Сырная Гистология

t.me/rapeture

На задньому полюсі ока знаходиться жовтуватого кольору пляма з невеликим заглибленням - центральною ямкою. Специфічного кольору їй надає пігмент ксантофіл, що міститься у біполярних та гангліонарних клітинах. У ділянці жовтої плями локалізуються головним чином колбочки, а на її периферії також невелика кількість паличок; кровоносні судини тут відсутні. Центральна ямка має діаметр 1,5-2 мм, розташована вона на оптичній осі ока, що зумовлює найвищу гостроту зору в цій ділянці сітківки

Медіальніше від центральної ямки локалізується так звана сліпа пляма - зона діаметром 1,7 мм, в якій відсутні фоторецептори, а аксони гангліонарних нейронів формують зоровий нерв. Останній при виході з сітківки через склеру має форму диска з піднятими у вигляді валика краями і невеликим заглибленням у центрі. Ця ділянка сітківки не здатна сприймати жодних світлових подразнень

Власне судинна оболонка: Забезпечує живлення сітківки

• Надсудинна пластинка • Судинна пластинка • Судинно-капілярна пластинка • Базальний комплекс (мембрана Бруха, скловидна пластинка)

***Основний комплекс судинної оболонки. Гематоретинальний бар’єр.

Гемато-офтальмічний бар'єр — це бар'єр утворений ендотелієм капілярів сітківки і райдужки, циліарним епітелієм і пігментним епітелієм сітківки.[1] Це фізичний бар'єр між місцевими кровоносними судинами і власне внутрішньою частиною ока. Гемато-офтальмічний бар'єр подібно до гемато-енцефалічного бар'єру і не пропускає багато речовин, в тому числі медикаментів.

Розрізняють такі частини бар'єру:

-Гемато-водянистий бар'єр: циліарний епітелій і капіляри райдужки.

-Гемато-ретинальний бар'єр існує зовнішній і внутрішній. Внутрішній утворений щільними контактами між нефенестрованим ендотелієм кровоносних судин сітківки (для внутрішніх шарів), подібно до гематоенцефалічного бар'єру. Зовнішній утворюється пігментним епітелієм сітківки (для зовнішніх шарів), що отримує поживні речовини з

хоріокапілярів.

20. Спеціальна гістологія. Сенсорна система. * Зоровий аналізатор, його ланки та структурні компоненти. Допоміжний апарат ока – сльозні залози, кон’юнктива та повіки. Загальний план будови і значення.

Орган зору – око.

Око: очне яблуко та допоміжні структури (повіки, слізний апарат, окорухові м’язи)

Вочному яблуці розрізняють:

•фіброзна оболонка (склера та рогівка)

•судинна оболонка (власне судинна оболонка, циліарне тіло, райдужка)

t.me/rapeture

•сітчаста оболонка (сітківка)

•передню і задню камери

•кришталик

•склисте тіло Функціональні апарати ока:

•Діоптричний апарат • Акомодаційний апарат • Рецепторний аппарат

Діоптричний апарат ока (світлопровідний) – забезпечує проведення та заломлення світла.

• рогівка • рідина передньої камери; • кришталик; • склисте тіло Сумарна оптична сила ока 59-70 Дптр. • рогівка – 40 Дптр. • рідина передньої камери; • кришталик -19-35 Дптр; • склисте тіло;

Акомодаційний апарат – забезпечує акомодацію ока – зміна оптичної сили ока.

• циліарне тіло • кришталик • райдужка

Рецепторний апарат – забезпечує спийняття світлових подразників.

• сітківка

Кон'ю нктива (лат. tunica conjunctiva) - це тонка прозора слизова оболонка, яка починається від корнеосклерального лімба, вкриває склеру і внутрішню поверхню повік. Вона складається з багатошарового незроговілого епітелію, в якому відсутній остистий шар; епітелій лежить на власній пластинці, що складається з пухкої волокнистої сполучної тканини. Секрет численних келихоподібних клітин кон'юнктиви зволожує поверхню ока, повік та є компонентом сльозової рідини

