5. Трансформація виборчої системи в Україні.

Вивчення особливостей історичного аспекту еволюції виборчої системи щодо формування парламенту сучасної України полягає в тому, що саме Верховна Рада має забезпечити приведення законодавства до міжнародних демократичних стандартів, стати зразком подолання корупції та покласти край переваги політичної доцільності над правом. На жаль, за всі роки незалежності української держави, незважаючи на незкінченні зміни виборчого законодавства, цього так і не відбулося, а Верховна Рада України так справжнім парламентом і не стала. Переконатись у цьому легко, звернувши увагу на систематичне, цинічне ігнорування народними депутатами ст. 84 Конституції України та відповідного рішення Конституційного Суду щодо обов`язковості особистого голосування за нормативно-правові акти.

Розвиток і реформування виборчої системи в Україні у 90 роках ХХ ст. і по сьогодні пройшли кілька основних етапів:

1) мажоритарні вибори за системою абсолютної більшості та обов`язковості 50 % явки виборців - у 1990 та 1994 роках;

2) вибори ВР України за «змішаною системою» (50 на 50 %) з 4 % прохідним бар`єром (у пропорційній частині), із можливістю одночасного висування кандидатів від партій та блоків по мажоритарним округам та за партійними спискам єдиного загальнодержавного округу – у 1998р. і без такої можливості (після відповідного рішення Конституційного суду) – у 2002р.

3) пропорційна виборча система із «закритими списками» від партій та блоків та 3% прохідним бар`єром, на чергових виборах парламенту в 2006р. (без вимоги 50 % явки виборців) та на позачергових – у 2007 р. (з обов`язковістю 50 % явки виборців);

4) у 2012 році – чергові вибори ВР, усупереч рекомендаціям європейських інституцій, – знову за «змішаною виборчою системою» 50 на 50%, з 5 % -вим прохідним бар`єром (у пропорційній частині), без блоків, графи «проти всіх» та права одночасного висування кандидатів по мажоритарних округах та за партійними спискам єдиного загальнодержавного округу (за рішенням КС)

У 2011 р. «перебіжчиків» з опозиційних фракцій у Верховній Раді України БЮТ та НУНС настільки побільшало, що фракції Блоку Литвина та КПУ реально втратили свою «золоту акцію» при голосуванні. Водночас, знову фактично було спотворено волевиявлення виборців, які голосували на виборах 2007 р. за політичні сили, значна частина депутатів з яких перейшла у зовсім іншу парламентську більшість. Це стало можливим ще й тому, що Конституційний Суд України у квітні 2010 р. фактично узаконив те, що «окремі народні депутати України, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції фракцій» [11, с. 204]. До того ж, КС з 01.10.2010 взагалі скасував конституційні зміни, внесені 08.12.2004 р. та повернув чинність Конституції 1996 р., чим узаконив позафракційну більшість у ВР.

У ВР були зареєстровані близько двох десятків законопроектів про зміну виборчої системи, серед яких були і пропозиції «відкритих списків» (Ю. Мирошниченко, С. Підгорний, Ю. Ключковський та ін.). Проте в більшості з них була норма, яка передбачала, що у разі небажання виборця ставити позначку проти двох кандидатів від партійного списку, це означає підтримку всього списку. Насправді, це завуальовані ті ж самі «закриті списки», які нічого спільного з преференційним голосуванням не мають.

Можна запропонувати такий шлях вирішення цієї проблеми:

- поділ багатомандатного виборчого округу на 45 територіальних округів (із закордонними включно), куди партії мали б право виставляти не більше ніж по 10 кандидатів у регіональних партійних списках;

- усі прізвища цих кандидатів у списках (в алфавітному порядку) – в бюлетенях під назвою партії, яка пройшла реєстрацію в ЦВК як учасник цих виборів;

- проти двох чи трьох прізвищ виборець ставить позначку підтримки, а остаточний список кандидатів вибудовується у відповідному порядку.

Такого роду оптимізація виборчого законодавства дала б змогу демократизувати виборчий процес, зробити владу більш відповідальною, ближчою до суспільства, зміцнила б довіру до неї. Проте на парламентські вибори 2012 р. була відновлена змішана виборча система, ми знову отримали тимчасовий виборчий закон одноразового використання. Виборче законодавство опинилось у полоні політичної доцільності, а змінити це можна лише змінивши кардинально якісний склад парламенту, який був би здатний нести політичну відповідальність перед виборцями.

На виборчу систему як засіб формування влади впливає і патерналістська психологія громадян. Зовнішня привабливість мажоритарних виборів в українських реаліях перетворилась на «змагання товстих гаманців» та адмінресурсу, а пропорційна система із «закритими списками» позбавила фактично виборців права вибору. «Виборча пропорційна система за відсутності розвиненої внут­рішньопартійної демократії … зменшила вплив суспільства на діяльність представницьких органів, …значно знизила довіру населення до всіх інститутів влади… Українські громадяни у своїй більшості зазначали, що не можуть реально впливати на владу та не несуть відповідальності за ситуацію…» [22, с. 188].

Нарешті, виборцям варто зрозуміти, що ігнорування виборів чи продаж свого голосу – це консервація або погіршення життя, загроза майбутньому дітям та онукам. Тільки сформувавши громадянське суспільство, здатне впливати на владу й опозицію, можна сподіватись на розбудову правової, демократичної держави та покращення життя більшості громадян країни.

Чинна влада, претендуючи на євроінтеграцію, має довести здатність проведення демократичних, чесних виборів, щоб не спровокувати новий Майдан обурених фальсифікаціями. Опозиційні сили мусять спільно контролювати законність проведення виборів, домовитись про узгодження кандидатів на мажоритарних округах, не продавати місця в партійних списках та включати туди дійсно авторитетних представників політичних еліт з дотриманням принципу регіонального представництва.

26 травня 2012 року Європейський Парламент прийняв резолюцію щодо України, у якій підкреслювалось «вирішальне значення вільних, справедливих і прозорих парламентських виборів в Україні,… необхідність підтримувати глибоку прихильність до демократичних цінностей і верховенства права, в тому числі в період в період між виборами…»

Таким чином, поки що в Україні продовжує панувати політична доцільність, попри декларації більшості політичних лідерів, з Президентом включно, про готовність до запровадження в Україні пропорційної виборчої системи з «відкритими регіональними списками», парламентські вибори 2012 за «змішаною системою» не можуть стабілізувати виборче законодавство. Після них доведеться-таки враховувати рекомендації ПАРЄ, приймати «Виборчий кодекс» та повертати виборцю право вибору своїх обранців, скасовуючи «закриті списки» та повновладдя «товстих гаманців» на мажоритарних округах.