книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Тодосийчук 2009 учебник

(Любомльсько-Столинське пасмо). Це моренні відкладення дніпровського зледеніння (піски, валуни, галечники), відносна висота яких 30-40 м, абсолютна – 220 м.

В основі Волинського Полісся знаходяться західні схили Українського кристалічного щита і Волино-Подільські монокліналі, що характеризуються значним поширенням льодовикових і карстових форм рельєфу, долинних ландшафтів, надмірним зволоженням, болотами, значною кількістю озер і залісненістю (до 25-45 %). Виділяється Шацький національний парк (функціонує з 1983 р.).

Упівденній частині розміщена Волинська височина (в межах обох областей протяжністю до 200 км, до 40-50 км завширшки). Пересічна висота 220-250 м, максимальна – 342 м (Мізоцький кряж), складена в основному з вапняків і мергелів, перекритих лесами. Виділяються Горохівська і Повчанська височини, Рівненське і Гощанське плато, Мізоцький кряж.

Промислове значення мають такі корисні копалини, як крейда, кам’яне вугілля, нафта, торф, вапняки, глина. Взагалі основні запаси кам’яного вугілля у Нововолинську майже вичерпані. Є ряд значних родовищ торфу (Турське, Цирське, Морочне, Чемерне та ін.). Останнім часом у Волинській

області відкрито невеликі запаси природного газу біля селища Локачі (6,5 млрд. м3) та значні запаси уранової руди (поблизу м. Рівне).

Велике значення мають будівельні корисні копалини: базальт (в Івановій Долині, Берестовці); граніт (у Вирах, Осницьку, Клесові). Ці природні ресурси сприяли виникненню і розвитку потужної промисловості будівельних матеріалів).

Клімат помірно-континентальний. Зима м’яка, з частими відлигами. Середня температура січня становить –4,5... –5°С, липня – 18,5°С. Річна кількість опадів – від 550 до 640 мм. Період з температурою понад 10°С становить 150-160 днів. Найбільше опадів улітку. Бувають атмосферні посухи, суховії, пилові бурі, влітку – зливи, град.

Урайоні формується басейн Дніпра – річки Прип’ять, Турія, Стохід, Стир, Горинь, Случ та ін. Гідрографічна мережа добре розвинена. В крайній північне-західній частині виділяються карстові озера, особливо Шацькі: Світязь, Пулемецьке, на Рівненщині – Біле, Хоромис та ін. Озера широко використовуються для рибальства, туризму.

Грунти в поліській частині району дерново-підзолисті різних видозмін – від слабкопідзолистих піщаних і глинисто-піщаних у комплексі з торфоболотними до сірих лісових і підзолистих чорноземів. На півдні Рівненської області виділяються чорноземи на твердих карбонатних породах (рендзини), які досить родючі. Це, як правило, землі доброї і середньої якості

–від 30 до 50 балів (за 100-бальною шкалою), а на півночі – 24-40 балів, що потребують значного вапнування.

На Поліссі осушення боліт зведено до мінімуму, оскільки це призводить до переосушення грунтів, виникнення пилових бур унаслідок зниження зернистості грунту.

271

Волинське Полісся в минулому було суцільно вкрите переважно дубовососновими лісами. Нині лісистість коливається від 25 до 50 %.

Особливістю Волинського Полісся є його заболочення. На Рівненщині, в її північній частині, поширені оліготрофні (верхові) бідні на мінеральні солі болота. У лісостеповій частині району поширені грабово-дубові і дубові ліси, які не лише відіграють велику роль у промисловості, а й мають водоохоронне значення, сприяють очищенню забрудненого атмосферного повітря.

Отже, природні умови в цілому сприятливі для розвитку сільського та лісового господарства.

Еколого-географічна ситуація у цьому районі складна. Північна його частина дуже забруднена радіонуклідами, особливо у таких адміністративних районах, як Сарненський, Володимирецький, Дубровицький, Зарічнянський та Рокитнівський. У цілому підвищується забруднення навколишнього середовища навколо таких міст, як Рівне, Нововолинськ, менше Луцьк. Умовно чистими можна назвати лише Радивилівський район у Рівненській області та район Шацьких озер у Волинській області.

