Сырная Гистология

t.me/rapeture

**Пряма кишка, відділи, їх морфо-функціональні особливості: зони анального каналу і особливості їх епітелію.

Пряма кишка (лат. rectum) - дистальний відділ товстої кишки, який закінчується анусом (відхідником)

У складі прямої кишки розрізняють верхню (тазову) частину і анальний (відхідниковий) канал за вдовжки 3-4 см, які відокремлені поперечними складками. У формуванні останніх беруть участь підслизовий прошарок і внутрішній циркулярний шар м'язової оболонки.

Слизова оболонка прямої кишки складається з епітелію, власної пластинки, м’язової пластинки та підсли зового прошарку. В аноректальній ділянці відбувається перехід одношарового стовпчастого епітелію у багатошаровий плоский. В анальному каналі розрізняють три відмінні за будовою зони - колоректальну, транзиторну (перехідну) та плоскоклітинну, які відокремлен відповідно супратранзиторною та зубчастою лініями

Слизова оболонка колоректальної зони вкрита одношаровим стовпчастим епітелієм; крипти тут менш численні, але глибші, ніж в ободовій кишці. Перехідна зона вистелена різними видами епітелію, найтиповіший з яких включає 4-9 рядів епітеліоцитів з базальним шаром дрібних клітин, ядра яких орієнтовані перпендику лярно до базальної мембрани; поверхневі епітеліоцити цієї зони поліморфні і можуть мати стовпчасту, кубоїдну, плоску або парасолькоподібну форму, нагадуючи перехідний епітелій сечових шляхів.

Слизова оболонка перехідної зони містить анальні синуси (крипти), які продовжуються в анальні залози, а також утворює 10-12 вертикальних складок - анальні стовпи Морганьї.

Нижче від зубчастої лінії епітелій трансформується у багатошаровий плоский (плоскоклітинна зона). У складі анального каналу епітелій не підлягає зроговінню і не містить шкірних придатків. Шкіра, яка оточує відхідник (періанальна шкіра), вкрита багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. У ній містяться циркуманальні (навколовідхідникові) залози - апокринові потові залози, а також корені волосся з прилеглими сальними залозами - періанальні пілосебацеозні одиниці

М'язова пластинка слизової оболонки прямої кишки утворена внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім шарами гладких міоцитів, які закінчуються на рівні зубчастої лінії. Підслизовий прошарок прямої кишки утворений пухкою сполучною тканиною, у ньому розміщені нервові і судинні сплетення

М'язова оболонка прямої кишки утворена внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім шарами гладких міоцитів, між якими залягають

t.me/rapeture

прошарки сполучної тканини з міоентеральним (ауербахівським) нервовим сплетенням та судинами.

Верхню частину прямої кишки вкриває серозна оболонка, анальна її частина покрита сполучнотканинною адвентиційною оболонкою. Іззовні анальний канал оточений періанальною жировою клітковиною.

***Особливості ембріогінезу прямої кишки. Ембріональні джерела тканинного складу її оболонок.

Отделы и органы пищеварительной системы в эмбриогенезе развиваются из всех 3 зародышевых листков: эктодермы (эпителий ротовой и анальной ямок или бухт), энтодермы (эпителий первичной кишки или кишечной трубки) и мезодермы (собственная пластинка слизистой, подслизистая основа, мышечная, соединительнотканная и серозная оболочки).

Вконце 3-ей недели внутриутробного развития из энтодермы образуется трубка – первичная кишка, замкнутая на переднем и заднем концах

Впервичной кишке выделяют глоточную и туловищную кишку. Границей между ними является выпячивание – закладка органов дыхания. В туловищной кишке в свою очередь выделяют три части: переднюю, среднюю

изаднюю. Из различных отделов первичной кишки формируются следующие образования:

Из задней кишки – слепая кишка и червеобразный отросток, восходящая ободочная, нисходящая ободочная, сигмовидная ободочная и прямая кишка

26.Спеціальна гістологія. Травна система. *Тонка і товста кишка. Відділи,

особливості будови слизової оболонки та функціональне значення кишечнику.

