і Херсонській областях.

5.5. Основні проблеми та перспективи розвитку АПК України

Перехід України до ринкових методів господарювання негативно позначився на аграрних галузях. Так, до проблем, які потребують розв’язання, належать:

oзростання витратності виробництва, яке призводить до кредиторської та дебіторської заборгованості сільськогосподарських підприємств;

oвідсутність ринку страхових послуг, ефективної системи регулювання та підтримки аграрного виробництва, що піддає доходи селянина коливанням цінової кон’юнктури, а відтак призводить до обігу

сільськогосподарської продукції за тіньовими схемами; o відсутність рішень щодо розвитку соціальної сфери села;

oпитання технічного переоснащення сільського господарства, оскільки за останні три роки забезпеченість галузі технікою зменшилася на

чверть і складає 55-65 % від потреби, а 80 % парку сільськогосподарських машин відпрацювала свій амортизаційний термін;

o належне фінансування видатків на розвиток аграрного сектора;

o вдосконалення відносин власності в аграрному секторі економіки, захист майнових прав селян, зокрема прав приватної власності на землю, стимулювання сільськогосподарської кооперації підприємств у сфері агросервісу, переробка і збут продукції;

o формування повноцінного ринку землі сільськогосподарського призначення, запровадження сучасних земельно-орендних іпотечних відносин, стимулів раціонального використання та охорони земель, страхування фінансових ризиків;

oудосконалення механізмів захисту національного аграрного ринку, дозволених нормами СОТ;

o формування розгалуженої інфраструктури аграрних ринків, зокрема, системи збуту сільськогосподарської продукції та інфраструктури небанківських фінансових інститутів, удосконалення механізмів заставних закупівель та запровадження інтервенції на ринку зерна, створення правового поля щодо запровадження ф’ючерсної торгівлі базовими товарними активами (зерном, насінням соняшнику тощо);

o удосконалення механізмів стимулювання інноваційної діяльності, технічного та технологічного оновлення підприємств агропромислового комплексу;

oпроведення активної інформаційної підтримки просування аграрної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках і гармонізація

141

системи стандартизації та сертифікації з міжнародними вимогами;

oналежний розвиток соціальної сфери села та рівня заробітної плати (в сільському господарстві рівень заробітної плати вдвічі нижчий за середній її рівень у галузях економіки країни).

Важливою стратегічною метою розвитку аграрного сектора України є розширення меж ринку збуту сільськогосподарської продукції. Шляхи її досягнення пов’язані з активізацією держави у світових інтеграційних процесах. Україна має потужний експортний потенціал. Землі країни відзначаються високою природною родючістю. За деякими експертними оцінками, на них без втручання хімізації можна вирощувати до 50 ц/га зерна, а за оцінками експертів колишнього СРСР, Україна виробляла 12 % світового виробництва цукру. Заданими ООН, у 1992 р. держава посідала друге місце (після Франції) з виробництва цукрових буряків, четверте (після Росії, Китаю і Польщі) – картоплі, п’яте (після Росії, Німеччини, Канади, Франції) – ячменю і жита.

Важливе значення для формування ефективної структури економіки України має розведення таких стратегічних культур у сільському господарстві, як кукурудза, соя, соняшник, які потребують ефективних технологій вирощування. Ці технології надмірно трудо- й енергоємні, недостатньо відповідають біологічним вимогам цих культур та особливостям місцевих ґрунтово-кліматичних умов. Українськими вченими винайдено принципово нові технології виробництва цих культур: “українська”, “зональна”, “промислова”, що передбачають нові механізовані операції, які дозволяють зменшити витрати, пов’язані з вирощуванням цих культур, на 20-35 % і на 2025 % підвищують врожаї. Основна перевага нових технологій полягає в тому, що вони допомагають значно зменшити негативний вплив несприятливих погодних умов і підвищити стабільність виробництва культур.

Географія експорту Україною сільськогосподарської продукції та продовольства все більше поширюється на країни Євросоюзу, зокрема Німеччину, Великобританію, Францію та ін.

Майбутнє членство України у Світовій організації торгівлі вимагатиме захисту внутрішнього аграрного ринку шляхом зменшення імпортних тарифів на сільськогосподарські товари та продовольство, а також поступової трансформації державної підтримки сільського господарства.

Запровадження в аграрному секторі норм і правил СОТ щодо сільського господарства відповідає об’єктивним потребам реформування аграрних відносин і сприятиме повнішій реалізації порівняльних і конкурентних переваг галузі на зовнішніх ринках.