Населення. У 1995 р. загальна кількість населення становила 2269,4 тис. чол. За 1959-1995 рр. його кількість зросла всього на 26 %. Нині динаміка чисельності населення низька, щорічний приріст – усього 0,5 %.

За зазначений період чисельність населення Рівненської області зростала швидше (29,1 %), ніж Волинської (20,6 %).

Національний склад населення району досить однорідний – 93-94 % українців. Приблизно 4,2 % населення становлять росіяни, які проживають головним чином у найбільших містах. Крім того, є білоруси, особливо в Рокитнівському районі Рівненської області, а також невелика кількість поляків, євреїв та представників інших національностей, які поселилися у містах.

УВолинському районі частка дітей більша, ніж в Україні, однак менша, ніж працездатного населення. Це пов’язано з більшою народжуваністю, тобто з іншими темпами природного приросту населення, ніж, скажімо, на сході України. Серед міського населення у Волинському районі частка дітей теж значно вища (26,5-27 %), ніж у містах країни (22,8 %), приблизно така сама частка працездатного населення (58-60 %) і дещо нижча частка людей пенсійного віку (13-15 %), ніж у цілому в Україні (18 %).

Статева структура населення теж відрізняється від загальнодержавної: співвідношення чоловіків і жінок у Волинському районі від 47,4 до 52,6 % (в Україні від 46,5 до 53,5 %). В Україні на 1000 жінок припадає 868 чоловіків,

утому числі у Волинській області – 898 чоловіків, а в Рівненській – 905 чоловіків, тобто один з найбільших показників у державі (третє місце після Закарпатської та Львівської областей).

Частка робітників і службовців у Волинському районі становить 69,3 %, що значно менше від відповідного показника в Україні (77,6 %). Він найнижчий у Волинській області (68,5 %) і дещо вищий у Рівненській. Це свідчить про низький промисловий розвиток цього району.

Урайоні значний процент пенсіонерів: у Волинській обл. – 25,3 %, у Рівненській – 22,2 %, в Україні – 25 % загальної чисельності населення.

273

Основна маса працівників зайнята у таких галузях промисловості, як харчова, легка, машинобудівна, а також у сільському господарстві і на транспорт.

Загальна густота населення у Волинському районі становить 56,2 чол./км2 (в Україні значно вища – 86,5 чол./км2). Серед двох областей густота населення вища у Рівненській області – 59,2 чол., у Волинській – 53,3 чол.

Густота сільського населення у Волинському економічному районі становить 28,5 чол./км2 (в Україні – 27,8 чол.). Проте у Рівненській області вона трохи вища і становить 31,2 чол. У цілому в районі можна виділити три мікрорайони сільського розселення:

1)найнижчої густоти сільського населення (південна частина Волинського Полісся: Любомльський, Ковельський, Турійський та Маневицький

райони Волинської області і Рокитнівський – Рівненської) – не перевищує

20 чол./км2;

2)середньої густоти сільського населення (північ Волинської і Рівненської областей) – коливається від 20 до 30 чол./км2;

3)високої густоти сільського населення (від 30 до 40 чол./км2). Це стосується

Волинської височини і Малого Полісся.

Дрібне сільське розселення (в середньому до 500 чол. у сільському населеному пункті) характерне для районів Любомльського, Ковельського, Турійського, Володимир-Волинського у Волинській області і для крайнього півдня району (Горохівський, Радивилівський та Млинівський). Найбільші села розміщені у крайній північно-східній частині Рівненської області (Володимирецький, Сарненський, Березнівський, Рокитнівський), де чисельність населення перевищує 800 чол.

