Сырная Гистология
.pdft.me/rapeture 
Органи, які поєднують ендокрину і неендокринну функції. Локалізація і особливості будови апудоцитів.
Ендокринна система представлена сукупністю органів та окремих клітин, які здатні продукувати і виділяти в кров, тканинну рідину та лімфу гормони.
Различают центральные эндокринные органы (гипоталамус, гипофиз и эпифиз – части головного мозга), периферические эндокринные органы (щитовидная железа, паращитовидные железы и надпочечники), железы со смешанной функцией (поджелудочная, половые железы и плацента) и одиночные гормонпродуцирующие клетки, разбросанные по всему организму, – диффузная часть эндокринной системы
Окрім суто ендокринних залоз, гормонпродукуючою функцією володіє низка клітинних елементів, дифузно розсіяних у складі органів, які поєднують ендокринні та неендокринні функції. Ці клітини утворюють дифузну нейроендокринну систему. До останньої, зокрема, належать апудоцити (клітини APUD-системи) трубчастих органів шлунково-кишкового тракту та дихальних шляхів (клітини Кульчицького), клітини Лейдіга яєчок, секреторні кардіоміоцити передсердь, ендокриноцити тимуса, юкстагломерулярного апарату нирок, панкреатичних острівців Ланґерганса, фолікулярні клітини та лютеоцити яєчників, ендокриноцити плаценти.
Органи, що об’єднують ендокринну та неендокринну функції: підшлункова залоза, тимус, статеві залози (яєчко, яєчник), нирки, плацента.
**Особливості ультрамікроскопічної будови клітин дифузної нейроендокринної системи.
Различают клетки APUD-системы, происходящие из нейробластов нервного гребня и способные одновременно синтезировать биогенные амины и пептидные гормоны. К ним относят секреторные нейроны гипоталамуса, эпифиза, пептидергические нейроны нервной системы, С-тироциты щитовидной железы, хромаффинные клетки мозгового вещества надпочечников, клетки Меркеля эпидермиса, клетки гастроэнтеропанкреатической системы, секреторные кардиомиоциты, тучные клетки. Выделяют более 20 видов таких клеток, обозначаемых буквами латинского алфавита (A, B, C, D и др.). Они регулируются не гипофизом, а вегетативной нервной системой.
Следующая группа включает одиночные гормонопродуцирующие клетки, имеющие не нервное происхождение. К ним относятся клетки островков Лангерганса поджелудочной железы, секреторные кардиомиоциты, продуцирующие только пептидные гормоны и эндокринные клетки семенников и яичников, секретирующие половые стероидные гормоны
t.me/rapeture 
***Механізми ендокринної та паракринної регуляції клітинмішеней апудоцитами.
Различают клетки APUD-системы, происходящие из нейробластов нервного гребня и способные одновременно синтезировать биогенные амины и пептидные гормоны. К ним относят секреторные нейроны гипоталамуса, эпифиза, пептидергические нейроны нервной системы, С-тироциты щитовидной железы, хромаффинные клетки мозгового вещества надпочечников, клетки Меркеля эпидермиса, клетки гастроэнтеропанкреатической системы, секреторные кардиомиоциты, тучные клетки. Выделяют более 20 видов таких клеток, обозначаемых буквами латинского алфавита (A, B, C, D и др.). Они регулируются не гипофизом, а вегетативной нервной системой.
Следующая группа включает одиночные гормонопродуцирующие клетки, имеющие не нервное происхождение. К ним относятся клетки островков Лангерганса поджелудочной железы, секреторные кардиомиоциты, продуцирующие только пептидные гормоны и эндокринные клетки семенников и яичников, секретирующие половые стероидные гормоны
46.Спеціальна гістологія. Органи кровотворення і імуногенезу.
*Загальна морфо-функціональна характеристика, класифікація. Червоний і жовтий кістковий мозок: локалізація, функції, значення для організму.
