4. Демократичні засади місцевого самоврядування.

Досвід демократичних країн засвідчує: там, де розвинуте місцеве самоврядування, там держава, влада підконтрольні громадянам, а не навпаки. Залучення громадян до місцевих справ означає перерозподіл повноважень влади від центру до територіальних громад, і, таким чином, сприяє розвитку демократії. Місцеве самоврядування є незамінним елементом громадянського суспільства. Самоврядування є лакмусовим папірцем демократії, яка передбачає не тільки декларацію прав і можливість критикувати владу, а й можливість та здатність управляти, на місцевому регіональному рівні[19, с. 191].

У ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування зазначається: «Місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їх компетенції, в інтересах місцевого населення».

Самоврядування перебуває у дискусії із системою центральної влади на предмет розмежування компетенції та повноважень. Особливо це характерно для країн, що відходить від недемократичних устроїв з централізованою системою управління. Інколи можна виявити протидію та обмеження центральною владою місцевого самоврядування. Але парадокс полягає в тому, що центральна влада і місцеве самоврядування не є конкуруючими структурами. Представницьким органом територіальної громади є відповідні місцеві Ради. Проте, якщо є тільки це без самоорганізації місцевих груп інтересів, певної культури та усвідомлень територіальної громади, то можна говорити про вкрай слабкий, або формальний розвиток місцевого самоврядування, який часто трапляється як наслідок (спадок) авторитаризму. Законом України «Про органи самоорганізації населення» передбачено використання таких форм участі членів територіальних громад у вирішенні місцевих питань органів самоорганізації: будинкові, вуличні, квартальні комітети та ін [19, с. 197].

Слабкість органів місцевого самоврядування у вигляді Рад різних рівнів криється і в «слабкості» місцевих бюджетів, що не дозволяє їм проводити інвестування у розвиток регіону, і як наслідок, громада не бачить з їхнього боку реальних дій. З одного боку, про необхідність формування місцевих бюджетів «знизу» декларують переважно перед виборами, нічого не змінюючи після них, а у структурі розподілу спостерігається домінування централізації ресурсів і рішень. З іншого, – досить слабкою є база їх наповнення, наявний бюрократичний опір малому бізнесу, а державне фінансування делегованих повноважень переважно в соціальній сфері залишається лише на папері в популістських державних програмах.

Одним із джерел розвитку місцевої ініціативи та залучення певних ресурсів до вирішення локальних питань є різноманітні неурядові організації. Позитивний досвід деяких країн, наприклад, Польщі засвідчує доцільність залучення коштів таких організацій для роботи на місцевому рівні.

Для забезпечення місцевого самоврядування необхідні такі правові засади:

– пріоритет прав і свобод людини при здійсненні місцевого самоврядування;

– оптимальне поєднання форм безпосередньої і представницької демократії у здійсненні місцевого самоврядування;

– виборність органів та посадових осіб місцевого самоврядування їх відповідальність перед територіальними громадами;

– поєднання колегіальності з персональною відповідальністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування за свою діяльність;

– організаційно-правова та матеріально-фінансова;

– законність та гласність;

– субсидіарність у наданні громадських послуг;

– баланс та гармонізація інтересів місцевого самоврядування та держави;

– відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед органами державної виконавчої влади за здійснення делегованих повноважень; – державні гарантії підтримки та незалежності місцевого самоврядування;

– судовий захист прав місцевого самоврядування.