Тонка кишка (пат. intestinum tenue) - найдовший відділ шлунковокишкового тракту, розміщений між шлунком і товстою кишкою (рис. 20.1). Довжина тонкої кишки у людини коливається від 4 до 7 м; У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу, порожню та клубову кишку

Має чотири оболонки:

•Слизова;

•Підслизова;

•М’язова;

•Серозна

Епітелій - одношаровий призматичний облямований М’язова оболонка утворена гладенькою м’ язовою тканиною та формує 2

шари

Зовнішня оболонка – серозна Всмоктуванню поживних речовин сприяє збільшення поверхні за

рахунок особливостей рельєфу слизової оболонки Слизова із підслизовою оболонками формують циркулярні складки

t.me/rapeture

•в проміжній зоні - багатошаровий плоский незроговілий

•в шкірній - багатошаровий плоский зроговілий

М’язова оболонка в верхній третині утворена гладкою м’язовою тканиною, в нижній третині утворена скелетною посмугованою м’язовою тканиною та формує анальний сфінктер

Нижня третина кишки лежить екстраперитонеально, тому зовнішня оболонка в цьому відділі – адвентиційна.

**Морфологічні особливості окремих сегментів тонкої кишки. Будова клубової кишки в області пейєрових бляшок, особливості будови епітелію. Червоподібний відросток,особливості його будови і функція.

Окремі сегменти тонкої кишки мають низку морфологічних особливостей. Так, для дванадцятипалої кишки характерні широкі і короткі ворсинки, частина з яких розгалужується. Насиченість ворсинками одиниці площі слизової оболонки тут максимальна. У підслизовому прошарку

дванадцятипалої кишки локалізуються бруннерівські залози

Упорожній кишці ворсинки набувають максимальної висоти; ворсинки тут тонші і на одиниці площі їх налічується менше, ніж у дванадцятипалій кишці. У підслизовому прошарку відсутні залози і пейєрові бляшки

Уклубовій кишці ворсинки дещо нижчі; їхня кількість на одиниці площі ще менша. У власній пластинці слизової оболонки та у підслизовому прошарку містяться агреговані лімфоїдні вузлики (пейєрові бляшки). У ділянці локалізації останніх слизова оболонка згладжена (майже без крипт і ворсинок, оскільки вони короткі і мають неправильну форму. У складі епітеліальної пластинки міститься велика кількість М-клітин.

Функціональні особливості різних відділів тонкої кишки: Дванадцятипала кишка - викид ферментів, гідроліз білків, жирів,

вуглеводів, збагачення хімусу жовчю, зміна кислотності середовища, перемішування вмісту і його транспортування, всмоктування.

Порожня кишка - гідроліз полімерів, всмоктування, інкреторна, евакуаторна, гормональна дія.

Клубова кишка - всмоктування продуктів гідролізу, жовчних кислот, імунна, інкреторна, моторно-евакуаторна дія.

Червоподібний відросток (лат. appendix vermiformis) - пальцеподібний виріст сліпої кишки з вузьким зірчастим або неправильної форми просвітом. З віком просвіт може заростати.

Це важливий лімфоепітеліальний орган, який виконує захисну функцію і належить до периферичної ланки імунної системи. У зв'язку з високою насиченістю лімфоїдними елементами його інколи називають мигдаликом черевної порожнини. Апендикс забезпечує поглинання антигенів з просвіту

t.me/rapeture

товстої кишки, їхню передачу імунокомпетентним клітинам з подальшим розвитком імунних реакцій.

Стінка червоподібного відростка має такі ж оболонки, як і стінка товстої кишки загалом. Характерними особливостями слизової оболонки апендикса є наявність неглибоких та нечисленних крипт, які мають радіальну орієнтацію стосовно просвіту (рис. 20.41). Епітелій крипт одношаровий стовпчастий з великою кількістю клітин Панета та кишкових ендокриноцитів. Останні синтезують значну частину ендогенного серотоніну і мелатоніну організму.

У зв'язку зі слабким розвитком м'язової пластинки слизової оболонки власна пластинка без різкої межі переходить у підслизовий прошарок. У власній пластинці та підслизовому прошарку локалізуються численні лімфоїдні вузлики, а також спостерігається дифузна лімфоцитарна інфільтрація як сполучної тканини, так і епітеліальної пластинки. При антигенній стимуляції в просвіті червоподібного відростка можна бачити мертві лімфоцити та відшаровані епітеліоцити.

М'язова оболонка включає два шари: внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній. Останній є суцільним, на відміну від ободової кишки. Зовні апендикс вкритий серозною оболонкою, яка формує власну брижу червоподібного відростка

***Кишково-асоційована лімфоїдна тканина травної трубки, її представництво в різних відділах травної системи, функціональне значення і розташування М- клітин.

