Zakpita travma jivota
.pdfнирка - 4 , 9 % та ін. [А.А. Баешко и соавт., 2006]. Згідно даних О.А. Ткаченко та співавт. [2007] за 15 років роботи Київської міської клінічної лікарні швид- кої медичної допомоги у всіх 39 потерпілих відкриті та закриті пошкодження НПВ були поєднаними з травмою внутрішніх органів (печінка у 30,7%, тонка кишка - у 35,9%, ДПК - у 15,4%, ПЗ - у 10,2%).
Розрізняють [С.В. Доброквашин и соавт., 1993] чотири типи заочеревинних крововиливів:
* при пошкодженні заочеревинного відділу ДПК, ПЗ та їх судин;
• при пошкодженні поперекових вен, нижньої порожнистої вени та черевного відділу аорти; * п р и пошкодженні нирки, її судин, наднирників, сечоводів;
* п р и травмі L, - L|H хребців, переломі кісток таза.
Об'єм крововтрати залежить від калібру пошкодженої судини і кількості та величини переломів кісток.
При переломах кісток таза часто порушується також цілість дуже розвинутих венозних сплетінь, або артерій і вен. Кожне із трьох джерел (травмовані кістки, вени, артерії) самостійно, а тим більше в поєднанні, може призвести до утворення в тазовій і заочеревинній клітковині надзвичайно великого крововиливу. Причому, при переломі кісток таза крововтрата протягом години може перевищувати 1000 мл.
Відомі схеми величини крововтрати при переломах кісток таза. Зокрема, при переломі переднього відділу таза крововтрата в середньому 800 мл; переднього і заднього півкільця (перелом Мальгеня) -1500-2000 мл; при множинних переломах губчастих з великим кровопостачанням кісток таза крововтрата може досягати 2500-3000 мл.
Крововтрату приблизно можна визначити згідно поширеності її в заочеревинній клітковині. Так, коли крововилив у межах малого таза - крововтрата до 500 мл;якщо крововилив займає весь малий таз, відтісняючи очеревину до середини і поширюється до 4-5 поперекового хребця чи гребеня клубових кісток - крововтрата біля 1000 мл; якщо крововилив поширюється за межі малого таза і вздовж сечоводів до нижнього полюса нирки, тобто до 3 поперекового хребця - крововтрата 1400 - 1500 мл; якщо крововилив займає всю порожнину малого таза, клітковину вздовж сечоводів, навколо нирок і поширюється на передочеревинну клітковину до пупка - крововтрата 1800-2000 мл., а коли крововилив поширюється до діафрагми («тотальна гематома») - крововтрата 3000 мл [П.П. Киселев, 1950; Б.Д. Комаров и соавт., 1986; А.С. Ермолов и соавт., 2000].
Дослідженнями на трупах встановлено, що при травмі нирки крововилив 400 мл знаходиться у межах паранефральної клітковини; крововилив 800 мл опускається у заочеревинній клітковині вздовж m.iliopsoas; крововилив більше 800 мл поширюється і в передочеревинному просторі.
Заочеревинні крововиливи згідно локалізації і поширення скелетотопічно розділяють [Г.М. Макаренков, 1961] на:
1. Нижні крововиливи, які із порожнини таза поширюються до рівня IV поперекового хребця.
2. Середні крововиливи, які розташовуються на рівні II - V поперекових
441
хребців.
3. Верхні крововиливи розміщуються в ділянці підшлункової залози і сонячного сплетіння між XII грудним і III поперековим хребцями.
При середніх і особливо верхніх "гематомах" крововиливах кров подразнює велике рецепторне поле заочеревинного простору і тому шок виявляється дуже часто (80 - 90%), він довготривалий і його досить важко корегувати. Переважно цим зумовлений і стійкий парез ШКТ.
До останнього часу ще не повністю вирішені аспекти діагностики і лі-
кувальної тактики при заочеревинних крововиливах.
Діагностика. Клінічна картина. При великому, а тим більше напруженому, заочеревинному крововиливі кров'ю просочується в першу чергу клітковина і досить швидко деяка кількість крові (інколи до 500 мл) через очеревину проникає в черевну порожнину. Ц и м зумовлені основні синдроми: "гострого живота" крововтрати, наростаючої функціональної непрохідності кишечника.
