Сырная Гистология

t.me/rapeture

(НСІ) та внутрішній (антианемічний) фактор Касла, необхідний для засвоєння вітаміну В12.

Отсутствие этого фактора приводит к нарушению эритропоэза в красном костном мозге и развитию злокачественного малокровия

12. Спеціальна гістологія. Травна система. *Загальний план організації органів травної системи. Великі та малі залози травної системи. Локалізація, походження, значення для організму.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки

Травні залози поділяються на інтрамуральні - локалізовані в товщі стінки травного каналу, та екстрамуральні - розташовані поза його межами.

До інтрамуральних залоз належать малі спинні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові), кардіальні та власні залози стравоходу, кардіальні, фундальні та пілоричні залози шлунка, бруннерівські залози дванадцятипалої кишки, залози Ліберкюна (крипти) тонкої і товстої кишки.

Екстрамуральними є великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза

Ускладі епітеліального вистелення слизової оболонки травного каналу локалізуються дисоційовані ендокринні клітини, що належать до дифузної нейроендокринної системи (DNES) організму. Вони є похідними нервових гребенів (див. розділ 11) і синтезують понад 20 різних гормонів, які не лише регулюють процеси травлення, але й впливають на загальні функції організму

t.me/rapeture

**Малі слинні залози - структурно-функціональна характеристика. Будова вивідних проток і секреторних відділів.

Травні залози поділяються на інтрамуральні - локалізовані в товщі стінки травного каналу, та екстрамуральні - розташовані поза його межами.

До інтрамуральних залоз належать малі спинні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові), кардіальні та власні залози стравоходу, кардіальні, фундальні та пілоричні залози шлунка, бруннерівські залози дванадцятипалої кишки, залози Ліберкюна (крипти) тонкої і товстої кишки

Малі слинні залози - структури слизової оболонки та підслизової основи ротової порожнини. Власної сполучнотканинної капсули не мають. Можуть бути простими (частіше) або складними, розгалуженими або не розгалуженими

Малі слинні залози:

•Губні - змішані

•Щічні - змішані

•Піднебінні – слизові

•Язикові:

•Передні (Нуна) – змішані

•Середні (Ебнера) – серозні

•Задні - слизові

***Особливості іннервації і функціонування малих слинних залоз.

Слюнные железы иннервируются прямо или косвенно волокнами симпатической и парасимпатической нервной системы. Парасимпатическая иннервации слюнных желёз осуществляется с помощью черепно-мозговых нервов. Парасимпатическая нервная система стимулирует обильный слюнной поток, а симпатическая замедляет его.

При раздражении черепно-мозговых нервов (барабанной струны) происходит обильное выделение жидкой слюны. При раздражении симпатических нервов происходит малое выделение густой слюны, содержащей органические вещества. Выделение жидкости и солей происходит за счёт раздражения нервных волокон, называющихся секреторными

Маленькие слюнные железы могут иметь как общий выводной слюнной проток, так и отдельный. Данные слюнные железы секретируют в основном слизь и покрывают слизистую полость рта слюной.

13. Спеціальна гістологія. Травна система. *Великі слинні залози.

Загальний план будови. Локалізація, походження. Характеристика строми і паренхіми – тканинний склад, структурна організація.

Великі слинні залози – окремі органи. Покриті сполучнотканинною капсулою, септи розділяють залозу на часточки. Складні розгалужені

• Привушна слинна залоза

t.me/rapeture

•Під'язикова слинна залоза

•Піднижньощелепна слинна залоза

Залозистий епітелій утворює паренхіму залози Сполучна тканина утворює строму Паренхіма включає:

•секреторні відділи (ацинуси)

•вивідні протоки

Секреторний відділ:

•Секреторні клітини, що оточені базальною мембраною

•Зовні секреторні відділи охоплюють міоепітеліальні клітини Клітини секреторного відділу: •Сероцити •Мукоцити

Сероцити – виробляють білковий (серозний) секрет. Утворюють серозні секреторні відділи і серозні півмісяці в змішаних секреторних відділах.

