Сырная Гистология

t.me/rapeture

еластичних волокон і специфічних якірних фібрил, побудованих з колагену VII типу

Сітчастий шар дерми утворений щільною не оформленою сполучною тканиною, що містить товсг пучки колагенових волокон (колаген І типу), які орієнтовані в різних напрямках. Така організація надає шкірі міцність, резистентність до дії механічна» навантажень. Важливим компонентом матриксу дерми є велика кількість товстих еластичних і ретикулярни* волокон та наявність у складі основної міжклітинне речовини дерматансульфату. Додаткову міцність шкіс надає поступовий перехід сітчастого шару у гіподерму з якою дерма зв'язана пучками колагенових волокон. У сітчастому шарі дерми та гіподермі є судинні сплетення, здатні депонувати кров.

Вираженість інтердигітацій залежить від механічного навантаження на шкіру, вона максимальна у товстій шкірі. Численні та глибокі сосочки на поверхні долонь мають унікальний малюнок

Базальна мембрана включає три пластинки - світлу, темну та ретикулярну. Світла пластинка містить ламінін, який забезпечує прикріплення кератиноцитів. До складу темної пластинки входить колаген IV типу, у ретикулярній пластинці переважають колагени V та VI типів, що забезпечують фіксацію базальної мембрани до волокнистих структур і зв'язок з фібробластами дерми

*** Особливості кровопостачання і іннервація дерми –дермальні судинні сплетення (поверхневе і глибоке), їх склад і розташування.

Трофічна функція дерми пов'язана з наявністю великої кількості судин, що утворюють поверхневе і глибоке дермальні судинні сплетення

Найбільші за розмірами судини надходять до шкіри з гіподерми, (хні вертикальні гілки на межі між гіподермою та сітчастим шаром дерми утворюють глибоке дермальне судинне сплетення. Від нього формуються сітки капілярів, що локалізуються навколо волосяних фолікулів, потових і сальних залоз

У сітчастому шарі дерми присутня велика кількість артеріоловенулярних анастомозів.

Поверхневе (підсосочкове) дермальне сплетення розташоване на межі сосочкового й сітчастого шарів і має дрібніші артерії та артеріоли. Від нього артеріоли прямують до епідермісу і переходять у капіляри сосочків, які утворюють сосочкові петлі. Останні беруть участь у трофіці епідермісу та здійсненні терморегуляції. З капілярів кров надходить у венозні поверхневі і глибокі підсосочкові сплетення, а відтак - у глибоке дермальне венозне сплетення. Лімфатичні судини дерами також утворюють два сплетення.

36. Спеціальна гістологія. Шкіра та її похідні. *Шкірна поверхнева чутливість шкіри та її придатків. Загальна характеристика. Залози шкіри,

t.me/rapeture

локалізація, різновиди. Будова та типи секреції потових та сальних залоз, значення для організму.

Поверхнево-шкірна чутливість об'єднує тактильну (дотик і тиск), температурну та больову чутливість. Чутливі нервові закінчення, що знаходяться в шкірі і пов'язаних з нею структурах, не зібрані в окремі органи чуття, а дифузно розсіяні по всій шкірі, рецепторна поверхня якої становить 1,5-2 м2. Нижче розглянуто будову окремих структурних елементів, які забезпечують шкірну чутливість

Вільні нервові закінчення - неінкапсульовані безмієлінові терміналі мієлінових нервових волокон, розташовані в епідермісі, навколо волосяних фолікулів, а також у рогівці ока. В епідермісі вільні нервові закінчення утворюють механорецептори, які сприймають дотик і тиск, терморецептори та рецептори больової чутливості (ноцицептори). Терморецептори, у свою чергу, поділяються на рецептори холодової (2530 °С) і теплової (40-42 °С) чутливості.

Перитрихіальні (навколоволоскові) нервові закінчення, обкручуючись навколо основ і стрижнів волосин, сприймають механічні подразнення, пов'язані з деформаціями та зміщеннями волосся

Меніски (тільця) Меркеля належать до некапсульованих чутливих нервових тілець. Утворені закінченнями (дисками Меркеля) чутливих нервових нервових волокон, які формують контакти з клітинами Меркеля - дотиковими (тактильними) епітеліоцитами базального шару епідермісу, що здатні до сприйняття мінімальних зміщень епітеліального пласта. Меніски Меркеля локалізовані у неволосистих частинах шкіри, забезпечують відчуття дотику

Дотикові тільця Мейснера - невеликі інкапсульовані механорецептори, спеціалізовані на тактильній чутливості. Локалізуються в сполучнотканинних сосочках дерми неволосистої частини шкіри пальців, підошвах, а також на повіках, губах, язику, сосках молочних залоз.