Клінічна картина набагато залежить від величини і локалізації крововиливу. Невелика крововтрата протікає м а й ж е безсимптомно Значні крововиливи, особливо середніх і верхніх локалізацій, у 2/3 і більше травмованих супроводжуються симптомами пошкодження внутрішніх органів і шоку, переважно геморагічного (шкіра і слизові бліді, липкий холодний піт, гіповолемія та інше). Геморагічний шок з крововтратою 950 мл - 3700 мл діагностують у всіх (19) потерпілих з п о ш к о д ж е н н я м НПВ, причому III ст. - у 52,6%, IV ст. І у 31,57% [О.Ч. Хаджиев и соавт., 2007]. Половина травмованих поступає в стаціонар з компенсованою та субкомпенсованою крововтратою, половина І з некомпенсованою, із яких м а й ж е половина гине [А.Г. Старчук и соавт., 2004]. Частіше зустрічаються нижні гематоми, які симулюють заочеревинний розрив сечового міхура.
Скарги на постійний, тупий, розлитий без чіткої локалізації, біль у животі з іррадіацією у спину, поперекову ділянку. При огляді інколи крововиливи відмічаються на сідницях, промежині, по внутрішніх поверхнях стегон, у поперековій ділянці.
При розриві біфуркації аорти пульсація артерій нижніх кінцівок не визначається [Ю.В. Березов и соавт., 2006].
Класифікація пошкоджень заочеревинних судин (табл. 35). Пальпаторно - м а й ж е в усіх постраждалих досить виражене напру-
ж е н н я м'язів передньої і задньої черевної стінки, перкуторно - ділянки притуплення звуку над гематомою, межі яких при зміні положення тіла пацієнта не змінюються (позитивний симптом Джойса).
Характерно, що раннім (вже в перші дві години) і найбільш постійним
симптомом, як і напруження м'язів, є рефлекторний метеоризм кишечника
і здуття живота [В.Д. Комаров и соавт., 1986]. Ознаки перитоніту не спостерігаються, а при пошкодженні внутрішніх органів живота, навпаки, парез розвивається лише при другій фазі запалення очеревини, тобто значно пізніше (через 8-12 годин). Здуття живота та пригніченням перистальтики - це ознаки л и ш е перитонізму. На 3-5 добу парез ШКТ проходить.
Напруження м'язів живота спостерігається, як правило, при переломі кісток таза внаслідок подразнення кров'ю симпатичних нервів і очеревини,
442
причому, ч и м більше напружений крововилив, тим більше подразнення. Для диференційної діагностики причини напруження м'язів проводять внутрішньотазову новокаїнову блокаду (абсолютно показана при переломах задньо- го півкільця тазу, особливо здухвинних кісток) за методикою Школьникова - Селіванова - Цодикса: на 2-3 см вище і досередини від spina iliaca anterior superior через довгу (12-15 см) голку вздовж крила здухвинної кістки у ліву і праву здухвинну я м к у вводять 1 5 0 - 250 мл 0,25% розчину новокаїну. Якщо пошкодження органів черевної порожнини немає, то через 30-40 хв. черевна
стінка стає м'якою.
При переломі кісток переднього півкільця безпосередньо в зону пошкодження вводять 100-120 мл 0,5% розчину новокаїну. Для запобігання критичного з н и ж е н н я тиску, коли нестабільна гемодинаміка, в розчин новокаїну додають 1,0 мл ефедрину.
