книги РЭ архив. Часть 4 / РЭ Тодосийчук 2009 учебник

нової прогресивної структури економіки. У розв’язанні цих завдань держава як стратегічний інвестор має активніше виконувати функції ініціатора програм і проектів на інноваційних технологіях.

Сучасний механізм інноваційного процесу характеризується зростанням ролі регіональної складової. Певна фінансова самостійність регіонів, можливість розпоряджатися місцевими ресурсами, відповідальність місцевих органів влади за соціальний розвиток, створюють необхідну економічну основу та мотиви для ефективних дій стосовно регулювання та підтримки інвестиційної активності.

Саме тому, останнім часом велике значення надається регіональній інноваційній політиці та її ролі як важливого фактора економічного та соціального розвитку країни. Інноваційна привабливість регіону трактується як комплекс умов, що формують сприятливе середовище для інноваційних процесів у регіоні, зокрема: можливість впровадження результатів наукових та науково-технічних розробок у виробництво, ефективність освоєння інноваційних проектів, рівень фінансового забезпечення інноваційної діяльності, ступінь розвитку інноваційної інфраструктури.

Таблиця 10.1. Типізація регіонів України за рівнем інвестиційної привабливості

341

Сучасна регіональна політика значну увагу приділяє стимулюванню розробок і застосуванню високих технологій, підтримці малих високотехнологічних фірм, створенню інноваційних комплексів, центрів поширення передових технологій, науково-дослідницьких парків при університетах тощо.

Одним з основних факторів, що впливає на ефективність формування інноваційної політики в регіоні, є інноваційний потенціал, який визначає рівень інноваційних можливостей суб’єктів господарської діяльності певного регіону.

Інноваційний потенціал регіону – це сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей регіону, необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки.

Інноваційний потенціал регіону оцінюється використанням методики багатофакторного порівняльного аналізу основних показників інноваційної діяльності (фінансового забезпечення чисельності науково-технічних кадрів, результативності науково-технічної та інноваційної діяльності, кількості наукових організацій, промислових підприємств, що впроваджують інновації) (табл. 10.2).

Таблиця 10.2. Інноваційний потенціал регіонів України

Інноваційний потенціал регіону – це основа для проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, проектноконструкторських і технологічних робіт, які сприяють розв’язанню наукових, науково-технічних, соціально-економічних та екологічних проблем на різних рівнях (державному, регіональному, галузевому).

Реалізація інноваційної політики регіону ґрунтується на комплексному забезпеченні інноваційних процесів, що спрямовані на підвищення їх ефективності, а саме: фінансовому, стимулюючому, організаційному, матеріально-технічному, кадровому. Ефективний перебіг інноваційних процесів у регіоні залежить від таких основних стримуючих факторі, як: економічних, технологічних, організаційно-управлінських, правових, професійної підготовки кадрів. Вплив цих факторів залежить від спільних зусиль держави, регіональних органів влади та власне підприємств.

В основу регіональної інноваційної політики регіону покладено такі принципи: пріоритет інновацій над традиційним виробництвом регіону, забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, сприяння розвитку

342

конкуренції в інноваційній сфері, гнучкість інноваційної політики, інтеграція науки, освіти та підприємницької діяльності, забезпечення розвитку інноваційного підприємництва, сприяння розвитку міжрегіонального та міжнародного наукового співробітництва.

До системи управління та регулювання інноваційними процесами входить система регулювання науково-технічної сфери регіону, інноваційної сфери та система розвитку інноваційної інфраструктури, що направлена на підвищення результативності використання наявного інноваційного потенціалу та створення дієвої регіональної інфраструктури.

Основними заходами держави щодо запровадження інноваційної моделі розвитку є: розробка концепції, науково-методичних засад формування Комплексного прогнозу науково-технологічного та інноваційного розвитку України до 2020 року; запровадження механізму постійного моніторингу інноваційної активності, оцінки інновацій та їх рейтингу, оцінки ефективності використання державних коштів учасників інноваційних процесів; розробка системи стимулів та механізмів ефективної комерціалізації та широкого практичного використання результатів державних наукових і науковотехнічних програм, державного замовлення на науково-технічну продукцію; створення централізованого комп’ютерного банку даних для забезпечення інформацією щодо вітчизняних та світових ринків новітніх технологій та високотехнологічних товарів; поглиблення міжнародного співробітництва у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності.

