Сырная Гистология

t.me/rapeture

Панкреатичний ацинус має полігональну форму; складається з 8-12 великих секреторних клітин - екзокринних панкреатоцитів, і кількох плоских клітин вставної протоки - так званих центроацинозних клітин

• Ендокринна – секреція гормонів.

Представлена панкреатичними острівцями, insulae pancreaticae, відноситься до ендокринних залоз.

Структурно-функціональна одиниця – острівець Лангерганса

**Панкреатичні острівці: локалізація, будова, типи клітин, їх гормони і клітини мішені.

Острівці Ланґерганса складаються з ендокриноцитів, між якими залягають гемокапіляри фенестрованого типу, оточені перикапілярними просторами. Цитоплазма панкреатичних ендокриноцитів слабо забарвлюється гістологічними барвниками, містить помірно розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку, добре розвинені комплекс Гольджі, мітохондрїі.

За характеристиками секреторних гранул виділяють чотири основних різновиди панкреатичних ендокриноцитів: A-клітини (глюкагоноцити), В- клітини (інсуліноцити), D-клітини (соматостатиноцити). До мінорних компонентів острівців Ланґерганса належать ентерохромафінні EC-клітини, РР-клітини, PYY-клітини, а також ендокриноцити-продуценти греліну

Ендокриноцити В (інсуліноцити) становлять основну масу (70%) клітин панкреатичних острівців і розташовані в їхній центральній частині. У гранулах міститься синтезований В-клітинами гормон інсулін

Ендокриноцити А (глюкагоноцити) становлять 20 % маси острівців Ланґерганса, локалізуються переважно на периферії останніх. У гранулах A- клітин міститься гормон глюкагон, який є антагоністом інсуліну

Ендокриноцити D (соматостатиноцити), вміст яких в острівцях Ланґерганса становить 5-10%, мають зірчасту форму. D-клітини продукують гормон соматостатин, який гальмує виділення глюкагону та інсуліну А- і В- ендокриноцитами, а також пригнічує синтез ферментів екзокринними панкреатоцитами

Ендокриноцити D1 містяться в острівцях у невеликій кількості, розглядаються як різновид D-клітин. Виділяє вазоактивний інтестинальний поліпептид (VIP), який знижує артеріальний тиск, стимулює продукцію панкреатичного соку та гормонів підшлункової залози

***Зв'язок між функціонуванням екзокринної і ендокринної частинами підшлункової залози.

Екзокринна частина продукує панкреатичний сік, що містить травні ферменти - трипсин, ліпазу, амілазу, які надходять у дванадцятипалу кишку і беруть участь у розщепленні білків, жирів і вуглеводів, а також бікарбонати, які

t.me/rapeture

нейтралізують кисле середовище харчової маси, що надходить зі шлунка. Ендокринна частина синтезує гормони - інсулін, глюкагон, соматостатин, панкреатичний поліпептид, які виводяться у кров і регулюють вуглеводний, білковий і жировий обмін

Тесное соседство между островками и ацинусами, развитая капиллярная сеть, связывающая их, обеспечивают существенное взаимное влияние экзо- и эндокринной ткани ПоджелЖелезы. Кроме того, эти ткани имеют общую иннервацию (парасимпатическую, симпатическую, дофаминэргическую), их функции регулируются гормонами щитовидной железы, гипофиза, надпочечников.

17. Спеціальна гістологія. Травна система. *Середній відділ травної трубки,

склад та функціональне значення. Тонка кишка. Відділи. Загальний план будови оболонок. Особливості будови рельєфу слизової оболонки тонкого кишечника.

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки.

Тонка кишка (пат. intestinum tenue) - найдовший відділ шлунковокишкового тракту, розміщений між шлунком і товстою кишкою (рис. 20.1). Довжина тонкої кишки у людини коливається від 4 до 7 м; У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу, порожню та клубову кишку

Має чотири оболонки:

•Слизова;

•Підслизова;

•М’язова;

•Серозна

Епітелій - одношаровий призматичний облямований М’язова оболонка утворена гладенькою м’ язовою тканиною та формує 2

шари

Зовнішня оболонка – серозна Всмоктуванню поживних речовин сприяє збільшення поверхні за

рахунок особливостей рельєфу слизової оболонки Слизова із підслизовою оболонками формують циркулярні складки