Пластинчасті тільця Пачіні – овоїдної форми інкапсульовані механорецептори завдовжки, які знаходяться в сполучній тканині шкіри (дермі і гіподермі), суглобів, періоста, очеревини, а також деяких внутрішніх органів. Тільця Пачіні реагують на тиск, дотик і вібрацію внаслідок деформації пластинок, що зумовлює деполяризацію нервового закінчення

Тільця Руффіні - інкапсульовані нервові закінчення, які знаходяться в сполучній тканині шкіри, нігтьових ложах, періодонті, капсулах суглобів.

t.me/rapeture

Кінцеві колби Краузе - невеликі інкапсульовані округлі структури, розташовані в сосочковому шарі дерми, власній пластинці слизової оболонки ротової та носової порожнин, кон'юнктиві ока, суглобах, очеревині, зовнішніх статевих органах

Залози шкіри: потові (апокринові та мерокринові) та сальні Потові залози:

Прості трубчасті нерозгалужені

Розрізняють апокринові та мерокринові залози

Апокринові - Знаходяться в шкірі пахвової області, промежині, ареол сосків; виділяють феромони

Мерокринові - Знаходяться в шкірі всієї поверхні тіла,

виконують функцію терморегуляції Сальні залози:

Прості альвеолярні розгалужені залози

Мають голокриновий тип секреції

Відкриваються у волосяний фолікул

Відсутні на товстій шкірі.

**Апокринові і мерокринові потові залози: порівняльна характеристика. Будова та клітинний склад вивідних проток та секреторних відділів потових залоз.

Мерокринові потові залози розташовані у шк рі долонь, підошов, лобної ділянки та більшої частини поверхні тіла. їхні кінцеві відділи знаходяться на межі дерми та гіподерми. Секрецію здійснюють за мерокриновим типом.

Апокринові потові залози розташовані у зоні пахвових впадин, промежини, геніталій. Вони починають функціонувати від моменту статевого дозрівання, мають великі кінцеві секреторні відділи, які розташовані глибше порівняно з мерокриновими залозами. Виділення секрету апокринові залози здійснюють за мерокриновим типом - шляхом екзоцитозу секреторних гранул, а відрив апікальної частини клітин вважають артефактом, що виникає як наслідок виготовлення гістологічних препаратів

Різновидами апокринових залоз є церумінозні залози зовнішнього слухового ходу, потові залози вій, а також грудні (молочні) залози

Кінцеві відділи потових залоз включають три типи клітин: світлі та темні гландулоцити, а також веретеноподібні міоепітеліоцити. Світлі гландулоцити через систему міжклітинних канальців виділяють секрет, багатий на воду і солі; темні гландулоцити містять у цитоплазмі глікопротеїнові гранули та продукують слизовий секрет.

Іззовні кінцеві відділи потових залоз охоплюють веретеноподібні міоепітеліоцити, скорочення яких сприяє виведенню секрету

t.me/rapeture

Вивідні протоки мерокринових потових залоз побудовані з клітин двох різновидів - базальних і люменальних. базальні клітини лежать на периферії. Плоскі люменальні клітини вистилають просвіт вивідної протоки

Протоки мерокринових потових залоз пронизують дерму у формі пологої спіралі; у складі епідермісу вони перебувають в оточенні кератиноцитів; на поверхні шкіри відкриваються потовою порою. Вивідні протоки апокринових потових залоз впадають у волосяні фолікули.

Кінцеві відділи потових залоз іннервуються постгангліонарними волокнами симпатичного відділу вегетативної нервової системи, ключовим нейромедіатором яких у шкірі є ацетилхолін. Апокринові залози, окрім цього, перебувають під контролем статевих стероїдів.

***Регуляція секреції залоз шкіри, вегетативна інервація та контроль статевими гормонами.

Кінцеві відділи потових залоз іннервуються постгангліонарними волокнами симпатичного відділу вегетативної нервової системи, ключовим нейромедіатором яких у шкірі € ацетилхолін. Апокринові залози, окрім цього, перебувають під контролем статевих стероїдів.

У складі секреторних відділів сальних залоз розрізняють клітини двох типів - себоцити та базальні клітини

Секреторна активність себоцитів перебуває під впливом статевих гормонів

37. Спеціальна гістологія. Ендокринна система. *Загальна характеристика функціональне значення: органи, клітини, розташування, механізм дії, біологічні ефекти. Гормони: значення для організму, хімічна природа.

Ендокринна система представлена сукупністю органів та окремих клітин, які здатні продукувати і виділяти в кров, тканинну рідину та лімфу гормони.

