Сырная Гистология

t.me/rapeture

Ациноцит (панкреатоцит):

Має форму конуса зі звуженою верхівкою та широкою основою, що лежить на базальній мембрані.

•Зимогенна (апікальна) частина клітини містить гранули зимогена (попередники ферментів)

•Гомогенна (базальна) частина клітини містить білок-синтезуючий апарат клітини

Центроацинозні клітини - дрібні клітини плоскої форми зі світлою цитоплазмою і слабо розвиненими органелами. На вільній, зверненій до просвіту ацинуса поверхні, містять поодинокі мікроворсинки. У складі ацинуса ці клітини мають центральну локалізацію. Біля виходу з ацинуса переходять у вставну протоку

Вивідні протоки:

1.Вставна протока. Одношаровий кубічний епітелій

2.Міжацинозна протока. Одношаровий кубічний епітелій

3.Внутрішньочасточкова протока. Одношаровий кубічний епітелій

4.Міжчасточова протока. Одношаровий призматичний епітелій

5.Загальна вивідна протока. Одношаровий призматичний епітелій

***Гістофізіологія панкреатичної секреції: секреторний цикл, тип секреції, регуляція секреції. Роль дифузної нейроендокринної системи в регуляції секреції.

Секреторна діяльність екзокринних панкреатоцитів здійснюється циклічно. Секреторний цикл складається з фази поглинання вихідних речовин, синтезу секрету, його накопичення і виведення за мерокриновим типом. Середня тривалість циклу становить 1,5-2 год, однак залежно від фізіологічних потреб організму цикл може скорочуватися або подовжуватися. Панкреатична секреція контролюється гормонами секретином та холецистокініном (панкреозиміном), що продукуються I-клітинами дифузної нейроендокринної системи тонкої кишки та проток підшлункової залози у відповідь на харчову стимуляцію

Під дією секретину клітини вставних проток виділяють панкреатичний сік рідкої консистенції, з високим вмістом води та іонів бікарбонату, що нейтралізують кислі складники шлункового соку. Холецистокінін стимулює екзоцитоз ациноцитами зимогенних гранул, які у складі панкреатичного соку по протоковій системі виводяться у дванадцятипалу кишку, в просвіті якої проферменти перетворюються на ферменти, здатні розщеплювати білки, жири, вуглеводи та нуклеїнові кислоти. Певну секреторну реакцію викликає

t.me/rapeture

також стимуляція блукаючого нерва, проте регуляція секреції підшлункової залози здійснюється головним чином зазначеними вище гормонами.

41. Спеціальна гістологія. Травна система.*Структурно-функціональна організація травної системи. Великі травні залози, розташування та значення. Печінка, загальний план будови, характеристика строми і паренхіми. Будова печінкових балочок. Організація печінкових балочок в часточках. Зв’язок з синусоїдними капілярами. Особливості взаємовідносин печінкових балочок і печінкових капілярів.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки.

Печінка - найбільша залоза травної системи, масою близько 1,5-2 кг. Розміщена у правому підребірї (під куполом діафрагми); є життєво необхідним паренхіматозним органом.

Печінка включає 4 частки (праву, ліву, квадратну, хвостату). Частки поділяються на сегменти. Сегменти поділяються на часточки.

Частка, сегмент і часточка кровопостачаються гілкою печінкової артерії, гілкою ворітної вени і мають власну жовчну протоку, яка збирає жовч від відповідної ділянки

Часточка – структурнофункціональна одиниця печінки. Має:

1.центральна вена

2.трабекули (балки)

3.синусоїдні капіляри та перисинусоїдальний простір Діссе

t.me/rapeture

Являє собою шестигранну призму. У центрі розташована центральна вена. До центральної вени радіально сходяться печінкові балочки, які складаються із гепатоцитів

Печінкова балочка - пластинчаста структура, що радіально розташована в печінкових часточках. Печінкові балки складаються з гепатоцитів, пов'язаних один з одним десмосомами і контактом за типом "замку".

У печінкових балках і анастомозах між ними гепатоцити розташовуються двома рядами, тісно прилеглими один до одного. У зв'язку з цим на поперечному зрізі кожна балка складається з двох клітин.

