Та рекомендовані до застосування при лікуванні деяких синдромів.

Синдром, симптом	Рекомендовані ТА
Гострі респіраторні захворювання.	P(I) 11; GI(II) 4,1,20; TR(X) 5; T(XIII) 14; V(VII) 11; Інь Тан.
Гострий та хронічний тонзиліт.	P(I) 11; GI(II) 4,1,20; T(XIII) 14; V(VII) 11; J(XIV) 22,23; E(III) 44.
Кашель, задишка, біль у грудях.	P(I) 1,2,5,7,9; GI 4; E(III) 13,36; RP(IV) 6; V(VII) 11-13,43; R(VIII) 2,3; TR(X) 5; F(XII) 14; J(XIV) 17,21,22,23.
Кардіалгія.	C(V) 1,5,6,7; MC(IX) 2,6,7; RP(IV) 4; GI(II) 4,11; E(III) 36; P(I) 4; J(XIV) 14,17; V(VII) 15; VB(XI) 21.
Артеріальна гіпертензія (І-ІІ ст).	E(III) 36; GI(II) 11; RP(IV) 6; C(V) 7; MC(IX) 6,7; V(VII) 15,25; VB(XI) 20,21; F(XII) 13; J(XIV) 14,17; T(XIII) 14,20; Тай Ян.
Артеріальна гіпотензія.	MC(IX) 6,8,9; E(III) 36; RP(IV) 6; C(V) 9; V(VII) 43; VB(XI) 20; F(XII) 13; J(XIV) 17.
Гастралгія.	GI(II) 4; E(III) 25,36,42,45; MC(IX) 6; J(XIV) 12,13,14,17,22; RP(IV) 4.
Дискинезія жовчних шляхів.	VB(XI) 24; F(XII) 2,3,8,13,14; GI(II) 11; E(III) 36,40; RP(IV) 21; V(VII) 18,19.
Антистресова, антидепресантна дія	P(I) 5,9,11; GI(II) 4,11; E(II) 8,36; RP(IV) 2,6; C(V) 5,7; V(VII) 11,43; R(VIII) 1; MC(IX) 6; TR(X) 5; VB(XI) 20; F(XII) 2,8; T(XIII) 14,20.
Головний біль	GI(II) 4; VB(XI) 20; E(III) 8; T(XIII) 20; Тай Ян.
Люмбалгія, цервікоалгія, торакоалгія.	IG(VI) 3; V(VII) 25,31,40,60; VB(XI) 30; T(XII) 2,4; Аші паравертебрально; РС 85 (Хуа Туо Цзя Цзі).
Нічний енурез.	GI(II) 4,11; E(III) 30; RP(IV) 6; V(VII) 23,25,28,35,60; R(VIII) 3,7; T(XIII) 4,14,20; J(XIV) 2,3,4,6.
Лицьовий біль.	GI(II) 4,10,11; E(III) 2,3,4,6,7,8,36; IG(VI) 18; V(VII) 2; TR(X) 5,17, 21,22,23; VB(XI) 1,2,14; F(XII) 2; J(XIV) 24.
Невропатія лицьового нерва.	P(I) 7; GI(II) 4,10,19; E(III) 2,4,6,7; IG(VI) 18; TR(X) 21,23; VB(XI) 1,2,14; T(XIII) 27.
Зубний біль.	P(I) 11; GI(II) 1,4; E(III) 6,7; Аші проти зуба.
Парадонтоз.	P(I) 11; GI(II) 4,7,11; E(III) 6,7,36; RP(IV) 6; MC(IX) 6; VB(XI) 2,3,9, 11; V(VII) 60; J(XIV) 24; T(XIII) 28.
Невідкладна допомога (втрата свідомості).	GI(II) 4; Т(XIII) 26; PC 86Ші Сюань (кінчики пальців)
Імуномодулююча дія	GI(II) 4,10; E(III) 36; P(I) 7; IG(VI) 19; J(XIV) 21, 22; E(III) 9, 36; R(VIII) 27; AP 12; 13; 22; 51; 55.

Мануальна терапія

Синоніми:

Остеопатія (лікарі) існує з 1892 року (A.Still)

Хіропрактика (парамедики) існує з 1895 року (D.Palmer)

Ортопедични медицина (J.Cyriax)

Мануальна медицина (К.Lewit)

Історія

Лікування шляхом маніпулювання руками - мануальна терапія - існує спокон віку серед усіх народів та континентів. Накопичений досвід лікування передавася від майстра до учня усно. І лише в Китаї в прадавні часи існували письмові посібники з лікування руками - мистецтва Ву-шу. Для лікарів європейської школи систематичне дослідження можливостей мануальної терапії почалося наприкінці XIX століття і пов’язане з призвищами Andrew Still та D.D.Palmer.

Andrew Still у 1892 році заснував перший остеопатичний коледж. З позицій остеопатії причиною патології є порушення потоку “життєвої енергії”, щопроявляється зворотнімобмеженнямоб’єму рухів (функціональні блокади), які спричиняютьм’язові спазми, порушення гемодинаміки, тунельні синдроми. Особливістю остеопатичного лікування є використання так званої техніки довгих важелів, тобто на хребет впливають опосередковано через кінцівки пацієнта.

D.D.Palmer у 1895 році заснував хіропрактичну школу. Причину захворювань суглобно-м’язової системи та внутрішних органів хіропрактикивбачали в підвивихах (сублюксаціях) відповідних суглобів під час яких відбувалась компресія спинномозкових нервів. Усунення підвивииху відновлювало нормальні анатомічні співвідношення, що супроводжується зникненням болю, відновленням об’єму рухів, відновленню трофічної функції. Особливістю роботи хіропрактиків є використання коротких важелів, тобто безпосередній вплив на хребці.