До системи кровотворення та імунного захисту (або лімфоідної системи) належать: червоний кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфатичні вузли, мигдалики, лімфоїдна тканина шкіри та слизових оболонок.
Останню поділяють на лімфоїдну тканину травної трубки, бронхів, носоглотки, сечових шляхів, а також лімфоїдну тканину кон'юнктиви ока
Органи кровотворення та імунного захисту поділяють на центральні та периферичні (або первинні та вторинні). До перших належать червоний кістковий мозок, тимус; до останніх - лімфатичні вузли, селезінка, мигіалики. Всі ці органи паренхіматозні: їхня паренхіма - утворена мієлоїдною або лімфоїдною тканиною, а строга поділяється на грубу та ніжну. Груба строма представлена кістковою або сполучною тканиною, а ніжна - ретикулярною тканиною (крім тимуса, в якому строма утворена сіткою епітеліоретикулоцитів).
Лімфоїдна тканина слизових оболонок та шкіри, входячи до складу органів шлунково-кишкового тракту, дихальних та сечостатевих шляхів, вивідних проток слинних і молочних залоз, також відноситься до периферійної частини системи кровотворення та імунного захисту. Первинні лімфоїдні органи забезпечують утворення всіх видів формених елементів крові та антигеннезалежне розмноження лімфоцитів. У вторинних лімфоїдних органах
t.me/rapeture 
здійснюється антигензалежна дифезенціація Т- і В-лімфоцитів, елімінація (вибраковування) клітин крові, що завершили свій життєвий цикл
Червоний кістковий мозок (лат. medulla ossium rubra) належить до центральних органів кровотворення та імунного захисту. В ньому містяться стовбурові кровотворні клітини і відбувається розмноження та диференціація клітин мієлоїдного та лімфоїдного рядів: утворюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити, моноцити, В-лімфоцити, NK-клітини і попередники Т-лімфоцитів. Він локалізується в епіфізах трубчастих кісток і у складі губчастої кісткової тканини плоских кісток. Червоний кістковий мозок має напіврідку консистенцію і темно-червоний колір
У 12-18 років у діафізах трубчастих кісток червоний кістковий мозок перетворюється на жовтий кістковий мозок. В останньому мієлоїдна тканина заміщається жировою. Але після великої крововтрати він може повертатися до статусу червоного кісткового мозку.
**Будова червоного кісткового мозку: тканинний склад, цитоархітектоніка. васкуляризація.
Паренхіма червоного кісткового мозку складається зі стовбурових, напівстовбурових та наступних класів гістогенетичних рядів клітин еритроцитарного, тромбоцитарного, гранулоцитарного, моноцитарного та лімфоцитарного диферонів, макрофагів та адипоцитів. Характерним є формування острівців гематопоезу, в яких розташовуються клітини того чи іншого гематопоетичного ряду
Процеси проліферації та дозрівання клітин крові особливо інтенсивно перебігають біля ендосту. Червоний кістковий мозок добре васкуляризований і містить гемокапіляри синусоїдного типу. Останні проникні лише для зрілих формених елементів крові і непроникні для незрілих клітин. Груба строма червоного кісткового мозку утворена кістковими трабекулами, які виконують опорно-захисну функцію, а ніжна строма - ретикулярною тканиною, яка створює мікрооточення для кровотворних клітин
***Гемопоез в червоному кістковому мозку. Осередки кровотворення. Клітини - мікрооточення, їх значення для гемопоезу.
Согласно унитарной теории, процесс кроветворения начинается со стволовой кроветворной клетки. Она самоподдерживает популяцию на протяжении всей жизни и полипотентна, т.е. способна дифференцироваться в
t.me/rapeture 
любые форменные элементы крови. По общепринятой схеме гемопоэза различают шесть уровней (классов) дифференцировки.