Повіки (лат. palpebrae) мають передню шкірну та задню кон'юнктивальну поверхні. Шкіра повік тонка й еластична; вона вкриває гнучку основу - тарзальну пластинку (хрящ повіки), яка багата на еластичні волокна; ззаду - з боку очного яблука - повіки вкриті кон'юнктивою. Тарзальна пластинка оточена циркулярно орієнтованими волокнами колового м'яза ока, а її верхній край є місцем прикріплення м'яза-підіймача верхньої повіки. По краю повік, в ділянці переходу шкірної поверхні у кон'юнктивальну, локалізуються фолікули волосин щетинкового типу – вій

Сльозовий апарат ока представлений сльозовими залозами та сльозовивідними шляхами, які вклю чають сльозове м’ясце, сльозові канальці, сльозовий мішок і носо-сльозову протоку. Сльозова залоза утворена з кількох груп складних альвеолярно-трубчастих серозних залоз. Секрет сльозових залоз містить близько 1,5% хлориду натрію, незначну кількість альбуміну (0,5 %) і слизу. Сльозова рідина у своєму складі містить лізоцим, який надає їй бактеріїцидних

t.me/rapeture

властивостей. Сльозова рідина зволожує та очищає рогівку ока, захищає її від ультрафіолетового випромінювання. Вона безперервно виділяється під верхню повіку, звідки потрапляє на рогівку, медіальної очної щілини, де утворюється сльозове озерце. Сюди відкриваються вічка верхнього та нижнього сльозових канальців, кожен з яких впадає в сльозовий мішок. Останній переходить у нососльозову протоку, що кривається в нижній носовий хід. Стінки сльо мішка і нососльозової протоки вистелені двота багатотошаровим епітелієм.

**Гістологічна будова повік. Поверхні та основа повік. Тканини, що їх утворюють. Залози повік: мейбомієві та залози Цейса. Сльозовий апарат ока: залози та сльозовивідні шляхи.

Повіки (лат. palpebrae) мають передню шкірну та задню кон'юнктивальну поверхні. Шкіра повік тонка й еластична; вона вкриває гнучку основу - тарзальну пластинку (хрящ повіки), яка багата на еластичні волокна; ззаду - з боку очного яблука - повіки вкриті кон'юнктивою. Тарзальна пластинка оточена циркулярно орієнтованими волокнами колового м'яза ока, а її верхній край є місцем прикріплення м'яза-підіймача верхньої повіки. По краю повік, в ділянці переходу шкірної поверхні у кон'юнктивальну, локалізуються фолікули волосин щетинкового типу – вій

Поряд із еккриновими потовими залозами, що виділяють свій секрет на поверхню шкіри, в товщі повік локалізується ще кілька інших типів залоз. Зокрема, на краю повік відкриваються протоки видозмінених сальних залоз (так звані тарзальні, або мейбомієві залози): їхня кількість сягає 25 у верхній та 20 - у нижній повіці. Вони продукують компоненти ліпідного шару поверхні сльозової плівки, що затримує її випаровування. Залози Цейса також належать до видозмінених сальних залоз, які виділяють свій секрет у лійку коренів вій. Поряд з волосяними фолікулами зустрічаються також невеликі апокринні потові залози (залози Молля)

***Вікові зміни очного яблука.

СВІТЛОВА ЧУТЛИВІСТЬ у новонароджених низька. Вже з перших місяців життя вона багаторазово збільшується. Максимального розвитку світлова чутливість досягає у 20 років. Після 30 років вона починає знижуватися.

У новонароджених і грудних дітей слабо розвинена темновая і світлова адаптація. Здатність до темнової адаптації наростає до 20 років, а до світлової - до 24 років

Бінокулярний зір:

• З 3-тижневого віку дитина стійко бинокулярно фіксує погляд на нерухомих предметах. • Після 6-9 міс. з'являються стереоскопічне сприйняття і почуття глибини, яке досягає досконалості в 17 років. • Після 40 років ця здатність знижується.

t.me/rapeture

Вікова макулярна дегенерація - хронічне прогресуюче захворювання, що характеризується ураженням жовтої плями, при якому страждають сітківка, пігментний епітелій і судинно-капілярний шар. Центральний зір поступово стає нечітким, затуманеним, у центрі поля зору з'являються темні плями; прямі лінії І предмети починають спотворюватися, погіршується сприйняття кольору. Периферичний зір при цьому зберігається. Найчастіше зустрічається

влюдей літнього віку

21.Спеціальна гістологія. Сенсорна система. *Статоакустична сенсорна система. Слуховий аналізатор, частини, структурні компоненти їх функціональне значення.

