Сырная Гистология

t.me/rapeture

Екстрамуральними є великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза Підшлункова залоза - залоза змішаної секреції, що належить до середнього відділу травної системи та забезпечує секрецію ферментів

травного панкреатичного соку та гормонів Частини підшлункової залози:

• Екзокринна – секреція ферментів; Представлена панкреатичними ацинусами і розгалуженою мережею

вивідних проток, які відкриваються в просвіт дванадцятипалої кишки, куди виділяється панкреатичний сік.

Структурно-функціональна одиниця – панкреатичний ацинус Панкреатичний ацинус має полігональну форму; складається з 8-12

великих секреторних клітин - екзокринних панкреатоцитів, і кількох плоских клітин вставної протоки - так званих центроацинозних клітин

• Ендокринна – секреція гормонів.

Представлена панкреатичними острівцями, insulae pancreaticae, відноситься до ендокринних залоз.

Структурно-функціональна одиниця – острівець Лангерганса

**Панкреатичні острівці: локалізація, будова, типи клітин, їх гормони і клітини мішені.

Острівці Ланґерганса складаються з ендокриноцитів, між якими залягають гемокапіляри фенестрованого типу, оточені перикапілярними просторами. Цитоплазма панкреатичних ендокриноцитів слабо забарвлюється гістологічними барвниками, містить помірно розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку, добре розвинені комплекс Гольджі, мітохондрїі.

За характеристиками секреторних гранул виділяють чотири основних різновиди панкреатичних ендокриноцитів: A-клітини (глюкагоноцити), В- клітини (інсуліноцити), D-клітини (соматостатиноцити). До мінорних компонентів острівців Ланґерганса належать ентерохромафінні EC-клітини, РР-клітини, PYY-клітини, а також ендокриноцити-продуценти греліну

Ендокриноцити В (інсуліноцити) становлять основну масу (70%) клітин панкреатичних острівців і розташовані в їхній центральній частині. У гранулах міститься синтезований В-клітинами гормон інсулін

Ендокриноцити А (глюкагоноцити) становлять 20 % маси острівців Ланґерганса, локалізуються переважно на периферії останніх. У гранулах A- клітин міститься гормон глюкагон, який є антагоністом інсуліну

Ендокриноцити D (соматостатиноцити), вміст яких в острівцях Ланґерганса становить 5-10%, мають зірчасту форму. D-клітини продукують гормон соматостатин, який гальмує виділення глюкагону та інсуліну А- і В-

t.me/rapeture

•Підслизова;

•М’язова;

•Серозна

Епітелій - одношаровий призматичний облямований М’язова оболонка утворена гладенькою м’ язовою тканиною та формує 2

шари

Зовнішня оболонка – серозна Всмоктуванню поживних речовин сприяє збільшення поверхні за

рахунок особливостей рельєфу слизової оболонки Слизова із підслизовою оболонками формують циркулярні складки

Рельєф слизової представлений ворсинками і складками

Циркулярні складки - утворені в усіх прошарках СлизОболонк

Кишкові ворсинки - пальцевидні випинання слизової оболонки, утворені власною пластинкою і покриті епітелієм. В центрі ворсинки проходить лімфатичний капіляр, оточений мережею кровоних капілярів

Кишкові крипти (залози) - поглиблення епітелію у власну пластинку слизової оболонки

Клітинний склад кишкового епітелію: (крипти)

•Клітини Панета

•Стовбурові клітини

•Проміжні клітини, що розмножуються

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

•Ентероцити

Клітинний склад ворсинки:

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

Ентероцити

**Морфологічні особливості дванадцятипалої, порожньої та клубової кишок.

Окремі сегменти тонкої кишки мають низку морфологічних особливостей. Так, для дванадцятипалої кишки характерні широкі і короткі ворсинки, частина з яких розгалужується. Насиченість ворсинками одиниці площі слизової оболонки тут максимальна. У підслизовому прошарку

дванадцятипалої кишки локалізуються бруннерівські залози

t.me/rapeture

Упорожній кишці ворсинки набувають максимальної висоти; ворсинки тут тонші і на одиниці площі їх налічується менше, ніж у дванадцятипалій кишці. У підслизовому прошарку відсутні залози і пейєрові бляшки

Уклубовій кишці ворсинки дещо нижчі; їхня кількість на одиниці площі ще менша. У власній пластинці слизової оболонки та у підслизовому прошарку містяться агреговані лімфоїдні вузлики (пейєрові бляшки). У ділянці локалізації останніх слизова оболонка згладжена (майже без крипт і ворсинок, оскільки вони короткі і мають неправильну форму. У складі епітеліальної пластинки міститься велика кількість М-клітин.

