18

М О Д У Л Ь 1

Всуп до міжнародного приватного права

Тема 1.Предмет і система міжнародного приватного права

(4 лекції, 2 семінари)

Лекція №1

(Теми №1 Модулю 1)

У рамках коротенького вступу здалось б відзначити, що МПрП є однією з найскладніших для розуміння юридичних дисциплін. Це пов’язано з тим, що МПрП – комплексна галузь права і правознавства. Деякі юристи називають міжнародне приватне право «вищою математикою» і «гібридом юриспруденції».¹

Проте проблема невирішеності більшості питань що наявна на сьогодні в МПрП, досить чітко підкреслює те, що «навіть навколо питань про найменування даної галузі права точаться тривалі дискусії. Хоча термін «міжнародне приватне право» є усталеним, його буквальний зміст не відповідає його сучасному розумінню: МПрП не регулює відносин між народами; не є виключно приватним правом, бо до його складу входять ряд норм публічного права (наприклад, застереження про публічний порядок); нарешті воно не є правом повному розумінні, оскільки колізійні норми, що складають основу МПрП, не встановлюють прав і зобов’язань суб’єктів відповідних відносин».² Більше того, «на сьогодні найбільш гострі проблеми виникають на кордоні міжнародного приватного права та інших галузей права. МПрП тісно пов’язано з міжнародним публічним правом, цивільним та сімейним правом, трудовим правом»,³ та цивільним процесуальним правом.⁴

Назву даної галузі права у сучасному вигляді було запропоновано членом Верховного Суду США, професором Джозефом Сторі в його роботі «Commentaries on the Conflict of Laws» (1834), а саме: «Private international Law». Російський дослідник М.П. Іванов (1865) переклав даний термін як «міжнародне приватне право» і з тих часів так позначається дана сфера правового регулювання спочатку в Росії, потім в СРСР, а пізніше – і на всьому пострадянському просторі.⁵

Кожна із складових терміна – «приватне», «міжнародне» та «право», піддавалися більшій або меншій критиці.

Дж.Сторі у своєму позначені поставив на перше місце термін «private», тому з нього й розпочнемо.⁶ Вживання у назві цієї галузі права терміна «приватне» пов’язано з існуванням міжнародного публічного права.⁷ Загалом у кожній правовій системі сфер приватного регулювання було (і залишається до тепер) дві – сфера приватного (private law) та сфера публічного (public law) права.⁸

Варто відзначити, що у загальній теорії права предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держави в цілому), а предметом приватного права – сфера приватних справ та інтересів. Проте вказаний критерій не єдина підстава для розмежування.

Для сфери приватного права характерні насамперед юридична централізація (тобто, регулювання «по вертикалі», з єдиного центру - держави) та імперативність, що не залишає місця розсуду суб’єктів. Натомість сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обороту самостійно) і диспозитивність (свободу вибору юридичних рішень).⁹ Таким чином у сфері приватного права регулюються відносини між фізичними особами, між юридичними особами, та між першою та другою категоріями названих осіб. У цьому випадку суб’єкти правовідносин не мають владних повноважень стосовно один одного, юридичний пріоритет належить волі цих суб’єктів, де в регулювання їх взаємин набуває децентралізованого характеру, що дає можливість виникаючим відносинам будуватися на засадах рівності суб’єктів.¹⁰ Така концепція відображена і в п.1 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Щодо терміна «міжнародне» у словосполученні «міжнародне приватне право» варто відзначити, що такий термін позначає ситуацію, коли фактичний склад певних відносин виходить за межі одного правопорядку, отримуючи таким чином рису «транснаціональності», що є притаманною для міжнародного суспільного життя.

Тобто, у реальних відносинах, що мають місце у сфері МПрП, з`являється «іноземний елемент», який являє собою похідну від іншої правової системи ступінь, що надає цьому майновому, особистому немайновому, сімейному, трудовому чи процесуальному відношенню якісно нове соціальне забарвлення, яке знаходить прояв у взаємозв’язку зазначеного відношення із зовнішнім змістом.

Отже, будь яке приватне відношення завжди виникає та існує в межах конкретного правопорядку, тобто в межах юрисдикції тієї чи іншої держави. Міжнародним же воно стає внаслідок вторгнення іноземного елементу, завдяки чому воно отримує юридичний зв'язок з іншим правопорядком, юрисдикцією іншої держави. Таким чином щонайменше два правопорядки стають заінтересованими (одночасно претендують) у врегулюванні одного фактичного відношення. Кожний із цих правопорядків може врегулювати це відношення по-своєму. Тому виникає ймовірність, що інша заінтересована держава ніколи не визнає і не виконає рішення іноземного суду саме тому, що існує в одній і тій самій справі рішення власного суду, внаслідок чого ситуація стане тупіковою.

Взагалі, коли два чи декілька правопорядків претендують на врегулювання певного правовідношення, між ними виникає протиріччя, яке прийнято позначати терміном «колізія» (від лат. сollision - зіткнення).

Вживаний термін Дж.Сторі – «law» - теж не є безперечно зрозумілим. Справа у тому, що у перекладі, як російською, так і українськими мовами, він набуває подвійного значення, а саме: позначається і те, що у нас прийнято називати «закон», і те, що має назву «право». І це має суттєва принципове значення для МПрП, оскільки виникає запитання: чим саме у відповідній правовій системі здійснюється регулювання суспільних відносин – тільки законами чи правом взагалі? Щоб стало зрозумілим про що йдеться, візьмемо до прикладу ситуацію коли в англо-американській правовій сім`ї зазначене регулювання історично здійснювалось переважно не стільки законами як такими, скільки шляхом вироблення та застосування судових прецедентів.

З іншого боку у сфері регулювання приватних відносин у багатьох державах суттєве значення мають підзаконні нормативно-правові акти, наприклад такі, що регулюють процедуру видачі патента. Тому у разі сприйняття терміну «Law» як закону, вони виключаються зі сфери джерел правового регулювання зазначених відносин, з чим в принципі погодитись важко.

Таким чином, в доктрині МПрП наголошується, що в колізію між собою вступають не окремі норми, а правопорядки, системи права.¹¹