Сырная Гистология

t.me/rapeture

адвентиційна. Слизова оболонка складається з псевдобагатошарового війчастого епітелію та власної пластинки

Більшість ділянок слизової оболонки повітроносних шляхів вистелені одношаровим багаторядним (псевдобагатошаровим) війчастим епітелієм, який ще називають респіраторним. У людини він містить клітини шести типів: війчасті, келихоподібні, базальні, мікроворсинчасті (щіточкові), ендокриноцити (клітини Кульчицького), бронхіолярні екзокриноцити (клітини Клари).

**Структурно функціональна одиниця респіраторного відділу дихальної системи. Особливості будови та гістофізіологія респіраторних (альвеолярних) бронхіол.

Сукупність структур, які утворюються після розгалуження термінальної бронхіоли, є структурно-функціональною одиницею респіраторного відділу легень; вона отримала назву легеневого ацинуса

Із 12-18 ацинусів формується легенева часточка.

У кожній легені налічується близько 15 тисяч ацинусів.

До складу легеневого ацинуса входять наступні структури: альвеолярні бронхіоли першого, другого і третього порядків, альвеолярні ходи та альвеолярні мішечки. Останні утворені численними тонкостінними комірками - легеневими альвеолами. Через стінку альвеол здійснюється газообмін

Ацинус починається респіраторною (альвеолярною) бронхіолою першого порядку, яка дихотомічно поділяється на альвеолярні бронхіоли другого порядку, а відтак - на альвеолярні бронхіоли третього порядку

Респіраторна (альвеолярна) бронхіола першого порядку будовою нагадує термінальну бронхіолу (має такі самі довжину і діаметр, будову стінки), однак у її стінці наявні альвеоли і відсутні війчасті клітини. М'язова пластинка респіраторних бронхіол витоншується, складається з окремих пучків циркулярно орієнтованих м'язових клітин. Сполучна тканина адвентиційноїоболонки переходить у сполучнотканинний інтерстицій легені.

Респіраторні бронхіоли другого порядку мають меншу довжину, а кількість альвеол у їх стінці зростає.

Респіраторні бронхіоли третього порядку ще коротші і мають багато альвеол. Від респіраторних бронхіол третього порядку починаються альвеолярні ходи: їхній діаметр більший, ніж діаметр респіраторних бронхіол, у стінці переважає альвеолярний компонент.

Кожний альвеолярний хід закінчується кількома альвеолярними мішечками, які утворені численними альвеолами, розташованими одна біля одної.

t.me/rapeture

*** Особливості кровопостачання та нервовий апарат дихальної системи.

Кровопостачання в легенях виконується двома системами судин Легені отримують венозну кров із легеневої артерії, тобто із малого кола

кровобігу. Гілки легеневої артерії супроводжують бронхіальне дерево і біля основи альвеол утворюють густу сітку гемокапілярів

В альвеолярних капілярах, діаметр яких коливається в межах 5-7 мкм, еритроцити розташовуються в один ряд, що надає оптимальні умови для виконання газообміну між гемоглобіном еритроцитів і альвеолярним повітрям

Альвеолярні капіляри збираються в посткапілярні венули, які формують систему легеневої вени, по яким збагачена киснем кров повертається до серця

Бронхіальні артерії

Відходять безпосередньо від аорти, живлять бронхи і легеневу паренхіму артеріальною кров’ю.

Проникаючи в стінку бронхів, вони галузяться і утворюють артеральні сплетення в їх підслизовій основі і слизовій оболонці.

Посткапілярні венули, відходять головним чином від бронхів, обєднуються у малі вени, які дають початок переднім і заднім бронхіальним венам. На рівні малих бронхів розташовуються артеріоло-венулярні анастомози між бронхіальними і легеневими артеріальними системами

4. Спеціальна гістологія. Дихальна система.

*Морфо-функціональна характеристика, анатомічні та функціональні відділи дихальної системи. Легені: загальний план будови, частини, бронхіальне дерево легень. Поняття про часточку легені.

Дихальна система (лат. systema respiratorium) - це сукупність органів і структур, що забезпечують виконання низки важливих функцій, і в першу чергу - функцію газообміну, яка полягає у постачанні в організм кисню та видаленні з нього вуглекислого газу.