Рельєф слизової представлений ворсинками і складками

t.me/rapeture

Циркулярні складки - утворені в усіх прошарках СлизОболонк

Кишкові ворсинки - пальцевидні випинання слизової оболонки, утворені власною пластинкою і покриті епітелієм. В центрі ворсинки проходить лімфатичний капіляр, оточений мережею кровоних капілярів

Кишкові крипти (залози) - поглиблення епітелію у власну пластинку слизової оболонки

Клітинний склад кишкового епітелію: (крипти)

•Клітини Панета

•Стовбурові клітини

•Проміжні клітини, що розмножуються

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

•Ентероцити

Клітинний склад ворсинки:

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

•Ентероцити

**Морфологічні особливості дванадцятипалої, порожньої та клубової кишок.

Окремі сегменти тонкої кишки мають низку морфологічних особливостей. Так, для дванадцятипалої кишки характерні широкі і короткі ворсинки, частина з яких розгалужується. Насиченість ворсинками одиниці площі слизової оболонки тут максимальна. У підслизовому прошарку

дванадцятипалої кишки локалізуються бруннерівські залози

Упорожній кишці ворсинки набувають максимальної висоти; ворсинки тут тонші і на одиниці площі їх налічується менше, ніж у дванадцятипалій кишці. У підслизовому прошарку відсутні залози і пейєрові бляшки

Уклубовій кишці ворсинки дещо нижчі; їхня кількість на одиниці площі ще менша. У власній пластинці слизової оболонки та у підслизовому прошарку містяться агреговані лімфоїдні вузлики (пейєрові бляшки). У ділянці локалізації останніх слизова оболонка згладжена (майже без крипт і ворсинок, оскільки вони короткі і мають неправильну форму. У складі епітеліальної пластинки міститься велика кількість М-клітин.

Функціональні особливості різних відділів тонкої кишки:

t.me/rapeture

Дванадцятипала кишка - викид ферментів, гідроліз білків, жирів, вуглеводів, збагачення хімусу жовчю, зміна кислотності середовища, перемішування вмісту і його транспортування, всмоктування.

Порожня кишка - гідроліз полімерів, всмоктування, інкреторна, евакуаторна, гормональна дія.

Клубова кишка - всмоктування продуктів гідролізу, жовчних кислот, імунна, інкреторна, моторно-евакуаторна дія.

***Особливості крово- і лімфозабезпечення слизової тонкого кишечника. Розташування судинних сплетінь в стінці.

Кровоносні та лімфатичні судини ворсинок тонкої кишки беруть активну участь у процесах всмоктування і транспортування речовин, які утворюються в процесі травлення. Артерії, які заходять в стінку кишки, утворюють три сплетення: міжм’язове, широкопетлисте підслизове та слизове. Від останнього відходять 1 -2 артеріоли, які розгалужуються на капілярну сітку, що оплітає кишкові крипти в товстій кишці, та вростають у ворсинки тонкої кишки. На вершині ворсинки вони розпадаються на два магістральних капіляри, які локалізуються субепітеліально і формують фонтаноподібні капілярні сітки. Це капіляри вісцерального типу з фенестрованим ендотелієм. Капіляри середньої та нижньої частин ворсинок, як правило, зливаються з утворенням одної посткапілярної венули, кров з якої надходить у вени слизової оболонки.

Лімфатичні капіляри (лактеали) мають центральну локалізацію і починаються біля вершини ворсинок. Базальна мембрана в лімфокапілярах відсутня. Між ендотеліоцитами утворюються щільні та адгезивні контакти. В зоні контактів відбувається перенесення молекул білків середньої молекулярної маси та ліпідів (у вигляді хіломікронів). Із лімфокапілярів ворсинок лімфа відтікає в лімфатичне сплетення слизової оболонки, а відтак -

увідповідне крупне сплетення підслизового прошарку.

18.Спеціальна гістологія. Травна система. *Відділи травної трубки. Органи середнього відділу. Товста кишка. Відділи, особливості будови та тканинного складу оболонок.

Анатомічно у товстій кишці (лат. intestinum crassum) розрізняють наступні відділи: сліпу кишку, червоподібний відросток, ободову кишку (висхідну, поперечну, низхідну), сигмоподібну та пряму кишку

• Слизова із підслизовою утворюють циркулярні складки

• Рельєф слизової представлений криптами

• Ворсинок немає

• Епітелій одношаровий призматичний, формує крипти, містить велику кількість келихоподіних клітин, що виробляють слиз

t.me/rapeture

М’язова оболонка має 2 шари:

•внутрішній циркулярний – суцільний

•зовнішній поздовжній не суцільний, формує три стрічки, які сприяють утворенню гаустр.