Кров у класичній часточці тече від периферії до центру (від міжчасточкових артерій і вен до центральної вени), а жовч - від центру до периферії часточки. Печінкові пластинки відмежовані від міжчасточкової сполучної тканини так званими обмежувальними пластинками, які утворені дрібними гепатоцитами, що часто діляться

** Гепатоцити: структурно-функціональні типи, їх будова, функціональні зони і поверхні (васкулярна, біліарна і контактна), жовчні капіляри. Зірчасті макрофаги (клітини Купфера). Навколосинусоїдний простір (Діссе).

Клітини печінки:

1.Гепатоцити

2.Перисинусоїдальні ліпоцити (клітини Іто) (депонування жиророзчинних вітамінів, синтез ретикулярних волокон)

3.Зірчасті макрофаги (клітини Купфера) (імунна функція)

4.Ямкові клітини (Pit-клітини) (імунна функція)

Гепатоцити - основні клітинні елементи печінки. Вони складають близько 60% маси органа і беруть участь у реалізації переважної більшості його функцій. Функціональна активність гепатоцитів проявляється у захопленні, синтезі, накопиченні та хімічній переробці різноманітних речовин, які відтак виділяються у кров або жовч. Гепатоцити мають полігональну (багатокутну) форму

Серед включень гепатоцитів розрізняють ліпідні краплі, гранули глікогену, пігменти, залізо, вітаміни. Кількість глікогену в цитоплазмі гепатоцитів зростає після засвоєння їжі

Розрізняють васкулярну, біліарну та контактну поверхні гепатоцитів. Васкулярна поверхня - ділянка інтенсивного обм ну між гепатоцитом і

кров'ю, який посилюється завдя ки наявності численних мікроворсинок, обернених до перисинусоїдного простору (простір Діссе).

t.me/rapeture

Біліарна поверхня утворює стінку жовчного капіляра шляхом змикання прилягаючих жолобків на поверхні сусідніх гепатоцитів, має мікроворсинки. Через біліарну поверхню відбувається секреція компонентів жовчі

Контактна поверхня містить комплекс міжклітинних контактів (десмосом, щільних та щілинних контактів), які створюють міцний механічний зв'язок і забезпечують метаболічну взаємодію між гепатоцитами, Контактна зона забезпечує відокремлення жовчних канальців від синусоїдних гемокапілярів, запобігаючи цим потраплянню жовчі в кров.

Зірчасті макрофаги (клітини Купфера) складають 20-25% клітинних елементів синусоїда, локалізуються між ендотеліоцитами або на їхній поверхні. Мають добре розвинений лізосомальний апарат та численні відростки, які проникають у простір Діссе. Зірчастим макрофагам властива висока фагоцитарна активність: вони ефективно очищають кров від мікроорганізмів, сторонніх частинок, антигенів і токсинів, фагоцитують пошкоджені еритроцити, пухлинні клітини, бактерії, віруси і паразитів

Жовчний капіляр - фрагмент складної мережі, що відкривається в жовчну протоку на периферії часточки

Між печінковими балочками розташовані синусоїди – судини капілярного типу, які радіально сходяться до центру часточки і впадають у центральну вену

Широкі судини капілярного типу, що знаходяться між печінковими балочками

Синусоїдний капіляр:

•Ендотеліоцити;

•Не суцільна базальна мембрана

•Перикапілярний простір Діссе

•Гепатоцити

***Будова та значення жиронакопичувальних клітин Іто та ямкових – (pitклітин), їх функції, локалізація.

Перисинусоїдні (жиронакопичувальні) клітини Іто - складають близько 20-25% клітин синусоїдів; у печінці людини їх кількість становить 5-10 на 100 гепатоцитів. Перисинусоїдні адипоцити локалізуються у просторі Діссе, своїми відростками вони охоплюють синусоїди та контактують з гепатоцитами. Клітини Іто можуть перебувати у стані спокою або бути активованими. У стані спокою вони складають 5-8 % від загального числа усіх клітин печінки. Мають слабо розвинені органели, в їхній цитоплазмі та відростках виявляються ліпідні краплі, які містять жиророзчинні вітаміни. Клітини Іто накопичують близько 80% вітаміну А, що знаходиться в печінці.

t.me/rapeture

При патологічних станах перисинусоїдні жиронакопичувальні клітини активуються і починають продукувати колаген, що обумовлює розвиток фіброзу печінки.

Ямкові клітини печінки складають близько 5% клітин синусоїдів. Локалізуються в просвіті капілярів, за допомогою відростків фіксуються до ендотелію та зірчастих макрофагів. Ямкові клітини виконують функцію природних кілерів (мають високу протипухлинну активність, здатні знищувати пошкоджені гепатоцити); цю властивість поєднують з продукцією біологічно активних речовин і одночасне володіють ендокринними властивостями, стимулюючи проліферацію клітин печінки при її регенерації).

