2. Проблеми множинності особистих немайнових прав.

Поряд з питанням про місце особистих немайнових прав в системі права, представники цивільної доктрини досить жваво дискутували також питання про доцільність множинності особистих прав, чи навпаки, достатність наявності єдиного особистого права. Зокрема, В.Л. Суховерхий вказував, що ще в 30-і роки в радянській юридичній науці отримали підтримку поширені в ряді західноєвропейських держав погляди прихильників так званого єдиного особистого права. На їхню думку, законодавство повинно охороняти не окремі різноманітні особисті права, а одне єдине приватне право чи право особистості. У зв'язку з цим С. І. Аскназій писав: «…навряд чи уявляється можливим перерахувати в Цивільному кодексі всі особисті права, і тим самим вичерпати всі своєрідні особисті інтереси громадянина, що можуть потребувати цивільної охорони» Одночасно він відзначав, що недоцільно спеціально згадувати в кодексі всі відомі доктрині особисті немайнові права - їх слід охопити «загальною формулою охорони особистих прав, під яку можна було б підвести всі різноманітні випадки, коли охорона прав особи повинна бути забезпеченою». Ідея захисту єдиного особистого права знайшла свою підтримку в роботах Є. А. Флейшіц. Хоча авторка відкрито і не визнавала існування єдиного особистого права, але стверджувала, що судовому захисту повинні піддаватися будь-які правомірні особисті інтереси громадян, незалежно від їх закріплення в законі. Прихильники множинності особистих прав виступали за розширення кола особистих немайнових прав, наприклад М.І.Матузов стверджував, що розвиток прав припускає зростання переліку (системи) прав громадян. Критикуючи концепцію єдиного права особистості, С.М. Братусь зауважував, що «право бере під свій захист не будь-який, нехай навіть і не протиправний інтерес окремого індивіда, а лише ті особисті блага, які визнані соціально цінними і тому підлягають юридичному захисту з точки зору держави». На такий закид може бути висунуте заперечення про те, що Конституція, мовляв, лише декларує зазначені права. Але і Цивільний кодекс не пішов далі загальних декларацій. У зв’язку з цим, може виникнути і таке питання: якими нормами позивач буде обґрунтовувати свої вимоги при порушенні права на охорону здоров’я чи права на безпечне довкілля? Уявляється, що в першому випадку посилання буде здійснене на ст. 49 Конституцію та на спеціальний закон, наприклад «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.92 р. У другому випадку, логічним та достатнім буде звернення до ст. 50 Конституції та спеціального Закону - «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. Разом з цим, О.В.Кохановська, відстоюючи позицію можливості комплексного регулювання особистих немайнових прав, зауважує, що конституційні права особи мають і цивілістичний вимір як абсолютні цивільні права фізичної особи. Якщо Конституція гарантує право на інформацію, то в цивілістичному вимірі це абсолютне немайнове право особи, яке існує в рамках цивільних відносин між цією особою та всіма третіми особами, включаючи державу, яке має цивілістичні способи захисту. Зайвими, з нашої точки зору є наявність в ЦК також ч. 1 ст. 290 (право на донорство) та ч. 1 ст. 291 ЦК (право на сім’ю). На наш погляд закріплення таких прав не тягне жодних правових наслідків у зв’язку з відсутністю будь- яких спроб порушити ці права, що випливає з аналізу судової практики, яка склалася після прийняття Цивільного кодексу. До того ж, вважаємо, що навіть якби певні прецеденти порушення зазначених прав і мали б місце, то основним нормативним актом, який ліг би в основу відповідних судових рішень, був би не ЦК, а у випадку, наприклад, порушення права бути донором крові - Закон України «Про донорство крові та її компонентів» 1995 р., а у випадку порушення права на створення сім’ї – Сімейний кодекс України 2002 р. Таким чином, в цілому позитивно відносячись до комплексного регулювання особистих немайнових прав, яке здійснене в чинному ЦК, вважаємо, що законодавець здійснив надмірне розширення кола таких прав, з одного боку, за рахунок включення в кодекс прав, вже врегульованих іншими нормативними актами, з іншого боку, за рахунок надання правової охорони правам, які, вважаємо, позбавлені перспективи порушення, а у зв’язку з цим і не потребують нормативного закріплення. Вихід із такого становища ми бачимо у вдосконаленні чинного законодавства, яке пов’язуємо із забезпеченням правовою охороною лише загальних особистих немайнових прав, які лежать в основі буття людини як такої. Шлях такого звуження кола регульованих ЦК особистих немайнових прав (порівняно з теперішньою редакцією) дозволить не лише забезпечити цивільною охороною різноманітні особисті немайнові інтереси, але й буде сприяти уникненню нормативного дублювання, скороченню обсягів правових норм, що регламентують однорідні відносини, а також усуненню правозастосовних труднощів, викликаних надмірною диференціацією. Необхідно зазначити, що запропонована Л.О. Красавчіковою та впроваджена законодавцем система особистих немайнових прав включає лише так звані «загальні» особисті немайнові права, носіями яких є всі без виключення фізичні особи. Разом з цим, доктрина цивільного права до особистих немайнових прав, крім «загальних», відносить також і «спеціальні» особисті немайнові права, які хоча і не включені в Книгу другу ЦК, мають тісний генетичний зв’язок з іншими особистими немайновими правами. До таких прав, на думку Р.О.Стефанчука, необхідно відносити також особисті немайнові права фізичної особи у сфері інтелектуальної діяльності (наприклад, право авторства (ст. 423 ЦК), право на недоторканість твору (ст.. 438 ЦК), право титулізації (дати назву своєму твору), номіналізації (найменувати науковий винахід власним ім’ям) та сакрарезації твору (присвятити твір особі чи події) тощо. Підсумовуючи викладене зазначимо, виходячи з позиції позитивного права, структура особистих немайнових прав в чинному ЦК має такий вигляд. Первинним елементом виступає кожне з особистих немайнових прав закріплених законом. Вони об’єднуються між собою в правові інститути: інститут особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування людини; інститут соціальних особистих немайнових прав особи; інститут особистих немайнових прав інтелектуальної власності. Інститути в свою чергу складають цілісну систему особистих немайнових прав, які становлять підгалузь цивільного права.