Пряма кишка. Епітелій:

•в верхньому відділі - одношаровий призматичний

•в стовпчатій зоні - багатошаровий кубічний

•в проміжній зоні - багатошаровий плоский незроговілий

•в шкірній - багатошаровий плоский зроговілий

М’язова оболонка в верхній третині утворена гладкою м’ язовою тканиною, в нижній третині утворена скелетною посмугованою м’ язовою тканиною та формує анальний сфінктер

Нижня третина кишки лежить екстраперитонеально, тому зовнішня оболонка в цьому відділі – адвентиційна.

**Рельєф слизової оболонки товстої кишки. Клітинний склад епітелію крипт. Інтрамуральні ганглії, розташування, різновиди, функції.

Слизова оболонка товстої кишки утворена одношаровим стовпчастим епітелієм, сполучнотканинною власною пластинкою, м'язовою пластинкою та підслизовим прошарком пухкої сполучної тканини. Епітелій слизової оболонки товстої кишки містить ентероцити (в ободовій кишці їх також називають колоноцитами), келихоподібні екзокриноцити, кишкові ендокриноцити (клітини Кульчицького), стовбурові клітини та невелику кількість клітин Панета.

Келихоподібні екзокриноцити становлять переважну більшість клітин епітеліального вистелення слизової оболонки товстої кишки. Кількість їх переважає у криптах, тоді як на поверхні слизової більшість становлять ентероцити. Келихоподібні клітини утворюються в глибині крипт зі стовбурових клітин; у процесі диференціації їхня апікальна частина заповнюється гранулами слизового секрету. Продукований цими клітинами слиз вкриває поверхню слизової оболонки і, змішуючись з неперетравленими частинками їжі, сприяє просуванню калових мас у каудальному напрямку.

Всмоктувальні ентероцити переважають на поверхні слизової оболонки. Ці клітини беруть участь у транспорті води та електролітів. Апікальна плазмалема ентероцитів формує короткі мікроворсинки, які збільшують поверхню всмоктування. Ентероцити здійснюють транспортування води та іонів Na+ з просвіту кишки до прилеглої сполучної тканини, забезпечуючи цим

t.me/rapeture

згущення калових мас; у зворотному напрямі транспортуються іони К+ та бікарбонати. Траспортна функція реалізуєся за участю вмонтованих у плазматичну мембрану ентероцитів натрієвих каналів, кількість яких зростає під впливом альдостерону.

Ендокриноцити (Кл. Кульчицького) товстої кишки, продукують субстанцію Р, гліцентин та соматостатин. Субстанція Р активує секреторну та рухову активність кишечника; гліцентин стимулює глікогеноліз у печінці, а соматостатин пригнічує продукцію гормонів іншими ендокриноцитами

Стовбурові клітини, проліферація яких забезпечує фізіологічну регенерацію епітелію, локалізуються у глибині крипт. По мірі просування до поверхні, ці клітини диференціюються в ентероцити та келихоподібні екзокриноцити.

Клітини Панета, які в нормі виявляються лише у складі крипт сліпої кишки, червоподібного відростка та висхідної ободової кишки.

***Гістофізіологія товстого кишечникароль у перетравлюванні клітковини, обміні вітамінів, виділенні продуктів метаболізму, солей важких металів, формуванні калових мас.

Товста кишка забезпечує виконання наступних функцій: (1) всмоктування води та електролітів; (2) всмоктування сполук, які утворюються в результаті діяльності мікрофлори кишечника - вітамінів К і В, а також продуктів перетравлювання клітковини; (3) механічна - просування вмісту кишки, формування і виведення калових мас; (4) екскреторна - крізь слизову оболонку товстої кишки виділяються солі важких металів, кальцій, магній, фосфати, продукти метаболізму тощо; (5) імунна - забезпечується дифузним скупченням лімфоїдної тканини в стінці кишки, одиничними лімфоїдними вузликами та їх скупченнями у червоподібному відростку; (6) ендокринна функція реалізується у зв'язку з наявністю в епітеліїстінки кишки клітин дифузної нейроендокринної системи, гормони яких чинять як місцеву, так і системну дію.