Дихальну систему складають два анатомо-фізіологічні відділи: повітроносні шляхи та респіраторний відділ. Повітроносні шляхи включають носову порожнину і параназальні синуси, глотку, гортань, трахею, бронхи (головні, великі, середні, малі), а також термінальні бронхіоли. До респіраторного відділу належать респіраторні бронхіоли, альвеолярні ходи, альвеолярні мішечки та легеневі альвеоли

До складу дихальної системи також входять дихальні м'язи (міжреберні та діафрагмальні), плевра та плевральні порожнини, власний нервовий апарат (чутлив та рухові нервові закінчення, нейрони симпатичного і парасимпатичного відділів).

Легені (лат. pulmones) розташовані в грудній клітці, а їх поверхня вкрита серозною оболонкою - вісцеральною плеврою. Остання побудована з пластинки сполучної тканини, вкритої одношаровим плоским епітелієм - мезотелієм, який вистеляє плевральну порожнину.

До складу легені належить значна частина повітроносних шляхів (бронхіальне дерево), а також усі структурні компоненти респіраторного відділу (альвеолярне дерево).

t.me/rapeture

Анатомічно легеня складається з часток, сегментів, часточок та ацинусів: права легеня містить три, ліва - дві частки; кожна легеня має по десять сегментів

Часточка легені - це територія розгалуження малого бронха: має форму піраміди. У верхівку легеневої часточки вростає малий бронх і, розгалужуючись, на межі верхньої та середньої третини часточки формує термінальні бронхіоли. Сукупність розгалужень термінальних бронхіол складає респіраторний відділ легень

Бронхіальне дерево. Повітроносні шляхи, що відходять від трахеї, поступово розгалужуються на бронхи різного калібру, які формують так зване бронхіальне дерево.

На рівні п'ятого грудного хребця трахея дихотомічно ділиться на два головних бронхи (правий та лівий), які йдуть відповідно до правої та лівої легень і поділяються на бронхи легеневих часток. Бронхи часток, у свою чергу, розгалужуються на зональні (чотири в кожній легені), сегментарні (десять в кожній легені), субсегментарні, малі бронхи та термінальні бронхіоли. Залежно від діаметра та будови стінки, бронхи поділяються на головні, великі, середні, малі та термінальні бронхіоли.

**Ацинус як структурно-функціональна одиниця респіраторного відділу легень. Альвеола. Сурфактантний комплекс. Аерогематичний бар’єр. Альвеолярні та інтерстиційні макрофаги.

Сукупність структур, які утворюються після розгалуження термінальної бронхіоли, є структурно-функціональною одиницею респіраторного відділу легень; вона отримала назву легеневого ацинуса

Із 12-18 ацинусів формується легенева часточка.

У кожній легені налічується близько 15 тисяч ацинусів.

До складу легеневого ацинуса входять наступні структури: альвеолярні бронхіоли першого, другого і третього порядків, альвеолярні ходи та альвеолярні мішечки. Останні утворені численними тонкостінними комірками - легеневими альвеолами. Через стінку альвеол здійснюється газообмін

Ацинус починається респіраторною (альвеолярною) бронхіолою першого порядку, яка дихотомічно поділяється на альвеолярні бронхіоли другого порядку, а відтак - на альвеолярні бронхіоли третього порядку

За формою легенева альвеола має вигляд відкритого пухирця. Між альвеолами наявні тонкі прошарки сполучної тканини - міжальвеолярні перегородки, у яких розташовані кровоносні капіляри, що вкривають близько 75 % поверхні альвеол

У стінці альвеоли є отвори - пори Кона - діаметром 10-15 мкм кожний, які сполучають сусідні альвеоли

Альвеола заповнюється повітрям і через її тонку стінку здійснюється газообмін. Внутрішня поверхня альвеоли вистелена суцільним шаром епітелію, який розташований на тонкій базальній мембрані.

t.me/rapeture

Альвеоцити:

•1 типу – респіраторні – газообмін;

•2 типу – секреторні – синтезують сурфактант

•3 типу – мікроворсинчаті – сенсорні

Окрім респіраторних та секреторних епітеліоцитів, у стінці альвеол та на її поверхні локалізуються альвеолярні макрофаги. Ці клітини належать до макрофагічної системи організму і виконують захисну функцію. У цитоплазмі альвеолярних макрофагів наявні первинні та вторинні лізосоми, а плазматична мембрана утворює мікровирости та інвагінації

Сурфактант - Суміш поверхневоактивних речовин, що вистилає альвеоли зсередини

Поверхнево-активна фаза – ліпідні речовини Гіпофаза – глікопротеїни

Синтезується альвеолоцитами 2 типу (в альвеолах), клітинами Клара (в бронхіолах)

•Зменшує поверхневий натяг альвеол і попереджає їх спадання.