Мукоцити – виробляють слизовий (мукозний) секрет. Утворюють слизові секреторні відділи, входять до складу змішаних секреторних відділів

Міоепітеліальні клітини – охоплюють секреторний відділ. При скороченні сприяють виведенню секрету в вивідну протоку

Секреторні відділи слинних залоз:

•Серозні (білкові) – складаються із сероцитів

•Мукозні (слизові) – складаються із мукоцитів

•Змішані – складаються із мукоцитів та сероцитів, які утворюють серозні (білкові) «півмісяці» (Джіануцці).

**Система вивідних проток – особливості будови і характеристика клітин епітелію вивідних проток великих слинних залоз.

Вивідні протоки слинних залоз:

•Вставні протоки

•Посмуговані протоки

•Міжчасточкові протоки

•Загальна вивідна протока

Вставні протоки утворені одношаровим кубічним епітелієм, що забезпечує регенерацію секреторних клітин та клітин посмугованих проток

Посмуговані протоки утворені одношаровим циліндричним епітелієм, що має базальну складчатість. За рахунок Na АТФ-ази відбувається реабсорбція йонів Na зі слини, яка стає гіпотонічною

Міжчасточочкові протоки вистилає двошаровий епітелій в початкових відділах, потім - багатошаровий кубічний

Загальна вивідна протока багатошаровий кубічний епітелій, в області устя - багатошаровий плоский незроговілий.

Стінка екскреторних проток побудована з одношарового циліндричного епітелію, який поступово трансформується у псевдобагатошаровий; у складі

t.me/rapeture

останнього розрізняють циліндричні, кубоїдні і базальні клітини. Ближче до ротової порожнини головна екскреторна протока вистелена багатошаровим плоским незроговілим епітелієм

***Механізми утворення слини: первинна і вторинна слина, роль системи внутрішньочасточкових проток у формуванні слини.

Розрізняють два типи слини:

(1)слина спокою (утворюється безперервно, у тому числі 70 % - підщелепними та під'язиковими слинними залозами, 15% - привушними і 15% - малими слинними залозами); її кількість становить 350-450 мл на добу;

(2)слина стимульована (утворюється у відповідь на зовнішні подразники, в основному харчові); на 50% продукується привушними слинними залозами; її кількість - 250-350 мл на добу.

У фізіологічному процесі слиновиділення виділяють два етапи:

(1)утворення первинної слини - надходження води та деяких низькомолекулярних компонентів крові з судинного русла та прилеглого інтерстицію в цитоплазму епітеліоцитів кінцевих відділів та виділення ними органічних речовин у міжклітинні канальці. Первинна слина містить муцин та альфа-амілазу, характеризується високим осмотичним тиском, а її електролітний склад відповідає складу сироватки крові;

(2)утворення дефінітивної (остаточної) слини - здійснюється в розгалуженій системі проток: в них відбувається інтенсивний обмін води, активна реабсорбція іонів натрію, секреція калію, бікарбонатів, хлориду, йоду. Окрім іонів, у слину надходять також глюкоза, продукти метаболізму, що суттєво змінює склад первинної слини. В результаті реабсорбції осмотично активних речовин, при переміщенні через систему вивідних проток слина стає ізотонічною, а потім гіпотонічною; концентрація іонів натрію і хлору в слині у

кілька разів нижча, а іонів калію - вища порівняно з плазмою кров

14. Спеціальна гістологія. Травна система. * Великі травні залози,

розташування в організмі, значення в травлені. Печінка. Загальна характеристика строми і паренхіми,тканинний склад та структурна організація, функції.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

Травні залози поділяються на інтрамуральні - локалізовані в товщі стінки травного каналу, та екстрамуральні - розташовані поза його межами.

До інтрамуральних залоз належать малі спинні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові), кардіальні та власні залози стравоходу, кардіальні,

t.me/rapeture

фундальні та пілоричні залози шлунка, бруннерівські залози дванадцятипалої кишки, залози Ліберкюна (крипти) тонкої і товстої кишки.

Екстрамуральними є великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза Печінка - найбільша залоза травної системи, масою близько 1,5-2 кг.

Розміщена у правому підребірї (під куполом діафрагми); є життєво необхідним паренхіматозним органом.