Таблиця 35 Міжнародна класифікація (AIS) пошкоджень абдомінальних судин
Града- |
|
Морфологія пошкодження |
AIS |
|
ція* |
|
90 |
||
|
|
|||
|
Дрібні гілки басейну a. et v. mesenterica superior |
NS |
||
|
Дрібні гілки басейну a. et v. mesenterica inferior |
NS |
||
|
A. et v.frenicae |
NS |
||
1 |
A. et v. lumbalis |
NS |
||
|
A. e t v . testiculars |
NS |
||
|
A. et v. ovaricae |
NS |
||
|
Інші дрібні некласифіковані артерії та вени |
NS |
||
|
A. hepatica communis, a. hepatica propria d.ets. |
3 |
||
|
A. et v. lienalis |
3 |
||
|
A. gastrica sin. et dex. |
3 |
||
II |
A. gastroduodenalis |
3 |
||
|
A. |
e t v . mesenterica inferior |
3 |
|
|
Головні гілки a. e t v . mesenterica superior |
3 |
||
|
Інші абдомінальні судини, що потребують перев'язки |
3 |
||
|
Стовбур v. mesenterica superior |
3 |
||
III |
A. e t v . renalis |
3 |
||
A. et v. iliacae externa et interna |
3 |
|||
|
||||
|
V. cava inferior (нижче впадіння ниркових вен) |
3 |
||
|
Стовбур a. mesenterica superior |
3 |
||
IV |
Truncus coeliacus |
3 |
||
V. cava inferior (супраренальний та підпечінковий сегменти) |
3 |
|||
|
||||
|
Aorta (інфраренальний сегмент) |
4 |
||
|
Vena |
portae |
3 |
|
V |
Vena hepaticae (поза паренхімою) |
3/5 |
||
V. cava inferior (поза-надпечінковий сегмент) |
5 |
|||
|
||||
|
Aorta (субдіафрагмальний сегмент) |
4 |
||
* при множинних пошкодженнях додається одна ступінь
443
Пальцевим ректальним дослідженням при переломі кісток таза можна прощупати тістувату припухлість внаслідок імбібіції кров'ю тазової клітковини.
При травмі живота одним із перших доцільно проводити УЗД, яке досить інформативне при заочеревинних крововиливах, у тому числі в наднир-
ники [S. Rammelt et al., 2000].
Показана оглядова рентгенографія живота і таза. Виявляються непрямі ознаки заочеревинної гематоми - переломи кісток таза, дифузна тінь, яка згладжує і перекриває контури m. iliopsoas і нирку з відповідного боку, що не спостерігається при внутрішньочеревній кровотечі. Вільної ж рідини і
пневмоперитонеуму немає.
Екскреторна і, при необхідності, ретроградна пієлоцистографія да-
ють змогу виявити стан нирки, зміщення сечоводу, асиметрію і деформацію
сечового міхура.
Використовують також лапароцентез. Ще більш інформативна лапароскопія. Вона дає можливість не тільки виявити багрово-синюшну ретро-
перитонеальну гематому, яку вважають [М.В. Міщенко і співавт, 2004] патогномонічною ознакою пошкодження органів заочеревинного простору, але і з'ясувати її розповсюдженість у порожнині таза і заочеревинному просторі (тобто величину крововтрати) та необхідний об'єм гемотрансфузії для адекватної корекції.
Лапароскопію застосовують не лише з метою діагностики, а також і для зупинки кровотечі із судин заочеревинного простору, тобто діагностичну процедуру трансформують у лікувальну. Для цього під контролем лапароскопу черезшкірно в заочеревинний крововилив вводять гемостатичну суміш із 10 мл 7 0 % розчину верографіну, 100 мл 8% розчину амінокапронової кислоти, 40 мл розчину глюкози [М.Е. Ничитайло и соавт., 2003].
З метою діагностики заочеревинної гематоми також проводять [Б.М. Гнатюк, 1994] пошукову пункцію заочеревинного простору біля крила здухвинної кістки і бокового каналу черевної порожнини. Якщо при пункції черевної порожнини отримують рідину з домішками крові без гемолізу, то в боковий канал проводять за методикою Сельдінгера мікродренаж на 24 години. Як доведено, чим більше напружений заочеревинний крововилив, тим інтенсивніше забарвлення рідини бокового каналу живота. З урахуванням кольору отриманої рідини, автор розробив орієнтовну схему величин крововтрати. Якщо отримують рідину рожевого або червоного кольору із обох бокових каналів живота чи кров із заочеревинного простору із обох боків, то величину крововтрати подвоюють. Достовірність діагностичної пункції заочеревинного простору і бокових каналів живота склала 98,4%. В таких ситуаціях діагностичні лапаротомії автори не проводили.
Результати лікування травмованих, особливо при пошкодженнях магістральних судин, зокрема НПВ набагато залежать, по-перше від якості і обсягу медичної допомоги на догоспітальному етапі, по-друге, від терміну з моменту травми до госпіталізації, тобто терміну доставки до стаціонару [О.А. Ткаченко та співавт., 2007]. Але, як свідчать дані літератури, до госпіталізації
444
медична допомога надається не в повному обсязі. Так, із 102 потерпілих з пошкодженям Н П В (у 99 із них були ще й множинні пошкодження внутрішніх органів) повноцінна протишокова терапія на догоспітальному етапі не надана жодному із них. Це при тому, що у 28,7% цих потерпілих AT не визначався, нижче 70 мм рт.ст - був у 12,6%, 90-70 мм рт.ст. - був у 58,7% [А.А. Баешко и соавт.,2006].