•К первому классу относят стволовые клетки;
•Ко второму классу – полустволовые клетки, способность к дифференцировке у которых сужена (их два типа: клеткапредшественница миелопоэза и клетка-предшественница лимфопоэза);
•к третьему – унипотентные клетки (их 8 разновидностей, каждая из которых дает начало только одному типу форменных элементов крови
•к четвертому – бласты (образуются из полипотентных клеток, соответственно их 8: проэритробласт, три разновидности миелобластов, монобласт, мегакариобласт, Т-и В-лимфобласты);
•к пятому – дифференцирующиеся и созревающие, морфологически хорошо различимые клетки
•к шестому – зрелые клетки крови.
47.Спеціальна гістологія. Органи кровотворення і імуногенезу.
*Принципи організації органів кровотворення. Особливості строми і паренхіми. Тимус: локалізація, будова, функції, функціональні зони часточок. Епітеліоретикулоцити: походження, функції, типи. Тільця тимуса (Гассаля).
До системи кровотворення та імунного захисту (або лімфоідної системи) належать: червоний кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфатичні вузли, мигдалики, лімфоїдна тканина шкіри та слизових оболонок.
Останню поділяють на лімфоїдну тканину травної трубки, бронхів, носоглотки, сечових шляхів, а також лімфоїдну тканину кон'юнктиви ока
Органи кровотворення та імунного захисту поділяють на центральні та периферичні (або первинні та вторинні). До перших належать червоний кістковий мозок, тимус; до останніх - лімфатичні вузли, селезінка, мигіалики. Всі ці органи паренхіматозні: їхня паренхіма - утворена мієлоїдною або лімфоїдною тканиною, а строга поділяється на грубу та ніжну. Груба строма представлена кістковою або сполучною тканиною, а ніжна - ретикулярною тканиною (крім тимуса, в якому строма утворена сіткою епітеліоретикулоцитів).
t.me/rapeture 
Лімфоїдна тканина слизових оболонок та шкіри, входячи до складу органів шлунково-кишкового тракту, дихальних та сечостатевих шляхів, вивідних проток слинних і молочних залоз, також відноситься до периферійної частини системи кровотворення та імунного захисту. Первинні лімфоїдні органи забезпечують утворення всіх видів формених елементів крові та антигеннезалежне розмноження лімфоцитів. У вторинних лімфоїдних органах здійснюється антигензалежна дифезенціація Т- і В-лімфоцитів, елімінація (вибраковування) клітин крові, що завершили свій життєвий цикл
Тимус - Центральний орган імунної системи, в якому відбувається утворення та антигеннезалежне диференціювання Т-лімфоцитів
Структурнофункціональною одиницею тимуса є часточка, яка має кіркову та мозкову речовину
Вкірковій речовині відбувається розмноження та селекція незрілих т- лімфоцитів, які відмежовані від кровотоку гемато-тимусним бар’єром
Вмозковій речовині часточки знаходяться зрілі Т-лімфоцити, які через посткапілярні венули із високим ендотелієм можуть проникати у кров та рециркулювати: через судини мозкової речовини Т-лімфоцити із периферії можуть повертатись у тимус
Процес селективного прикріплення лімфоцитів до рецепторів спеціалізованого високого ендотелію судин для повернення їх у імунні органи має назву хоумінг
Системи кровопостачання мозкової та кіркової речовини часточок тимуса ізольовані одна від одної
Строма тимуса утворена епітеліальною тканиною Тимус є єдиним органом, де строму утворює епітеліальна тканина Стромальні епітеліоцити тимуса мають наступні види:
o Опорні (клітини-няньки) – формують мікросередовище для дозрівання лімфоцитів, забезпечують селекцію лімфоцитів
o Ендокринні – продукують біологічно активні речовини (тимозин, тимопоетин та ін.)
o Клітини тілець Гасаля - концентричні нашарування епітеліоретикулоцитів VI типу, котрі поєднані десмосомними контактами. Ці клітини мають здатність накопичувати гранули кератогіаліну, проміжні філаменти та жирові включення
**Інволюція тимуса. Морфологічні прояви вікової і акцидентальної інволюції.
С 10-летнего возраста в железе вначале медленно, потом быстрее происходят изменения, получившие название возрастной инволюции. Она
t.me/rapeture 
заключается в постепенном замещении паренхимы жировой тканью. Отсутствие возрастной инволюции – это проявление тяжелой патологии, которая сопровождается недостаточностью коры надпочечников, разрастанием лимфоидной ткани в органах. Сопротивляемость организма к инфекциям при этом резко снижается, возникает опасность злокачественных новообразований.
