4. Еволюція сучасних концепцій демократії. Процедурний та субстанційний підходи в теоріях демократії.

Сьогодні у західному світі існують численні концепції демократії. Основною характеристикою демократії є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади, тобто процес цей на будь-якому рівні здійснюється за участю обраних представників народу. Народні маси, у свою чергу, ознайомлені з проблемами, що обговорюються, і мають змогу впливати на процес прийняття рішень. Будь-які намагання представницьких органів влади розв´язувати життєво важливі питання бюрократичним шляхом, поза контролем народу й обраних ним представників, сприймаються як несумісні з демократією. Теоретики демократії на основі досліджень дійшли висновку, що індивід набуває свої ідеї, цінності й мотиви діяльності та творчості лише в групах і взаємодіє з цими групами. Тобто в політичній сфері індивід реалізує себе лише через ідентифікацію з групою.

У сучасних трактуваннях демократії американці К. Джанда, Дж. Беррі і Дж. Голдман визначили такі підходи як процедурний і субстанційний.

Процедурний підхід

Субстанційний підхід

- акцентує увагу на процедурах, які дозволяють народу проявити свою волю (вибори, мітинги, збори громадськості); - вказують на те, хто бере участь у прийнятті важливіших рішень, скільки голосів необхідно для досягнення рішення; - виділяються критерії демократії: універсальна політична участь, політична рівність ("одна людина - один голос ", принцип більшості). Ці принципи поширюються як на пряму, так і на представницьку демократію, при якій особливу роль відіграє принцип реагування (відгуку) влади на суспільну думку.

- фокусує увагу на тому, що робить вибрана влада, убачаючи сутність демократичного правління в забезпеченні свобод і прав особи; - вказують як на недолік процедурного підходу на те, що влада занадто залежна від більшості та залишається проблемним забезпечення права меншин (релігійних, етнічних); - головним критерієм демократії є політика влади, яка має гарантувати свободи (свободу віросповідання, свободу виражати власну думку) і права громадян, у тому числі право на відсутність дискримінації за якими ознаками.

У постіндустріальному плюралістичному суспільстві особливу роль відіграє враху­вання й узгодження інтересів різноманітних суспільних груп, тому великого значення набуває процедурний аспект демократії. Ті, хто вбача­ють у демократії насамперед вироблений людством механізм (процедуру) ра­ціонального опрацювання і прийняття рішень, апелюють саме до процедурної демократії. Вона виступає як ефективний інструмент досягнення згоди (по­розуміння). Різні соціальні суб’єкти проголошують власні інтереси, рівноправ­ний статус яких потребує відповідної уваги до кожної групи таких інтересів. Зіставлення думок і прагнень у підсумку дає змогу досягти згоди. Як свідчить досвід, участь груп інтересів в обговоренні спірного питання завжди знижує потенціал конфліктності, навіть тоді, коли наприкінці чиїсь інтереси втілилися не повною мірою. І навпаки, нехтування чиєюсь участю (навіть якщо інтереси не утискуються) сприймається болісно.

Залежно від того, як розуміється участь індивіда в політиці (безпосередня участь або через обране представництво інтересів та потреб), у межах процедурного підходу виділяють кілька теорій демократії.

Мажоритарна теорія

Теорія партисипаторної демократії (демократії участі)

- виходить з уявлення про демократію як правління більшості, тому в цій інтерпретації демократія повинна бути наближена до прямих форм, а влада має реагувати на думку народу; - громадяни мають можливість контролювати своїх представників в органах влади, вибирати компетентних, перебираючи їх або відмовляючи їм у довірі. Слабким моментом цієї теорії є припущення, що всі громадяни добре поінформовані про політичне життя, бажають брати участь у політиці і керуються раціональними мотивами при голосуванні.

- наполягають на змішаній формі політичної організації з прямою демократією в основі та демократією представників на кожному рівні, а депутат зобов'язаний виражати волю конкретних виборців, які мають право його «відкликати»; - залучення всіх верств суспільства в політичний процес від вироблення рішень до їх здійснення; - поширення принципу участі на неполітичні сфери (освіта, економіка); - децентралізація прийняття рішень: з менш складних питань рішення приймаються через плебісцит; - спрощення процедури виборів (у США– скасування колегії виборщиків).

У суспільствах "третього світу" зазнала поразки не демократія загалом, а її мажоритарна (вестмінстерська) модель, яка може існувати тільки в гомогенних (однорідних) суспільствах. Це спонукало Аренда Лейпхарта створити модель консенсусної демократії для різнорідних суспільств. Основою для її функціонування є наявність великої коаліції, у якій працюють лідери всіх сегментів багатоукладного суспільства. Цей метод функціонування співсоціумного правління доповнюється трьома проміжними: взаємним вето, пропорційністю і сегментарною автономністю в здійсненні кожним сегментом своїх внутрішніх справ. Метод функціонування правління за принципом великої коаліції кардинально відрізняється від принципу більшості у вестмінстерській моделі, де меншість має підпорядковуватись більшості, а уряд має формувати та сила, яка перемогла на виборах. В умовах консенсусної демократії меншість має право вето, а місця в уряді розподіляються пропорційно до існуючих у суспільстві сегментів. А. Лейпхарт пропонує вісім принципів, на яких має грунтуватись консенсусна модель. Це — широка урядова коаліція, двопалатний парламент, багатопартійність, пропорційна виборча система, федералізм і централізація влади, право вето для меншин та інші.

Партиципаторні теорії демократії ґрунтуються на ідеях раціоналістів про те, що людина — це істота розумна, яка усвідомлює, що таке добро і зло, й сама здатна приймати правильні рішення. Необхідно лише створити умови для максимальної участі кожної людини в політичному житті. І якщо на сьогодні створити такі умови не вдалося, то в політиці при прийнятті політичних рішень потрібно якомога вдаліше поєднувати пряму (плебісцитарну) і представницьку демократію.

Таким чином, демократія має стати універсальним принципом організації суспільного життя. Демократія повинна бути повсюди: на виробництві, у школі, в університеті, у партіях, у державі тощо. Це зможе забезпечити максимальне врахування інтересів громадян, легітимність влади, високий рівень участі населення в політичному житті суспільства.