3. Проблеми захисту особистих немайнових прав.

Відповідно до ст. 275 ЦК фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК. Загальними способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ст. 16 ЦК є: 1)визнання права; 2)визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Необхідно зазначити, що не всі з названих законодавцем способів захисту однаково підходять для захисту особистих немайнових прав. Зокрема, М.М. Малеїна зазначає: «така форма захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, можлива при захисті честі, але далеко не завжди здійсненна при пошкодженні здоров'я». В.Л. Яроцький вказує, що особисті немайнові блага не підлягають віндикації як об'єкти інших абсолютних прав. Віндикація є найбільш дієвим засобом захисту права власності як абсолютного права. Поширення речових засобів захисту абсолютних прав, вважає правознавець, суперечило б сутності особистих немайнових благ як невіддільних від особи. Р.О.Стефанчук зауважує, що способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб за своїм змістом поділяються на: а) превентивно-присікальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на попередження та припинення порушення, оспорення, невизнання особистого немайнового права чи реальної загрози вказаних дій (визнання права; припинення дії, яка порушує право; зміна правовідношення; припинення правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо); б) відновлювальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на відновлення порушеного права (відновлення становища, яке існувало до порушення та пов’язані із ним способи; спростування; відповідь; визнання правочину недійсним тощо); в) компенсаційні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на додаткове компенсування збитків, що пов’язані із порушенням особистого немайнового права (відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо). Висновки: Таким чином, тривалий період вітчизняної історії цивільне та сімейне право розвивалося в умовах переважання жорстких централізованих начал, коли держава довільно й безмежно втручалася в приватну, в тому числі, майнову сферу громадян і організацій. Повернення до класичних основ правової системи, що базується на принциповому розмежуванні публічного та приватного права, дало можливість вперше законодавчо закріпити основні принципи приватного права, які дали можливість відродити громадянське право на основі його споконвічних принципів і цінностей, сприяли значним змінам у галузі цивільного та сімейного права. Зокрема, цивільне право пожвавилося, стало розкриватися новими гранями, причому так, що в цивілістиці об'єдналися дві фундаментальні лінії правового розвитку, що виражають, з одного боку, цінності приватного права, а з іншого - природного права в сучасному його значенні. Це свідчить про все більше і ґрунтовне входження в життя сучасного суспільства громадянського права на новій щаблі його розвитку - цивільного та сімейного права двадцять першого століття.