Печінка включає 4 частки (праву, ліву, квадратну, хвостату). Частки поділяються на сегменти. Сегменти поділяються на часточки.

Частка, сегмент і часточка кровопостачаються гілкою печінкової артерії, гілкою ворітної вени і мають власну жовчну протоку, яка збирає жовч від відповідної ділянки

Часточка – структурнофункціональна одиниця печінки. Має:

1.центральна вена

2.трабекули (балки)

3.синусоїдні капіляри та перисинусоїдальний простір Діссе

Являє собою шестигранну призму. У центрі розташована центральна вена. До центральної вени радіально сходяться печінкові балочки, які складаються із гепатоцитів

Печінкова балочка - пластинчаста структура, що радіально розташована в печінкових часточках. Печінкові балки складаються з гепатоцитів, пов'язаних один з одним десмосомами і контактом за типом "замку".

У печінкових балках і анастомозах між ними гепатоцити розташовуються двома рядами, тісно прилеглими один до одного. У зв'язку з цим на поперечному зрізі кожна балка складається з двох клітин.

Кров у класичній часточці тече від периферії до центру (від міжчасточкових артерій і вен до центральної вени), а жовч - від центру до периферії часточки. Печінкові пластинки відмежовані від міжчасточкової сполучної тканини так званими обмежувальними пластинками, які утворені дрібними гепатоцитами, що часто діляться

Функції печінки:

•У печінці накопичуються жиророзчинні вітаміни (А, Д, Е, К);

•Печінка є депо крові;

•Ендокринна функція - синтез гормонів соматомединів;

•Кровотворна функція - печінка в ембріогенезі є кровотворним органом.

t.me/rapeture

**Структурно-функціональна одиниця печінки – печінкова часточка, будова, зв'язок з особливостями кровопостачання і локалізацією стовбурових клітин.

До складу класичної часточки входять анастомозуючі печінкові пластинки (трабекули, балки) та розташовані між ними синусоїдні гемокапіляри (синусоїди), що радіально сходяться до центру часточки Печінкові пластинки складаються з рядів гепатоцитів, між якими залягають жовчні канальці

Кров у класичній часточці тече від периферії до центру (від міжчасточкових артерій і вен до центральної вени), а жовч - від центру до периферії часточки. Печінкові пластинки відмежовані від міжчасточкової сполучної тканини так званими обмежувальними пластинками, які утворені дрібними гепатоцитами, що часто діляться. Ці клітини виконують роль камбіальних елементів для гепатоцитів і клітин жовчних проток. Печінка має високу здатність до регенерації

Гепатоцити - основні клітинні елементи печінки. Вони складають близько 60% маси органа і беруть участь у реалізації переважної більшості його функцій. Функціональна активність гепатоцитів проявляється у захопленні, синтезі, накопиченні та хімічній переробці різноманітних речовин, які відтак виділяються у кров або жовч. Гепатоцити мають полігональну (багатокутну) форму.

Серед включень гепатоцитів розрізняють ліпідні краплі, гранули глікогену, пігменти, залізо, вітаміни. Кількість глікогену в цитоплазмі гепатоцитів зростає після засвоєння їжі. Секреторні процеси в печінці мають добовий ритм: удень переважає виділення жовчі, вночі - синтез глікогену

Розрізняють васкулярну, біліарну та контактну поверхні гепатоцитів Васкулярна поверхня - ділянка інтенсивного обм ну між гепатоцитом і

кров'ю, який посилюється завдя ки наявності численних мікроворсинок, обернених до перисинусоїдного простору (простір Діссе).

Біліарна поверхня утворює стінку жовчного капіляра шляхом змикання прилягаючих жолобків на поверхні сусідніх гепатоцитів, має мікроворсинки. Через біліарну поверхню відбувається секреція компонентів жовчі

Контактна поверхня містить комплекс міжклітинних контактів (десмосом, щільних та щілинних контактів), які створюють міцний механічний зв'язок і забезпечують метаболічну взаємодію між гепатоцитами, Контактна зона забезпечує відокремлення жовчних канальців від синусоїдних гемокапілярів, запобігаючи цим потраплянню жовчі в кров.

