3. Цивільне законодавство: колізія норм цк та гк.

На момент проголошення незалежності України цивільні відносини в нашій державі регулювалися переважно ЦК УРСР 1963 р. Оскільки зазначений нормативний акт ґрунтувався на застарілій правовій доктрині і не враховував нові реалії становлення ринкової економіки, вже в перші роки незалежності в Україні було прийнято ряд - законів, які покликані були виправити все наростаючі перекоси в нормативному регулюванні цивільних відносин (Закони України «Про підприємства в Україні», «Про власність», «Про господарські товариства», «Про заставу» тощо). Проте прийняття нових нормативних актів не вирішувало основної проблеми – комплексного врегулювання цивільних відносин на основі нової 8 правової концепції, яка ґрунтувалася на ідеях правової держави з розвинутою ринковою економікою. Для вирішення наростаючих проблем цивільного права розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 1992 року № 176-Р було затверджено керівників Робочих груп з розробки проектів Цивільного кодексу України (керівник -Міністр юстиції України В. В. Онопенко (з 1999 р. С.П.Головатий), заступник — професор О. А. Підопригора) та Господарського кодексу України (керівник - академік В. К. Мамутов, заступник — професор Г. Л. Знаменський). Створення таких груп активізували пошук відповідей на ряд питань, одним з яких було питання чи доцільно регулювати майнові відносини єдиним ЦК, чи доцільно, окрім ЦК прийняти ще й ГК (як планувалося аналог Торгового кодексу, який визнаний законодавством багатьох європейських держав). Не вдаючись в аналіз цієї наукової дискусії, зауважимо, що 16 січня 2003 р. ВРУ було прийнято два кодекси: ЦК та ГК. Одночасне прийняття ВРУ двох кодексів викликало гострі дебати в юридичних колах, оскільки з 01.01.2004 року (набрання чинності Цивільним і Господарським кодексами) основні проблеми, пов’язані з регулюванням відносин майнового обороту не розв’язалися, а певною мірою загострилися. Одночасне застосування ГК та ЦК породжує ряд проблем, головними з яких, на наш погляд, є: - відсутність чіткого нормативного закріплення пріоритетності та раціонального балансування між цими двома законодавчими актами. На сьогодні і ЦК і ГК мають рівну юридичну силу. Погоджуємося з думкою Оніщука М. про те, що одне з найважливіших питань в Україні - це кодифікація як така. Що може бути предметом кодифікованих актів України? Правду кажучи на сьогодні навіть на доктринальному рівні не опрацьовано питання про сучасну національну українську кодифікацію, її межі, структуру і навіть загальне бачення. Тобто втрачено методологічні і методичні орієнтири того що може бути предметом саме кодифікованого акту як виду закону. І, можливо, відсутність цього доктринального розуміння і бачення призвела до того, що в Україні все частіше певну сукупність відносин, які необхідно регульованих законом, регулюють саме кодексом; - в розрізі даної теми належить зазначити, що одночасно прийняті і введенні у дію Цивільний та Господарський кодекси України мають деякі неузгодженості та суперечності, які ускладнюють їх практичне застосування. Таких суперечностей (колізій) норм обох кодексів чимало, наведемо лише деякі з них: - так у статті 63 ГК продовжено використання колективної власності та вводиться поняття змішаної форми власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). Разом з тим Конституція України, ЦК щодо власності визначають лише приватну, державну та комунальну власність і не виділяють колективну та змішану форми власності.