Натомість, як відомо із досвіду роботи зарубіжних травмцентрів, уже в процесі транспортування всім потерпілим в повному об'ємі проводиться інфузійна терапія: виконують катетеризацію периферійної чи навіть центральної вени, сечового міхура, інтубацію трахеї, лапаро-, торакоцентез та ін. Травмованих із ш о к о м доставляють у відділення екстренної допомоги, де проводять протишокові і реанімаційні заходи, включаючи екстренну торакотомію для массажу серця щоб відновити кровообіг [R.Stanley et al., 1994].
Значна кількість (до 67%) постраждалих з різною ступінню гіпотонії поступають і в зарубіжні стаціонари [J.M. Porter etal., 1997].
При травмі живота саме заочеревинним крововиливом частіше зумовлені діагностичні помилки. Такий крововилив із-за поєднаної травми, шоку, крововтрати, картини "гострого живота" та алкогольного сп'яніння (у 34,3% потерпілих [ Я Л . З а р у ц ь к и й та співавт., 2006] і навіть у 61,5% [О.А. Ткаченко та співавт., 2007]) розпізнати вкрай важко.
Найбільш трудна диференційна діагностика заочеревинного крововиливу з п о ш к о д ж е н н я м и органів черевної порожнини і ретроперитонеального простору. У деяких травмованих розрив внутрішніх органів неможливо виключити навіть після застосування всього комплексу діагностичного арсеналу і тому в и м у ш е н о виконують діагностичну лапаротомію [Ю.Г. Шапошников и соавт., 1986].
Оскільки при заочеревинних крововиливах, найчастіше внаслідок переломів кісток таза з м а с и в н о ю крововтратою, виникає тяжкий шок, у першу чергу проводять патогенетичну протишокову терапію. Для цього вводять наркотичні аналгетики і проводять новокаїнові блокади (внутрішньокісткову, здухвиннокрижову).
В ж е п р и транспортуванні потерпілого з травмою живота і ознаками переломів кісток таза потрібно зважати на реальне ускладнення - значний заочеревинний крововилив .
У стаціонарі катетеризують одну, а при потребі і дві, центральні вени і продовжують корекцію гемодинаміки (гемотрансфузії, введення свіжозамороженої плазми, білкових препаратів, сольових розчинів та інше).
Лікувальна тактика при виявленні заочеревинної гематоми не може бути о д н о з н а ч н о ю і залишається дискутабельною. Якщо виключаєть-
ся п о ш к о д ж е н н я внутрішнього органа і магістральної судини, то доцільна консервативна терапія: боротьба з шоком, поповнення крововтрати, про-
філактика та IT значного парезу кишечника (описано на ст. ), комплексна гемостатична терапія (ліжковий р е ж и м до двох тижнів, транскутанна місцева гіпотермія, в в е д е н н я свіжозамороженої плазми, амінокапронової кислоти, вікасолу, дицинону, фібріногену, інгібіторів протеаз та інше). При клінічній кар-
445
тині "гострого живота" із-за наявності псевдосимптомів внаслідок крововиливу в заочеревинний простір в и к л ю ч и т и п о ш к о д ж е н н я внутрішніх органів надзвичайно складно. Коли органи цілі, то о п е р а т и в н е втручання, звичайно, непотрібне та воно і небезпечне: за д а н и м и різних авторів у 6 - 13% потерпілих з травмою живота лапаротомії не виправдані, п р и ч о м у майже третина (27% -30%) хворих після діагностичних лапаротомій п о м и р а є від шоку і неко- регованої крововтрати [И.З. Козлов и соавт., 1988]. Я к щ о ж органи травмовані і продовжується кровотеча чи р о з в и в а є т ь с я перитоніт, то зволікання, а тим паче відмова від операції, м о ж е стати фатальною .
Досвід Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги свідчить, що у потерпілих із м н о ж и н н о ю та п о є д н а н о ю закритою травмою живота і таза діагностика з а о ч е р е в и н н и х к р о в о в и л и в і в досить не проста: ця патологія без оперативного в т р у ч а н н я в и я в л е н а у 27,4%, при лапаротомії - у 62,9%, в лроцессі патологоанатомічного д о с л і д ж е н н я - у 9,7% [Я.Л. Заруцький та співавт., 2006].
