7.Супрасегментні звукові явища.

До супрасегментних, або надсегментних засобів, відносять такі комплексні явища, як інтонацію,ритм і наголос.  До компонентів інтонації відносять: мелодику, темп мови, паузу, інтенсивність звуку (сприймана зміна гучності).Роль різних компонентів інтонації у фонетичному оформленні вислову різна, але всі вони взаємозв'язані, складно «переплітаються» з наголосом і ритмом. Найбільше навантаження доводиться намелодику.

Наголос може бути словесним і фразовим. Розглядаючи  слова в ізольованому положенні, ми говоримопро словесний наголос, тобто, відзначаємо виділення одного або декількох складів у складі слова на тлі інших.

При аналізі висловів ми стикаємося з фразовим наголосом. Фразовий наголос – це виділення слів у фразі. Воно організовує вислів, додає наший мови певний ритм. Як і мелодика мови, воно тісно пов'язане з комунікативним сенсом вислову.

Питання-уточнення, питання-перезапит, запит важливої інформації, прохання і наказ і так далі по-різному оформлятимуться залежно від вашого комунікативного наміру.

Наголос – досить складне явище. Фонетично воно багато в чому специфічне в англійській і українській мовах, що часто приводить до інтерференції – помилок в словесному фразовому наголосі в іншомовних фразах, тому йому ми приділимо надалі спеціальне заняття.

Ритм – одна з найважливіших мовних характеристик. Особливий ритмічний малюнок англійської мови створюється за рахунок чіткого чергування ударних і ненаголошених складів.  «Перебудуватися»  з плавного російського ритму на чіткий англійський допомагають спеціальні вправи на ритм, читання лімериків, виконання англійською мовою пісень і віршів.

Швидкість протікання мови в часі носить назву темпу мови. Темп мови є одним з важливих компонентів інтонації. Він грає істотну роль в передачі логічній і емоційно-модальній інформації, а також служить засобом для оформлення мовних одиниць.

Компонентами інтонації є мелодика, синтагматичне розчленовування, паузація, фразова акцентуація, гучність, темп і тембр.

8.Синхронія і діахронія

Всі ми знаємо, що явище мови є стабільне. Але важко не помітити, що мова відрізняється в різні періоди її розвитку. (мова Київської Русі і СУЧ) З цього слідує, що мова – одночасно життєва діяльність і продукт минулого.

Отже, існує два підходи до вивчення мови: на певному часовому зрізі, і вивчення мови в її історичному розвитку. Для позначення цих підходів використовують два поняття: синхронія і діахронія.

Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку ( горизонтальна вісь)

Оскільки у функціонуванні мови виокремлюють синхронічний аспект, існує описове мовознавство. Сучасний стан мови є типовим прикладом синхронії. Для чого? Створення описових граматик різних мов, нормативних словників, розробки алфавітів для безписемних мов.

Діахронія – історичний розвиток мови ( вертикальна вісь)

Історичне мовознавство – вивчення мови у часі (діахронічний підхід)

Варто зазначити, що кожне мовне явище має свою історію і своє місце в системі мови. Тому для повного вивчення мови важливий і діахронічний і синхронічний підхід.