Таким чином, реформування агропромислового комплексу дало можливість: перебудувати земельні та майнові відносини; створити якісно нові організаційно-правові форми господарювання, базуючись на принципах непорушності права приватної власності на землю та майно; запровадити механізми здешевлення кредитів, що сприяло притоку фінансових ресурсів комерційних банків для фінансування потреб сільськогосподарського виробництва.

142

Уряд поширює використання механізму часткової компенсації ставок за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським виробникам та іншим підприємствам АПК. Цей механізм підтвердив свою ефективність стабільною тенденцією зниження вартості кредитних ресурсів на внутрішньому ринку – обсяги пільгового кредитування сільгоспвиробників з 2002 р. становили близько 2 млрд. грн.

Основними завданнями державної аграрної політики є:

o нормативно-правове та організаційне забезпечення процесів запровадження ринку землі та майна, удосконалення орендних відносин;

oсприяння розвитку ринкової (в сфері збуту, переробки, агросервісу, експорту) інфраструктури та відпрацювання механізмів стабілізації кон’юнктури аграрних ринків, створення необхідних передумов для

забезпечення потенційних переваг від вступу до СОТ;

o підвищення конкурентоспроможності агропромислового сектора шляхом удосконалення механізмів його технічного та технологічного оновлення;

o формування спеціалізованої системи надання фінансово-кредитних і страхових послуг;

o спрямування зусиль на посилення соціальної орієнтації аграрних реформ як основи соціальної стабільності на селі.

Розв’язання проблем агропромислового комплексу вимагає змін у нормативно-правовій базі, яка регулює економічні відносини в АПК. Так, Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 20012004 років” від 18 січня 2001р. № 2238-Ш визначає основні засади державної політики на період реформування сільського господарства протягом 2001-2004 років як пріоритетної галузі економіки; Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 04 липня 2002 р визначає напрями функціонування зернового підкомплексу України; Закон України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” від 7 лютого 2002 р. № 3023 визначає шляхи формування ринку та вдосконалення системи забезпечення агропромислового комплексу вітчизняною технікою і обладнанням; Законом України від 17 січня 2002 р. № 987 затверджено Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002-2010 роки; Земельний кодекс містить уніфіковані та перероблені відповідно до ринкових умов правові норми в галузі земельних відносин, зокрема щодо інституту права власності; постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 №1000 затверджує порядок і правила проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності; Указ Президента України “Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села” від 15 липня 2002 р. № 640; Указ Президента України “Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку” від 8 серпня 2002 р. № 694 визначає напрями стабілізації ринків зерна та цукру, здешевлення кредитних ресурсів, покращання соціальної сфери села.

Аграрна сфера гостро потребує фінансових ресурсів для модернізації

143

виробничої бази. Фінансове забезпечення підтримки розвитку сільського господарства за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на 2004 рік визначено в сумі 2 млрд. грн., які передбачається спрямувати на виконання бюджетних програм, спрямованих на перспективний розвиток сільськогосподарського виробництва.

Відзначимо, що вперше запроваджується механізм державної підтримки підприємств агропромислового комплексу, які залучають для свого розвитку довгострокові кредити. За попередніми розрахунками, введення такої програми дозволить залучити кредитних ресурсів на суму від 0,8 млрд. грн. (при відшкодуванні 15 %-річної ставки) до 1,2 млрд. грн. (при відшкодуванні 10 %). Крім цього, вперше буде запроваджено часткову компенсацію вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва. Кошти, передбачені цією програмою, дозволять зменшити ціну залежно від виду від 500 до 800 тис. т мінеральних добрив. Пропонується за рахунок коштів державного бюджету збільшити фінансове забезпечення найдієвіших програм розвитку агропромислового комплексу. Так, потрібно спрямувати кошти на вживання заходів з технічного переоснащення сільського господарства, зокрема через лізингові операції та часткову компенсацію складної сільськогосподарської техніки, що сприятиме закупівлі майже 2000 одиниць техніки, з яких 1100 – це трактори і зернозбиральні комбайни.

Оскільки врожай зернових залежить від агрокліматичних умов, то з метою забезпечення країни продовольчим зерном у потрібних обсягах пропонується здійснити заходи із стимулювання посіву сільськогосподарськими товаровиробниками ярих зернових культур на площі майже 5 млн. га.

Подальшої державної підтримки потребують підприємства, які залучають для свого розвитку короткострокові кредити. Кошти, передбачені на цю мету, дозволять у 2004 р. залучити від 0,5 млрд. грн. (при відшкодуванні 15 % річних на 8 місяців) до 2 млрд. грн. (за ставкою 10 % на 6 місяців).