Навіть під час оперативного втручання, н е з в а ж а ю ч и на наявність заочеревинної гематоми, у 5,1% не діагностується п о ш к о д ж е н н я нижньої по-
рожнистої вени [А.А. Баешко и соавт., 2006].
Для вирішення діагностичних сумнівів оперативне втручання показа-
не:
а) коли інфузійно-трансфузійна терапія не стабілізує гемодинаміку, що свідчить про пошкодження судин з н а ч н о г о діаметру а б о великих венозних сплетінь;
б) якщо після застосування різних діагностичних методик все ж таки неможливо виключити п о р у ш е н н я цілості внутрішніх органів.
Хірургічний доступ в и б и р а ю т ь в з а л е ж н о с т і від локалізації заочеревинного крововиливу. Виконують с е р е д и н н у чи в е р х н ь о с е р е д и н н у лапаротомію. Оскільки найбільш висока ( 1 0 0 % ) летальність п р и пошкодженні над- і ретропечінкового відділу Н П В [А.А. Б а е ш к о и соавт., 2006], у таких ситуаціях для для її адекватної ревізії, виділення і візуалізації о п т и м а л ь н и м доступом
справедливо вважають [Б.А. С о т н |
и ч е н к о и соавт., |
1997; А.А. Б а е ш к о и соавт., |
2000; 2006; R. Stanley et а I., 1994; |
J . M . Porter et al., |
1997; J.A. Carr et al., 2001; |
S.M. Henry et al., 2001] д о п о в н е н н я л а п а р о т о м н о ї р а н и п о з д о в ж н ь о ю стернотомією або торакофренотомією справа в 5 м і ж р е б е р ' ї з т и м ч а с о в и м кава-ат- ріальним шунтом.
У більшості потерпілих j у 58,9% [О.А. Ткаченко та співавт., 2007], 64,7% [А.А. Баешко и соавт., 2006]) з п о ш к о д ж е н н я м Н П В на м о м е н т операції кровотечі в ж е не має (внаслідок тампонади рани згустком крові, с у м і ж н и м органом, здавлення гематомою) і у решти о п е р о в а н и х вона п р о д о в ж у є т ь с я .
Кровотеча із рани Н П В п о н о в л ю є т ь с я при розрізанні о ч е р е в и н и заочеревинного простору (декомпресія к р о в о в и л и в у ) чи зміщенні кишечнику, печінки під час ревізії для в и я в л е н н я джерела кровотечі .
При тяжкій множинній травмі з в н у т р і ш н ь о ч е р е в н о ю к р о в о т е ч е ю спочатку проводять гемостаз. При пошкодженні і п о р о ж н и с т о г о органа дефект тимчасово ізолюють.
446
При наявності заочеревинного крововиливу необхідно вирішити дилему: його ревізувати чи ні. € прихильники і противники обов'язкової ревізії гематоми заочеревинного простору.
Розкриття гематоми необхідно при: а) великих розмірах гематоми; б) швидкому її збільшенні;
в) підозрі на пошкодження магістральних судин (при пошкодженні аорти гематома напружена і пульсує);
г) підозрі на розрив нирки; д) кровотечі в черевну порожнину [А.А. Баешко и соавт., 2000; А.С. Ер-
молов и соавт., 2000].
Немало авторів справедливо вважають, що "сліпий" пошук пошкодженої судини у великій гематомі нерідко марний, причому інколи неможливий навіть на аутопсії.
Якщо ретроперитонеальний крововилив, наприклад внаслідок травми таза, не наростає ("закрита заочеревинна гематома") і немає пошкоджень внутрішніх органів, його ревізувати немає потреби. Більше того, це і небезпечно, оскільки після розкриття (декомпресія) і ревізії гематоми із-за порушення спонтанної тампонади може відновитися кровотеча. Тому проводиться інтенсивна протишокова і гемостатична терапія. Разом з тим, ігнорування необхідності ревізії гематоми інколи може привести до рецидиву кровотечі навіть смертельної.
Але коли гемодинаміка не стабільна і крововилив наростає("відкрита заочеревинна гематома"), то, незважаючи на небезпеку, показана її ревізія з метою виявлення і усунення джерела кровотечі.
