Лекція до теми № 4/1 «актуальні проблеми речових прав»

1. Актуальні питання визначення та класифікації речових прав.

Проблеми визначення сутності речових прав Зародження інституту речових прав необхідно пов’язати з розвитком конструкції права власності в римському праві. Хоча римські юристи і спеціально не розробляли саму конструкцію права власності як таку, але їхня заслуга полягає в тому, що вони розкрили його юридичний зміст шляхом визнання різних повноважень, що належать власникові речі. До цих повноважень ними було віднесено: право володіння, право користування, право розпорядження, право на плоди або доходи, які приносить річ, право витребування своєї речі від третіх осіб. Право власності розглядалося як найбільш повне панування особи над річчю, як абсолютне і необмежене право. Таке розуміння приватної власності було використано і розвинуте згодом у праві багатьох держав нового часу, в тому числі і в Україні. Подальший розвиток речових прав в римському праві пов’язаний з виникненням такого речового права, як право на чужі речі (jura in re aliena). З'являється ряд нових земельних сервітутів (пасовищний і т.п.), але особливо розвиваються так звані міські сервітути: право прибудови до чужого будинку, право обперти свою стіну на стіну будинку сусіда, право на те, щоб сусід своїми забудовами не позбавляв світла тощо. Джерела посткласичного періоду згадують про появу такого виду права на чужу річ, як суперфіцій, яке виникало у зв'язку з будівництвом будинку на чужій землі. Спочатку права забудовника регулювалися договором майнового найму, тому будинок розглядався в якості підпорядкованої речі, а тому ставав власністю власника земельної ділянки. Однак згодом претори стали здійснювати більш широкий захист інтересів забудовника, шляхом визнання його речових прав на будинок. З грецького права в цю епоху був запозичений емфітевзис - спадкова оренда землі з внесенням встановленої плати. Тримач землі (емфітевта) не міг бути зігнаним з ділянки в силу визнаного за ним претором речового права, яке могло навіть передаватися третім особам. У класичний період розвитку Римської імперії одержало розвиток і заставне право. Все більш рідкісною стає давня форма застави, яка ґрунтувалася на довірі, коли закладена річ вважалася власністю кредитора (федуція). Якщо боржник не виконував зобов'язання, ця річ назавжди залишалася в кредитора навіть у тому випадку, якщо її вартість була більшою, ніж сума боргу. З розвитком товарного обігу все частіше стала використовуватися застава (пігнус), при якій закладена річ передавалася кредитору не у власність, а в тримання, яке захищалося, як і володіння, за допомогою інтердиктів. Проблеми визначення ознак речових прав. Визначення ознак речових прав, також потребує констатації тієї обставини, що єдності поглядів в цивілістичній доктрині не було та не має. Г.Ф. Шершеневич визначав ознаки речових прав протиставляючи їх зобов’язальним правам: 1) речовому праву відповідає обов'язок всіх осіб утримуватися від дій, суперечних інтересам носія речового права. Отже, пасивними суб'єктами речових відносин є всі без виключення члени одного і того ж суспільства. Навпаки, в зобов’язальних правах пасивними суб'єктами є лише окремі особи, які є носіями відповідних обов'язків; 2) у речових правах обов'язки пасивних суб'єктів мають негативний зміст - вони зобов’язані утримуватися від користування речами, які належать іншим. Таким чином, речові права виражаються у формі заборон. Навпаки, в зобов’язальних правах обов'язок пасивних суб'єктів має у більшості випадків позитивний характер - вони повинні зробити що-небудь в інтересах активних суб'єктів; 3) оскільки в речових правовідносинах пасивними суб'єктами є всі співгромадяни, то порушення права може послідувати з боку будь-якої особи. Навпаки, порушення зобов’язальних прав можливо лише з боку тих певних осіб, які заздалегідь увійшли у відповідне правовідношення. Наприклад, право власності може бути порушено будь-ким, хто присвоїть собі право користуватися чужою річчю. Навпаки, право кредитора по договору позики може бути порушене лише боржником, що ухиляється від виконання зобов’язання; 4) речові права встановлюються незалежно від волі пасивних суб'єктів. Так, наприклад, право власності на плоди встановлюється шляхом їх відділенням від речі, яка принесла плоди. Навпаки, зобов'язальне право не може виникнути без прямо або побічно вираженої волі пасивних суб'єктів; 5) з усього попереднього випливає наступне загальне правило: при зіткненні речового права з зобов’язальним останнє завжди поступається місцем першому.