12. Мова і мовлення

Найголовніша функція мови, як засобу спілкування є комунікативна. Тобто під час говоріннями маємо справу із власне мовою і з процесом її використання, який ми називаємоМОВЛЕННЯ.Отже, мова є основою мовлення, а мовлення існує завдяки мові. Через мовлення здійснюється зв’язок із мисленням.

*Проблемою мови і мовлення займався Ф. де Соссюр * а вперше звернув увагу Гумбольдт.

Мовець і з мови бере не все, адже засвоїти все – нереально. Бере мовець те, що йому необхідно, що відповідає його мовним уподобанням. Отже у кожного мовцяє власне мовлення. Яке є унікальним. Неповторним.

Мова – система одиниць спілкування, правил їх функціонування.

Мовлення – процес використання мови, практична реалізація її одиниць.

Мовлення включає у себе говоріння і результат говоріння (текст). Наприклад молодіжне мовлення, мовлення окремої людини, художнє мовлення – все це різне використання можливостей мови.

Чим відрізняється мова від мовлення?

Мова – абстрактна, мовлення – конкретне. (мовлення можна чути, записати, бачити, прочитати – в цьому полягає конкретика, а МОВУ спостерігати неможливо)

Мова – стабільна, мовлення динамічне (у мовленні, за звичай людина допускає багато помилок, іноді недотримується норми. У мові, в свою чергу, помилок немає. Є норми, які є загальноприйнятими і стабільними.

Мова – психічне явище, мовлення психофізичне. Мова існує ніби у душах, у психіці людей, а мовлення крім психічного аспекту має і фізичний – породження і сприйняття. Ми можемо охарактеризувати мовлення за такими ознаками як темп, тембр, тривалість, гнучність, артикуляція, акцент і т.д.

Мова – нелінійна, мовлення – лінійна Мовлення розгортається в часі. Для того, щоб щось сказати потрібний певний часовий проміжок ( слова вимовляються не гамузом, а послідовно, один за одним). В мові всі слова, звуки існують разом, одночасно.

Мова – явище соціальне, мовлення – індивідуальне.

Мова – обов’язкова, Мовлення – довільне.

Мова і мовлення – явища соціальні. Тісно пов’язані між собою. мова не тільки породжує мовлення, стримує, унормовує його, а й живиться ним, змінюється. В мові з’являється нове, оказіональне, що з часом може стати мовним фактом.

13. Наголос. Типологія наголосу.Засобом об’єднання складів у одне фонетичне слово і відмежування його від інших фонетичних слів є наголос. Наголос – це фонетичний засіб. Наголос та інтонацію називають просодичними засобами.Отже,Наголос– це виділення складу чи слова посиленням голосу, підвищенням тону, тривалістю звучання.Розрізняють словесний, фразовий. Логічний, емфатичний наголос.Словесний наголос:

1.Динамічний– виділення одного із складів більшою силою. (українська, англійська. Чеська, німецька, французька, італійська, іспанська і т.д.) Варто зазначити. Що сила динамічного наголосу в різних мовах неоднакова. Наприклад, в німецькій він сильніший за французьку. Динамічний наголос може бутифіксованим (польська, естонська, французька) – в усіх словах падає на певний склад (перший, останній),вільним (українська, російська, білоруська, сербська, литовська, абхазька) – може падати на будь-який склад. Можна привести приклад таких слів ( мати, природа) наголос падає на перший та останній склад. Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну функцію (мУка, мукА, замОк, зАмок) і форморозрізнювальну (вІкна, вікнА, вихОдити, вИходити). У мовах з фіксованим і нефіксованим наголосом може бути нерухомий і рухомий.Нерухомий– у будь-який формах слова падає на один і той самий склад.Рухомий– у формах одного й того самого слова падає на різні склади. (учитель, учителІ, рукА, рУки) теж саме і у польській мові. Деякі слова маютьголовний іпобічнийнаголос . Побічний наголос мають складні слова – п’ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика. Такий наголос яскраво виражений в англійській мові. Причому він трапляється не лише у складних словах. А в усіх, які мають більше чотирьох склаів.

2.Музикальний наголос– виділення наголошеного складу інтонаційно (норвезька, шведська, литовська, словенська, сербська, японська). Буває тонічним – наголошений склад може мати різні інтонації. Висхідний наголос – акутований, низхідний циркумфлекс ним

3.Квантитативний наголос– виділення складу більшою тривалістю. (властиви й мовам де немає розрізнення на довгі і короткі голосні – норвезька мова). Трапляються випадки коли слова втрачають наголос і примикають до інших слів, об’єднуючись із спільним наголосом, такі слова називаютьсяклітиками. Слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступного слова називаються проклітиками, а явище – проклізою. Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ним одне фонетичне ціле називають енклітиками, а явище енклізою.

4.Фразовий наголос– виділення певного слова у фразі.

5.Логічний наголос– особливе виділення якогось слова чи слів у всьому висловлюванні. БРАТ прийшов до мене. Брат ПРИЙШОВ до мене і т.д.

6.Емфатичний наголос – емоційне виділення тих чи інших слів напруженою мовою певних звуків.