У 1939 р. частка міського населення у цьому районі становила 14,8 %. За період 1939-1959 рр. кількість міського населення зросла всього на 6,6 %. Промислове будівництво в основних містах району (Рівному, Луцьку, Здолбунові, Нововолинську) дало певний поштовх до зростання чисельності міського населення. В 1995 р. його частка вже становила 49,8 % (в Україні – 68 %), у тому числі у Рівненській області – 47, Волинській – 52 %.

Швидкими темпами зростала чисельність міського населення у м.Рівному (245 тис. чол.), Луцьку (217 тис. чол.), Ковелі (72 тис. чол.), Нововолинську (57 тис. чол.). Зросла чисельність населення в Дубно (42 тис. чол.), Кузнецовську (30 тис. чол.), Сарнах (30 тис. чол.), Здолбунові (28 тис. чол.) та ін., які стали у післявоєнні роки промисловими та транспортними вузлами району.

Переважно сільське населення розміщується у лісостеповій частині району, де кращі умови для ведення сільського господарства. Північна частина значно заліснена, заболочена, грунти невисокої природної родючості. Отже, природні, економічні та історичні умови на невеликій площі району зумовили особливе сільське розселення в поліській та лісостеповій частинах області.

Природний рух населення відмінний від східних районів України. У Волинському економічному районі коефіцієнт народження в 1995 р. становив 12,6-13,8 %, природного приросту – – 1,1+1% – Волинський район належить

274

до Західного регіону з підвищеним народженням дітей, особливо Поліського, де ще донедавна була тенденція мати велику сім’ю. Останнім часом у сільській місцевості смертність майже зрівнялася з народженням, тому природний приріст сільського населення у Волинській області становить – 3,7 %, а в Рівненській – 0,8 %. Причина цього явища – відплив значної частини молоді до міст. Разом з тим в селах Волинського економічного району спостерігається таке негативне явище, як депопуляція і старіння населення. Коефіцієнт дитячої смертності в районі значно нижчий, ніж в Україні.

Трудові ресурси – це працездатна частина населення разом із зайнятими в народному господарстві підлітками (14-16 років) та пенсіонерами. За віком населення в районі поділяють на молодшу групу (дитячу) – 26 % (на 3,4 % більше, ніж в країні), працездатного віку – 53,2 % (менше на 2,5 %, ніж у країні), пенсійного віку – 20,8 % (на 0,9 % менше, ніж у країні). Зайнятість постійного населення в районі нижча на 26 %, ніж у цілому в Україні.

На початок 1995 р. в районі налічувалося близько 11,2 тис. безробітних, у тому числі 1,6 тис. з вищою освітою.

Промисловість у Волинському економічному районі представлена харчовою та легкою, а також машинобудуванням та металообробкою. Доповнюють цей промисловий комплекс лісова і деревообробна промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс грунтується на кам’яному вугіллі (Нововолинське родовище), торфі (Журавичі, Маневичі, Сойне у Волинській обл., Моквин, Смига, Клесів, Чемерне у Рівненській обл.), а також Рівненській АЕС. Енергія надходить ще з Добротвірської ДРЕС (Львівська обл.). Природний газ подається по газопроводу Івацевичі – Долина та Дапіава

–Рівне – Костопіль.

Умашинобудуванні особливо виділяється виробництво електротехнічних виробів (Луцький завод електроапаратури, приладобудування, Рівненський приладобудування, високовольтної апаратури, торговельного устаткування та ін.).

Луцький автомобільний завод виробляє легкові автомобілі підвищеної прохідності. Розвивається сільськогосподарське машинобудування. Так, у Рівному діє завод, що виготовляє запасні частини для тракторів. Функціонують заводи з виробництва машин для тваринництва та кормовиробництва (“Ковельсільмаш”, “Рожищеферммаш”), автокормовози для тваринницьких ферм, транспортні причепи (Квасилів). Працюють численні ремонтні підприємства, в тому числі Дубнівський ливарномеханічний завод. Район посідає помітне місце в країні щодо машинобудування та металообробки, тим більше він достатньо забезпечений робочою силою, енергетичними ресурсами, значним внутрішнім ринком (сільське господарство).