•Попереджає просочування рідини із капілярів в альвеолу та попереджає виникнення набряку легень.

•Має бактерицидні властивості (містить лізоцим та антитіла)

•Бере участь у регуляції діяльності альвеолярних макрофагів

Аеро-гематичний бар’єр - Бар'єр, який відмежовує альвеолярне повітря і

кров.

Його складають:

•Сурфактант

•Без'ядерна частина альвеолоцита 1 типу

•3-шарова базальна мембрана

•Без'ядерна частина ендотеліоцита капіляра

***Джерела та хід розвитку дихальної системи. Залозиста, канальцева та альвеолярна стадії розвитку.

Розвиток дихальної системи починається на 3-4 тижнях ембріогенезу. Гортань, трахея та легені розвиваються з ларинго-трахео-пульмонального зачатка, який має вигляд мішкоподібного виросту вентральної стінки передньої кишки: гортань і трахея закладаються з верхньої частини цього епітеліального виросту; нижня частина виросту поділяється на два мішечки, які є зачатками правої та лівої легень

У процесі подальшого розвитку в легеневих зачатках з'являється велика кількість дрібніших виростів, між якими залягає мезенхіма. Кожна кінцева гілочка виросту закінчується розширенням - майбутнім альвеолярним мішечком. Зачатки бронхів з'являються на 8-му тижні у вигляді коротких

t.me/rapeture

епітеліальних трубочок, а з 10-12 тижня формується розгалужена система бронхів - бронхіальне дерево. Воно галузиться подібно до складної альвеолярної залози (це так звана залозиста стадія розвитку).

Із 5-го місяця у легенях відбувається розвиток термінальних та респіраторних бронхіол, а також альвеолярних ходів, які обплетені сіткою гемокапілярів (канальцева стадія розвитку дихальної системи). Із ме зенхіми диференціюються гладка м'язова тканина, хрящова тканина, сполучна тканина бронхів, а також прошарки міжчасточкової сполучної тканини.

Від 6-7 місяців і до моменту народження у легенях відбувається розвиток альвеол та альвеолярного епітелію (альвеолярна стадія розвитку). Упродовж усього внутрішньоутробного періоду альвеоли мають незначний просвіт і товсті стінки. Під час першого вдиху новонародженої дитини альвеоли розправляються, їхні порожнини збільшуються, а товщина стінок зменшується, що сприяє газообміну.

Починаючи з 24-го тижня ембріогенезу починається диференціація секреторних альвеолоцитів і синтез ними сурфактанту. Наявність сурфактантної плівки в альвеолах новонародженої дитини забезпечує здатність альвеол розправлятися під час першого вдиху і далі не спадатися.

5. Спеціальна гістологія. Дихальна система.

*Склад дихальної системи. Дихальні м’язи, плевра та плевральна порожнина.

Дихальна система (лат. systema respiratorium) - це сукупність органів і структур, що забезпечують виконання низки важливих функцій, і в першу чергу - функцію газообміну, яка полягає у постачанні в організм кисню та видаленні з нього вуглекислого газу.

Дихальну систему складають два анатомо-фізіологічні відділи: повітроносні шляхи та респіраторний відділ. Повітроносні шляхи включають носову порожнину і параназальні синуси, глотку, гортань, трахею, бронхи (головні, великі, середні, малі), а також термінальні бронхіоли. До респіраторного відділу належать респіраторні бронхіоли, альвеолярні ходи, альвеолярні мішечки та легеневі альвеоли

До складу дихальної системи також входять дихальні м'язи (міжреберні та діафрагмальні), плевра та плевральні порожнини, власний нервовий апарат (чутлив та рухові нервові закінчення, нейрони симпатичного і парасимпатичного відділів).

