60 Типи словосполучень та типи речень

Словосполучення. Кожне речення складається зі слів. Перш ніж утворити речення, слова об'єднують у певні блоки, конструкції, тобто словосполучення.

Словосполучення — синтаксична одиниця, яка утворюється поєднанням повнозначних слів за допомогою підрядного граматичного зв'язку.

Слова у словосполученні поєднані підрядним зв'язком. Виокремлюють три типи підрядного зв'язку:

1)узгодження, при якому головне слово узгоджується із залежним словом у всіх граматичних формах: теплий день, гарне село, моя думка. Трапляються випадки неповного узгодження: місто Київ, річка Дніпро

2)керування, при якому головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми (з прийменником або без нього): читати книжку, сісти за стіл, шматок хліба, дума про тебе, завзятий до роботи;

3) прилягання, при якому залежне слово є незмінним: швидко йдуть, розмовляли йдучи

4)Тяжіння — це узгодження предикативного означення з підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений. Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є предмет, виражений підметом, у момент здійснення позначуваної присудком дії. Л.А. Булаховський назвав тяжіння подвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку, діє слово-присудок керує означенням, а, з другого, означення узгоджується з підметом

5)ІНКОРПОРАЦІЯ— поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Маємо єдину синтаксичну побудову в одному злитому вигляді, яка зовнішньо подібна до слова з одним закінченим змістом. Цей зв'язок нагадує словоскладання (творення складного слова).

6)ЗАМИКАННЯ — синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. слова знаходяться між частинами аналітичної форми слова.

7)ІЗАФЕТ-атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов.

62. Основні терміни соціолінгвістики: мовна політика,мовна ситуація, мовна норма.

Соціолінгвістика – напрям мовознавства, який вивчає суспільну зумовленість виникнення,функціонування і розвитку мови, механізми взаємодії мови та суспільства. Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. Мовною ситуацією називають сукупність усіх мов, територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в країні для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях.Якщо на території однієї країни поширені дві або кілька мов, для вивчення мовної ситуації важливо визначити ступінь поширености кожної мови, а також їхні оцінювальні характеристики. Існують два головних показники потужності мов. Перший – показник демографічної потужності, який визначається за кількістю носіїв певної мови стосовно загальної кількості населення території, що досліджується. Другий показник визначається за кількістю комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова.За умов конкуренції двох або кількох мов у одній країні особливо важливим для виживання мови є її комунікативна потужність. За цим параметром мовні ситуації поділяються на рівноважні і нерівноважні. За рівноважної мовної ситуації обидві мови мають однаково сильну комунікативну потужність. Прикладом може бути мовна ситуація Бельгії, де співвідношення французької і нідерландської мов приблизно однакове. Нерівноважна мовна ситуація спостерігається в країнах Західної Африки. Тут місцеві мови переважають за показником демографічної потужності, але поступаються європейським за комунікативною потужністю. Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Структурно-мовні типи норм: 1) орфоепічні норми (вимова);2) акцентуаційні норми (правильний словесний наголос);3) лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);4) словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);5) морфологічні норми (вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); 6) синтаксичні норми (побудови словосполучень і речень);7) стилістичні норми (використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 8) орфографічні норми (написання слів);9) пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).