Хімічна промисловість представлена Рівненським виробничим об’єднанням “Азот” (азотні та фосфорні туки, сірчана кислота, синтетичний аміак та ін.). Крім того, працюють заводи побутової хімії (Рівне, Луцьк),

275

Здолбунівський і Корецький пластмасові та Дубнівський гумотехнічних виробів.

Однак найбільш важливими і найдавнішими є підприємства лісової та деревообробної промисловості, а також лісохімії. Сформувався Волинський лісопромисловий комплекс (Луцьк, Ковель, Володимир-Волинський), Камінь-Каширський у Волинській області, Костопільський домобудівний завод, Оржівський, Смизький та Клеваньський деревообробні комбінати, меблеві фабрики у Рівному, Костополі, Дубно, Острозі, Радивилові, Сарнах. У багатьох лісгоспах виробляють скипидар, живицю, вітамінне борошно.

Важлива й така галузь, як промисловість будівельних матеріалів, особливо виробництво цементу і шиферу в м. Здолбунові, залізобетонних виробів і конструкцій, цегли в Луцьку, Рівному, Здолбунові, Сарнах, Нововолинську. В Луцьку діє картонно-руберойдовий завод, що виготовляє м’яку покрівлю, гідроізоляційні матеріали. У районі є значна кількість цегельних заводів. Широко представлена обробка природного каменю – базальту, граніту у Костопільському, Сарненському та Рокитнівському районах Рівненської області. Виділяється вапняково-силікатний завод у Новій Любомирці, завод базальтових і теплоізоляційних матеріалів у Костополі. Склоробні заводи збудовані у Костополі (кришталеві вироби) і Рокитному.

Легка промисловість – одна з провідних галузей Волинського-району, особливо текстильна (меланжева фабрика в Луцьку, льонокомбінат та фабрика нетканих матеріалів у Рівному, льонозаводи в Березному, Володимирці, Сарнах, Дубровиці, Зарічному та ін.). Поширена швейна, шкіряно-взуттєва промисловість, у тому числі виробництво штучної шкіри у Нововолинську, Ковелі. Виробництво взуття щороку становить понад 2 млн. пар. Волинський район виготовляє понад 156 млн. м2 різних тканин (близько 13% тканин України). Набагато нижча частка району щодо виробництва трикотажних виробів, усього 1,2 % державного виробництва, в основному у Рівненській області.

Проте найважливішою галуззю є харчова промисловість, яка в структурі виробництва товарів народного споживання становить понад 57 % продукції. Це такі галузі, як цукрова, м’ясна, плодоконсервна, маслосироробна і молочна. Найпотужнішою галуззю харчової промисловості є цукрова. Найбільші підприємства розміщені в сировинних районах, тобто в лісостеповій частині: Володимир-Волинський, Іваничівський, Гнідавський (Луцьк), Горохівський (Мар’янівка) у Волинській області та Дубнівський, Бабино-Томахівський, Корецький, Мізоцький, Острозький і Шпанівський заводи у Рівненській області. Подібне розміщення мають найбільші заводи, що виготовляють овочеві консерви: Луцький, Володимир-Волинський, Іваничівський, Голобський, Рожищенський на Волині і Демидівський, Дубнівський, Острозький, Великомежиріцький, Радивилівський, Рівненський, Острівський.

М’ясна промисловість орієнтується, крім сировини, і на споживача. Найбільші м’ясопереробні підприємства зосереджені в Луцьку,

276

Нововолинську і Ковелі на Волині та в Рівному і Дубному на Рівненщині. Молочні підприємства поширені по всій території Волинського району:

Луцьк, Рівне, Дубно, Сарни, Гоща та ін. Працюють заводи – крохмалепатоковий у Володимирці, спиртовий – у Зірному, пивоварні – в Луцьку, Рівному, Острозі, Семидубах, Квасилові, Вовковиях, мінеральних вод – в Острозі, Березному, Степані, кондитерські – в Луцьку, Рівному.

У південній частині району діють комбікормові заводи.