Келихоподібні екзокриноцити становлять переважну більшість клітин епітеліального вистелення слизової оболонки товстої кишки. Кількість їх переважає у криптах, тоді як на поверхні слизової більшість становлять ентероцити. Келихоподібні клітини утворюються в глибині крипт зі стовбурових клітин; у процесі диференціації їхня апікальна частина заповнюється гранулами слизового секрету. Продукований цими клітинами слиз вкриває поверхню слизової оболонки і, змішуючись з неперетравленими частинками їжі, сприяє просуванню калових мас у каудальному напрямку.

t.me/rapeture

Всмоктувальні ентероцити переважають на поверхні слизової оболонки. Ці клітини беруть участь у транспорті води та електролітів. Апікальна плазмалема ентероцитів формує короткі мікроворсинки, які збільшують поверхню всмоктування. Ентероцити здійснюють транспортування води та іонів Na+ з просвіту кишки до прилеглої сполучної тканини, забезпечуючи цим згущення калових мас; у зворотному напрямі транспортуються іони К+ та бікарбонати. Траспортна функція реалізуєся за участю вмонтованих у плазматичну мембрану ентероцитів натрієвих каналів, кількість яких зростає під впливом альдостерону.

Ендокриноцити (Кл. Кульчицького) товстої кишки, продукують субстанцію Р, гліцентин та соматостатин. Субстанція Р активує секреторну та рухову активність кишечника; гліцентин стимулює глікогеноліз у печінці, а соматостатин пригнічує продукцію гормонів іншими ендокриноцитами

19. Спеціальна гістологія. Травна система. *Травні залози: види, зв'язок з різними відділами травного каналу. Загальний план будови великих слинних залоз, характеристика строми і паренхіми, джерела ембріонального розвитку та морфологічні ознаки ектодермального походження.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

Травні залози поділяються на інтрамуральні - локалізовані в товщі стінки травного каналу, та екстрамуральні - розташовані поза його межами.

До інтрамуральних залоз належать малі спинні залози (губні, щічні, піднебінні, язикові), кардіальні та власні залози стравоходу, кардіальні, фундальні та пілоричні залози шлунка, бруннерівські залози дванадцятипалої кишки, залози Ліберкюна (крипти) тонкої і товстої кишки.

Екстрамуральними є великі слинні залози, печінка та підшлункова залоза

Великі слинні залози – окремі органи. Покриті сполучнотканинною капсулою, септи розділяють залозу на часточки. Складні розгалужені

• Привушна слинна залоза

t.me/rapeture

•Під'язикова слинна залоза

•Піднижньощелепна слинна залоза

Залозистий епітелій утворює паренхіму залози Сполучна тканина утворює строму Паренхіма включає:

•секреторні відділи (ацинуси)

•вивідні протоки

Секреторний відділ:

•Секреторні клітини, що оточені базальною мембраною

•Зовні секреторні відділи охоплюють міоепітеліальні клітини Клітини секреторного відділу: •Сероцити •Мукоцити

Розвиток слинних залоз починається зі швидкої проліферації

епітеліоцитів ротової ямки і зародка вростання епітеліальних тяжів в ектомезенхіму. Центральні клітини епітеліальних тяжів гинуть шляхом апоптозу: так формується протокова система. Частина епітеліоцитів диференціюється в міоепітеліальні клітини, які локалізуються зовні від секреторних клітин кінцевих відділів і проток. Із прилеглої ектомезенхіми формуються капсула і строма. Привушні залози починають розвиватися на 4- му тижні, підщелепні - на 6-му тижні, під'язикові і малі слинні залози - протягом 8-12 тижнів ембріогенезу

**Види секреторних відділів, їх форма та клітинний склад в привушних, підщелепних та під’язичних залозах, секреторна активність, регуляція секреторної діяльності.

Види слинних залоз:

•Серозні (білкові) – складаються із серозних секреторних відділів

•Мукозні (слизові) – складаються із мукозних секреторних відділів

•Змішані – складаються із із серозних, мукозних та змішаних секреторних відділів

Привушна залоза – секреторні відділи тільки серозні Піднижньощелепна залоза – секреторні відділи білкові і змішані

(білково-слизові)

Під’язикова залоза – секреторні відділи білкові, змішані і слизові

Центр слиновиділення розміщений в ретикулярній формації довгастого мозку та представлений верхнім і нижнім слиновидільними ядрами. Регуляція їхньої роботи здійснюється корою головного мозку. Аферентний шлях розпочинається від рецепторів порожнини рота і по волокнах V, VII, IX, X пар черепних нервів досягає центру слиновиділення. Еферентний шлях слиновиділення представлений волокнами парасимпатичних та симпатичних

t.me/rapeture

нервів. Парасимпатична іннервація здійснюється від верхнього та нижнього слиновидільних ядер. Від верхнього слиновидільного ядра імпульс надходить до під'язикових, підщелепних та малих піднебінних залоз

***Особливості будови внутрішньочасточкових вивідних проток, їх значення у формуванні секреторних відділів та регуляції складу слини.

