72. Управління державним боргом і сучасні методи його реструктуризації

Державний борг- це сума заборгованості держави перед кредиторами.  Управління держ боргом – одне з пріоритетних завдань фін політики держави. Процес управління держ боргом має декілька етапів: -залучення коштів; використання коштів; виплата відсотків і повернення боргу.Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фін-ня за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу. Держ управління залученням коштів здійснюється в контексті держ бюджетного процесу, де законом “Про держ бюджет” на відповідний рік встановлюються граничний обсяг боргу і держ гарантії його повернення. Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї с-ми управління боргом держави. Управління зовн боргом включає комплекс заходів по його обслуговуванню: погашення позик, виплати, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування держ боргу (погашення заборгованості випуском нових позик). Методи управління держ боргом: 1)Конверсія – зміна дохідності позик, держава як правило зменшує розмір %; 2)Консолідація – збільшення строку дії позики; 3)Уніфікація –обєднання декількох позик в одну 4)Обмін облігацій- обмін раніше випущених облігацій на облігації нової позики; 5)Відстрочення погашення; 6)Анулювання боргів, може бути зумовлеме фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами. На сьогодні найвідоміші сім основних схем реструктуризації зовнішнього державного боргу: «зовнішній борг–облігації» ( переоформленням наяв­ного державного боргу в нові ринкові інструменти – цінні папери); «зовнішній борг–акції» (обмін бор­гових зобов'язань на акції в рамках державної програми приватизації); «зовнішній борг–експорт» (погашення зобо­в'язань у формі отримання кредиторами права на реалізацію вітчизняного това­ру за встановленою ціною, частина від якої повертається боржнику, інша (обу­мовлена) частина залишається у кредитора в рахунок погашення виставлених вимог); «зовнішній борг–внутрішній борг» (випуск центральним банком облігацій з номіналом у місцевій валюті в обмін на зовнішні боргові зобов'язання); «зовнішній борг–екологія» (полег­шення боргового тягаря країни за рахунок здійснення глобальних екологічних послуг світовому співтовариству); «ви­куп зовнішнього боргу» (регулювальний фінансовий орган держа­ви звертається до власників цінних паперів з пропозицією про викуп належних їм облігацій за деякою фіксованою ціною, або коли регулювальні органи, користуючись сприятливою ринковою ситуацією, ку­пують на вторинному ринку облігації); «списання зовнішнього боргу».

73. Фінанси в системі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту

Вивчаючи функції фінансів, необхідно зрозуміти, що функції завжди похідні від сутності, яку вони виражають і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії. Оскільки специфічне суспільне призначення фінансів- забезпечити розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового використання, сутність фінансів проявляється, перш за все, через розподільну функцію.

Фінанси за допомогою розподільної функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту), різні сфери суспільного життя - сферу матеріального виробництва, сферу обігу і споживання.

Фінансовому розподілу притаманні різні види розподілу:

внутрішньогосподарський,

внутрішньогалузевий,

міжгалузевий,

міжтериторіальний.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб — заробітна плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

• вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;

• використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу.

Механізм дії розподільної функції фінансів зображено на схемі 6.