Потрібно збільшити видатки бюджету на фінансове забезпечення вжитих заходів щодо стимулювання збільшення поголів’я худоби та покращення її генетичного потенціалу.

Варто звернути увагу на негативні тенденції в аграрному секторі економіки, а саме:

oнезважаючи на зростання обсягів біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією (так, зерна в 2001-2002 маркетинговому році було

реалізовано на біржах за внутрішніми контрактами в 2,5 рази більше, ніж у попередньому маркетинговому році), частка реалізації сільськогосподарської продукції на біржовому ринку в загальному обсязі реалізації незначна (близько 6 %), що робить нерепрезентативними біржові ціни;

oнамітилася тенденція випереджуючого зростання цін на матеріальнотехнічні ресурси, що споживаються в сільському господарстві,

порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію (рис. 5.3);

o погіршення цінової ситуації на аграрному ринку через тенденцію випередження темпів нарощування пропозиції порівняно з темпами

144

росту платоспроможного попиту на сільськогосподарську продукцію та продовольство;

oнедостатній обсяг довгострокових кредитів (лише 15 % загальних обсягів кредитування сільського господарства) гальмує процеси

оновлення основних виробничих фондів.

Важливим питанням, що потребує негайного розв’язання, є погіршення екологічної ситуації в країні, зумовленої високим рівнем господарської освоєності земельних ресурсів та надмірним використанням поверхневих прісних водойм та лісових ресурсів.

За умов розвитку багатоукладності сільського господарства, збільшення кількості суб’єктів господарювання на землі виникає потреба у прийнятті заходів щодо охорони і підвищення продуктивності земель, зокрема захист земель від шкідливих природних та антропогенних впливів, відтворення родючості ґрунтів, економічний механізм раціонального землекористування.

Однією з важливих умов вживання землеохоронних заходів і забезпечення раціонального землекористування є поступове вилучення з інтенсивного обробітку деградованих земель, крутосхилів, ерозійно небезпечних ділянок.

Потрібно подолати негативну тенденцію зменшення вмісту гумусу в ґрунтах шляхом збільшення обсягів внесення органічних добрив та інших біокомпонентів, а також застосування технологій, що сприяють збереженню і підвищенню гумусності. Застосування мінеральних добрив має обов’язково поєднуватися в комплексі з органічними, щоб запобігти процесам де гуміфікації, мінералізації, втрати протиерозійної стійкості ґрунтів.

Джерело: Держкомстат.

Рис.5.3. Динаміка індексів цін на сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси

Застосування економічних механізмів стимулювання землеохоронної діяльності суб’єктів господарювання також дасть позитивний результат. Це пільгове кредитування господарств, які вкладають власні кошти в землеохоронні, землемеліоративні та землевідновлювальні роботи; звільнення підприємців від податків на суму коштів, вкладених в охорону земель; надання державних субсидій аграрним товаровиробникам на придбання й освоєння екологобезпечної техніки і технологій у сільському

145

господарстві; застосування штрафних санкцій за погіршення якості землі. Динаміка індексів цін на сільськогосподарську продукцію та

матеріально-технічні ресурси (у % до попереднього місяця).

З огляду на вищезазначене, основними заходами державної політики є:

формування автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру як важливої складової інформаційної інфраструктури ринку землі;

вжиття заходів щодо охорони земель, у тому числі в напрямі створення протиерозійних гідротехнічних споруд та рекультивації порушених земель;

врегулювання правових питань, пов’язаних з проведенням землеоціночної діяльності;

запровадження сучасних ринкових механізмів регулювання ринків зерна, цукру та інших видів сільськогосподарської продукції;

проведення підготовчих робіт з метою забезпечення оптимальних умов вступу України до СОТ, удосконалення механізмів захисту внутрішнього аграрного ринку відповідно до вимог багатосторонньої міжнародної торговельної системи;

гармонізація системи сертифікації та стандартизації з міжнародними вимогами; прискорення створення правового поля щодо системи гарантій виконання форвардних контрактів та розвитку ринку товарних деривативів з метою формування об’єктивних цінових індикаторів;

запровадження сучасних ринкових механізмів стимулювання збільшення експорту сільськогосподарської продукції та продовольства, вдосконалення його інфраструктури;

прискорення формування інфраструктури сільськогосподарської дорадчої діяльності;