10.3. Механізм реалізації інвестиційно-інноваційної політики

Економічні перетворення в нашій державі спричиняють посилення ролі держави в реалізації регіональної інвестиційно-інноваційної політики.

За останні роки в Україні, для реалізації основних завдань інвестиційної стратегії держави, прийнято низку рішень уряду, зокрема: Укази Президента України “Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України” від 22 лютого 2001 р. № 108 і “Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні” від 12 липня 2001 р. №512, Постанова Кабінету Міністрів України “Про Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки” від 28 грудня 2001 р. №1801. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2002 року №440 було схвалено План заходів щодо виконання Програми, основною метою якої є створення привабливого інвестиційного клімату та розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення.

Для поліпшення інвестиційної привабливості, першочергового залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі економіки, подальшої їх дерегуляції, створення рівних умов для всіх суб’єктів інвестиційної діяльності та збільшення обсягів залучення іноземних інвестицій прийнято низку важливих документів:

343

–Закон України від 15 березня 2001 р. №2299-111 “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, який узгоджено з директивами ЄС;

–Програму розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки;

–Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності;

–Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування;

–“Правила визначення вартості будівництва” для розрахунку інвесторської кошторисної документації, визначення договірних цін, проведення розрахунків за виконані обсяги робіт;

–Нормативну базу для визначення вартості будівництва за однорівневою системою ціноутворення в будівництві (розроблено норми на всі види будівельно-монтажних робіт, затверджено та введено в дію ДБН.Д 1.1-1- 2000 “Правила визначення вартості будівництва” для розрахунку інвесторської кошторисної документації, визначення договірних цін, проведення розрахунків за виконані обсяги робіт.

На сталий розвиток економіки впливають такі негативні тенденції:

–високий ступінь зносу основних виробничих фондів, який на початок 2001 р. становив загалом 47,5 %, у т.ч. у промисловості – 48,8 %; у сільському господарстві – 48, 3; на транспорті– 50, ; ступінь зносу невиробничих основних фондів у житловому господарстві становив 29,4; у комунальному господарстві і побутовому обслуговуванні – 46,6; у сфері охорони здоров’я – 37,8 %;

–основним джерелом інвестицій залишаються власні кошти підприємств і організацій;

–залишається незначною і має тенденцію до зменшення частка вкладень, освоєних за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

–незначна частка іноземного капіталу в оновленні основних фондів. Найбільш інвестиційно привабливими для іноземного інвестора в

Україні залишаються харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів (17,4 % до загального обсягу іноземних інвестицій), оптова торгівля і посередництво у торгівлі – 15,3 %, фінансова діяльність – 7,9, машинобудування – 7,4, транспорт – 6,9, металургія та оброблення металу – 5,5%.

Основною метою інвестиційної політики є затвердження ефективної системи мобілізації інвестиційних ресурсів з усіх можливих джерел і направлення їх на реалізацію пріоритетних цілей економіки. Розв’язання цієї ключової проблеми дозволить істотно нарощувати інвестиційний потенціал національної економіки для забезпечення сталого економічного розвитку країни та підвищення життєвого рівня населення.

Основні заходи державної інвестиційної політики:

дерегуляція підприємницької діяльності, лібералізація ділової активності та створення ефективного конкурентного середовища;

344

формування нормативно-правової бази;

реформування податкової системи;

забезпечення прозорості процедури прийняття рішень органами виконавчої влади;

розвиток корпоративного управління;

поліпшення інвестиційного клімату в процесі приватизації;

стимулювання довготермінового банківського кредитування;

розвиток фондового ринку;

створення системи інвестування пенсійних фондів;

розвиток спеціальних (вільних) економічних зон, територій, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності, та депресивних територій;

усунення структурних деформацій в економіці;

розвиток інфраструктури внутрішнього ринку;

залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність;

створення високопродуктивних робочих місць;

формування інвестиційного іміджу.