У стінці травного каналу також містяться мигдалики, які утворюють лімфо-епітеліальне кільце Вальдеєра - Пирогова, поодинокі та агреговані лімфоїдні вузлики (пейєрові бляшки), постійні та тимчасові лімфоїдні скупчення, які об'єднують під спільною назвою лімфоїдної тканини, асоційованої з травним каналом

Мигдалики (лат. tonsillae) - скупчення лімфоїдних вузликів у власній пластинці слизової оболонки носоглотки, які формують лімфоепітеліальне глоткове кільце Вальдеєра-Пирогова, і належать до периферичних (вторинних) органів кровотворення та імунного захисту.

Уділянці мигдаликів слизова оболонка утворює декілька складок, в глибині яких вростання епітелію у власну частинку формують крипти. Останні можуть розгажуватися й утворювати вторинні крипти

Навколо крипт у власній пластинці розташовані численні лімфоїдні вузлики.

Увузликах розміщені В-лімфоцити та плазмоцити. Т-лімфоцити ло калізуються у сполучній тканині між лімфоїдними вузликами.

Слизова оболонка мигдаликів вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Епітелій у криптах нерідко буває інфільтрований лімфоцитами та зернистими лейкоцитами і має назву сітчастого епітелію.

t.me/rapeture

Власна пластинка слизової оболонки утворює невеликі сосочки, що вростають в епітелій. Підслизова основа, що розташовується під скупченням лімфоїдних вузликів, утворює навколо мигдалика капсулу, від якої вглиб мигдалика відходять сполучнотканинні перегородки.

До складу лімфоепітеліального глоткового кільця входять наступні мигдалики: піднебінні та трубні (парні), глотковий та язиковий (непарні), а також гортанний (непостійний).

Мікроскладчасті М-клітини локалізуються у складі епітеліального вистелення тонкої кишки поблизу від лімфоїдних вузликів. М-клітини отримали назву зв'язку з наявністю на їхній апікальній поверхні мікроскладок, за допомогою яких ці клітини здатні захоплювати макромолекули з просвіту кишки і передавати їх у лімфоцити і дендритним клітинам, котрі розміщені в особливих базальних інвагінаціях М-клітин

27. Спеціальна гістологія. Травна система. *Загальний план будови травної трубки, відділи, оболонки. Ротова порожнина, стінки та органи ротової порожнини.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки.

Ротова порожнина (лат. cavitas oris) є частиною переднього відділу травного каналу і включає присінок рота і власне ротову порожнину. Передня стінка присінка рота утворена губами, бічні стінки - щоками. Зуби з яснами відмежовують присінок рота від власне ротової порожнини. Тверде і м'яке піднебіння служать верхньою стінкою ротової порожнини, діафрагма рота –її дном. До органів ротової порожнини належать язик, ясна та зуби

Ротова порожнина виконує низку важливих функцій: (1) первинну обробку їжі (подрібнення і зволоження, початкова хімічна обробка амілазою слини); (2)

t.me/rapeture

захисну (обумовлена присутністю у складі слини лізоциму, секреторного імуноглобуліну А, лейкоцитів); (3) участь в артикуляції (звукота словотворенні - язик, тверде піднебіння, зуби); (4) сприйняття смаку (смакові бруньки м'якого піднебіння, дорсальної поверхні язика)

Ротову порожнину вистилають:

•слизова оболонка (епітеліальна + власна пластинка)

•підслизова основа

Слизова оболонка включає:

•Епітелій – багатошаровий плоский незроговілий.

•Власна пластинка – пухка сполучна тканина

Підслизова основа утворена пухкою сполучною тканиною. Містить кінцеві відділи дрібних слинних залоз, судини, нерви, часточки жирової тканини.

В деяких ділянках власна пластинка слизової зрощена із підлеглими тканинами, а підслизова основа відсутня

**Особливості будови м’якого піднебіння: частини, поверхні, особливості слизової оболонки.

М'яке піднебіння складається з сухожильно-м'язової основи, яку вкриває слизова оболонка. Розрізняють передню - ротоглоткову, і задню - носоглоткову поверхні. Слизова оболонка ротоглоткової поверхні м'якого піднебіння вкрита багатошаровим плоским зроговілим епітелієм; у власній пластинці слизової міститься добре виражений шар еластичних волокон. У підслизовій основі розташовані малі слинні залози. Слизова оболонка носоглоткової поверхні м'якого піднебіння вкрита псевдобагатошаровим війчастим епітелієм респіраторного типу; у власній пластинці тут локалізується сітка еластичних волокон; підслизова основа відсутня

Задня частина м'якого піднебіння має назву язичка. За будовою язичок подібний до м'якого піднебіння, однак обидві його поверхні вкриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Під епітелієм залягає сухожильно-м'язова пластинка, представлена різно-спрямованими пучками колагенових волокон, проміжки між якими заповнені кінцевими відділами малих слинних залоз та скелетними м'язовими волокнами, котрі забезпечують рухливість язичка.