Таким чином, на території Волинського району виділяються такі промислові підрайони:

1.Нововолинський – паливна, будівельних матеріалів та деревообробна промисловість, а також харчова і легка з перспективним розвитком машинобудування;

2.Ковельський – сільськогосподарське машинобудування, харчова та легка промисловість;

3.Луцький – машинобудування, харчова та легка промисловість: виробництво автомобілів, підшипників та приладів, виробів швейної і текстильної промисловості, продуктів харчування.

У східній частині теж сформувалися три підрайони:

oРівненсько-Здолбунівський – значне машинобудування, хімічна, легка промисловість і промисловість будівельних матеріалів;

oДубнівський і Сарненський – спеціалізуються на харчовій, легкій, дерево- і металообробній галузях промисловості.

Упроцесі формування перебувають Костопільський (деревообробка, виробництво будівельних матеріалів) та Кузнецовський (енергетика) промислові вузли.

Уцілому економічний район має значні перспективи розвитку, особливо таких галузей промисловості, як будівельних матеріалів (виробництво цементу, шиферу), видобутку будівельних матеріалів (базальту, граніту, виробництво щебеню, базальтової вати тощо), машинобудування (автомашини, сільськогосподарські машини), деревообробної (меблевої) промисловості.

Проте перспективний розвиток промисловості можливий тут за умови побудови електрометалургійного комплексу типу Старооскольського. Дослідження показують, що чорний метал та прокат, необхідний для розвитку машинобудування, будуть не дорожчими від привізних із Донбасу.

Сільське господарство. Земельна площа сільськогосподарських підприємств становить 68,7 % загальної площі економічного району (в Україні цей показник становить 80 %). Разом з тим у цьому районі значно нижча частка ріллі – 67 % (в Україні – 82,8 %), проте вища сіножатей – 13,8

%та пасовищ – 16,3 %. Найнижча частка ріллі у Волинській області – всього 65 %. В районі осушено 681 тис. га перезволожених земель, особливо у північній частині. Діють такі осушувальні системи, як Цирська, Мельницька, Турська, Стохідська, Неретвинська у Волинській області, Стублівська, Печалівська, Карпилівська, Іквівська в Рівненській області.

Основні площі зернових культур (озима пшениця, жито, ячмінь, просо) і

277

цукрових буряків зосереджені у південній лісостеповій частині економічного району, а в північній поліській переважають картоплярство та льонарство. На півдні району поширені хмілярство, овочівництво, садівництво і ягідництво.

Район виділяється значним збиранням картоплі в Укра’їні (близько 12%), цукрових буряків (понад 6 %), зерна (4,4 % збору в Україні).

Навколо таких міст, як Рівне, Луцьк, Нововолинськ, Здолбунів, розвивається приміський тип сільського’господарства.

На території економічного району виділяють такі зони спеціалізації сільського господарства:

–молочно-м’ясного скотарства, свинарства, льонарства у поєднанні з картоплярством – поліська частина району до межі Турійськ-Рожище- Колки-Костопіль-Соснове;

–м’ясо-молочного скотарства, свинарства, буряківництва із значним виробництвом зерна – лісостепова частина економічного району;

–овоче-молочного господарства приміського типу з виробництвом цукрових буряків і зерна – смуга між Луцьком та Рівним.

Транспортна система. Основний вид транспорту залізничний. Середня густота колій – 30 км на 1000 км2. Найголовніші залізничні вузли – Ковель (6 напрямків), Здолбунів (3 напрямки), Сарни, Рівне.

Автомобільні шляхи теж мають значну густоту – 273 км на 1000 км2, особливо у південній частині економічного району. Головні магістралі (залізничні та автомобільні) зв’язують основні промислові центри району з Києвом, Львовом, зарубіжними країнами (Білоруссю, Польщею).

Через територію економічного району прокладено газомагістраль Івацевичі – Долина з відгалуженням на Рівне та Костопіль і частково нафтопровід “Дружба” (Острог-Радивилів).