Жовчовивідні шляхи - система трубочок, по яких жовч із печінки виводиться у дванадцятипалу кишку. Розрізняють внутрішньопечінкові та позапечінкові жовчні шляхи. Внутрішньопечінкові жовчні шляхи, у свою чергу, поділяються на внутрішньочасточкові та міжчасточкові.

Внутрішньочасточкові жовчні шляхи представлені жовчними канальцями, які, анастомозуючи між собою, формують своєрідний лабіринт.

На периферії часточок у результаті злиття жовчних канальців утворюються холангіоли - короткі трубочки, стінка яких побудована з гепатоцитів, низьких кубоїдних та поодиноких овоїдних клітин, які об'єднують під спільною назвою холангіоцитів. Із холангіол жовч потрапляє до канальців Герінга - тонких розгалужень міжчасточкових жовчних проток

20. Спеціальна гістологія. Травна система. *Загальний план будови травної трубки. Органи переднього відділу травної трубки. Глотка. Розташування, частини, будова оболонок.

Травна система (лат. systema digestorium) - це сукупність органів, які забезпечують надходження в організм із зовнішнього середовища поживних речовин, їх засвоєння виведення неперетравлених залишків. Включає травний канал і травні залози.

За морфологічними ознаками травний канал поділяють на ротову порожнину, глотку, стравохід, тонку і товсту кишку. До великих травних залоз належать парні привушні, підщелепні та під'язикові слинні залози, печінка з жовчним міхуром, підшлункова залоза

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки

Глотка (горло, лат. pharynx) - трубчастий орган, розташований між порожнинами носа і рота спереду та гортанню і стравоходом – знизу

t.me/rapeture

У глотці розрізняють три частини, які мають певні особливості будови слизової оболонки: носову, ротову і гортанну.

Слизова оболонка носової частини вкрита пседобагатошаровим війчастим епітелієм респіраторного типу, ротової і гортанної - багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

Пухка сполучна тканина власної пластинки слизової оболонки, у зв'язку з відсутністю м'язової пластинки, без різкої межі переходить у підслизовий прошарок. Під епітелієм добре виражений шар еластичних волокон, залягають кінцеві секреторні відділи слизово-білкових залоз.

Скупчення лімфоїдних елементів формують тут лімфаденоїдне кільце Вальдеєра-Пирогова, яке включає шість мигдаликів: два піднебінних, два трубних, один глотковий та один язиковий. До підслизового прошарку прилягає м'язова оболонка, яка складається з двох шарів посмугованих м'язів - внутрішнього поздовжнього і зовнішнього циркулярного. Зовні глотка оточена адвентиційною оболонкою.

**Лімфо-епітеліальне глоткове кільце. Мигдалики: загальний план будови, функціональне значення. Зони та клітинний склад лімфоїдних фолікулів мигдаликів.

Мигдалики (лат. tonsillae) - скупчення лімфоїдних вузликів у власній пластинці слизової оболонки носоглотки, які формують лімфоепітеліальне глоткове кільце Вальдеєра-Пирогова, і належать до периферичних (вторинних) органів кровотворення та імунного захисту.

До складу лімфоепітеліального глоткового кільця входять наступні мигдалики: піднебінні та трубні (парні), глотковий та язиковий (непарні), а також гортанний (непостійний).

Піднебінні мигдалики розташовуються з обох боків між піднебінноязиковими та піднебінно-глотковими дужками. Глотковий мигдалик залягає в ділянці дорсальної стінки глотки між отворами слухових труб. Язиковий мигдалик локалізований у слизовій оболонці кореня язика. Трубні мигдалики розміщуються навколо отворів слухових труб і забезпечують імунний захист середнього вуха.

***Особливості будови епітелію в області крипт мигдаликів. Лімфоепітеліальні кооперації у реалізації імунітету.

У ділянці мигдаликів слизова оболонка утворює декілька складок, в глибині яких вростання епітелію у власну частинку формують крипти. Останні можуть розгажуватися й утворювати вторинні крипти

Навколо крипт у власній пластинці розташовані численні лімфоїдні вузлики.