Лекція до теми № 3 «актуальні проблеми правосуб’єктності юридичних осіб як учасників цивільних правовідносин»

1. Теорії сутності юридичних осіб.

Ідея введення в правове середовище юридичної особи як суб’єкта цивільних правовідносин належить римським юристам, оскільки саме в римському праві була обґрунтована та розвинута теза про необхідність розширення кола суб’єктів цивільного права за рахунок особливих колективних утворень, які створювались громадянами – особами фізичними. І хоча як правове регулювання, так і доктринальна розробка інституту юридичної особи в Давньому Римі перебували у зародковому стані2 , заслуга римлян у створенні цього інституту є безспірною, оскільки: по-перше, саме римському праву ми зобов’язані тим, що сучасні європейські правові системи успадкували його і закріпили в своєму праві; по друге, саме римські правознавці встановили основні ознаки юридичних осіб такі, наприклад, як: існування юридичного суб’єкта незалежно від зміни або вибуття його членів; наявність власного імені; наявність відокремленого майна; можливість юридичної особи самостійно вступати в цивільні правовідносини; позивати та відповідати в суді. Початок історії розвитку юридичної особи, наближеного до сучасного, необхідно віднести до раннього середньовіччя. Саме в цей період категорія юридичної особи остаточно була введена в науковий та практичний обіг для того щоб, по-перше, показати особливий характер утворення, яке не є людським індивідом; по-друге, підкреслити особливості юридичної сутності колективного утворення (спілки) порівняно з іншим суб’єктом права – окремою людиною. В першій половині XIX ст. германісти Безелер та Блунчлі заявили, що корпорація не може бути фіктивною особою, навпаки вона є дійсним, реальним суб’єктом. Крім цього стверджувалось, що існування корпорації не може обмежуватись лише сферою приватного права, оскільки деякі види корпорацій можуть приймати участь і в публічному житті, маючи самостійні права та обов’язки. Основними різновидами реалістичних теорій є: “органічна“ теорія юридичної особи О.Гірке та “реалістична“ теорія Л.Мішу та Р.Салейля. Теорія “колективу” вперше була сформульована в 1940 р. Анатолієм Васильовичем Венедиктовим в статті “Органы управления государственной социалистической собственностью”, а своє фундаментальне обґрунтування отримала в праці “Государственная социалистическая собственность” в 1948р.6 Основні положення цього вчення полягають у тому, що в основі цивільної правосуб'єктності державних юридичних осіб лежить не лише єдність державної соціалістичної власності, але і оперативне управління її складовими частинами. Єдність державної власності за А.В.Венедиктовим означає, що за кожним державним підприємством як юридичною особою стоїть власник майна - народ. Оперативне ж управління, виділеною підприємству частиною державного майна, згідно з волею народу здійснює не лише призначений державою керівник (директор, начальник), а й очолюваний ним колектив робітників та службовців. Саме в виробничих та інших діях колективу втілюється діяльність самої державної юридичної особи. Керівник державного підприємства є лише провідником загальнонародної волі. Відповідно до цього, підприємство визначалось як організований державою колектив робітників і службовців, на який держава покладає виконання певних державних завдань і якому для досягнення цих завдань надається відповідна частина єдиного фонду державної власності. Викладену теорію у загальнотеоретичному плані на початку 50-х років підтримав С.М.Братусь спочатку в праці “Юридические лица в советском гражданском праве” (1947 р.), а згодом і в курсі цивільного права “Субъекты гражданского права”. Теорію ”колективу” не могли також не використати автори, які спеціально досліджували проблему цивільно-правової відповідальності, оскільки поширити на юридичну особу такі умови настання відповідальності як вина, або причинний зв’язок без виявлення колективної природи державних органів взагалі не можливо8 . Необхідно зазначити, що погляди, висловлені В.В.Лаптєвим, спочатку досить скептично були сприйняті науковими колами, проте, згодом завоювали все більшого визнання не лише серед юристів-практиків, але і серед дослідників теорії юридичної науки. Серед робіт ”нового часу”, присвячених з’ясуванню сутності юридичних осіб, необхідно відзначити роботу Євгена Олексійовича Суханова ”Система юридических лиц” в якій він у питаннях тлумачення сутності юридичної особи пропонує перенести акценти з організаційних ознак на майнові атрибути колективного утворення. ”Юридична особа – це не стільки людський субстрат, ...скільки персоніфіковане майно, виділене засновником підприємства для його самостійної комерційної діяльності. У зв’язку з цим, як основну ознаку юридичної особи науковець розглядає ступінь її майнової відокремленості, в залежності від якої пропонує здійснювати класифікацію юридичних осіб.