Судноплавство здійснюється по річках Стир і Горинь. В Луцьку та Рівному є добре обладнані аеропорти.

На території економічного району виділяється два підрайони:

1)Північний (Поліський) з основними центрами Ковель, Сарни, Костопіль. Галузі спеціалізації такі: видобуток торфу, базальту, граніту; є лісова, деревообробна, енергетична, харчова і промисловість будівельних матеріалів. Сільське господарство спеціалізується на картоплярстві, льонарстві, виробництві зерна, м’ясо-молочному тваринництві;

2)Південний (Лісостеповий) має добре розвинену харчову, легку, машинобудівну, хімічну, деревообробну і промисловість будівельних матеріалів. Сільське господарство спеціалізується на буряківництві, зерновому господарстві, картоплярстві, м’ясо-молочному тваринництві. Основні центри – Рівне, Луцьк, Нововолинськ, Здолбунів.

Волинський район має значні економічні зв’язки з іншими регіонами України, а також із своїми сусідами – Польщею та Білоруссю. З нього надходять значні потоки різноманітних будівельних матеріалів (цементу, шиферу, базальту, граніту, гнейсів, щебеню), тканин, продукції харчової промисловості (цукор, консерви).

Разом із тим економічний район довозить паливо, чорні метали, прокат.

278

7.15. Причорноморський економічний район

Площа – 113,4 тис. км2. Населення – 7808 тис. чол.

Склад – Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська області.

Причорноморський економічний район розташований на півдні України і переважно займає територію рівнинної Причорноморської низовини. Тільки невелика його північно-західна частина досягає півдня Подільської височини. Територія району простяглася із сходу на захід від східної межі Криму аж до р. Дунай на 600 км, а з півночі на південь – на 420 км.

Причорноморський економічний район має досить вигідне географічне положення, яке посилюється тим, що через територію району проходять важливі залізничні, річкові та повітряні шляхи, які сполучають економічні райони України з багатьма зарубіжними країнами.

Район розташований на перетині державних і міжнародних морських шляхів Азово-Чорноморського басейну. Приморське положення району сприяє розвитку портового і рекреаційного господарств.

Природні умови і ресурси. Поверхня району в основному є хвилястою рівниною, яка поступово знижується з півночі на південь до узбережжя морів, а на Кримському півострові, навпаки, підвищується на південь, де височать Кримські гори. В межах Одеської області рівнина густо помережена ярами та балками. У нижній течії Дніпра, на лівому березі, простяглися сипучі піски, які місцями утворили кучугури заввишки до 4-6 м. Гори займають майже 5 % території району. Вони розташовані на Кримському півострові трьома пасмами вздовж узбережжя Чорного моря.

Рельєф району в цілому не створює значних перешкод для механізації польових сільськогосподарських робіт, будівництва промислових споруд, розширення міст і селищ, шляхового будівництва, а невеликий загальний нахил поверхні сприяє іригаційному будівництву.

Район має значні родовища корисних копалин. Найважливіші з них – залізні руди Керченського півострова. Балансові запаси руди сягають 2,8млрд. т (майже 14 % промислових запасів руди України). Руди залягають на невеликій глибині (5-25 м), що дає можливість видобувати їх відкритим способом. Руди Керченських родовищ відносно бідні за вмістом заліза (всього 28-39 %) і потребують збагачення. Керченські руди мають домішки марганцю, ванадію, фосфору і миш’яку. При переробці цих руд фосфор переходить у шлак, який у розмеленому вигляді є цінним фосфорним добривом.

Добре забезпечений Причорноморський район сировиною для будівельної індустрії – різноманітними вапняками, глинами, кварцовими пісками, гранітами, мармуром, мергелем, каоліном, вулканічними туфами. Тут зосереджено 84 % запасів вапняку, 100 % діориту, 94 % мармуру, 48 % флюсових промислових вапняків країни. Будівельні матеріали поширені скрізь, але особливо багаті на них Автономна Республіка Крим й Одеська область.

279