Скорочення м'язів діафрагми, передаючись на сухожильний центр, призводить до сплощення її купола і збільшення вертикальних розмірів грудної порожнини. При цьому органи черевної порожнини відтісняються вниз, і при розслабленні м'язи черевної стінки розтягують її вперед і вбік.

Крім діафрагми основними дихальними м'язами є зовнішні і внутрішні міжреберні.

Легені (лат. pulmones) розташовані в грудній клітці, а їх поверхня вкрита серозною оболонкою - вісцеральною плеврою. Остання побудована з пластинки сполучної тканини, вкритої одношаровим плоским епітелієм - мезотелієм, який вистеляє плевральну порожнину.

t.me/rapeture

**Будова вісцерального та парієнтального листків плеври. Функції плеврального епітелію.

Подібно до очеревини, плевра утворює два листки: вісцеральний (pleura visceralis) і паріетальний (pleura parietalis). Вісцеральний тісно зростається з легеневою тканиною з усіх боків, заходить у щілини між їхніми частками.

Паріетальний (пристінний) листок зростається з грудною порожниною і органами середостіння. Обидва листки зрощені і утворюють суцільний подвійний мішок навколо легень — плевральну порожнину (cavitas pleuralis).

Плевра — вкрита мезотелієм сполучнотканинна пластинка Порожнина плеври — вузька замкнена щілина, у якій є невелика кількість

серозної рідини, що зволожує листки плеври Мезотелий обеспечивает свободное скольжение внутренних органов

относительно друг друга. Мезотелий выделяет на свою поверхность слизистый секрет. Мезотелий предотвращает образование соединительнотканных спаек

***Інтерстиції легень, його будова та значення в життєдіяльності легень. Структурні зміни строми та паренхіми легень в різні вікові періоди: при народженні, у молодому та старечому віці.

Сполучна тканина адвентиційної оболонки легені переходить у сполучнотканинний інтерстицій легені

Інтерстицій являє собою простір між базальними мембранами епітеліального покриття альвеол та ендотеліальних клітин судин капілярного русла, розташованих у міжальвеолярних перетинках

Уребенка, как и у взрослых, легкие имеют сегментарное строение. Сегменты отделены друг от друга узкими бороздками и прослойками соединительной ткани (дольчатое легкое). Основной структурной единицей является ацинус, но терминальные его бронхиолы заканчиваются не гроздью альвеол, как у взрослого, а мешочком (sacculus). Из краев последнего постепенно формируются новые альвеолы, число которых у новорожденного в 3 раза меньше, чем у взрослого

Улюдей 40-45 лет бронхиальное дерево имеет наибольшие размеры. Возрастная инволюция бронхов начинается после 50 лет.

Формирование легочной паренхимы завершается к 15-25 годам. В период от 25 до 40 лет строение легочных ацинусов практически не меняется. После 40 лет начинается постепенное старение легочной ткани. Легочные альвеолы становятся крупнее, часть межалъвеолярных перегородок исчезает.

t.me/rapeture

6. Спеціальна гістологія. Сечова система.

* Органи сечоутворення та сечовиділення, їх морфо-функціональна характеристика. Загальний план будови нирки: кіркова та мозкова речовина, частки та часточки. Структурно-функціональна одиниця нирки – тканинний склад, відділи. Особливості розташування нефронів в кірковій та мозковій речовині, типи нефронів.

Сечова система (лат. systema игіпагіит) включає органи сечоутворення - нирки, а також сечовивідні шляхи, до яких належать сечоводи, сечовий міхур та сечівник. Нирка - головний орган видільної системи

Нирка (лат. геп, грец. нефрос) - парний орган бобоподібної форми; локалізується у заочеревинному просторі поперекової ділянки на рівні 12-го грудного - 2-го поперекового хребців.

Середня частина нирок увігнута: вона утворює пазуху, вхід до якої має назву воріт нирки. Тут знаходяться ниркові чашечки, миска, кровоносні та лімфатичні судини і нерви.

Нирка - паренхіматозний орган. Строма представлена фіброзною капсулою, яка утворена щільною волокнистою сполучною тканиною, та прошарками пухкої сполучної тканини, збагаченої ретикулярними волокнами (інтерстицій).

Паренхіма представлена епітеліальною тканиною, з якої утворені ниркові тільця, звивисті та прямі трубочки (канальці).