Функціональні особливості різних відділів тонкої кишки: Дванадцятипала кишка - викид ферментів, гідроліз білків, жирів,

вуглеводів, збагачення хімусу жовчю, зміна кислотності середовища, перемішування вмісту і його транспортування, всмоктування.

Порожня кишка - гідроліз полімерів, всмоктування, інкреторна, евакуаторна, гормональна дія.

Клубова кишка - всмоктування продуктів гідролізу, жовчних кислот, імунна, інкреторна, моторно-евакуаторна дія.

***Особливості крово- і лімфозабезпечення слизової тонкого кишечника. Розташування судинних сплетінь в стінці.

Кровоносні та лімфатичні судини ворсинок тонкої кишки беруть активну участь у процесах всмоктування і транспортування речовин, які утворюються в процесі травлення. Артерії, які заходять в стінку кишки, утворюють три сплетення: міжм’язове, широкопетлисте підслизове та слизове. Від останнього відходять 1 -2 артеріоли, які розгалужуються на капілярну сітку, що оплітає кишкові крипти в товстій кишці, та вростають у ворсинки тонкої кишки. На вершині ворсинки вони розпадаються на два магістральних капіляри, які локалізуються субепітеліально і формують фонтаноподібні капілярні сітки. Це капіляри вісцерального типу з фенестрованим ендотелієм. Капіляри середньої та нижньої частин ворсинок, як правило, зливаються з утворенням одної посткапілярної венули, кров з якої надходить у вени слизової оболонки. Лімфатичні капіляри (лактеали) мають центральну локалізацію і починаються біля вершини ворсинок. Базальна мембрана в лімфокапілярах відсутня. Між ендотеліоцитами утворюються щільні та адгезивні контакти. В зоні контактів відбувається перенесення молекул білків середньої молекулярної маси та ліпідів (у вигляді хіломікронів). Із лімфокапілярів ворсинок лімфа відтікає в лімфатичне сплетення слизової оболонки, а відтак - у відповідне крупне сплетення підслизового прошарку.

t.me/rapeture

5 питання

1.Спеціальна гістологія. Дихальна система.

*Загальна морфо-функціональна характеристика. Повітроносні шляхи: структурна організація бронхіального дерева, функціональне значення, загальний план будови (оболонки, тканини). Покривний епітелій: вид, клітинний склад.

Дихальна система (лат. systema respiratorium) - це сукупність органів і структур, що забезпечують виконання низки важливих функцій, і в першу чергу - функцію газообміну, яка полягає у постачанні в організм кисню та видаленні з нього вуглекислого газу.

Дихальну систему складають два анатомо-фізіологічні відділи: повітроносні шляхи та респіраторний відділ. Повітроносні шляхи включають носову порожнину і параназальні синуси, глотку, гортань, трахею, бронхи (головні, великі, середні, малі), а також термінальні бронхіоли. До респіраторного відділу належать респіраторні бронхіоли, альвеолярні ходи, альвеолярні мішечки та легеневі альвеоли

До складу дихальної системи також входять дихальні м'язи (міжреберні та діафрагмальні), плевра та плевральні порожнини, власний нервовий апарат (чутлив та рухові нервові закінчення, нейрони симпатичного і парасимпатичного відділів).

Дихальна система має потужний імунний захист, який забезпечується мигдаликами лімфоепітеліального глоткового кільця Вальдеєра - Пирогова, а також елементами бронхоасоційованої лімфоїдної тканини

Для структурної організації стінки більшості ділянок повітроносних шляхів характерні наступні оболонки: слизова, фіброзно-м'язово-хрящова та адвентиційна. Слизова оболонка складається з псевдобагатошарового війчастого епітелію та власної пластинки.

Бронхіальне дерево. Повітроносні шляхи, що відходять від трахеї, поступово розгалужуються на бронхи різного калібру, які формують так зване бронхіальне дерево

На рівні п'ятого грудного хребця трахея дихотомічно ділиться на два головних бронхи (правий та лівий), які йдуть відповідно до правої та лівої легень і поділяються на бронхи легеневих часток. Бронхи часток, у свою чергу, розгалужуються на зональні (чотири в кожній легені), сегментарні (десять в кожній легені), субсегментарні, малі бронхи та термінальні бронхіоли.