Различают центральные эндокринные органы (гипоталамус, гипофиз и эпифиз – части головного мозга), периферические эндокринные органы (щитовидная железа, паращитовидные железы и надпочечники), железы со смешанной функцией (поджелудочная, половые железы и плацента) и одиночные гормонпродуцирующие клетки, разбросанные по всему организму, – диффузная часть эндокринной системы

Регуляторні системи:

1)Імунна

2)Нервова

3)Ендокринна (гуморальна)

Визначальною рисою є продукція біологічно активних речовин — гормонів

t.me/rapeture

Гормони - біологічно активні речовини, що регулюють процеси розвитку, росту, функціонування органів та адаптацію організму до дії зовнішніх і внутрішніх чинників (морфогенетичні та фізіологічні процеси). За хімічною природою, молекулярною масою, набором клітинмішеней, на які вони чинять вплив, та біологічним ефектом гормони значно різняться між собою

Згідно з біохімічною класифікацією розрізняю наступні групи гормонів:

1)Похідні амінокислот

2)Пептиди, поліпептиди та білки

3)Стероїди

Гормони регулюють діяльність тільки тих клітин, як мають специфічні рецептори. Ці клітини отримали назву клітин-мішеней. Кожен гормон впливає на певний спектр клітин-мішеней

Гуморальна регуляція, залежно від відстані від продуцента гормону до клітини-мішені поділяється на

Аутокринну Клітина-продуцент гормону є в той же час власною мішенню

Паракринну Продуцент гормону і клітина-мішень розташовані поруч, молекули

гормону досягають мішені шляхом дифузії в міжклітинній речовиніВласне ендокринну

Секреція гормону відбувається у внутрішнє середовище, далі гормони надходять в систему загального кровотоку,

**Центральна ланка ендокринної системи. Гіпоталамус: відділи, ядра, структурно-функціональні зв'язки з іншими відділами нервової та ендокринної системи.

t.me/rapeture

Гіпоталамус (лат. hypothalamus) є відділом проміжного мозку, який за рахунок численних синапсів формує зв'язки з різними структурами мозку, зокрема, зі стовбуром мозку та його ретикулярною формацією.

Розрізняють: • передній, • середній та • задній гіпоталамус

Вазопресин - призводить до скорочення гладких міоцитів судинної стінки, зумовлюючи цим підвищення тиску крові. Зменшує сечовиділення завдяки посиленню реабсорбції води у нирках

Окситоцин - викликає скорочення гладких міоцитів матки і молочної залози

Гормони по аксонах опускаються у задню частку гіпофізу – нейрогіпофіз, де накопичуються у розширеннях аксонів - тільцях Херінга, а потім виводяться у кровообіг через аксовазальні синапси

Аденогіпофіз пов'язаний з гіпоталамусом портальною (ворітною) судинною системою. Приносні гіпофізарні артерії розпадаються в медіальному підвищенні гіпоталамуса на первинну капілярну сітку, у яку через аксовазальні синапси надходять гормони (ліберини і статини) з нейросекреторних клітин середнього гіпоталамуса. Капіляри цього первинного сплетення зливаються у портальні вени, які йдуть вздовж гіпофізарної ніжки до аденогіпофіза, де розпадаються на вторинну капілярну сітку. В останній кров віддає ендокриноцитам гіпофіза відповідні ліберини або статини і насичується гіпофізарними гормонами

***Нейросекреторні клітини, розташування, особливості будови. Аксовазальні синапси. Нейрогемальні органи.

t.me/rapeture

Нейросекреторні клітини ендокринної частини гіпоталамуса - мультиполярні нейрони, що мають світле ядро з добре вираженим ядерцем і базофільну цитоплазму. Остання містить розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку і комплекс Гольджі, в результаті діяльності яких утворюються нейросекреторні гранули. Останні транспортуються по аксону вздовж центрального пучка мікротрубочок і мікрофіламентів, а місцями накопичуються у значних кількостях. Такі претермінальні і термінальні розширення аксонів отримали назву нейросекреторних тілець Геррінга. Терміналі аксонів закінчуються на стінці капілярів, формуючи аксовазальні (нейрогемальні) синапси в серединному підвищенні, що є нейрогемальною контактною зоною.

Ця мережа судин збирається у портальні вени, які прямують до аденогіпофіза і там розпадаються на вторинну капілярну сітку між тяжами ендокриноцитів

38. Спеціальна гістологія. Ендокринна система.* Центральна ланка ендокринної системи. Гіпофіз – загальний план будови. Нейрогіпофіз: будова, клітини, аксовазальні синапси, тільця Геррінга, функціональне значення.