Орган слуху та рівноваги (присінково-завитковий орган, вестибулокохлеарний орган, вухо) включає: зовнішнє вухо, яке сприймає звукові коливання; середнє вухо, яке перетворює звукові хвилі у коливання рідини - перилімфи; внутрішнє вухо, яке здійснює функції сприйняття звукових, гравітаційних та вібраційних стимулів, лінійних та

кутових прискорень з наступною їх трансформацією у нервові імпульси.

**Вухо: зовнішне вухо – структурні компоненти, функціональне значеня. Середне вухо – слухові кісточки, барабанна порожнина, слухова труба. Внутрешнє вухо – кістковий і перетинчастий лабіринти, складові елементи, перилімфа.

Зовнішнє вухо (лат. auris externa) включає вушну мушлю та зовнішній слуховий хід.

Вушна мушля (вушна раковина) - складної форми пластинка, утворена еластичним хрящем, який вкриває тонка шкіра. Остання містить пушкове волосся, сальні залози та невелику кількість потових залоз. Вушна мушля сприяє визначенню локалізації джерела звуку.

Зовнішній слуховий хід - трубка завдовжки 2,5- 3 см. Основа його стінки ближче до зовнішнього слухового отвору утворена еластичним хрящем, а в глибині - скроневою кісткою. Хрящова частина становить приблизно 1/3, а кісткова - 2/3 усієї довжини зовнішнього слухового ходу. Поверхня зовнішнього слухового ходу, подібно до вушної мушлі, вкрита тонкою шкірою, яка містить волосся і сальні залози. Глибше лежать церумінозні залози - видозмінені апокринові потові залози, що продукують вушну сірку. Секреторні клітини цих залоз отримали назву церуміноцитів. Зовні вони оточені шаром веретеноподібних міоепітеліоцитів. Протоки церумінозних залоз або відкриваються самостійно на поверхні шкіри зовнішнього слухового ходу, або впадають у протоки сальних залоз.

Середнє вухо (лат. auris media) включає барабанну порожнину, слухові кісточки, слухову трубу та повітроносні простори соскоподібного відростка скроневої кістки

t.me/rapeture

Барабанна порожнина має розміри 12-14 на 5-6 мм; за формою - це низький циліндр, що стоїть на ребрі. У барабанній порожнині розрізняють шість стінок - передню, задню, верхню, нижню, медіальну - кісткові, та латеральну - нею є барабанна перетинка. Медіальна стінка має два отвори - так звані вікна. Верхнє - овальне вікно - закрите основою стремінця; коливання останнього передаються на перилімфу вестибулярних сходів завитки. Нижнє - кругле вікно - закрите фіброзною мембраною (вторинною барабанною перетинкою), яка відмежовує порожнину середнього вуха від барабанних сходів завитки.

Барабанна перетинка лежить на межі зовнішнього слухового ходу та порожнини середнього вуха, утворюючи її латеральну стінку. Це тонка пружна мембрана завтовшки 0,1 мм, яка натягнена нерівномірно і не має власного періоду коливань. Основу барабанної перетинки становить власна пластинка, яка складається з двох шарів колагенових волокон (зовнішнього радіального і внутрішнього циркулярного)

Із барабанною перетинкою зрощена одна зі слухових кісточок, а саме – молоточок

Слухові кісточки - молоточок, коваделко та стремінце - розташовані у барабанній порожнині, сполучаються між собою справжніми суглобами.

Молоточок має головку, яка шийкою з'єднана з ручкою. Остання зрощена з внутрішньою поверхнею барабанної перетинки. Головка молоточка рухома і прилягає до коваделка, яке сполучається зі стремінцем.

Стремінце складається із двох ніжок і кісткової пластинки, яка закриває овальне вікно, фіксуючись до стінки останнього тонкою зв'язкою.

До слухових кісточок прикріплюються м'язи середнього вуха, а саме - стремінцевий м'яз та м'яз-натягувач барабанної перетинки.

Слухова (євстахієва) труба сполучає барабанну порожнину з носовою частиною глотки і забезпечує зрівноважування тиску повітря у порожнині середнього вуха із зовнішнім атмосферним тиском.