Стінку бронхів, подібно до стінки трахеї, складають три оболонки - слизова, фіброзно-м'язовохрящова та адвентиційна

t.me/rapeture

**Регіональні особливості будови стінки бронхів різного калібру (головні, великого, середнього та малого діаметру), особливості будови термінальних бронхіол. Муко-циліарний механізм очищення бронхіального дерева.

Головні бронхи мають найбільший діаметр - близько 15 мм. Їхня слизова оболонка має м'язову пластинку, яка утворена двома шарами гладких міоцитів - внутрішнім циркулярним і зовнішнім поздовжнім. Слизова оболонка головних бронхів, як і трахеї, не утворює складок, оскільки фіброзно-мязово-хрящова оболонка містить тут незамкнуті кільця гіалінового хряща

Великі бронхи мають діаметр від 5 до 15 мм. Пухка сполучна тканина власної пластинки слизової оболонки містить багато еластичних волокон, які мають поздовжню орієнтацію, а також поодинокі лімфатичні вузлики. М'язова пластинка слизової складається з шару гладких міоцитів, орієнтованих у косоциркулярному напрямку.

Скорочення м'язової пластинки призводить до утворення поздовжніх складок слизової оболонки. У тих ділянках стінки великих бронхів, де пучки гладких міоцитів відсутні - локалізуються скупчення кінцевих секреторних відділів слизово-білкових залоз. Фіброзно-м'язово-хрящова оболонка утворена окремими пластинками гіалінового хряща, розміри яких зменшуються відповідно до зменшення калібру бронха

Середні бронхи мають діаметр від 2 до 5 мм. У цих бронхах товщина слизової оболонки та висота клітин епітеліального шару зменшуються. У власній пластинці слизової містяться кінцеві секреторні відділи слизовобілкових залоз. У фіброзно-м’язово-хрящовій оболонці наявні лише окремі острівці гіалінового хряща, зате зростає вміст гладкої м'язової тканини

Малі бронхи мають діаметр від 0,5 до 2 мм. Епітелій їхньої слизової оболонки стає дворядним, добре виражена м'язова пластинка. У стінці відсутній гіаліновий хрящ. Скорочення гладких міоцитів обумовлює утворення численних складок слизової оболонки

Термінальні (кінцеві) бронхіоли мають діаметр біля 0,5 мм, їхня стінка утворена лише слизовою та адвентиційною оболонками. Епітеліальна пластинка слизової побудована з одношарового кубоїдного епітелію. До 80 % клітинних елементів цього шару складають клітини Клари, також є поодинокі війчасті клітини. М'язова пластинка утворена сіткоподібно розташованими гладкими міоцитами. Складки слизової оболонки у термінальних бронхіолах відсутні

Слизові оболонки повітроносних шляхів очищаються від пилу, сторонніх частинок та мікроорганізмів із залученням так званого мукоциліарного механізму, який включає: (1) прилипання сторонніх частинок до слизу що вкриває епітеліальну пластинку; (2) видалення їх з дихальної системи шляхом постійного переміщення слизу війчастим епітелієм до глотки, де він проковтується або видаляється у зовнішнє середовище

***Система імунного захисту дихальних органів. Бронхоасоційована лімфоїдна тканина: структурна характеристика, функціональне значення.

t.me/rapeture

Бронхоасоційована лімфоїдна тканина — це скупчення лімфоїдних вузликів у різних відділах системи органів дихання.

Особливим механізмом захисту легень є система сурфактанта. Фосфоліпіди сурфактанту здатні активувати бактерицидність альвеолярних макрофагів, чинити хемотаксичну дію. Антиоксидантна активність сурфактанту перешкоджає шкідливому впливу окисників. Серед гуморальних факторів захисту дихальних шляхів також відзначимо секреторний IgA, лізоцим, лактоферин, систему комплементу та інтерферонів.

Клітинна ланка представлена переважно альвеолярними макрофагами (фагоцитуючі мононуклеари), нейтрофільними та еозинофільними гранулоцитами.

2. Спеціальна гістологія. Дихальна система.

*Органи, відділи та функції дихальної системи. Будова верхніх дихальних шляхів: носова порожнина, носоглотка, гортань – відділи, тканини.

Дихальна система (лат. systema respiratorium) - це сукупність органів і структур, що забезпечують виконання низки важливих функцій, і в першу чергу - функцію газообміну, яка полягає у постачанні в організм кисню та видаленні з нього вуглекислого газу.