42. Спеціальна гістологія. Травна система.*Органи травної системи:травна трубка, травні залози. Великі травні залози, розташування, значення для організму. Загальній план будови печінки, як екзокринної залози, що синтезує жовч. Секреторні відділи, та жовчовивідні шляхи. Внутрішньопечінкові та позапечінкові жовчовивідні шляхи: склад, загальний план будови. Внутрішньочасточкові капіляри, холангіоли, канальці Герінга, міжчасточкові жовчні протоки.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки.

t.me/rapeture

Печінка - найбільша залоза травної системи, масою близько 1,5-2 кг. Розміщена у правому підребірї (під куполом діафрагми); є життєво необхідним паренхіматозним органом

Печінка включає 4 частки (праву, ліву, квадратну, хвостату). Частки поділяються на сегменти. Сегменти поділяються на часточки.

Частка, сегмент і часточка кровопостачаються гілкою печінкової артерії, гілкою ворітної вени і мають власну жовчну протоку, яка збирає жовч від відповідної ділянки

Жовчовивідні шляхи - система трубочок, по яких жовч із печінки виводиться у дванадцятипалу кишку. Розрізняють внутрішньопечінкові та позапечінкові жовчні шляхи. Внутрішньопечінкові жовчні шляхи, у свою чергу, поділяються на внутрішньочасточкові та міжчасточкові.

Внутрішньочасточкові жовчні шляхи представлені жовчними канальцями, які, анастомозуючи між собою, формують своєрідний лабіринт.

На периферії часточок у результаті злиття жовчних канальців утворюються холангіоли - короткі трубочки, стінка яких побудована з гепатоцитів, низьких кубоїдних та поодиноких овоїдних клітин, які об'єднують під спільною назвою холангіоцитів. Із холангіол жовч потрапляє до канальців Герінга - тонких розгалужень міжчасточкових жовчних проток.

Міжчасточкові жовчні протоки супроводжують гілки ворітної вени і печінкової артерії у складі тріад, вистелені одношаровим кубоїдним або призматичним епітелієм.

Кубоїдні епітеліоцити холангіол, канальців Герінга та міжчасточкових жовчних проток продукують збагачену бікарбонатами рідину. Утворення і вивільнення цієї рідини з лужним pH контролюється гормоном секретином, який продукують клітини дифузної нейроендокринної системи дванадцятипалої кишки у відповідь на надходження до останньої кислого шлункового вмісту. Таким чином у дванадцятипалій кишці створюється слаболужне середовище, необхідне для активації ферментів панкреатичного соку.

Позапечінкові жовчні шляхи включають ліву і праву печінкові протоки, загальну печінкову, міхурову та спільну жовчну протоки. Усі жовчовивідні шляхи мають схожу будову, їхня стінка утворена трьома оболонками: слизовою, м'язовою та адвентиційною. Слизова оболонка складається з одношарового призматичного епітелію та власної сполучнотканинної пластинки, в якій міститься значна кількість еластичних волокон та кінцеві відділи слизових залоз. М'язова оболонка представлена спірально орієнтованими пучками гладких міоцитів, адвентиційна - пухкою сполучною тканиною.

t.me/rapeture

**Позапечінкові жовчні шляхи та жовчний міхур: особливості будови слизової оболонки. Епітелій.

Позапечінкові жовчні шляхи включають ліву і праву печінкові протоки, загальну печінкову, міхурову та спільну жовчну протоки. Усі жовчовивідні шляхи мають схожу будову, їхня стінка утворена трьома оболонками: слизовою, м'язовою та адвентиційною. Слизова оболонка складається з одношарового призматичного епітелію та власної сполучнотканинної пластинки, в якій міститься значна кількість еластичних волокон та кінцеві відділи слизових залоз. М'язова оболонка представлена спірально орієнтованими пучками гладких міоцитів, адвентиційна - пухкою сполучною тканиною.

Жовчний міхур (лат. vesica biliaris) - резервуар для жовчі (вміщує 30-70 мл), яку концентрує (до 10 разів) та виділяє у дванадцятипалу кишку під час травлення. Анатомічно в ньому виділяють дно, тіло та шийку.