Ближче до барабанної порожнини її основу утворює кістка, а ближче до глотки - гіаліновий хрящ. Внутрішня поверхня слухової труби вкрита слизовою оболонкою. ЇЇ епітелій - багаторядний війчастий, тобто такий, як і в дихальних шляхах. Рух війок епітелію спрямований до носоглотки. Ближче до глоткового отвору слухової труби, під слизовою оболонкою лежить підслизова основа. Сполучна тканина, що її утворює, збагачена лімфоцитами і містить слизові залози. Навколо глоткового отвору слухової труби локалізується трубний мигдалик

t.me/rapeture

Внутрішнє вухо (лат. auris interna) розташоване у піраміді скроневої кістки, має складну форму і тому отримало назву лабіринту. Розрізняють кістковий і розташований у ньому перетинчастий лабіринт

Кістковий лабіринт складається з п'яти компонентів: трьох півколових каналів, присінка і завитки. Півколові канали мають дугоподібну форму, розташовані у трььох взаємно перпендикулярних площинах: верхній - сагітальній, задній - фронтальній і латеральний - горизонтальній. Кожний канал закінчується двома ніжками, одна з яких перед впадінням у присінок, розширюючись, утворює так звану ампулу. Ампул налічується три - верхня, задня і латеральна. Присінок - порожнина овальної форми, що утворює середню частину лабіринту.

Перетинчастий лабіринт - це замкнута система канальців і трубочок, всередині якої міститься рідина - ендолімфа. Стінка перетинчастого лабіринту складається з епітелію, що лежить на базальній мембрані, та сполучної тканини. Перетинчастий лабіринт в цілому повторює форму кісткового лабіринту і розташований в останньому так, що між двома лабіринтами лишається щілиноподібний просвіт (перилімфатичний простір), у якому міститься перилімфа

Перилімфа . Являє собою ультрафільтрат плазми крові. Співвідношення іонів калію і натрію в ній близьке до такого в міжклітинної рідини

Ендолімфа. Являє собою ультрафільтрат плазми крові. Співвідношення іонів калію і натрію в ній близьке до такого у внутрішньоклітинної рідини

***Джерела та хід розвитку складових частин вуха.

Так, вушна мушля розвивається з шести мезенхімних горбиків, розташованих уздовж першої та другої глоткових (горлових) дуг. Зовнішній слуховий хід розвивається з першої глоткової щілини. Він відокремлений від барабанної порожнини барабанною перетинкою, яка складається із зовнішнього епітеліального шару (має ектодермальне походження), проміжного шару (розвивається з мезенхіми) та внутрішнього шару (похідне ендодерми першої глоткової кишені).

Середнє вухо: барабанна порожнина та слухова труба походять із першої глоткової кишені та вистелені ендодермальним епітелієм. Молоточок та коваделко походять з першої, а стремінце - з другої глоткових дуг

Внутрішнє вухо розвивається з ділянки ектодерми поблизу від зачатка ромбоподібного мозку, що має назву слухової (вушної) плакоди. Остання занурюється у мезенхіму, утворюючи слуховий пухирець, який на четвертому тижні ембріогенезу відокремлюється від поверхневої ектодерми. Слуховий пухирець побудований з багаторядного епітелію, який продукує ендолімфу,

t.me/rapeture

що заповнює порожнину пухирця. Одночасно слуховий пухирець контактує з ембріональним слуховим нервовим ганглієм, який надалі поділяється на присінковий (вестибулярний) та завитковий (кохлеарний) ганглії

У процесі подальшого розвитку слуховий пухирець змінює свою форму, поділяючись на дві частини: дорсальна перетворюється на маточку з трьома півколовими протоками, вентральна утворює мішечок і протоку завитки. Вищезгадані епітеліальні структури отримали назву перетинчастого лабіринту. У місці прилягання слухового ганглія до слухового пухирця стінка останнього потовщується, утворюючи чутливу пляму, яка відтак поділяється на верхню та нижню частини. З верхньої частини розвивається пляма маточки й ампульні гребінці а з нижньої - пляма мішечка та спіральний орган. Перилімфатичні простори та хрящова капсула утворюються з прилеглої мезенхіми. Пізніше здійснюються процеси скостеніння і формування кісткового лабіринту

22. Спеціальна гістологія. Сенсорна система. *Статоакустична сенсорна система. Слуховий аналізатор, частини, структурні компоненти їх функціональне значення. Завиткова (слухова) частина перетинчастого лабіринту. Розташування та будова стінок. Ендолімфа.