Периферична частина нирки більш темна і зерниста, що зумовлено наявністю ниркових тілець та зрізаними впоперек звивистими трубочками; вона має назву кіркової речовини

Внутрішня частина органа світліша і посмугована, оскільки в її складі переважають поздовжньо зрізані прямі трубочки; вона названа мозковою речовиною

Мозкова речовина утворює вузькі вростання у кіркову - так звані промені Феррейна; у свою чергу, у мозкову речовину під назвою стовпів Бертена проникають широкі тяжі кіркової речовини.

Останні ділять мозкову речовину на 8- 12 ділянок пірамідної форми - ниркові піраміди, які широкою основою обернені до кіркової речовини, а вузькою - відкриваються нирковими сосочками - у ниркові чашечки.

Ниркова піраміда з прилеглими до неї ділянками кіркової речовини утворює ниркову частку, яка складається із часточок

Нефрон - структурно-функціональна одиниця нирки, до складу якого входять звивисті і прямі епітеліальні трубочки

У складі нефрона розрізняють капсулу Шумлянськсго - Боумена, яка разом із капілярним клубочком формуює ниркове (мальпігієве) тільце, і систему трубочок, або канальців

Виділяють: (1) проксимальну трубочку, яка включає звивисту і пряму частини; (2) петлю Генле, до складу якої належать низхідна і висхідна ніжки; (3) дистальну трубочку з прямою і звивистою частиною, яка продовжується у сполучну трубочку

t.me/rapeture

Декілька сполучних трубочок зливаються у збірну протоку, яка у верхівковій частині ниркових пірамід вливається у сосочкову протоку Белліні, остання ж відкривається у ниркові чашечки

Розрізняють три типи нефронів:

(1)субкапсулярні нефрони, ниркові тільця яких знаходяться під капсулою, а трубочки короткі і не виходять за межі кіркової речовини (їх налічується приблизно 1 %);

(2)кіркові проміжні нефрони (близько 80 %), трубочки яких закінчуються у зовнішній зоні мозкової речовини;

(3)юкстамедулярні нефрони (близько 20%), ниркові тільця яких локалізуються на межі їх кіркової і мозкової речовини. Трубочки цих нефронів довгі і тому пронизують всю внутрішню частину мозкової речовини; тонка

трубочка петлі Генле має низхідну і висхідну частини

**Гістофізіологія різних відділів нефрону та збірних трубочок. Будова та значення у сечоутворенні ниркових тілець, канальців нефрону та збірних трубочок.

У нефронах відбувається процес сечоутворення, в якому розрізняють три етапи: фільтрації, реабсорбції та секреції.

Основна функція ниркового тільця - фільтрація плазми крові з утворенням первинної сечі.

До функцій трубчастої частини нефрона належать: реабсорбція - зворотне всмоктування з первинної сечі і виведення у кров речовин, необхідних для життєдіяльності організму; секреція - перенесення з крові у сечу низки речовин, а також транспортування сечі до сечовивідних органів.

Кіркові нефрони - головні структурні компоненти нирки, у яких відбуваються процеси сечоутворення.

Юкстамедулярні нефрони практично не задіяні у процесах фільтрації, вони є своєрідними шунтами для швидкого пропускання крові через нирку.

Ниркове (мальпігієве) тільце забезпечує перший етап сечоутворення, а саме: фільтрацію плазми крові з утворенням первинної сечі. Рідка частина плазми крові переходить через фільтраційний бар'єр, котрий включає стінку капіляра з фенестрованим ендотелієм, базальну мембрану і утворений клітинами подоцитами вісцеральний листок капсули нефрона. Високий гідростатичний тиск у капілярах клубочка та особливості будови структур фільтраційного бар’єра забезпечують певний склад ультрафільтрату (первинної сечі)

Будова ниркового тільця:

1.Ендотелій капілярів містить пори

2.Базальна мембрана є загальною для ендотелію капілярів і внутрішнього листка капсули

3.Внутрішній листок капсули утворений особливими клітинами – подоцитами. Від тіл подоцитів відходять широкі відростки – цитотрабекули, від яких починаються короткі – цитоподії. Ці відростки охоплюють капіляри. Між цитоподіями розміщуються фільтраційні щілини, що закриті діафрагмами

t.me/rapeture

Канальці нефрона:

•проксимальний звивистий каналець

•проксимальний прямий каналець

•тонкий каналець (нисхідна частина)

•тонкий каналець (висхідна частина)

•дистальний прямий каналець

•дистальний звивистий каналець

Проксимальний каналець: Стінка утворена одношаровим кубічним епітелієм зі щітковою облямівкою та базальною складчатістю (складки базальної поверхні цитолеми) та базальною посмугованістю (утворену мітохондріями). Містить лужну фосфатазу для повного зворотнього всмоктування глюкози. Білки поглинаються із первинної сечі шляхом піноцитозу, за допомогою лізосом вони розщеплюються до амінокислот. Мітохондрії мають фермент СДГ, який сприяє активному зворотньому транспорту електролітів. Складчатість забезпечує зворотнє всмоктування води. В проксимальних канальцях із сечі повністю реабсорбуєтьсяцукор та білок, 85 % води та солей

Тонкий каналець: Епітелій одношаровий плоский, забезпечує пасивну реабсорбцію води.

Дистальний каналець: Епітелій одношаровий кубічний, без щіткової облямівки, з базальною складчатістю та посмугованістю. Пряма частина непроникна для води, але забезпечує реабсорбцію электролітів під впливом гормона альдостерона

Збиральні (збірні) трубочки - не є частиною нефрона, збирають сечу із кількох нефронів. Епітелій – одношаровий; У верхніх відділах – кубічний, у нижній відділах – призматичний. В збиральних трубочках завершується пасивне зворотнє всмоктування води. В епітелії збиральних трубочок розрізняють світлі і темні клітини.

Світлі клітини сприяють всмоктуванню води Темні клітини здатні підкислювати сечу, бо вони виробляють соляну

кислоту

Механізм утворення вторинної гіпертонічної концентрованої сечі – протитечійно-поворотно-множинний

Протитечійноповоротномножинний механізм нирок забезпечує зменшення об’єму (концентрацію) вторинної сечі, що є механізмом регуляції водно-сольового гомеостазу в організмі.

В результаті фільтрації у нирковому тільці утворюється первинна сеча, що подібна до плазми крові.

t.me/rapeture

В дистальних канальцях відбувається реабсорбція Na, яка контролюється альдостероном. Na накопичується у інтерстиції. В результаті цього в інтерстиційній тканині підвищується осмотичний тиск. Гіпертонічність інтерстицію призводить до пасивного транспорту води із сечі в низхідних, тонких канальцях і в збиральних трубочках.

***Особливості кровообігу нирки, кортикальна та медулярна системи кровопостачання. Особливості будови та функція юкстамедулярних нефронів.

Кортикальна система починається нирковою артерією, яка безпосередньо відходить від черевної аорти, далі у нирці розгалужується на сегментарні артерії та на міжчасткові артерії, які проходять між нирковими пірамідами.

Останні на рівні кіркової і мозкової речовини діляться, утворюючи дугові артерії, які у свою чергу галузяться на численні приносні артеріоли; у складі ниркового тільця приносна артеріола розпадається на 20-40 капілярних петель, які формують клубочок.

Кров із судинного клубочка збирається у виносну артеріолу, діаметр якої у кіркових нефронах менший від діаметра приносної артеріоли, ще є причиною підвищеного гідростатичного тиску у капілярах клубочка.

Капілярна сітка ниркового тільця отримала назву первинної, або чудесної (лат. rete mirabile), оскільки вона розміщена між двома судинами артеріального русла. Її морфофункціональні особливості лежать в основі першої фази сечоутворення - фільтрації плазми крові з утворенням первинної сечі.

Виносна артеріола кіркових нефронів розпадається на вторинну перитубулярну капілярну сітку, яка обплітає трубочки нефрона: саме у капіляри цієї сітки здійснюється реабсорбція компонентів первинної сечі, чому сприяє низький тиск крові в них.

Під капсулою нирки наявні зірчасті вени, які зливаються у міжчасточкові, далі - у дугові та міжчасткові; останні біля воріт з'єднуються у ниркові вени.

Юкстамедулярна система ниркового кровоплину. Кортикальна система починається нирковою артерією, яка

безпосередньо відходить від черевної аорти, далі у нирці розгалужується на