Дихальну систему складають два анатомо-фізіологічні відділи: повітроносні шляхи та респіраторний відділ. Повітроносні шляхи включають носову порожнину і параназальні синуси, глотку, гортань, трахею, бронхи (головні, великі, середні, малі), а також термінальні бронхіоли. До респіраторного відділу належать респіраторні бронхіоли, альвеолярні ходи, альвеолярні мішечки та легеневі альвеоли

До складу дихальної системи також входять дихальні м'язи (міжреберні та діафрагмальні), плевра та плевральні порожнини, власний нервовий апарат (чутлив та рухові нервові закінчення, нейрони симпатичного і парасимпатичного відділів).

Верхні дихальні шляхи:

Носова порожнина, Глотка, Гортань

Порожнина носа:

•Присінок

•Власне порожнина носа:

•респіраторна ділянка • нюхова ділянка Оболонки:

•Слизова

•Підслизова – представлена сполучною тканиною, містить слизові залози.

•Кістка або хрящ (в залежності від відділу носа)

Слизова оболонка порожнини носа:

•Присінок - шкіра

•Власне порожнина носа:

t.me/rapeture

•Респіраторна ділянка – багаторядний війчастий епітелій

•Нюхова ділянка – нюховий епітелій

Глотка (горло, лат. pharynx) - трубчастий орган довжиною 12-14 см, розташований між порожнинами носа і рота спереду та гортанню і стравоходом - знизу . У глотці перехрещуються дихальний і травний шляхи

У глотці розрізняють три частини: носову, ротову і гортанну. Слизова оболонка носової частини вкрита пседобагатошаровим

війчастим епітелієм респіраторного типу, ротової і гортанної - багатошаровим плоским незроговілим

епітелієм.

Пухка сполучна тканина власної пластинки слизової оболонки, у зв'язку з відсутністю м'язової пластинки, без різкої межі переходить у підслизовий прошарок

Гортань (лат. larynx) утворює верхній відділ повітроносних шляхів, до якого з носової порожнини через глотку потрапляє повітря, що вдихається.

Гортань сполучає глотку з трахеєю; відокремлена від глотки надгортанником, що запобігає проникненню у нижні дихальні шляхи будь-чого, крім повітря

Основу надгортанника утворює еластичний хрящ. Слизова оболонка обох поверхонь надгортанника вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Власна пластинка містить слизові залози та смакові бруньки.

Стінку гортані, що має форму трубки, складають слизова, фіброзно- м'язово-хрящова та адвентиційна оболонки.

Епітеліальна пластинка слизової оболонки (за винятком голосових зв'язок та надгортанника, які вкриті багатошаровим плоским нєзроговілим епітелієм, утворена псевдобагатошаровим війчастим епітеліем із значною кількістю келихоподібніх клітин.

Власна пластинка гортані побудована з пухкої сполучної тканини, що містить численні еластичні волокна, які вплітаються у перихондрій хрящів гортані, а також заповнюють простір між посмугованими м'язовими волокнами голосових складок

**Особливості будови слизової та фіброзно-м’язово-хрящової оболонок носової порожнини, глотки, гортані та трахеї. Залози, лімфоїдна тканина.

Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка насичена еластичними та ретикулярними волокнами. В ній присутні фібробласти, макрофаги, мастоцити, дендритні клітини, лімфоцити, плазматичні клітини, локалізуються численні слизові та білково-слизові (серомукозні) залози. Зі зменшенням калібру бронхів насиченість залозами зменшується.

Фіброзно-м’язово-хрящова оболонка. Ця оболонка утворена гіаліновою хрящовою тканиною, яка має форму незамкнутих кілець у трахеї та головних

t.me/rapeture

бронхах, пластинок або острівців у великих і середніх бронхах відповідно. Пластинки або острівці гіалінового хряща оточені пучками колагенових і еластичних волокон, які вплітаються у перихондрій. Міжхрящові проміжки заповнені пучками гладких міоцитів і кінцевими секреторними відділами серомукозних залоз. У бронхах малого калібру та бронхіолах фіброзно-м’язово- хрящова оболонка відсутня

Респіраторна (дихальна) ділянка носової порожнини вкрита слизовою оболонкою, яка складається з шару псевдобагатошарового війчастого епітелію і власної пластинки.

Сполучнотканинна власна пластинка слизової оболонки носоглотки містить лімфатичні вузлики. їхні скупчення у ділянці слухових труб утворюють трубні мигдалики, а в ділянці носової частини глотки - глотковий мигдалик

Слизова оболонка у верхній і задній частинах носової порожнини забезпечує виконання функції периферичного відділу нюхового аналізатора. У цих ділянках вона має жовтувате забарвлення. В епітеліальній пластинці нюхової ділянки локалізовані три типи клітин: нюхові рецепторні, підтримувальні, базальні

Епітеліальна пластинка слизової оболонки (за винятком голосових зв'язок та надгортанника, які вкриті багатошаровим плоским нєзроговілим епітелієм) утворена псевдобагатошаровим війчастим епітеліем із значною кількістю келихоподібних клітин.