***Формування порожнини рота. Ембріогенез твердого і м’якого піднебіння, первинне і вторинне піднебіння. Вади розвитку твердого піднебіння: «вовча паща», «готичне піднебіння».

Ротова порожнина і лице розвиваються з ектодерми, ендодерми і мезенхіми, зокрема, ектомезенхіми зародка. Остання є похідною нервового гребеня, клітини якого витісняють мезенхіму між переднім відділом нервової трубки і верхньою стінкою ротової ямки. Первинна ротова порожнина утворюється при сполученні ротової ямки зародка з первинною киш кою внаслідок перфорації глоткової мембрани приблизно на 26-ту добу

t.me/rapeture

ембріогенезу; внаслідок цього тут поєднуються епітеліальні зачатки ектодермального й ендодермального походження

Дефінітивна (остаточна) ротова порожнина утворюється у два етапи. На п'ятому тижні ембріогенезу, після зрощення медіальних носових

відростків, утворюється первинне піднебіння, яке має трикутну форму. На шостому-сьомому тижнях ембріогенезу на внутрішній поверхні

верхньої щелепи утворюються піднебінні відростки, які спочатку спрямовані похило донизу. На восьмому тижні внаслідок подальшого розвитку нижньої щелепи та збільшення розмірів ротової порожнини язик опускається, піднебінні відростки займають горизонтальне положення. На 11-12 тижні вони зростаються між собою, з первинним піднебінням і носовою перегородкою, яка росте згори і є похідним лобового відростка. Таким чином формуються дефінітивні піднебіння, ротова і носова порожнини

Формування лиця. На четвертому тижні розвитку вхід у ротову ямку зародка має вигляд щілини, обмеженої п'ятьма відростками: згори в центрі - лобовий відросток, згори з боків - верхньощелепні відростки, знизу - піднижньощелепні відростки. На п'ятому тижні в латеральних частинах лобового відростка утворюються дві нюхових ямки, що оточені валкоподібними потовщеннями - медіальними і латеральними носовими відростками. На шостому тижні медіальні носові відростки швидко ростуть вниз, зростаються один з одним і до 10-го тижня ембріогенезу утворюють спинку носа, середню частину верхньої щелепи і середню частину верхньої губи

У той же період латеральні носові відростки зростаються з верхньощелепними, утворюючи крила носа та носо-сльозовий канал. Верхні щелепи і латеральні частини верхньої губи формуються з верхньощелепних відростків. Нижня щелепа і нижня губа утворюються в результаті зрощення нижньощелепних відросткі

При формуванні лиця і порожнини рота можливе виникнення низки вад розвитку: (1) при незрощенні медіальних носових відростків - медіальні розщелини верхньої губи, носа, твердого піднебіння; (2) при незрощенні медіальних носових і верхньощелепних відростків - латеральні розщелини верхньої губи, твердого піднебіння; (В) при незрощенні латеральних носових і верхньощелепних відростків - дефекти носо-сльозового каналу різного ступеня вираженості; (4) при незрощенні піднебінних відростків верньої щелепи - дистальна розщелина твердого піднебіння; (5) при надмір швидкому підйомі піднебінних відростків верньої щелепи - "готичне піднебіння"; (6) при незрощенні мандибулярних відростків - розщелина нижньої губи; (7) при порушенні зрощення верхньо- і нижньощелепних відростків - макроабо мікростомія. Можливі також порушення міграції зачатків очей і зовнішнього вуха

28. Спеціальна гістологія. Травна система. *Загальний план будови однокореневого зуба. Тверді тканини зуба, їх топографія. Дентин: особливості

t.me/rapeture

будови, хімічний склад. Клітини, що синтезують дентин: назва, походження, локалізація, особливості будови.

Зуби (лат. dentes) - органи ротової порожнини, які забезпечують утримання та механічну обробку їжі, а також відіграють важливу роль у звукотворенні.