-Запропоновано'[А.А. Баешко и соавт., 2006] алгоритм хірургічної такти-
ки при пошкодженні нижньої порожнистої вени (Рис. 54).
З метою ревізії заочеревинного простору і доступу до інфраренального відділу аорти та НПВ очеревину розкривають від їх біфуркації до кореня mesocolon.
Якщо кровотеча із супраренального чи ренального відділів аорти, до них найліпший доступ за Mattox мобілізацією досередини лівої половини товстої кишки, розрізаючи очеревну вздовж бокового каналу, з шлунком і селезінкою або торакофренолапаротомією зліва.
Найбільш небезпечна для зупинки профузна масивна кровотеча при пошкодженні супраренального сегменту аорти, ретропечінкового відділу нижньої порожнистої вени, стовбура ворітної вени. Це зумовлено складністю гемостазу, зокрема незнанням хірургом етапів розширення операційного доступу для виділення судини і зупинки кровотечі [А.А. Баешко и соавт., 2000].
447
Рис. 54 Алгоритм хірургічної тактики в |
залежності |
від рівня пошкодження |
|
нижньої порожнистої вени |
(А А. |
Баешко и |
соавт., 2006). |
Коли пошкоджено ренальний чи супраренальний сегмент НПВ або ворітна вена, потрібно за Gattell і Braach чи Dudley і Thomas мобілізувати
праву половину товстої кишки, розрізавши о ч е р е в и н у бокового каналу, ДПК за Кохером і частково голівку ПЗ.
448
Гематоми в верхніх відділах заочеревинного простору ревізувати потрібно завжди, оскільки крім розриву значного калібру судини висока імовірність пошкодження заочеревинного відділу ДПК, нирок, ПЗ.
При ревізії заочеревинної гематоми необхідно бути готовим до виникнення масивної профузної кровотечі, причому часто неможливо з'ясувати, яка судина у гематомі пошкоджена . Тому для контролю
кровотечі і адекватного втручання необхідно дотримуватися основної вимоги судинної хірургії - обов'язково виділяти судинний стовбур проксимально і дистально відносно рани. Отже, аорту і порожнисту вену вище і нижче центра гематоми виділяють і беруть на турнікети, які затягують. Лише після цього досить обережно розкривають гематому, оголюють аорту і вену, щоб була достатня експозиція для накладання бокового затискача Сатинського, завдяки чому зберігається крововиплин у судині, або проводять повну блокаду кровотоку турнікетами вище і нижче місця травми судинного стовбура. При пошкодженні НПВ гемостаз здійснюють [А.А. Баешко и соавт., 2006] переважно (у 83,7%) боковим судинним швом, у 5% - циркулярним швом, у 6,2% - перевязкою НПВ, у 3,8% - заміною її сегмента протезом. Перев'язка НПВ, як «операція відчаю» проведена у 4 потерпілих, які все ж таки померли [О.Ч. Хаджиев и соавт., 2007]. Зарубіжні автори [J.A. Carr et al., 2001] також рідко протезують НПВ при пошкодженні - лише у 11 (2,6%) із 415 потерпілих з травмою цього венозного стовбура. Тепер вважають [А.А. Баешко и соавт., 2000], що магістральні судини перев'язувати не можна, оскільки сучасний рівень ангіохірургії дає можливість відновити магістральний кровотік незалежно від характеру пошкодження (відкрите, закрите) практично у всіх травмованих.
При заочеревинному крововиливі хірургічна тактика повинна бути «селективною» [В.А. Пронин и соавт., 2001; 2006]: якщо це ускладнення перелому кісток тазу, то ревізія не проводиться; у потерпілих з вкрай тяжким станом із-за шоку, зумовленого у 83,3% закритою травмою живота, застосовують тактику d a m a g e control (двоетапне втручання) | на першому, палиативному (гемостатичному) етапі виконують просте, малотравматичне, короткочасне втручання (найчастіше тампонаду), щоб вивести травмованого із критичного стану; після проведення реанімаційних заходів і стабілізації гемодинаміки через 6-12 годин виконують релапаротомію - другий (реконструктивний) етап. Для цього проводять детальну ревізію, ідентифікують джерело кровотечі і виконують відповідне втручання на судинах, та, при необхідності, на паренхіматозних (порожнистих) органах.