Усередній частині гортані наявні складки слизової оболонки, які утворюють справжні та несправжні голосові складки

Устінці трахеї розрізняють слизову, фіброзном'язово-хрящову та адвентиційну оболонки

Епітеліальна пластинка слизової оболонки утворена псевдобагатошаровим війчастим епітеліем, який лежить на товстій базальній мембрані. Війчасті клітини складають основну масу епітеліоцитів трахеї.

Фіброзно-м'язово-хрящ ова оболонка побудована з 16-20 пластинок гіалінового хряща, що мають форму незамкнутих кілець

Суміжні кільця фіброзно-хрящової оболонки з'єднані між собою щільною сполучною тканиною

***Периферичний відділ нюхового аналізатора, локалізація та клітинний

склад нюхового епітелію, гістофізіологія нюхової рецепції.

Орган нюху (organum olfactorium s. organum olfactus) являє собою периферійну частину нюхового аналізатора. Він розташовується в нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi), яка вкриває зону площею біля 2 см2 в ділянці верхньої носової раковини та протилежної ділянки перегородки носа. Ця ділянка слизової оболонки містить нюхові залози (glandulae olfactoriae), що продукують серозну рідину, яку називають також нюховим секретом

t.me/rapeture

Нюховий епітелій за будовою є одношаровим багаторядним призматичним, що містить клітини трьох типів: нюхові нейросенсорні, опорні та базальні: (1) нюхові нейросенсорні клітини - біполярні нейрони, аксони яких утворюють нюхові шляхи, а протилежні, дендритні частини формують так звані нюхові цибулини. Від поверхні останніх відходять довгі знерухомлені нюхові війки, в мембрану яких вмонтовані рецептори для пахнучих речовин - одорантів; (2) опорні епітеліоцити мають циліндричну форму, є найчисленнішими клітинами нюхового епітелію. їхня апікальна поверхня вкрита великою кількістю мікроворсинок. Ці клітини виконують трофічну й опорну функції; (3) базальні клітини - дрібні, малодиференційовані клітини, які слугують джерелом фізіологічної регенерації нюхових та опорних клітин, життєвий цикл котрих доволі короткий (нейросенсорних - близько трьох місяців, опорних - до року).

Власна пластинка нюхової слизової оболонки містить кінцеві відділи трубчасто-альвеолярних нюхових залоз (залози Боумена), які виділяють на поверхню епітелію водянистий білковий секрет, що містить ІgА, лізоцим, лактоферин, одорант-зв'язувальні протеїни. Молекули одорантів розчиняються в секреті цих залоз і сприймаються рецепторами на війках нюхових нейросенсорних клітин.

У результаті виникає каскад внутрішньоклітинних реакцій, які призводять до виникнення потенціалу збудження. Останній по аксонах нюхового нерва передається до нюхових цибулин мозку і далі - до нюхового центру в корі великого мозку

3. Спеціальна гістологія. Дихальна система.

*Структурно-функціональна організація органів дихальної системи. Відділи та загальний план будови повітроносних шляхів: оболонки, їх тканинний склад.

Дихальна система (лат. systema respiratorium) - це сукупність органів і структур, що забезпечують виконання низки важливих функцій, і в першу чергу - функцію газообміну, яка полягає у постачанні в організм кисню та видаленні з нього вуглекислого газу.

Дихальну систему складають два анатомо-фізіологічні відділи: повітроносні шляхи та респіраторний відділ. Повітроносні шляхи включають носову порожнину і параназальні синуси, глотку, гортань, трахею, бронхи (головні, великі, середні, малі), а також термінальні бронхіоли. До респіраторного відділу належать респіраторні бронхіоли, альвеолярні ходи, альвеолярні мішечки та легеневі альвеоли

До складу дихальної системи також входять дихальні м'язи (міжреберні та діафрагмальні), плевра та плевральні порожнини, власний нервовий апарат (чутлив та рухові нервові закінчення, нейрони симпатичного і парасимпатичного відділів).

Для структурної організації стінки більшості ділянок повітроносних шляхів характерні наступні оболонки: слизова, фіброзно-м'язово-хрящова та