При воздействии на организм в детском возрасте неблагоприятных факторов (травм, голода, интоксикаций, инфекций, сильного стресса) развивается так называемая акцидентальная инволюция. Наблюдается массовая гибель лимфоцитов, выход их из коркового вещества в кровь и миграция в периферические органы иммуногенеза, что служит проявлением защитной реакции организма. При этом корковое вещество долек тимуса становится похожим на мозговое. После окончания неблагоприятного воздействия строение тимуса восстанавливается.
*** Ембріогенез та гістофізіологія тимуса. Механізми тимусного навчання лімфоцитів. Позитивна та негативна селекція Т-лімфоцитів.
Тимус розвивається на п'ятому тижні ембріогенезу з епітелію 3-4 пар зябрових кишень. Епітелій закладки тимуса формує сіткоподібні вростання в мезенхіму. На третьому місяці утворюються часточки, у складі яких можна помітити кіркову та мозкову речовини, а також тимуснІ тільця Гассаля. Найбільшої маси тимус досягає в ранньому дитячом у віці та до періоду статевого дозрівання. Кількість тілець Гассаля у людини збільшується до періоду статевого дозрівання, під час активної імунної відповіді та при стресових станах.
Пре-Тлімфоцити полишають червоний кістковий мозок і надходять до тимуса. Через посткапілярні венули вони потрапляють до мозкової речовини, звідки мігрують у периферійну (субкапсулярну) зону кіркової речовини
Саме тут починається процес тимусного навчання лімфоцитів Воно полягає в експресії або делеції специфічних кластерів
диференціації на поверхні плазматичних мембран клітин.
Позитивна селекція – клітини, не здатні взаємодіяти із клітинами кортикального епітелію, гинуть шляхом апоптозу, решта клітин активно діляться
Негативна селекція – знищуються тимоцити, що мають рецептори до власних антигенів (аутоагресивні лімфоцити)
Активація – перетворення наївних Т-лімфоцитів в ефекторні клітини; відбувається в периферійних органах імунної системи
48.Спеціальна гістологія. Органи кровотворення і імуногенезу.
*Загальні принципи організації та класифікація. Селезінка: функції, особливості будови строми, біла та червона пульпа.
t.me/rapeture 
До системи кровотворення та імунного захисту (або лімфоідної системи) належать: червоний кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфатичні вузли, мигдалики, лімфоїдна тканина шкіри та слизових оболонок.
Останню поділяють на лімфоїдну тканину травної трубки, бронхів, носоглотки, сечових шляхів, а також лімфоїдну тканину кон'юнктиви ока
Органи кровотворення та імунного захисту поділяють на центральні та периферичні (або первинні та вторинні). До перших належать червоний кістковий мозок, тимус; до останніх - лімфатичні вузли, селезінка, мигіалики. Всі ці органи паренхіматозні: їхня паренхіма - утворена мієлоїдною або лімфоїдною тканиною, а строга поділяється на грубу та ніжну. Груба строма представлена кістковою або сполучною тканиною, а ніжна - ретикулярною тканиною (крім тимуса, в якому строма утворена сіткою епітеліоретикулоцитів).
Лімфоїдна тканина слизових оболонок та шкіри, входячи до складу органів шлунково-кишкового тракту, дихальних та сечостатевих шляхів, вивідних проток слинних і молочних залоз, також відноситься до периферійної частини системи кровотворення та імунного захисту.
Селезінка (лат. splen, lien) - непарний орган, який належить до вторинних (периферичних) органів кровотворення та імунного захисту.