Зірчасті макрофаги (клітини Купфера) складають 20-25% клітинних елементів синусоїда, локалізуються між ендотеліоцитами або на їхній

t.me/rapeture

поверхні. Мають добре розвинений лізосомальний апарат та численні відростки, які проникають у простір Діссе. Зірчастим макрофагам властива висока фагоцитарна активність: вони ефективно очищають кров від мікроорганізмів, сторонніх частинок, антигенів і токсинів, фагоцитують пошкоджені еритроцити, пухлинні клітини, бактерії, віруси і паразитів

Жовчний капіляр - фрагмент складної мережі, що відкривається в жовчну протоку на периферії часточки

Між печінковими балочками розташовані синусоїди – судини капілярного типу, які радіально сходяться до центру часточки і впадають у центральну вену

***Джерела і процес ембріонального розвитку печінки, вікові особливості печінки та гепатоцитів, регенераторні можливості печінки.

У кінці 3-го тижня ембріогенезу з ендодерми вентральної стінки тулубової кишки формується мішкоподібний виріст - печінкова ямка, яка у процесі росту поділяється на верхній (краніальний) та нижній (каудальний) відділи. У подальшому розвитку краніальний відділ дасть початок печінці і печінковій протоці, а каудальний - жовчному міхуру та жовчній протоці. Спільна жовчна протока формується з ділянки випинання печінкової ямки в місці злиття краніального і каудального відділів. Таким чином, як гепатоцити, так і епітелій жовчовивідних шляхів і жовчного міхура мають ендодермальне походження.

Джерелом розвитку сполучної тканини печінки (капсули, перегородок і прошарків), сполучної та м'язової тканини ‘жовчовивідних шляхів та жовчного міхура, кровоносних і лімфатичних судин служить мезенхіма. Серозна оболонка утворюється з вісцерального листка спланхнотомів та мезенхіми. Формування дефінітивної (кінцевої) структури печінки завершується у віці 8-10 років.

Печінкові пластинки відмежовані від міжчасточкової сполучної тканини так званими обмежувальними пластинками, які утворені дрібними гепатоцитами, що часто діляться. Ці клітини виконують роль камбіальних елементів для гепатоцитів і клітин жовчних проток. Печінка має високу здатність до регенерації. З віком у печінці збільшується кількість поліплоїдних клітин.

15. Спеціальна гістологія. Травна система. *Залози травного тракту, їх розташування та значення для організму. Підшлункова залоза. Загальна морфофункціональна характеристика – частини, функції. Строма та паренхіма. Ацинус, як

t.me/rapeture

структурно-функціональна одиниця екзокринної частини підшлункової залози – клітинний склад, вивідні протоки.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

Травні залози поділяються на інтрамуральні - локалізовані в товщі стінки травного каналу, та екстрамуральні - розташовані поза його межами.

До інтрамуральних залоз належать малі спинні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові), кардіальні та власні залози стравоходу, кардіальні, фундальні та пілоричні залози шлунка, бруннерівські залози дванадцятипалої кишки, залози Ліберкюна (крипти) тонкої і товстої кишки.

Екстрамуральними є великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза У складі епітеліального вистелення слизової оболонки травного каналу локалізуються дисоційовані ендокринні клітини, що належать до дифузної нейроендокринної системи (DNES) організму. Вони є похідними нервових гребенів (див. розділ 11) і синтезують понад 20 різних гормонів, які не лише регулюють процеси травлення, але й впливають на загальні функції організму Підшлункова залоза - залоза змішаної секреції, що належить до середнього відділу травної системи та забезпечує секрецію ферментів

травного панкреатичного соку та гормонів Частини підшлункової залози:

• Екзокринна – секреція ферментів; Представлена панкреатичними ацинусами і розгалуженою мережею

вивідних проток, які відкриваються в просвіт дванадцятипалої кишки, куди виділяється панкреатичний сік.

Структурно-функціональна одиниця – панкреатичний ацинус Панкреатичний ацинус має полігональну форму; складається з 8-12

великих секреторних клітин - екзокринних панкреатоцитів, і кількох плоских клітин вставної протоки - так званих центроацинозних клітин

• Ендокринна – секреція гормонів.

