3. Актуальні питання дієздатності фізичної особи.

Для того, щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права і обов’язки, він повинен розуміти значення своїх дій та бути спроможним керувати ними. Повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними людина може тільки по досягненні певного віку і якщо вона не має хвороб, які позбавляють її даної можливості. Внаслідок цього в законодавстві встановлена така юридична властивість для громадян, як дієздатність. Термін «дієздатність» був започаткований приблизно в середині ХІХ ст. Слово «дієздатність» не було зареєстроване в словнику 1847 року, але увійшло в словник В.І. Даля (сл. Даля 1880, 1, с.526 т. 1). Отже, термін «дієздатність» почав застосовуватись у літературній мові у 50-60 рр. ХІХ ст. Існує думка, що на процес його утворення вплинуло нім. Handlungsfähigkeit (ср. Handlungsfähig) (дієздатність; Handlungs- fähigkeit). Є й інша думка стосовно походження терміну «дієздатність». Дієздатність походить від англійського active capacity та вказує на передбачену нормами права здатність особи самостійно, своїми усвідомленими діями, здійснювати (використовувати і виконувати) суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Аналізуючи сучасне поняття дієздатності, слід зазначити, що в юридичній літературі в основному дискусії ведуться у двох напрямках: 1) зміст дієздатності; 2) умови обсягу дієздатності. Необхідно зазначити, що національна цивільна доктрина незалежної України, спираючись на чинне законодавство (ч.1 ст. 30 ЦК), виділяє лише одну умову, яка справляє вплив на зміст дієздатності – здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та можливість керувати ними. Тобто фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїй свідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспект даної категорії виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні своєї цивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою своєї волі робити свої дії відповідними до своїх обов'язків. У випадку, коли фізична особа нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вона може бути певним чином ущемлена в обсязі та у змісті своєї дієздатності. Передумовами такого ущемлення є: 1) вік; 2) психічне здоров’я. Вік. Його вплив на обсяг прав фізичної особи є абсолютно природним. Якщо фізична особа і однаково здатна бути носієм прав (може бути правоздатною), від моменту народження до моменту смерті, то здійснення прав передбачає здатність особи до вольової діяльності, рівень якої прямо залежить від віку учасника цивільних правовідносин. Вік завжди був однією з головних підстав диференціації правоздатності. ЦК УРСР 1963 р., залежно від віку виділяв три види дієздатності: 1) дієздатність малолітніх, якими вважалися особи, які не досягли 15 р. Відповідно до ст. 14 ЦК УРСР малолітні були не деліктоздатні і могли вчиняти лише дрібні правочини; 2) дієздатність неповнолітніх, носіями якої були особи від 15 до 18 р. Такі особи, відповідно до ст. 13 ЦК УРСР були наділені правом укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. Проте вони вправі самостійно учиняти дрібні побутові угоди. Вони також були вправі самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією, здійснювати авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки, права на свої відкриття; 3) дієздатність повнолітніх, носіями якої були особи, які досягли 18 р. В ЦК України 2003 р. законодавець відтворив перевірений часом принцип вікової диференціації дієздатності фізичних осіб, проте, новелами стали, по-перше, зниження вікової планки осіб, які визнавалися неповнолітніми та, по-друге, розширення обсягу дієздатності як малолітніх так і неповнолітніх. Отже, відповідно до чинного ЦК дієздатність поділяється на: 1) часткову дієздатність, носіями якої є малолітні віком до 14 р. Порівняно з ЦК 1963 р. малолітні, окрім права вчиняти дрібні правочини отримали право ще здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної та творчої діяльності; 2) неповна дієздатність осіб від 14 до 18 р. також була значно розширена за рахунок надання неповнолітнім прав щодо участі (заснування) юридичних осіб та права самостійно укладати 9 договір банківського вкладу (рахунку) та можливості самостійно розпоряджатися внесеними на цей рахунок грошовими коштами; 3) повна дієздатність, яка традиційно наступає з 18 річного віку. Таким чином, В.П. Сербський започаткував вироблення медичного критерію визнання особи недієздатною «розуміння значення своїх дій і можливості керування ними». Цей критерій мав допомагати і допомагає понині, насамперед практикуючим психіатрам, визначати глибину ураження психічної діяльності особи. Юридична наука взяла на озброєння цей критерій, але виділила в ньому дві ознаки: інтелектуальну (нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій) та вольову (нездатність керувати своїми діями). Так, наприклад, Я.М. Магазінер зауважував, що божевільний не здатний до юридичних дій, бо його дії лише зовні схожі на юридичні дії, але не є такими, оскільки в них немає необхідного внутрішнього вольового складу, притаманного нормальній і зрілій душевній діяльності. Коли мавпа цупить цукор, наводив приклад правознавець, це не тягне жодних правових наслідків, так само і дії божевільних юридичних наслідків породити не можуть. Відповідно до чинного національного законодавства фізична особа визнається недієздатною лише на підставі рішення суду у порядку, встановленому ЦПК України. Так, суд приймає рішення про визнання фізичної особи недієздатною на підставі висновку судово-психіатричної експертизи. Справи про визнання фізичної особи недієздатною розглядаються з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування. Фізична особа, щодо якої розглядається справа, викликається в судове засідання, якщо це можливо за станом її здоров'я. Проблема визнання особи недієздатною потребує чіткої констатації того факту, що особа в жодному разі не позбавляється цивільних прав, вона лише втрачає юридичну можливість реалізувати їх самостійно. Безумовно, більша частина цивільних прав передбачає наявність повної дієздатності їх носія: це і здатність набувати та відчужувати майно; здатність засновувати юридичні особи; здатність укладати договори; здатність заповідати; здатність створювати сім’ю тощо. Разом з цим, окрім прав, якими особа наділяється внаслідок волі законодавця, як провідника державної волі, частина прав є природними та невідчужуваними. Такими правами є право на життя, на працю, на здоров’я, на свободу. Вказані права є безумовними, невід’ємними та невідчужуваними. Тому, на наш погляд, в аспекті природних прав кожна особа лише на підставі того, що біологічно визначається як людина, є правоздатною та дієздатною з моменту народження.