Гіпофіз (лат. hypophysis, glandula pituitaria) - нейроендокринний орган, розташований у ділянці турецького сідла клиноподібної кістки черепа, пов'язаний з гіпоталамусом гіпофізарною ніжкою. Складається з двох часток - аденогіпофіза та нейрогіпофіза. Аденогіпофіз включає три частини: передню (дистальну), проміжну та туберальну. У нейрогіпофізі розрізняють суто нейральну частину та лійку, яка продовжується у бік гіпоталамуса, утворюючи гіпоталамо-гіпофізарний тракт

Гіпофіз - паренхіматозний орган, зовні вкритий сполучнотканинною капсулою. Тонкі прошарки сполучної тканини всередині органа містять капіляри з фенестрованим ендотелієм і нерви. Паренхіма аденогіпофіза представлена спеціалізованим епітелієм. Нейрогіпофіз утворений елементами нервової тканини

Задня частка гіпофіза, або нейрогіпофіз, включає власне нервову частину та лійку, що безпосередньо поєднує гіпофіз з гіпоталамусом

Паренхіма нейрогіпофіза утворена безмієліновими нервовими волокнами, що представлені аксонами нейросекреторних клітин гіпоталамуса їхніми терміналями та підтримувальними гліоцитами. Їх особливості:

1)вони не пов'язані з іншими нейронами, а закінчуються на стінці капілярів фенестроз зного типу, формуючи нейросудинні синапси

2)у їхніх теоміналях - так званих тільцях Геррінга - акумулюється значна кількість секреторних гранул

t.me/rapeture

Окремі частини гіпофіза розвиваються з різних джерел. Так, аденогіпофіз утворюється з виросту ектодерми ротоглотки у бік мозку (кишеня Ратке). Джерелом утворення нейрогіпофіза служить нейроектодерма проміжного мозку (матеріал нервової трубки), що формує виріст із дна третье шлуночка мозку - майбутню гіпофізарну лійку

39. Спеціальна гістологія. Ендокринна система. *Структурні елементи,

їх класифікація. Центральні органи ендокринної системи. Гіпофіз, загальний план будови та функціональне значення.

Ендокринна система представлена сукупністю органів та окремих клітин, які здатні продукувати і виділяти в кров, тканинну рідину та лімфу гормони.

Различают центральные эндокринные органы (гипоталамус, гипофиз и эпифиз – части головного мозга), периферические эндокринные органы (щитовидная железа, паращитовидные железы и надпочечники), железы со смешанной функцией (поджелудочная, половые железы и плацента) и одиночные гормонпродуцирующие клетки, разбросанные по всему организму, – диффузная часть эндокринной системы

Гіпофіз (лат. hypophysis, glandula pituitaria) - нейроендокринний орган, розташований у ділянці турецького сідла клиноподібної кістки черепа, пов'язаний з гіпоталамусом гіпофізарною ніжкою.

Складається з двох часток - аденогіпофіза та нейрогіпофіза. Аденогіпофіз включає три частини: передню (дистальну), проміжну та туберальну. У нейрогіпофізі розрізняють суто нейральну частину та лійку, яка продовжується у бік гіпоталамуса, утворюючи гіпоталамогіпофізарний тракт

Гіпофіз - паренхіматозний орган, зовні вкритий сполучнотканинною капсулою. Тонкі прошарки сполучної тканини всередині органа містять капіляри з фенестрованим ендотелієм і нерви. Паренхіма аденогіпофіза представлена спеціалізованим епітелієм. Нейрогіпофіз утворений елементами нервової тканини

Функція – регуляція діяльності ряду периферійних ланок ендокринної системи (гіпофізозалежних органів), здійснення безпосереднього впливу на ряд клітин неендокринної природи

t.me/rapeture

** Аденогіпофіз: частини, клітинний склад, види та будова клітин, гормони, їх мішені та біологічні ефекти. Принципи регуляції функціональної діяльності аденогіпофіза. Зв'язок гіпоталамуса з аденогіпофізом, релізінг гормони гіпоталамуса.

Аденогіпофіз включає Передню, Середню та Туберальну частку Епітелій аденогіпофіза утворює тяжі (трабекули між якими залягають

синусоїдні капіляри з фенестрованим ендотелієм. Клітини у складі трабекул мають назву аденоцитів. Останні залежно від здатності забарвлюватися гістологічними барвниками поділяються на дві групи:

(1)хромофільні (забарвлені) - секреторно активні, у цитоплазмі містять секреторн. гранули з гормонами; (їх 40%)

(2)хромофобні (незабарвлені - секреторно неактивні, не містять секреторних гранул (їх 60%)

Хромофільні аденоцити відповідають на стимуляторну дію рилізинггормонів гіпоталамуса секрецією тропних гормонів: адренокортикотропного (АКТГ), тиротропного (ТТГ) і двох різновидів гонадотропних гормонів: фолікулостимулюючого (ФСГ) і лютеїнізуючого (ЛГ)

Хромофобні аденоцити - дрібні клітини з невеликою кількістю цитоплазми, розташовані групами переважно з дистальній частині аденогіпофіза. Представлені стовбуровими клітинами, що лише вступили на шлях диференціалі, або дегранульованими хромофільними клітинами. Третій різновид клітин аденогіпофіза - фолікулярно-зірчасті клітини - не виконують секреторних функцій.