В XX столітті значний вклад в наукове обґрунтування мануальної терапії внесли R.Maigne, К.Lewit, J.Cyriax,J.Dvorak. В бувшому СРСР офіційне визнання мануальної терапії пов’язано з практичною діяльністю лікаря Н.А.Касьяна (с.Кобиляки Полтавської обл.) і створенням при Київському інституті ортопедиї Лабораторії мануальної терапії (1978). Протягом 1980—1991 рр. Лабораторія була одним з провідних центрів з підготовки лікарів (ортопеди, неврологи) в галузі мануальної терапії.

Базові визначення

Мануальна медицина - розділ медичної науки, який вивчає та займається лікуванням деяких форм захворювань мязово-скелетної системи, що обумовлені біомеханічними порушеннями у вигляді: функціональної блокади, локальної гіпермобільності, міодистонічно-міодистрофічних змін, регіонального постурального дисбалансу м’язів, неоптимального рухового стереотипу.

- функціональна блокада - це зворотне обмеження рухів в суглобі, що обумовлене захисною міофіксацією у відповідь на зміну взаєморозташування внутрішньосуглобових сполучнотканинних утворень (диск, меніскоїд); проявляється больовим синдромом, обмеженням обсягу активних та пасивних рухів;

- локальна гіпермобільность - це компенсаторне збільшення обсягу рухів у суглобах об’єднаних кінематичним ланцюгом з суглобом, що перебуває у стані функціональної блокади (у кінематичних ланцюгах функціональна блокада суглоба викликає компенсаторне збільшення обсягу рухів у найближчих суглобах);

- міодистонічно-міодистрофічні зміни - результат хронічного перевантаження м’язів; міодистонія (локальні мікроспазми м’язу) поступово під впливом хронічної ішемії перетворюється у міодистрофію (сполучнотканинний рубець у м’язі); проявляються больовими локальними ущільненнями у м’язах;

- регіональний постуральний дисбаланс м’язів - дискоординація роботи відділу нейро-м’язової системи, що забезпечує статичні функції (фіксацію пози, її збереження та корекцію в конкретних рухових ситуаціях). Проявляється скутістю або надлишковими нецілеспрямованими рухами;

- неоптимальний руховий стереотип - дискоординація роботи відділу нейро-м’язової системи, що забезпечує динамічні функції (зміна позної активності, безумовно-рефлекторні автоматизовані рухові акти). Це випадки, коли у хворого є елементи функціональної атаксії (страждає рівновага, точність рухів). Про таких людей в побуті кажуть - “незграбні”.

Показання та протипоказання

Біомеханічні порушення в практиці мануального терапевта зустрічаються в таких групах випадків:

• травматологічна патологія (переломи кісток, розтягнення сухожиль, забої м’яких тканин, сюди ж входить стан після оперативного втручання на руховому апараті);

• ортопедична патологія;

• вісцеральна патологія (будь-які запальні, дегенератисні процеси у внутрішних органах, що через вісцеро-соматичні рефлекторні зв’язки змінюють м’язовий тонус; наприклад: в практиці хірургії - дефанс у випадках "гострого живота");

• полісуглобна патологія (поліартрити будь-якого походження);

• патологія нервової системи (центрального та периферичного відділів).

Використання МТ показано при біомеханічних порушення у пацієнтів з ортопедичною, вісцеральною, полісуглобною патологією та захворюваннях периферичного відділу нервової системи. Але найбільший терапевтичний ефект спостерігається в ортопедичній групі.

Абсолютними протипоказаннями до використання МТ є:

• загальний важкий стан хворого;

• гострі запальні захворювання спинного мозку та його оболонок;

• злоякісні новоутворення хребта, спинного, головного мозку, внутрішніх органів;

• доброякісні новоутворення хребта (гемангіоми, тощо);

• гострий період після травми хребта та суглобів (або після операцій);

• захворювання системи крові з геморрагічним синдромом;

• абсолютна нерухомість суглобів (анкілоз);

• гострі захворювання (або загострення хронічних) внутрішних органів, інфекційні захворювання;

• специфічні та неспецифічні процеси хребта та суглобів (остеомієліт, гостра фаза ревматизму, туберкульозний спонділіт, бруцелльозний спонділіт);

• метаболічні порушення, що супроводжуються остеопорозом (хвороба Іценко-Кушинга, клімактеричний період, гіпотиреоз, гіпокортицизм, тривалий прийом протитуберкульозних препаратів, аміназину, тетрацикліну).

Відносними протипоказання до МТ є (перш за все обмежене використання маніпуляційної техніки):

• вроджені аномалії розвитку

• корінцевий компресійний синдром;

• старечий вік;

• радикуломієлоішемія;

• вагітність строком більше 3 міс.

Анатомо-фізіологічні основи мануальної терапії

Сучасні уявлення про лікувальний ефект мануальної терапії.

Сучасне розуміння лікувального ефекту МТ базується на концепції зворотніх рухових розладів, тобто функціональних розладів рухової системи (на рівні нейромоторної регуляції, контрактильної функції м’язів та фасціально-лігаментарного апарату, суглобів, тощо). При цьому головним механізмом формування зворотніх рухових розладів розглядається первинна дисфункція нейромоторного апарату рухової системи. Тобто стан нейромоторної системи визначає як патогенез так і саногенез пасивних елементів рухового апарату (табл. 11).

Таблиця 11.