Забезпечення реалізації інвестиційної стратегії можливе у разі зосередження у сфері інноваційно-інвестиційної діяльності основних капіталів та інвестиційних ресурсів. Для цього потрібно здійснити комплекс заходів, спрямованих на: запровадження гнучких форм поєднання капіталів комерційних банків і підприємств шляхом створення пайових інвестиційних фондів для реалізації масштабних інвестиційних та інноваційних проектів; зменшення відсоткових ставок з кредитів комерційних банків шляхом оптимізації банківських послуг та вартості кредитних ресурсів; збільшення використання бюджетних інноваційних та інвестиційних ресурсів шляхом їх концентрації та пріоритетного направлення на реалізацію високотехнологічних проектів, у тому числі пілотних, для перспективних галузей економіки держави; розробка і впровадження механізмів заохочення комерційних банків щодо фінансування інноваційних проектів, спрямованих на економічне зростання та стимулювання інноваційноінвестиційної діяльності в Україні.

З метою формування і реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики, розбудови державної інноваційної системи в Україні прийнято такі законодавчі акти: Закони України “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки”, “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, Укази Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”, “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про невідкладні заходи щодо виходу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку” від 3 липня 2001р.

345

Реалізація стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності проводиться через систему загальнодержавних (національних) програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні – це науково, економічно й соціальне обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах і збільшення експортного потенціалу держави.

На сьогодні в Україні визначені такі стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності:

модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

удосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

транспортні системи: будівництво і реконструкція;

охорона й оздоровлення людини та довкілля;

розвиток інноваційної культури суспільства.

Стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в галузі охорони довкілля є: модернізація електростанцій; обладнання і технології для використання альтернативних джерел енергії; енергоефективне, ресурсозберігаюче, модульне, екологічно безпечне обладнання та устаткування для проведення водопідготовки, очищення води, теплопостачання та засоби управління цими процесами; охорона й оздоровлення людини та довкілля; екологічно чисті харчові продукти.

В останні роки означилися позитивні тенденції щодо стану кадрової складової науково-технічного потенціалу. Так, збільшується питома вага докторів наук серед виконавців наукових і науково-технічних робіт, а також молодих науковців вищої кваліфікації, активізується робота аспірантури і докторантури, зростає винахідницька активність. У науково-технічній сфері широко впроваджуються сучасні інформаційні технології, реалізується програма розвитку корпоративної інформаційної мережі науки і освіти (рис. 10.3.).

Основою інноваційної політики має стати створення фінансовопромислових груп, зокрема транснаціональних, а також горизонтальних та вертикальних холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів і технопарків, лізингових фірм, що в перспективі стануть стрижнем інноваційного процесу.

346

продукції, нової техніки та технології, використовуючи венчурний капітал для фінансування науково-технічних розробок і винаходів. Як правило, такі фірми використовують результати прикладних досліджень, їх перевага полягає у розробці вузьких, спеціальних галузей наукових досліджень. Для венчурних фірм характерна відносна свобода досліджень, спрощена організаційна структура і безпосередній зв’язок між науковими дослідженнями та практичною реалізацією їх результатів.

Разом з тим, рівень маркетингових досліджень, які здійснюються лише на кожному четвертому підприємстві, що займаються інноваційною діяльністю, недостатній. Не проводяться аукціонні торги інноваційними розробками, відсутні інноваційні біржі та ефективна реклама. Залишається низькою питома вага витрат на інноваційну діяльність у капіталовкладеннях

(6,1% у 2001 р., у 1998 р. – 8,4%).

Запровадження інноваційної моделі розвитку має здійснюватися на таких принципах:

–визначення пріоритетності розвитку перспективних галузей, їх технологічне оновлення та інтенсифікація діяльності;

–стимулювання інноваційної діяльності та розвиток її інфраструктури;

–розширення бази ресурсного забезпечення інноваційної діяльності;

–направлення розвитку науково-технічного потенціалу на реальні потреби економіки.

Основною метою державної політики щодо запровадження інноваційної моделі розвитку є підвищення конкурентоспроможності економіки країни на основі комерціалізації результатів науково-технічної діяльності та широкого використання інновацій.