Анатомічно зуби складаються з коронки, шийки та кореня; Гістологічно - з твердих (емаль, дентин, цемент) та м'яких пульпа,

періодонт) тканин Основа зуба утворена дентином. Коронку покриває емаль, корінь -

цемент. Циркулярна межа між емаллю і цементом має назву анатомічної шийки зуба.

Клінічна шийка в нормі локалізується дещо вище - по краю ясен. Всередині зуба міститься пульпарна порожнина, заповнена пульпою.

Розрізняють коронкову і кореневу її частини. Утримуються зуби в щелепі завдяки наявності зубної зв'язки - періодонта

Дентин (лат. dentinum) - основна тверда тканина зуба.

Дентин складається з неорганічних (70-72 %) і органічних (28-30 %) речовин.

Органічний матрикс дентину утворений впорядкованими пучками колагенових волокон (колаген І типу), що звапновані кристалами гідроксоапатиту кальцію.

Урадіальному напрямі його пронизують дентинні трубочки. У дентинних трубочках лежать відростки дентинобластів - клітин, чиї тіла локалізовані у периферичній зоні пульпи.

Увідповідності до просторової орієнтації колагенових волокон розрізняють плащовий і юкстапульпарний (або припульпарний) дентин.

Уплащовому дентині колагенові волокна (так звані волокна Корфа) мають радіальну орієнтацію.

Волокна юкстапульпарного дентину (волокна Ебнера) орієнтовані тангенціально, тобто перпендикулярно до напряму дентинних трубочок

Звапнування дентину відбувається за глобулярним (кулястим) типом: у товщі дентину виявляються щільніші кулясті ділянки, які мають назву глобулярного дентину, і менш звапновані інтерглобулярні простори. На межі між дентином і пульпою зуба локалізується предентин, який утворений незвапнованими колагеновими волокнами і основною міжклітинною речовиною

Упренатальному періоді (до народження) першою утворюється периферична частина дентину, яка має назву первинного дентину.

Упостнатальному онтогенезі формується вторинний дентин.

t.me/rapeture

Межею між ними служить так звана неонатальна лінія, яка розміщена на рівні біфуркації дентинних трубочок.

Утворення третинного дентину слід розглядати як реакцію зуба на пошкодження.

Третинний дентин характеризується невпорядкованістю (іррегулярністю) дентинних трубочок, присутністю численних інтерглобулярних просторів.

Якщо окремі фрагменти третинного дентину знаходяться в пульпі, вони мають назву дентиклів.

Серед останніх розрізняють вільні (локалізуються безпосередньо у пульпарній камері), пристінкові та інтерстиційні (замуровані) дентиклі.

Унаслідок загибелі частини дентинобластів просвіт відповідних дентинних трубочок може поступово звапновуватися у напрямі від периферії до пульпарної камери

Такий частково омертвілий дентин на зубних шліфах істотно не відрізняється від основної маси дентину; він отримав назву склерозованого, або прозорого дентину (темні шляхи)

**Міжклітинна речовина та дентині трубочки, їхній склад та значення в життєдіяльності дентину, особливості мінералізації міжклітинної речовини – зони гіпомінералізованого дентину (інтерглобулярний дентин, зернистий шар Томса, предентин).

Дентин (лат. dentinum) - основна тверда тканина зуба.

Дентин складається з неорганічних (70-72 %) і органічних (28-30 %) речовин.

Органічний матрикс дентину утворений впорядкованими пучками колагенових волокон (колаген І типу), що звапновані кристалами гідроксоапатиту кальцію.

Урадіальному напрямі його пронизують дентинні трубочки. У дентинних трубочках лежать відростки дентинобластів - клітин, чиї тіла локалізовані у периферичній зоні пульпи.

Увідповідності до просторової орієнтації колагенових волокон розрізняють плащовий і юкстапульпарний (або припульпарний) дентин.

Уплащовому дентині колагенові волокна (так звані волокна Корфа) мають радіальну орієнтацію.

Волокна юкстапульпарного дентину (волокна Ебнера) орієнтовані тангенціально, тобто перпендикулярно до напряму дентинних трубочок

Звапнування дентину відбувається за глобулярним (кулястим) типом: у товщі дентину виявляються щільніші кулясті ділянки, які мають назву глобулярного дентину, і менш звапновані інтерглобулярні простори. На межі між дентином і пульпою зуба локалізується предентин, який утворений