Операцією вибору автори вважали: при пошкодженні магістральних судин§| накладення судинного шва, при порушенні цілості судин нирки чи брижі кишечника 2-3 порядку - можлива їх перев'язка з подальшою оцінкою життєздатності органа. Такий підхід - це профілактика смерті травмованого на операційному столі.
А л е і подібною тактикою не завжди можна врятувати травмованого з найбільш т я ж к и м пошкодженням - розривом (пораненням) над- і ретропе-
449
чінково |
го відділу НПВ. П р о це свідчать дані: із 20 потерпілих з таким пошкод- |
ж е н н я м |
18 п о м е р л и на операційно му столі, тому що не вдалося зупинити |
кровотечу, у двох - здійснено гемостаз, але все ж таки вони померли в раннь- |
|
ому післяопераційному періоді від повторної кровотечі [ А А Баешко и соавт. |
|
2006].
З метою швидкого гемостазу п р и масивній кровотечі із магістрального судинного стовбура з а о ч е р е в и н н о г о простору, наприклад із нижньої порожнистої вени, р о з р о б л е н о [S.M. Henry et al., 2001] наступний спосіб (Рис 55).
П а л ь ц е м чи декількома п р и т и с к у ю т ь місце кровотечі. Поступово, зміщуючи палець, дефект у с у д и н н о м у стовбурі закривають кишковими затискачами Аліса, під я к и м и а т р а в м а т и ч н о ю голкою прошивають стінку судини, Автори с п р а в е д л и в о в в а ж а ю т ь , що д а н и й спосіб м о ж е бути з успіхом використаний в критичних ситуаціях, коли є д и н и й вихід - damage control.
П о ш к о д ж е н н я великих судин ж и в о т а відноситься до особливо тяжких. Вирішення п р о б л е м и на р о з д о р і ж ж і загальної і судинної хірургії. Оскільки пацієнтів з т р а в м о ю ж и в о т а (як із закритою, так і відкритою) госпіталізують у загальнохірургічні стаціонари, в т р у ч а н н я в и к о н у ю т ь абдомінальні хірурги. Аналіз показує, що при п о ш к о д ж е н н і магістральних судин 70-75% травмованих оперує ангіохірург, я к о г о з м о м е н т у лапаротомії до судинного шва чекають від 30 хв. до 8 г. 30 хв ( в с е р е д н ь о м у 3 г. 30 хв.). Це тому, що абдомінальний хірург не б е р е на с е б е відповідальність (в о с н о в н о м у з причини некомпетентності в ангіохірургії). О т ж е , в с е свідчить п р о необхідність підготовки хірургів загального профілю з о с н о в судинної хірургії для підвищення якості і своєчасності надання д о п о м о г и т а к и м п о т е р п і л и м [А.Е. Баешко и соавт., 2000; 2006]. Ми розділяємо т о ч к у з о р у [А.Г. С т р а ч у к и соавт., 2004; А.Б. Ларичев и соавт., 2006], що при травмі судин ж и в о т а хірург загального профілю при необхідності з а б о в ' я з а н и й в и к о н а т и ангіохірургічне втручання, зокрема накласти судинний ш о в на рану магістрального стовбура . Це допустимо і правомірно. А м е р и к а н с ь к и й досвід [J.M, Porter et al., 1997] свідчить, що при травмі черев-
ної п о р о ж н и н и |
з п о ш к о д ж е н н я м магістральних судин допомогу надають |
загальні хірурги |
чи хірурги-травматологи і л и ш е при складних пораненнях |
звертаються до ангіохірургіє. Н а в ч а н н я хірургів о п е р а т и в н и х втручань на судинах (доступ, накладення швів) у С Ш А [J.A. Carr et al., 2001] дало можливість значно поліпшити результати л і к у в а н н я і з н и з и т и летальність з 6 3 % до 38%, а при н о ж е в и х пораненнях - до 2 8 % .
П о ш у к травмованої судини п р и наявності ангіографічної апаратури полегшує до-, або субопераційна ангіографія. Ефективна також методика гемостазу при крововиливі таза ендоваскулярною емболізацією гілок обох arteriae іііасае internae мікросферами із полімерів або м е т а л е в и м и (пластмасовими) спіралями.
Д л я зупинки масивної кровотечі із венозних сплетінь стінок таза найбільш доцільна туга тампонада в е л и к и м и серветками, з м о ч е н и м и у гарячому 1 0 % розчині хлориду натрію, які поступово в и д а л я ю т ь на 7 - 10 день
450