Основними заходами державної інноваційної політики є:

–розробка концепції, науково-методичних та організаційних засад формування Комплексного прогнозу науково-технологічного та інноваційного розвитку України до 2020 року;

–вжиття заходів щодо правового забезпечення інноваційної діяльності, зокрема розробка та прийняття законів про трансфер технологій, формування та регулювання ринку венчурного капіталу;

–забезпечення розробки та введення в дію проектів нормативно-правових актів щодо реалізації положень законів України “Про інноваційну діяльність” та “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності”;

–запровадження механізмів постійного моніторингу інноваційної активності, оцінки інновацій та їх рейтингу, реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності, оцінки ефективності використання державних коштів учасниками інноваційних процесів;

–розробка системи стимулів та механізмів ефективної комерціалізації та широкого практичного використання результатів виконання державних наукових і науково-технічних програм, державного замовлення на науково-технічну продукцію;

–збільшення видатків з Державного бюджету України на наукову та науково-технічну діяльність, забезпечення пріоритетного направлення

348

додаткових коштів на виконання державних наукових, науково-технічних програм і проектів Державного фонду фундаментальних досліджень;

–розвиток мережі інформаційно-маркетингових центрів на базі регіональних ЦНТЕІ для сприяння реалізації на внутрішніх і зовнішніх ринках вітчизняних інноваційних товарів;

–створення централізованого комп’ютерного банку даних з доступом до нього в мережі Інтернет для забезпечення господарюючих суб’єктів інформацією про вітчизняні та світові ринки новітніх технологій та високотехнологічних товарів;

–запровадження практики систематичного проведення Всеукраїнських та регіональних ярмарків (виставок) інноваційних технологій і продукції та щорічного Всеукраїнського конкурсу інноваційних проектів;

–розробка плану заходів щодо поетапного введення до господарського обігу об’єктів інтелектуальної власності, зокрема створених за рахунок Державного бюджету та державних цільових фондів;

–забезпечення вдосконалення і розширення нормативно-правової бази оцінки та інвентаризації об’єктів інтелектуальної власності та прав на них, а також експорту й імпорту продукції, виробленої із застосуванням об’єктів інтелектуальної власності;

–поглиблення міжнародного співробітництва у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності;

–розробка і запровадження освітніх програм підготовки та перепідготовки державних службовців і підприємців-інноваторів для опанування ними основ інноваційного менеджменту та сучасних технологій проведення в життя державної науково-технологічної та інноваційної політики;

–розробка плану заходів публічної політики на 2003-2004 роки, направлених на підвищення рівня інноваційної культури працівників органів управління і населення, роз’яснення в засобах масової інформації, кінофільмах безальтернативності для України інноваційного шляху розвитку економіки;

–запобігання ввезенню в Україну морально застарілих неефективних технологій та технічного обладнання, а також ліцензій для виробництва продукції;

–розвиток інфраструктури інноваційної діяльності, зокрема, створення технопарків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, інноваційних

бірж, центрів, центрів консалтингу, інжинірингу, маркетингових, рекламних, аудиторських, сертифікаційних фірм.

Для успішної реалізації інноваційної діяльності варто створювати спеціальні території пріоритетного розвитку, де запроваджується спеціальний режим інвестиційно-інноваційної діяльності з метою освоєння випуску нових видів інноваційної продукції, організації високотехнологічних виробництв та створення нових робочих місць; науково-технічні зони, де діє офіційний правовий режим, орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу регіону шляхом стимулювання фундаментальних досліджень з подальшим впровадженням наукових розробок у виробництво.

349

Крім того, варто реалізувати механізми позабюджетного стимулювання науково-технічного прогресу, передусім механізми довгострокового кредитування через інструменти рефінансування комерційних банків, створення для цього банку реконструкції та розвитку, а також іпотечної банківської установи.

Таким чином, для проведення структурних технологічних змін і забезпечення розвитку внутрішнього ринку високих технологій, потрібно, щоб інвестиції, забезпечуючи вдосконалення всіх видів виробництва, пріоритетно зосереджувалися на тих виробництвах і в тих галузях, які визначають прогресивний розвиток економіки, тобто поліпшення її структури на новій інноваційній основі.

350