удосконалення нормативно-правової бази для реалізації інноваційної моделі розвитку аграрного виробництва, впровадження сучасних ресурсоощадних технологій та інституційне забезпечення надання консультаційно-інформаційних послуг у напрямі пропаганди та освоєння досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду;

розвиток системи лізингу як одного з фінансових джерел технічного оновлення сільськогосподарського виробництва;

створення умов для формування сприятливого інвестиційного клімату;

забезпечення правових та інституційних передумов упровадження системи іпотечного кредитування з метою забезпечення середньота довгострокових укладень у сільськогосподарське виробництво;

створення спеціалізованої кредитної системи, організація земельного іпотечного банку для впровадження широкого спектра банківських послуг, які оптимально враховують специфіку сільськогосподарського бізнесу;

146

сприяння розвитку небанківських кредитних інституцій з метою консолідації приватних заощаджень та спрямування їх на мікрокредитування господарств населення та фермерів, що здійснюють дрібнотоварне приватне виробництво;

створення ефективної системи страхування ризиків сільськогосподарської діяльності у сільській місцевості;

забезпечення впровадження програм розширення зайнятості сільського населення та створення нових робочих місць за рахунок розвитку нових видів діяльності кооперативів різних напрямів,

“зеленого” туризму, промислів, приватної сфери побутового обслуговування.

Відзначимо, що у світовій практиці використовується низка ефективних важелів впливу держави на агропромислове виробництво, зокрема:

реалізація різноманітних цільових програм підтримки сільського господарства за рахунок державного бюджету (програми – зерно, цукор, молоко, охорона земельних, водних ресурсів, підвищення родючості ґрунтів, розвитку аграрної науки й освіти тощо);

регулювання, іноді формування попиту на продукти харчування на внутрішньому ринку з певним обмеженням імпорту продукції, яка в достатніх обсягах виробляється в державі;

державна підтримка національного агропродовольчого товаровиробника на основі цільових субсидій, стимулювання експорту продуктів харчування через надання певних пільг і виплату дивідендів суб’єктам, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, а також на базі договірного (міжнародно-правового) закріплення продовольчих секторів на закордонних ринках, куди спрямовуються експортні поставки продуктів харчування.

147

РОЗДІЛ 6 Розміщення галузей транспортного комплексу

6.1. Загальна характеристика транспортної системи

Транспорт – одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства і населення в усіх видах перевезень.

Велике значення має транспорт для зв’язку між галузями народного господарства, між містом і селом, між окремими районами країни. Транспорт сприяє суспільному територіальному поділу праці, є активним фактором формування економічної спеціалізації господарства окремих районів, неможливої без обміну продукцією.

Транспорт повинен сприяти якнайшвидшій інтеграції України в загальноєвропейську економічну систему, що потребує створення залізничних та автомобільних шляхів із центральних частин Західної Європи

– у країни СНД, з півночі Західної Європи – у країни Близького Сходу.

За призначенням виділяють транспорт загального користування (для перевезення готової продукції, сировини та напівфабрикатів із місць виробництва до пунктів споживання або подальшої переробки, задоволення потреб населення у просторовому переміщенні з виробничими або приватними цілями), відомчий (внутрішньовиробничий, внутрішньобудівельний, внутрішньогосподарський, внутрішньозаводський і внутрішньопортовий), а також транспорт особистого призначення.

Виділяють такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в’ючний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний та трубопровідний. Усі вони тісно пов’язані і взаємно доповнюють один одного.

Окремі види транспорту не функціонують цілком ізольовано, вони є складовими єдиної транспортної системи. Транспортна система – територіальне поєднання взаємопов’язаних видів транспорту, які, спільно взаємодіючи, найповніше задовольняють потреби народного господарства та населення в перевезеннях вантажів і пасажирів.

Роботу всіх видів транспорту забезпечує транспортна інфраструктура – економічно збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв’язку, різноманітного технічного обладнання.

Ефективність функціонування цієї інфраструктури визначають за рівнем економічного збалансування всіх її складових частин, якого можна досягти лише при раціональному розподілі загального обсягу перевезень між окремими видами транспорту залежно від сфери найвигіднішого використання кожного з них. Просторова залежність транспортних мереж від розміщення продуктивних сил впливає на територіальну організацію транспорту в цілому і, зокрема, його складових частин. Це яскраво виявляється в існуванні первинних форм просторового зосередження транспорту – транспортних вузлів, пунктів.