Орган слуху та рівноваги (присінково-завитковий орган, вестибулокохлеарний орган, вухо) включає: зовнішнє вухо, яке сприймає звукові коливання; середнє вухо, яке перетворює звукові хвилі у коливання рідини - перилімфи; внутрішнє вухо, яке здійснює функції сприйняття звукових, гравітаційних та вібраційних стимулів, лінійних та кутових прискорень з наступною їх трансформацією у нервові імпульси

Перетинчастий лабіринт - це замкнута система канальців і трубочок, всередині якої міститься рідина - ендолімфа. Стінка перетинчастого лабіринту складається з епітелію, що лежить на базальній мембрані, та сполучної тканини. Перетинчастий лабіринт в цілому повторює форму кісткового лабіринту і розташований в останньому так, що між двома лабіринтами лишається щілиноподібний просвіт (перилімфатичний простір), у якому міститься перилімфа

Перетинчастий лабіринт складається з шести компонентів: трьох півколових проток, маточки і мішечка, протоки завитки. У кістковому присінку містяться дві структури, які належать до перетинчастого лабіринту - еліптичний мішечок (маточка) і сферичний мішечок (мішечок). Обидва мішечки сполучені вузькою протокою, що локалізується у кісткових заглибинах присінка. У півколових кісткових каналах розміщені три півколові протоки перетинчастого лабіринту.

t.me/rapeture

Півколові протоки п'ятьма отворами відкриваються в еліптичний мішечок.

Шостим компонентом перетинчастого лабіринту є протока завитки (завиткова протока). Завиткова протока поділяє порожнину кісткового каналу завитки на три поверхи - верхній, середній і нижній. Верхній і нижній поверхи мають назву відповідно вестибулярних (присінкових) сходів і тимпанальних (барабанних) сходів

Вони заповнені перилімфою і сполучаються між собою на верхівці завитки за допомогою отвору, що має назву гелікотреми, або щілини купола завитки. Середній поверх - це заповнена ендолімфою завиткова протока

У складі перетинчастого лабіринту є шість ділянок, де на сенсорно-епітеліальних клітинах закінчуються дендрити нейронів присінкового і завиткового нервових гангліїв. Три з них локалізовані в ампулах півколових проток і називаються ампульними гребенями, два - у мішечках під назвою плям маточки і мішечка, одна - у завитковій протоці. Остання ділянка отримала назву спірального, або кортієвого органа

Ендолімфа. Являє собою ультрафільтрат плазми крові. Співвідношення іонів калію і натрію в ній близьке до такого у внутрішньоклітинної рідини

**Спіральний орган: клітинний склад, покривна мембрана.

У складі перетинчастого лабіринту є шість ділянок, де на сенсорноепітеліальних клітинах закінчуються дендрити нейронів присінкового і завиткового нервових гангліїв. Три з них локалізовані в ампулах півколових проток і називаються ампульними гребенями, два - у мішечках під назвою плям маточки і мішечка, одна - у завитковій протоці. Остання ділянка отримала назву спірального, або кортієвого органа (сприймає звукові подразники)

•Волоскові клітини – сприймають звукові подразники (зовнішні – 3 ряди, внутрішні

– 1 ряд)

•Підтримуючі (фалангові) клітини (зовнішні – 3 ряди, внутрішні – 1 ряд)

•Клітини-стовпи – обмежують тунель

Волоскові сенсоепітеліальні клітини забезпечують перетворення механічної енергії коливань структур перетинкового каналу завитка в енергію нервового імпульсу

Механічні коливання від стремінця через овальне вікно передаються на перилімфу вестибулярних сходів. Із вестибулярних сходів коливання через гелікотрему передаються на барабанні сходи. Коливання перилімфи у барабанних сходах коливає базилярну мембрану, яка зміщує вгору та вниз

t.me/rapeture

волоскові клітини. Стереоцилії волоскових клітин торкаються текторіальної мембрани, що викликає їх подразнення та генерацію нервового імпульсу

***Цитофізіологія слухового апарату.

Механічні коливання від стремінця через овальне вікно передаються на перилімфу вестибулярних сходів.

