2. Проблеми законодавчого визначення ознак юридичної особи.

Відповідно до ст. 80 ЦК України для отримання статусу юридичної особи колективне утворення повинно: 1) бути створеним і зареєстрованим у встановленому законом порядку; 2) мати цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність); 3) користуватися у суді статусом позивача або відповідача. Таким чином, на відміну від ЦК УРСР 1963 р., новий ЦК не дає розгорнутого легального визначення юридичної особи та повного переліку її ознак. Очевидно, що формулюючи поняття та ознаки юридичної особи, вітчизняний законодавець використав досвід правників більшості європейських держав, право яких воліє взагалі не давати визначення юридичної особи. Наприклад, в тексті найвідомішого у світі Французького цивільного кодексу 1804 р. аж до 1978 р. взагалі не містилось терміну "юридична особа". Проте, незважаючи на таку невизначеність, аналіз іноземного законодавства та судової практики дозволяє виявити наступні загальні ознаки, які досить повно характеризують іноземну юридичну особу як суб’єкта права: 1) незалежність існування юридичної особи від складу її учасників; 2) наявність самостійної волі, яка не співпадає з волею її окремих учасників; 3) наявність майна, відокремленого від майна учасників юридичної особи; 4) самостійна відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями в межах належного їй майна; 5) можливість від свого імені укладати угоди в межах, дозволених законом; 6) право бути позивачем та відповідачем в юрисдикційних органах. Отже, розвиток інституту юридичної особи в Україні та світі, а також практика його застосування дають змогу бачити більш широке коло ознак юридичної особи, аніж той, що встановлюється в ст.80 ЦК України. Зокрема, серед властивостей юридичної особи, які закріплені у чинному законодавстві, не вистачає деяких традиційних як для вітчизняної, так і для зарубіжної правової науки ознак юридичної особи, а саме: 1) наявності відокремленого майна; та 2) самостійної відповідальності за своїми зобов'язаннями. Такий стан нормативного регулювання ознак юридичних осіб викликав побоювання, які висловлювалися в науковій літературі про те, що відсутність у законі стислого переліку універсальних ознак юридичної особи може сприяти виникненню додаткових складнощів під час тлумачення загальних положень про юридичну особу. Разом з цим, проблема відсутності повного нормативного закріплення ознак юридичної особи в чинному ЦК виробили в цивілістичній доктрині чітку позицію, яку можна звести до двох тез: - по-перше, системне тлумачення положень нового Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що законодавець принципово зберіг традиційний підхід до визначення ознак юридичної особи, що були передбачені у ст.23 Цивільного кодексу УРСР 14; - по-друге, незалежно від того, що деякі з вироблених цивілістичною доктриною ознак не знайшли закріплення у легальному визначенні, визнати організацію юридичною особою можливо лише при наявності сукупності всіх ознак. Таким чином, для аналізу поняття юридичної особи повинні враховуватися всі властивості, незалежно від їх законодавчого закріплення, оскільки, як слушно зауважує Є.Харитонов, "…вони дозволяють відрізнити правосуб’єктне утворення від інших соціальних формувань, зокрема, від різноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є суб'єктами цивільного права". В юридичній літературі вказувалося, що під ознаками юридичної особи необхідно розуміти не її зовнішні риси, а внутрішні, об’єктивні підстави наявності у організації юридичної особовості, кожна з яких є необхідною, а всі разом достатніми для того, щоб організація могла визнаватися суб’єктом цивільного права. На наш погляд, поняття "організації" в соціології та юриспруденції має однаковий зміст, який визначається спільною діяльністю людей для досягнення колективних інтересів. Різниця полягає лише в тому, що мета введення поняття "організація" в соціології обумовлюється потребою аналізу природи, механізму функціонування та логіки розвитку взаємовідносин індивідів як сукупності специфічних соціальних суб’єктів, а в юриспруденції – термін "організація" використовується у випадках необхідності обґрунтування процесів участі соціальних утворень в суспільних правовідносинах як суб’єктів, здатних набувати права та здійснювати обов’язки. Таким чином, для будь-якої організації, незалежно від того є вона юридичною особою чи ні, є притаманними три наступні моменти: - наявність системи істотних соціальних зв’язків, шляхом яких люди об’єднуються в єдине ціле (суспільне утворення), при цьому необхідно підкреслити, що йдеться саме про систему істотних взаємозв’язків, про їх єдність та соціальний характер; - наявність спільної мети утворення та функціонування; - наявність внутрішньої та функціональної диференціації. Даний момент може знаходити своє відображення у певному відокремленні структурних підрозділів один від одного, у виділенні керівного органу та у розподілі функцій між окремими ланками соціального утворення. З вищевикладеного можна зробити висновок, що організація - це певне соціальне утворення, завдяки якому окремі індивіди об’єднуються в єдиний соціально та структурно виділений колектив для досягнення визначеної мети. Як слушно зауважує В.І.Борисова, термін «організація», що використовується в цивільному праві має двоєдине значення. По - перше, це певним чином сформована структура, яка може створюватися об'єднанням осіб, капіталів, рішенням відповідних органів управління з певною метою - стати учасником цивільного обороту. По-друге, даним терміном підкреслюється, що структура певним чином внутрішньо організована. Таким чином, першою ознакою юридичної особи є організаційна єдність, що дає можливість перетворити волю засновників у волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле, а надалі знаходить свій вираз у чіткій внутрішній структурі, у конкретному підпорядкуванні органів управління, в регламентації відносин між структурними підрозділами. Визначаючи організаційну єдність як необхідну ознаку юридичної особи, погоджуємося з висловленою думкою, що сам термін організація не задовольняє всі прояви, в яких можуть існувати юридичні особи. Адже термін організація завжди традиційно розуміється з позиції колективного утворення. Разом з цим, значну групу юридичних осіб становлять «компанії однієї особи»). У зв’язку з цим може виникнути певна колізія, пов’язана з неможливістю віднесення цих суб’єктів до юридичних осіб у тому сенсі, який був визначений ЦК У теорії цивільного права деякі правознавці вказівку на організаційну форму юридичної особи вважають корпусом найменування, а назву юридичної особи - додатком до цього корпусу. Інші, використовуючи той аргумент, що оскільки юридична особа не може існувати поза організаційною формою, а без назви її просто не зареєструють, корпус і додаток вважають рівнозначними частинами імені і подібний розподіл найменування розглядають як суто умовний. Завершуючи аналіз ознак, необхідних для визнання соціального утворення юридичною особою, висловимо свою точку зору щодо того, чи допустимо розглядати державну реєстрацію як ознаку юридичної особи. Щоб відповісти на це питання наведемо наступні міркування. В юридичній літературі вказувалося, що під "створенням юридичної особи" можна розуміти, по-перше, весь процес (порядок) створення юридичної особи, який включає в себе сукупність дій і відносин, пов’язаних із формуванням цього колективного суб’єкта, по-друге, - сукупність юридично значимих обставин (фактів), з настанням яких юридична особа вважається створеною. На наш погляд, найбільш вдало поняття "створення юридичної особи" визначила В.Борисова яка вказує, що з формально- юридичної точки зору це спосіб, який закріплюється чинним законодавством і який становить систему як фактичних, так і юридичних дій засновників (учасників) та державних органів. Таким чином, в основі створення юридичної особи завжди лежить засновницьке волевиявлення певних осіб, яке повинно відповідати встановленим вимогам щодо суб’єкта, змісту і форми. Відповідно до статті 80 ЦК, дотримання порядку створення юридичної особи пов’язує з обов’язковою процедурою її державної реєстрації, "... як одного з правил функціонування суб’єктів в ринковій системі".