2. Еволюція ідеї цивільно-правового договору.

Договір є центральним інститутом сучасного цивільного права, який пронизує майже всі інститути і підгалузі цивілістики. Етапи розвитку ідеї цивільно-правового договору: Римське право: 1. Квазіпроцесуальная форма До найдавніших договорами римського класичного права необхідно віднести договору міни, позики, договір про передачу приданого. Укладання договорів в стародавньому Римі відрізнявся значним формалізмом. Наприклад, договір про передачу приданого полягав у присутності свідків, а сам момент виникнення прав та обов'язків був пов'язаний з проголошенням сторонами відповідних слів та здійсненням особливого ритуалу. Таким чином для того періоду розвитку договірних відносин була притаманна квазіпроцесуальна форма, що виявляється в певних ритуалах або церемоніях. 2. Поділ договорів на пакти та контракти. Для позначення різного роду угод римськими юристами вживалися вирази: пакти (неформальні угоди, які мали спрощену процедуру, але вони не захищалися позовним провадженням) і контракти (формальні угоди, які захищалися позовним провадженням). Контракти поділялись на види за різними підставами. 1. Залежно від процедури укладення договорів, а, отже, і підстав виникнення зобов´язань, що випливали із контрактів,Гай розрізняв чотири види зобов´язань, що випливали з контрактів шляхом: передачі речі — res; проголошення певних слів (усно) — verba; написання певних слів — litterae; досягнення угоди — consensus. Ці підстави виникнення зобов´язань із контрактів були критерієм розмежування окремих видів контрактів: вербальних, літеральних, реальних і консенсуальних. Важливу роль в наданні контрактам відповідної юридичної сили відігравали претори (посадові особи міських магістратур). Західноєвропейська традиція поняття договору: Для епохи середньовіччя характерний канонічний підхід - договір порівнювали з присягою, і порушення його вважали гріховним. Справжнє розвиток теорій договору необхідно віднести до Нової епохи (19-20 ст.) Вольова теорія договору Савіньї - договором вважалася угода декількох осіб, яка розглядалася як форма вираження спільної волі. Наявність будь-якої зовнішньої (об'єктивної) форми договору до уваги не приймалося. Недолік - не зрозуміло як такий договір підлягав юридичному захисту і мав обов'язкову силу для сторін. Каузальна теорія Ієрінга (кауза - юридична мета). Підставою договору є не воля, а мета. Сам договір є метою контрагентів.

3. Актуальні питання договірного права.

До здобутків цього кодексу слід віднести передусім те, що в ньому, на відміну від Цивільного кодексу УРСР 1963 р., із загальних положень про 6 зобов'язання (Книга п'ята) виділені загальні положення про договори (поняття і види договору, свобода та обов'язковість договору, положення про публічний, попередній договори, договори приєднання і на користь третьої особи, про форму, порядок укладання, зміни та розірвання договору тощо). Крім цього розширено перелік окремих видів договірних зобов'язань. Наприклад, комерційна концесія, спадковий договір. Паралельною до Цивільного кодексу виявилась кодифікація договірного права в рамках Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року (надалі - ГК). Сучасний стан договірного права України характеризується розбіжністю та суперечливістю, які існують у положеннях Цивільного та Господарського кодексів та інших актів законодавства у регулюванні договірних відносин, що, в свою чергу, негативно відображаються на практиці його застосування. Оскільки майново-господарські зобов'язання, що виникають з договорів поставки, оренди, перевезення, капітального будівництва тощо, є цивільно- правовими, у законодавстві має забезпечуватись єдність їх правового регулювання. Чим, приміром, можна пояснити, що за одні і ті ж порушення сторонами зобов'язань із договорів будівельного підряду (капітального будівництва) неустойка за статтями 883 і 886 ЦК має штрафний характер (стягується неустойка і відшкодовуються збитки у повному обсязі), а відповідно до ч. 1 ст. 322 ГК - вона має зарахувальний характер (збитки відшкодовуються в сумі, не покритій штрафними санкціями)? Отже, законодавчим шляхом повинні бути усунені розбіжності та суперечності, що існують у положеннях Цивільного і Господарського кодексів та інших актів законодавства у регулюванні договірних відносин. І пріоритет тут повинен надаватись положенням Цивільного кодексу, які мають для договірного права загальний характер. З плином часу і з врахуванням практики застосування законодавчих актів може виникати потреба в доповненні або зміні деяких їх положень. Безумовно, такі зміни або доповнення мають бути достатньою мірою обґрунтованими. У прикінцевих та перехідних положення Цивільного і Господарського кодексів на Кабінет Міністрів покладався обов'язок у тримісячний строк підготувати і внести на розгляд Верховної Ради перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які можуть бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни, у зв'язку з набранням чинності цими кодексами. Крім того, в прикінцевих положеннях ГК (розділ ІХ) зазначалось, що Кабінет Міністрів має затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим кодексом. Однак, до цього часу Урядом не прийняті Положення про поставки продукції виробничо- технічного призначення та поставки виробів народного споживання (ч. 1 ст. 271 ГК), Положення про контрактацію сільськогосподарської продукції (ч. 5 ст. 273 ГК), та деякі інші підзаконні нормативно-правові акти, які мають конкретизувати відповідні положення ЦК і ГК у сфері договірних відносин. Термін «господарський договір» у право України було введено Арбітражним процесуаль-ним кодексом України (зараз – Господарський процесуальний кодекс України), який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів (ст.1). Але ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Господарський кодекс України не містить визначення господарського договору, хоча в ГК України йому присвячена ціла глава – 20 «Господарські договори». Натомість вченими в галузі господарського права дане питання є достатньо дослідженим. Так, автори науково-практичного коментарю Господарського процесуального кодексу України, розглядають господарські договори як особливу групу цивільно-правових договорів. У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Необхідно зазначити, що при визначенні поняття господарського договору слід враховувати його характерні ознаки, до яких відносяться: по- перше, господарське законодавство регулює цей договір як угоду, що має визначену комерційну мету для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. По-друге, господарський договір визнає лише письмову форму в якій чітко фіксується домовленості і визначаються санкції за їх невиконання. Жодних усних домовленостей не зафіксованих в тексті договору, господарський договір не визнає. По-третє, особливий суб’єктний склад − зазвичай господарські договори укладаються за участю суб’єктів (суб’єкта) господарювання. По-четверте, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов’язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень (державні контракти). По-п’яте, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів. Також до основних ознак господарського договору слід віднести: 1) тісний зв’язок із плановим процесом учасників господарських відносин; 2) обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів; 3) можливість відступу від принципу рівності сторін (державнконтракти, 8 договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).