Покрита сполучнотканинною капсулою, яка, в свою чергу, покрита очеревиною. Капсула формує трабекули, в складі яких містяться гладкі міоцити. Капсула із трабекулами формують опорноскоротливий апарат селезінки.
Тканина селезінки формує червону та білу пульпу Біла пульпа представлена лімфоїдними вузликами та периартеріальними
лімфоїдними піхвами Червона пульпа представлена тяжами Більрота та синусами, що
забезпечують депонування крові та виділення із кровотоку старих форм формених елементів крові
Функції селезінки: (1) універсальний орган гематопоезу у плода; (2) забезпечення анти гензалежної диференціації Т- і В-лімфоцитів; (В) руйнування еритроцитів та тромбоцитів; (4) депо крові та заліза; (5) синтез біоорганічно активних речовин (спленін, фактор пригнічення гоитропоезу).
**Біла пульпа селезінки: зони, клітинний склад, функціональне значення.
Біла пульпа представлена лімфоїдними вузликами та периартеріальними лімфоїдними піхвами
Лімфоїдний вузлик має чотири зони:
• Периартеріальна зона
t.me/rapeture 
•Світлий (гермінативний центр), центр розмноження
•Мантійна зона
•Крайова зона
***Судинна система і особливості кровопостачання селезінки, трабекулярні та пульпарні судини, зв’язок із функціями селезінки.
У ворота селезінки вростає селезінкова артерія, яка у складі трабекул розгалужується на трабекулярні артерії. Останні, у свою чергу, галузяться на центральні артерії білої пульпи. Відгалуження центральних артерій у складі лімфоїдних вузликів отримали назву радіальних артеріол. По них кров надходить до маргінальних синусів, які локалізуються по периферії лімфоїдних вузликів - на межі між білою та червоною пульпою. Продовженням центральних артерій у червоній пульпі є пеніцилярні (пензликові) артеріоли, які продовжуються у капіляри, оточені скупченнями макрофагів - так званими макрофагоцитарними піхвами.
Згідно з теорією замкненої циркуляції, кров з капілярного русла потрапляє безпосередньо у синусоїди (венозні синуси) селезінки. За теорією відкритої циркуляції, кров із капілярів спершу витікає у червону пульпу, а звідти - просочується у синусоїди. Хоча остаточно питання щодо механізму надходження крові до синусоїдів селезінки залишається не з'ясованим, існує думка, що у цьому органі одночасно функціонують як замкнена, так і відкрита системи циркуляції. З венозних синусів кров надходить у вени червоної пульпи, відтак у трабекулярні вени, які зливаються у селезінкову вену.
49.Спеціальна гістологія. Органи кровотворення і імуногенезу.
t.me/rapeture 
*Загальні риси будови мієлоїдних та лімфоїдних органів. Селезінка. Характеристика строми і паренхіми, особливості будови капсули і трабекул.
До системи кровотворення та імунного захисту (або лімфоідної системи) належать: червоний кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфатичні вузли, мигдалики, лімфоїдна тканина шкіри та слизових оболонок.
Останню поділяють на лімфоїдну тканину травної трубки, бронхів, носоглотки, сечових шляхів, а також лімфоїдну тканину кон'юнктиви ока
Органи кровотворення та імунного захисту поділяють на центральні та периферичні (або первинні та вторинні). До перших належать червоний кістковий мозок, тимус; до останніх - лімфатичні вузли, селезінка, мигіалики. Всі ці органи паренхіматозні: їхня паренхіма - утворена мієлоїдною або лімфоїдною тканиною, а строга поділяється на грубу та ніжну. Груба строма представлена кістковою або сполучною тканиною, а ніжна - ретикулярною тканиною (крім тимуса, в якому строма утворена сіткою епітеліоретикулоцитів).
Лімфоїдна тканина слизових оболонок та шкіри, входячи до складу органів шлунково-кишкового тракту, дихальних та сечостатевих шляхів, вивідних проток слинних і молочних залоз, також відноситься до периферійної частини системи кровотворення та імунного захисту.