Транспортний вузол – комплекс транспортних споруд у пункті, де сходяться, перетинаються або розгалужуються не менш як три лінії одного

148

або двох видів магістрального транспорту, які у взаємодії обслуговують транзитні та місцеві перевезення вантажів і пасажирів. Залежно від видів транспорту, що стикуються, вузли поділяють на залізнично-автодорожні (Львів, Харків), залізнично-водно-автодорожні (Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон) і водно-автодорожні (Ялта, Алушта, Канів). У кожному з цих вузлів може бути ще й повітряний та трубопровідний транспорт.

На території України сформувалося понад 300 транспортних вузлів, у тому числі близько 100 великих. За кількістю взаємодіючих видів транспорту в цих вузлах переважають залізнично-автомобільні. Виняток становлять такі великі міжрегіональні вузли, як Харківський, Львівський, Донецький, у складі яких поряд з численними підприємствами залізничного та автомобільного взаємодіють також підприємства авіаційного і трубопровідного транспорту. Згадані види транспорту взаємодіють також з річковим у таких транспортних вузлах, як Київ, Чернігів, та морським – в Одесі, Херсоні, Миколаєві, Ізмаїлі.

Транспортний пункт – один з важливих і найпоширеніших елементів територіальної структури різних видів транспорту (залізничні станції, морські та річкові порти, річкові пристані, аеропорти, автостанції). Головні функції транспортних пунктів – економічні (обслуговування перевезень вантажів і пасажирів), технологічні (перевантаження вантажів з одного виду транспорту на інший), технічні (задоволення технічних потреб руху транспортними засобами), а також перерозподіл вантажопотоків за напрямами. За характером роботи транспортні пункти поділяють на вантажні, пасажирські та об’єднані.

Транспортні вузли, пункти розвиваються під впливом господарської діяльності у цілому та окремих галузей. Найбільший вплив на транспорт справляє промисловість, оскільки вона формує основні вантажопотоки. Транспортний чинник є одним з вирішальних при розміщенні промислових підприємств.

Сільське господарство впливає на роботу транспорту залежно від ступеня його інтенсивності та рівня розвитку агропромислової інтерації. Високий рівень агропромислової інтеграції знижує транспортні видатки.

Будівельна індустрія впливає на розміщення транспорту через великі потоки вантажу, особливо при концентрації великого будівництва у визначеному регіоні. У цьому разі створюється транспортна система. При розосередженому будівництві будіндустрія користується послугами місцевого транспорту. При лінійному будівництві (дороги, трубопроводи) застосовують відповідний відомчий транспорт.

Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня та внутрішня торгівля. Економічні відносини України з зарубіжними країнами значною мірою визначають обсяг вантажообороту з ними. Вантажооборот у внутрішній торгівлі залежить, передусім, від таких чинників, як територіальна організація торгівлі, особливості товарних ресурсів, розміри та склад товарообігу, концентрація населення як споживача роздрібного товару тощо.

Вигідне транспортно-географічне положення України на межі

149

Центральної та Східної Європи сприяє розвитку транзитних транспортних коридорів на її території. Через територію України має бути прокладено ряд нових транспортних магістралей, які забезпечуватимуть ефективну реалізацію міжнародних транспортно-економічних зв’язків нашої країни і транзитних перевезень.

Транспортний комплекс України представлений всіма сучасними видами транспорту і характеризується значними регіональними особливостями галузевої та функціональної структури.

Протяжність магістральної транспортної мережі України становить 188,9 тис. км, у тому числі залізниць – майже 22,5 тис., автомобільних шляхів загального користування з твердим покриттям – 164 тис., внутрішніх судноплавних шляхів – 2,4 тис. км. Транспортне господарство включає тисячі залізничних станцій, вокзалів і вантажних дворів, значну кількість локомотивних і вагонних депо, десятки великих морських та річкових портів і аеропортів, тисячі автопідприємств, гаражів та інших об’єктів, необхідних для нормальної роботи різних видів транспорту.

У перевезеннях вантажів найбільша частка припадає на автомобільний транспорт (69 відсотків), на другому місці – залізничний (16 відсотків), на третьому – трубопровідний (14 %). Частка річкового і морського транспорту незначна, авіаційного – зовсім мізерна (табл. 6.1.). Отже, найважливішим видом транспорту за обсягом перевезення вантажів в Україні є автомобільний. Роль його у міру інтеграції України до європейських структур зростатиме.

Таблиця 6.1. Перевезення вантажів за видами транспорту

Вантажооборот усіх видів транспорту загального користування в Україні наведено в табл. 6.2.

Таблиця 6.2. Вантажооборот за видами транспорту та його розподіл

150