Лекція до теми № 5 «актуальні проблеми особистих немайнових прав»

1. Проблеми включення особистих немайнових прав до предмету цивільного права.

Інститут особистих немайнових прав є одним із небагатьох інститутів сучасного цивільного права, історичні корені якого не пов’язані з рецепцією римського приватного права. Необхідно визнати той факт, що розвиток римського права відбувався в основі своїй в інтересах торговельного, комерційного обороту, а про рівність всіх членів суспільства, що є найважливішою передумовою появи особистих немайнових прав, прав для всіх, незалежно від будь-яких зовнішніх факторів. Між тим, проблема прав людини в усі часи була невід'ємною складовою розвитку людства, набуваючи характерних для різних епох філософських, релігійних або етичних елементів. Тому, зазначаючи безперечну новизну і оригінальність, глобальність сучасних досліджень у сфері прав людини, не слід забувати і про той внесок, який зробили вчені і видатні мислителі попередніх епох у розуміння місця і ролі людини в суспільстві, понять свободи, честі, гідності. Й.О.Покровський зазначав, що родоначальниками ідеї про необхідність правового регулювання та захист самої особистості людини та всіх пов’язаних з такою особистістю благ, були представники старої природно- правової школи Гуго Гроцій, Томмазо Кампанелла, Хрістіан Вольф та ін. (XVI-XVII ст.ст.). Саме ці видатні правники та мислителі середньовіччя стали фундаторами вчення про права особистості, яке згодом трансформувалося в природно-правову доктрину особистих прав людини. Основною тезою цієї доктрини була теза про те, що людина вже в самий момент своєї появи набуває природних та невід’ємних прав та отримує право на захист цих прав та благ, що випливають із самої сутності людини як особистості. Якщо мислителі цього напряму й розходилися між собою, то лише в визначенні загальної кількості цих прав: одні налічували їх більше, інші менше, але саме існування природжених прав особистості у них не викликало жодних сумнівів. В першій половині XIX сторіччя на зміну природно-правовій доктрині походження особистих прав людини прийшла позитивістська теорія (Дж. Остін, Г.Кельзен), основною думкою якої було твердження про те, що все що має людина: життя, тілесну недоторканність, свободу та честь є лише штучною конструкцією, яка створюється та захищається законом. Разом з цим, загалом, цивілістична література XIX ст. обходила питання немайнових прав особи. Окремі автори розглядали ці права як рефлекси об’єктивного права, що відбито в поліцейських та кримінальних законах, або підводили їх під поняття власності. Причиною такого стану речей була та обставина, що аж до середини ХХ ст. особисті немайнові права не були включені в предмет цивільного права, який складали лише майнові права, тобто такі, які мали матеріальний зміст. Так, відомий російський цивіліст Д. І. Мейер прямо вказував, що цивільне право це наука про майнові права. Виключенням із цього загального правила, правознавець визнавав лише особисті сімейні правовідносини, які хоч і не мають матеріального змісту, але історично регулюються цивільним правом. Крім заперечення генетичного зв’язку особистих немайнових прав з цивільним правом, для негативної концепції було притаманне також спростування здатності таких прав бути суб’єктивними цивільними правами. Зокрема, С.М. Братусь зазначав, що «…через відносну самостійність цивільно-правової галузі в сферу її дії втягуються нетипові для неї особисті немайнові відносини, для яких виявилося можливим використовувати вже сформований цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.… До тих пір, поки особисті права не порушуються, правовий характер відносин, пов'язаний з їх здійсненням зовсім не відчувається. Один із засновників позитивної концепції Микола Сергійович Малеїн писав: «цивільне право має потужний, добре налагоджений правовий інструментарій (механізм) щодо регулювання і захисту особистих немайнових прав, а разом з ними - нематеріальних благ. Подальший розвиток людського суспільства, його соціально-економічних, культурних можливостей, неухильне (закономірне) зростання ролі людської особистості в громадянському суспільстві, посилення соціальних міжособистісних зв'язків, підвищення значимості моральних та ділових якостей людини- особистості, збільшення найрізноманітніших видів нематеріальних благ , що захищаються цивільним правом, невідворотно і закономірно веде до збільшення частки особистих немайнових відносин у загальній системі цивільних правовідносин. У зв’язку з цим, необхідно подолати традиційно- архаїчне уявлення про те, що основу предмета цивільно-правового регулювання становлять майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми». Таким чином, суть позитивної концепції полягає в тому, що, виходячи з рівної значимості майнових і немайнових відносин у структурі предмета цивільно-правового регулювання, цивільне право не лише охороняє, але і регулює особисті немайнові відносини. Включення немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, в предмет цивільного права пояснюється розширенням цивільно-правової бази для захисту особистих немайнових благ. Не обмежившись лише використанням існуючих в цивільній доктрині положень, розробники проекту зробили дуже важливий крок в розвитку особистих немайнових прав особи: - по-перше, вони відмовились від поділу особистих немайнових відносин на дві категорії – пов’язаних та не пов’язаних з майновими відносинами. Тим самим всі «чисті» (такі, що не пов’язані з майновими) особисті немайнові відносини повинні були потрапити в поле правового регулювання ЦК; - по-друге, новий ЦК значно розширив перелік особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими, порівняно з ЦК 1963 р., в якому передбачалися лише правила щодо захисту честі, гідності та ділової репутації та стаття про захист права на власне зображення; - по-третє, в ЦК були сформульовані загальні положення про особисті немайнові права. І хоча в тексті загальні положення прив’язані до особистих немайнових прав лише фізичної особи, їх слід розглядати як загальні положення всієї підгалузі особистих немайнових прав, в тому числі, з певними застереженнями і щодо інституту юридичних осіб. Таким чином, різноманітні особисті права, які містяться в різних частинах ЦК та інших законах, були приведені до єдиної позитивної системи; - по-четверте, достойне місце в ЦК зайняли положення про захист особистих немайнових прав. Крім способів захисту, що вже були відомі вітчизняному цивільному законодавству: відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди – додано низку нових, зокрема: право суду винести порушникові громадську догану, заборонити випуск у світ газети чи книги, у якій міститься неправдива інформація, вилучити тираж книги чи газети і знищити його. Таким чином, розробниками нового ЦК України 2003 р. був здійснений справжній прорив у регулюванні особистих немайнових прав, які включили в його структуру Книгу другу «Особисті немайнові права фізичної особи», завдяки якій ЦК України посідає особливе місце в історії світових кодифікацій. Очевидний прогрес в нормативному закріплення особистих немайнових прав в національному законодавстві особливо контрастно простежується при порівнянні норм чинного ЦК України з аналогічними нормами ЦК Російської федерації 1994 р. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 2 ЦК РФ цивільним правом регулюються ті особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими. Звідси випливає, що особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, цивільним правом Російської Федерації не регулюються.