Представлена панкреатичними острівцями, insulae pancreaticae, відноситься до ендокринних залоз.

Структурно-функціональна одиниця – острівець Лангерганса

t.me/rapeture

Функції підшлункової залози

•Травна: секретує травні ферменти, які беруть участь у перетравлюванні білків (трипсин, хімотрипсин), жирів (ліпаза) і вуглеводів (амілаза) - екзокринна частина

•Ендокринна: виробляє кілька гормонів, які беруть участь в обміні речовин і регуляції діяльності шлунково-кишкового тракту - ендокринна частина

**Особливості будови і функції ациноцитів. Гомогенна та зимогенна зони. Центроацинозні клітини.

Ацинус включає:

•Секреторні клітини – сероцити (ациноцити, панкреатоцити)

•Центроацинарні клітини (забезпечують регенерацію)

Від ацинуса починається вставна вивідна протока

Ациноцит (панкреатоцит):

Має форму конуса зі звуженою верхівкою та широкою основою, що лежить на базальній мембрані.

•Зимогенна (апікальна) частина клітини містить гранули зимогена (попередники ферментів)

•Гомогенна (базальна) частина клітини містить білок-синтезуючий апарат клітини

Центроацинозні клітини - дрібні клітини плоскої форми зі світлою цитоплазмою і слабо розвиненими органелами. На вільній, зверненій до просвіту ацинуса поверхні, містять поодинокі мікроворсинки. У складі ацинуса ці клітини мають центральну локалізацію. Біля виходу з ацинуса переходять у вставну протоку

***Регуляція секреторної активності ациноцитів. Значення секретину та холецистокініну у відповідь на харчову стимуляцію.

Секреторна діяльність екзокринних панкреатоцитів здійснюється циклічно. Секреторний цикл складається з фази поглинання вихідних речовин, синтезу секрету, його накопичення і виведення за мерокриновим типом. Середня тривалість циклу становить 1,5-2 год, однак залежно від фізіологічних потреб організму цикл може скорочуватися або подовжуватися.

Панкреатична секреція контролюється гормонами секретином та холецистокініном (панкреозиміном), що продукуються I-клітинами дифузної нейроендокринної системи тонкої кишки та проток підшлункової залози у відповідь на харчову стимуляцію.

t.me/rapeture

Під дією секретину клітини вставних проток виділяють панкреатичний сік рідкої консистенції, з високим вмістом води та іонів бікарбонату, що нейтралізують кислі складники шлункового соку.

Холецистокінін стимулює екзоцитоз ациноцитами зимогенних гранул, які у складі панкреатичного соку по протоковій системі виводяться у дванадцятипалу кишку, в просвіті якої проферменти перетворюються на ферменти, здатні розщеплювати білки, жири, вуглеводи та нуклеїнові кислоти.

Певну секреторну реакцію викликає також стимуляція блукаючого нерва, проте регуляція секреції підшлункової залози здійснюється головним чином зазначеними вище гормонами

16. Спеціальна гістологія. Травна система. *Залози середнього відділу травної трубки. Великі травні залози. Підшлункова залоза. Загальна морфофункціональна характеристика: склад строми та паренхіми. Структурно функціональні одиниці екзота ендокринних відділів.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

Травні залози поділяються на інтрамуральні - локалізовані в товщі стінки травного каналу, та екстрамуральні - розташовані поза його межами.

До інтрамуральних залоз належать малі спинні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові), кардіальні та власні залози стравоходу, кардіальні, фундальні та пілоричні залози шлунка, бруннерівські залози дванадцятипалої кишки, залози Ліберкюна (крипти) тонкої і товстої кишки.

Екстрамуральними є великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза Підшлункова залоза - залоза змішаної секреції, що належить до середнього відділу травної системи та забезпечує секрецію ферментів

травного панкреатичного соку та гормонів Частини підшлункової залози:

• Екзокринна – секреція ферментів; Представлена панкреатичними ацинусами і розгалуженою мережею

вивідних проток, які відкриваються в просвіт дванадцятипалої кишки, куди виділяється панкреатичний сік.

Структурно-функціональна одиниця – панкреатичний ацинус