Із вестибулярних сходів коливання через гелікотрему передаються на барабанні сходи.

Коливання перилімфи у барабанних сходах коливає базилярну мембрану, яка зміщує вгору та вниз волоскові клітини.

Стереоцилії волоскових клітин торкаються текторіальної мембрани, що викликає їх подразнення та генерацію нервового імпульсу

-АБО-АБО-АБО-АБО-АБО-АБО-АБО-АБО-АБО-АБО-АБО-АБО-АБО-

(1) звукові хвилі потрапляють у зовнішній слуховий хід і зумовлюють коливання барабанної перетинки; (2) ланцюжок слухових кісточок, як система важелів, підсилює коливання удвічі та передає їх до основи стремінця яке, подібно до поршня, зміщується в овальному вікні.

(3) коливання стремінця викликають коливання перелімфи вестибулярних сходів завитки, де виникає рух так званих пересувних хвиль. (4) кісткові стінки вестибулярних сходів є жорсткими та практично не зміщуються під впливом коливань перилімфи. На противагу цыж базилярна мембрана під впливом пересувних хвиль легко зміщується.; (5) вібрація перилімфи у вестибулярних сходах та ендолімфи в завитковій протоці передається на барабанні сходи; (6) вібрація перилімфи барабанних сходів передається на кругле вікно де згасає

23. Спеціальна гістологія. Сенсорна система. *Статоакустична сенсорна система. Вестибулярний аналізатор, частини, структурні компоненти їх функціональне значення. Вестибулярна частина перетинчастого лабіринту: маточка, мішечок та напівколові протоки.

Вестибулярний аппарат представлен круглим мішечком (sacculus), элліптичним мішечком, або маточкой (utriculus), и трьомя полукружними каналами, розташованими в трьох взаїмно перпендикулярних плоскостях. В тому місці, де полукружні канали приєднуються до маточки, ці канали розширюються. Розширення называють ампулами. В маточці та круглому мішечку розтушовуються чутиливі плями (macula), в ампулах полукружних каналів — ампулярні гребешки

(crista ampularis).

Між маточкою і круглим мішечком є проток (ductus utriculo-saccularis), від якого відходить Ендолімфатичний проток (ductus endolimfaticus), що

t.me/rapeture

закінчується потовщенням, що прилягає до твердої мозкової оболонки. Тому при запаленні внутрішнього вуха може бути вражена і тверда мозкова оболонка

Пляма маточка та пляма мішечка – розташовані у присінку Сприймають лінійні прискорення, гравітацію та вібрацію

Покриті гелеподібною субстанцією – отолітовою мембраною, де є включення – отоліти (статоконії).

Сенсорні клітини – волоскові, що мають стереоцилії та кіноцилію, які реагують на рух отолітів у отолітовій мембрані

Сенсорні клітини – волоскові, що мають стереоцилії та кіноцилію, які реагують на рух отолітів у отолітовій мембрані

**Рецепторні зони присінку:плями, ампулярні гребінці. Клітинний склад рецепторних зон: вестибулоцити І і ІІ типу (волоскові чутливі клітини),опорні вестибулоцити.

Кістковий лабіринт складається з п'яти компонентів: трьох півколових каналів, присінка і завитки. Півколові канали мають дугоподібну форму, розташовані у трььох взаємно перпендикулярних площинах: верхній - сагітальній, задній - фронтальній і латеральний - горизонтальній. Кожний канал закінчується двома ніжками, одна з яких перед впадінням у присінок, розширюючись, утворює так звану ампулу. Ампул налічується три - верхня, задня і латеральна.

Присінок - порожнина овальної форми, що утворює середню частину лабіринту. Ззаду він п'ятьма отворами сполучається з півколовими кайлами, а спереду ширшим отвором - з каналом завитка. За допомогою кісткового гребінця порожнина присінка поділена на дві заглибини - задню і передню

У складі перетинчастого лабіринту є шість ділянок, де на сенсорно-епітеліальних клітинах закінчуються дендрити нейронів присінкового і завиткового нервових гангліїв. Три з них локалізовані в ампулах півколових проток і називаються ампульними гребенями, два - у мішечках під назвою плям маточки і мішечка, одна - у завитковій протоці. Остання ділянка отримала назву спірального, або кортієвого органа.