Селезінка (лат. splen, lien) - непарний орган, який належить до вторинних (периферичних) органів кровотворення та імунного захисту.
Покрита сполучнотканинною капсулою, яка, в свою чергу, покрита очеревиною. Капсула формує трабекули, в складі яких містяться гладкі міоцити. Капсула із трабекулами формують опорно-скоротливий апарат селезінки.
Тканина селезінки формує червону та білу пульпу Біла пульпа представлена лімфоїдними вузликами та периартеріальними
лімфоїдними піхвами Червона пульпа представлена тяжами Більрота та синусами, що
забезпечують депонування крові та виділення із кровотоку старих форм формених елементів крові
** Червона пульпа селезінки: компоненти, структурний склад і функціональне значення. Типи кровообігу в селезінці.
Червона пульпа селезінки містить два основних компоненти: тяжі червоної пульпи (тяжі Більрота) і систему синусоїдів (венозних синусів), які залягають між тяжами
Тяжі Більрота оточені ретикулярними клітинами; до їхнього складу входять формені елементи крові, дендоитні клітини, макрофаги, плазмоцити та лімфоцити.
t.me/rapeture 
У тяжах Більрота також відбувається перетворення моноцитів у макрофаги, що здатні руйнувати старі або ушкоджені еритроцити та тромбоцити. Гемоглобін зруйнованих еритроцитів служить джерелом для синтезу білірубіну і трансферину. Останній адсорбується з крові макрофагами червоного кісткового мозку і використовується в процесі еритропоезу
Синусоїди (венозні синуси) селезінки характеризуються певними особливостями будови. Зокрема, їхні ендотеліоцити мають веретеноподібну форму, орієнтовані вздовж довгої осі синусоїда; контактують між собою лиші в окремих ділянках, між якими утворюються щілинні проміжки
Друга назва цього різновиду ендотеліоцитів - клітини-клепки. Ендотеліоцити венозних синусів селезінки охоплені пучками ретикулярних волокон, які орієнтовані перпендикулярно до довгої осі судини. Базальна мембрана, яка зовні оточує синусоїди, має численні пори. Через проміжки між енлотеліоцитами та пори базальної мембрани здійснюється обмін речовинами і клітинними елементами між кров'ю, що циркулює у венозних синусах, і тяжами Більрота.
*** Гістофізіологія селезінки: моніторинг макрофагами циркулюючої крові на предмет присутності в ній антигенів, рецикруляція Т- і В-лімфоцитів, відбракування старих еритроцитів.
У збагачених макрофагами та дендритними клітинами маргінальних зонах лімфоїдних вузликів селезінки здійснюється моніторинг цими клітинами циркулюючої крові на предмет присутності у ній антигенів. Макрофаги фагоцитують антигени, патогенні мікроорганізми, сторонні частинки з крові, що циркулює у маргінальних синусах. Елімінація небезпечних для організму речовин та мікроорганізмів відбувається у зонах локалізації перикапілярних макрофагоцитарних піхв, а також на периферії венозних синусів селезінки. Через маргінальні зони здійснюється перехід Т- і В-лімфоцитів з крові у певні ділянки білої пульпи та їхня рециркуляція після антигензалежного дозрівання з реактивних центрів та періартеріальних зон у кровоплин
Макрофаги у складі червоної пульпи руйнують старі відпрацьовані кров'яні пластинки та здійснюють моніторинг і відбраковування старих або пошкоджених еритроцитів. Для цього використовуються два механізми:
(1) плазматична мембрана старіючих еритроцитів "губить" залишки сіалових кислот, внаслідок чого демаскуються залишки галактози, котрі служать індукторами фагоцитозу; (2) старі еритроцити втрачають гнучкість і здатність проходити крізь щілинні проміжки між ендотеліоцитами синусоїдів та повертатись у кровоплин, внаслідок чого також піддаються фагоцитозу.