Стінка побудована з трьох оболонок: слизової, м'язової та адвентиційної (з боку черевної порожнини - серозної)

Слизова оболонка жовчного міхура утворена одношаровим стовпчастим епітелієм та власною пластинкою пухкої сполучної тканини. Окрім світлих клітин з мікроворсинками (так званих холецистоцитів), які поєднують всмоктування води з жовчі з продукцією слизового секрету, в епітеліальній пластинці зустрічаються щіточкові клітини, з довгими мікроворсинками і щільними гранулами у цитоплазмі, які є продуцентами оксиду азоту і виконують сенсорні функції.

Слизова оболонка жовчного міхура формує численні складки і крипти; в ділянці шийки міхура містить слизові залози, секрет яких захищає поверхню епітелію від дії жовчних солей.

М'язова оболонка складається з пучків гладких міоцитів переважно циркулярної орієнтації. Скорочення м'язової оболонки відбувається під впливом холецистскініну, який продукується клітинами тонкої кишки при надходженні до неї жирної їжі. Зовнішня оболонка оболонка представлена адвентиційною (щільна сполучна тканина з ликою кількістю еластичних волокон) або серозною оболонкою (сполучна тканина вкрита мезотелієм).

***Регуляція транспорту жовчі, накопичення в жовчному міхурі, клінічне значення.

Жовчнокам'яна хвороба - розвивається при метаболічних порушеннях. У жовчному міхурі внаслідок підвищеної концентрації компонентів жовчі, при порушень балансу останніх, відбувається кристалізація з формуванням жовчних каменів.

t.me/rapeture

Стравохід (лат. oesophagus) - трубчастий орган завдовжки, функція якого полягає у транспортуванні харчових грудочок та рідини з глотки до порожнини шлунка. Розміщений стравохід на рівні між шостим шийним та одинадцятим грудним хребцями.

Стінка утворена трьома оболонками: слизовою з підслизовим прошарком, м'язовою та зовнішньою - адвентиційною або серозною

Слизова оболонка вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм

Слизова із підслизовою формують поздовжні складки М’язова оболонка має три ділянки:

•Верхня третина – скелетна посмугована м’язова тканина

•Середня третина – поступовий перехід від скелетної до гладкої м’язової тканини

•Нижня третина – гладка м’язова

Зовнішня оболонка стравоходу – адвентиційна. (Крім черевного відділу стравоходу, що частково покритий очеревиною)

Види залоз стравоходу: • Кардіальні • Власні Власні залози стравоходу розташовані у підслизовій основі, виробляють

слиз, що сприяє руху їжі Кардіальні залози стравоходу розташовані у власній пластинці слизової

на рівні перснеподібного хряща гортані та у ділянці переходу у шлунок, переважно виробляють слиз

***Вікові зміни стінки стравоходу. Клінічне значення кардіальних залоз стравоходу.

Стравохід - помірно подовжується внаслідок викривлення грудного відділу хребта, розширення дуги аорти:

•- атрофія слизової стравоходу;

•- зменшення секреторних клітин стравоходу;

•- м'язові волокна гинуть, заміщуються сполученою тканиною

44. Спеціальна гістологія. Травна система. *Загальний план будови травної трубки - відділи, оболонки, тканинний склад.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

t.me/rapeture

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки

**Особливості будови оболонок шлунку. Види та розташування залоз шлунка, порівняльна характеристика будови стінки різних відділів шлунку.

Під епітелієм розміщена власна пластинка слизової оболонки, у якій містяться залози. Останні відповідно до локалізації отримали назву кардіальних, власних або пілоричних залоз. Найскладнішу будову мають власні залози, які розміщені в дні та тілі шлунка. Це прості трубчасті слабо розгалужені залози, у яких розрізняють перешийок, шийку та головну частину. До їхнього складу входить п'ять типів клітин, а саме: шийкові екзокриноцити (мукоцити), стовбурові клітини, парієтальні екзокриноцити, головні екзокриноцити та шлункові ендокриноцити

Кардіальні залози шлунка представлені переважно кардіальними екзокриноцитами, які продукують слизовий секрет, а також невеликою кількістю ендокриноцитів та парієтальних клітин; головні екзокриноцити тут відсутні. Порівняно з власними залозами шлунка кінцеві секреторні відділи кардіальних залоз коротші і мають більш звивисту форму

Пілоричні залози утворені мукоцитами, які нагадують шийкові мукоцити власних залоз шлунка; крім слизу, вони продукують лізоцим - фермент