46.Методологія та методика мовознавчої науки.

МЕТОДОЛОГІЯ У МОВОЗНАВСТВІ — 1) система вихідних принципів і спец, методів дослідження мови; 2) вчення про принципи дослід, діяльності в науці про мову. М. у м. визначає заг. орієнтацію і характер лінгв. дослідження і значною мірою зумовлює його наук, результати. У мовознавстві, як і в ін. галузях науки, методологія виконує чотири гол. функції: визначення і побудова предмета дослідження з формулюванням заг. вихідного розуміння його суті й відмежування його від предметів суміж. наук; визначення мети кожного окр. дослідження у співвіднесенні з метою вивчення предмета в цілому; розроблення методів і прийомів дослідження мови і настанов щодо їх практ. застосування; оцінка ступеня відповідності результатів дослідження поставленим перед ним цілям.

У М. у м. виділяють два або три рівні: загальнофілос. методологію, яка поширюється на всі науки; загальнонаук. методологію, яка стосується методів і принципів, актуальних для окр. наук, що охоплюють і мовознавство (іноді цей рівень приєднується до першого і частково третього); спец.-лінгв. методологію, яка стосується методів і прийомів, специфічних для самого мовознавства.

Більшість проблем М. у м., як і в ін. спец, науках, безпосередньо пов’язана з певним філос. підходом до об’єкта науки, до взаємовідношення між суб’єктом і об’єктом дослідження і до способу побудови наук. теорії. Тому методол. основою мовознавства є філософія, а загальнофілософська М. у м. становить частину філос. проблематики мовознавства. У світ. мовознавстві існує значна різноманітність філос.-методол. напрямів, які неоднаково сприяють успіхові досліджень.

Діалектичний закон заг. зв’язку явищ лежить в основі загальнонаук. принципу системності, що поширився на мовознавство, як і на ін. галузі науки. Згідно з цим методол. принципом мову слід вивчати в усіх її істот. зв’язках з ін. явищами дійсності, насамперед, як сусп. явище, з ін. видами сусп. діяльності. з характером і структурою суспільства в цілому, з урахуванням міжмовної взаємодії, складного внутр. взаємозв’язку різних структурних рівнів і елементів мови, психол. і фізіол. сторін мовної діяльності, ролі її технізації.

Діалектичний закон руху як способу існування матерії і свідомості лежить в основі загальнонаук. принципу історизму, поєднання якого на узагальн.-теор. рівні з принципом системності є обов’язковою вимогою М. у м. Принцип історизму в мовознавстві передбачає розуміння мови як явища, що історично розвивається, починаючи з ранніх етапів її формування і кінчаючи ост. етапами або перспективами її дальшого розвитку. Одним із способів застосування принципу історизму в мовознавстві став порівняльно-історичний метод, який зумовив інтенсивний розвиток спец. напряму в світ. науці про мову — порівняльно-історичного мовознавства.

В основі методол. принципів, які визначають розуміння специфіки істор. розвитку мови, лежить і діалектичний закон переходу кількісних змін у якісні. Методол. цінність для мовознавства цього закону діалектики безпосередньо виявляється при його застосуванні до розуміння загальновідомого положення лінгв. теорії про поступовість істор. змін мови. Цей закон концентрує увагу дослідників на фактах множинності процесів і нерівномірності темпів мовного розвитку на різних рівнях і ділянках мовної системи.

Важливу методол. роль у мовознавстві відіграють й ін. категорії діалектики. Особливо актуальним для мовознавства є діалектичне розуміння взаємовідношення категорій форми і змісту між собою та з ін. категоріями. Положення діалектики про визначальну роль змісту щодо форми, про більшу активність змісту в порівнянні з формою і про відставання форми від змісту в процесах розвитку явищ, про можливість певного впливу форми на зміст забезпечують правильне розуміння у лінгв. теорії складних взаємовідношень між мовним знаком і позначуваною ним Ідеальною сутністю, які підводяться під категорії форми і змісту

Поряд із загальнофілос. аспектом М. у м. і системою загальнонаук. принципів, яка його доповнює, виділяється спеціальнонаук. аспект М. ум., що охоплює систему застосовуваних у відповідній галузі науки (у даному разі в мовознавстві) спец. методів і прийомів дослідження, зумовлених конкр. специфікою досліджуваного об’єкта або його окр. сторін і складових частин. До власне спеціальнонаук. методів мовознавства можуть бути віднесені лише деякі способи вивчення окр. специф. сторін або компонентів мови — такі, як експериментально-фонетичний метод,трансформаційний метод, дистрибутивний аналіз, метод безпосередніх складників та деякі ін. При розгляді спеціальних наук. методів з позицій загальнофілос. методології центр. місце займають питання про відповідність кожного даного методу певним цілям дослідження і про відносну важливість для науки в цілому теор. результатів, одержуваних шляхом застосування даного методу. Наук. М. у м. виходить з того, що кожний спеціальнонаук. метод розрахований на дослідження певної сторони або складової частини реального об’єкта, тобто відповідає певній предметній галузі дослідження і тільки в поєднанні з ін. методами може привести до результатів, що мають загальнонаук. значення для розуміння цілого досліджуваного об’єкта. Всебічне пізнання конкр. об’єкта, в т. ч. мови, може бути забезпечене лише послідовним дотриманням принципів загальнофілос. методології, які поширюються також і на застосування спеціальнонаук. методів.