Самостійна робота № 5 Проблеми конституційної модернізації та легітимізація в Україні

1. Необхідність конституційних змін в Україні в контексті легітимізації влади.

2. Моделі конституційної реформи та їх відповідність євростандартам.

3. Легітимні шляхи внесення змін до Конституції, вірогідність референдуму.

Питання для самоперевірки

1. Що таке «легітимна влада», які існують джерела легітимації?

2. У чому основні засади легітимності?

3. Коли і чому наступає криза легітимності та які можливі шляхи її профілактики й подолання?

4. Який світовий досвід легітимізації може бути особливо корисним для посттоталітарних країн, що потрібно для його використання?

5. У чому основні проблеми легітимності влади в сучасній Україні?

Література: [2, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 20, 22, 23, 25]. Семінарське заняття 6

Тема. Вимірювання демократії.

Мета: проаналізувати основні критерії та індекси демократії, визначитись з рейтингами та особливостями демократичного розвитку країн світу.

План

1. Індекс політичного розвитку Ф. Катрайта.

2. Індекси демократії Д. Нейбауера та Т. Ванханена.

3. Індекс Freedom House.

4. Демократичний моніторинг в країнах Європи та сучасного світу.

5. «Індекс демократії» Economist Intelligence Unit. *

Теми рефератів

1. Індекс демократії для виміру демократизації сус­пільства К. Херпфера.

2. Індекс політії в дослідженнях Т. Гурра .

3. Індекс економічної свободи від «Інституту Катона».

Основні тези для підготовки до семінарського заняття № 6

1. Індекс політичного розвитку ф. Катрайта.

Важлива характеристика якості демо­кратії – співвідношення влади більшості з правами меншості, як дотримується принцип верховенства права, наскільки ефективні законодавчі органи, чи може громадянин домогтися, щоб його голос був почутий адміністративними органами або судом, чи існують справедливі процедури, що да­ють змогу все це здійснити.

Демократизація виборчого процесу є невід'ємною частиною загального процесу демократизації суспіль­ства. Тому критерії демократизації виборчого проце­су є специфічним випадком, конкретизацією загаль­них критеріїв демократизації. Існує понад сотні різноманітних індексів, які дозволяють оцінювати рівень розвинутості країн світу на кшталт «краще – гірше», «більше – менше». Для позначення показника з того чи іншого питання використовується «Х» за формулою: .

Перші спроби виміру демократії за допомогою індексів не виходили за межі формальних аспектів, так, американський дослідник з проблем демократизації суспільства Ф. Катрайт 1963 р. розробив індекс політичної демократії, виходячи з критеріїв демократичного формування за­конодавчої й виконавчої влади, за яким усі країни розташовувалися б за оціночною шкалою (від 0 до 3 балів), – це інституціональний підхід:

1-й критерій – нижня палата (або однопалатний парла­мент) складався з представників двох або більше політичних партій, а партійна мен­шість мала, щонайменше, 30 відсотків усіх місць у парламенті;

2-й критерій – щоб державою керував глава виконавчої влади, який був призначений на основі багатопартійної конкуренції або всенародно обраний на загальних виборах.

Наприклад, за результатам парламентских виборів 2007р., в Україні за цією методикою виходить, що в законодавчому органі опозиційна меншість мала понад 30 % депутатських мандатів (це – вищий бал для парламенту – 2). До президентських виборів 2010р. та волюнтаристської зміни Конституції України Конституційним Судом формування виконавчої влади теж цілком відповідало визначеним критеріям. Таким чином, індекс демократії для Украини склав би за Ф. Катрайтом – 2,5 – 3 бали, але це формальна ознака.

Критерії Катрайта не випадково підда­валися критиці за формалізм, тому що на­явність демократичних інститутів влади зовсім не свідчила про їхню однакову ефек­тивність у різних країнах. Тому надалі фахів­ці звернулися до вивчення процесуальних аспектів політичного розвитку країн, до ана­лізу виборчого процесу та його умов. Нині існує чимало інших концепцій визначення критеріїв демократії. На зміну інституціональному підходу Катрайта прийшли процесуальний (аналіз процедурних особливостей демократичних режимів) та субстаціональний (використання вимірів демократії у практичній сучасній політиці). Останній зосереджує увагу не стільки на задекларованих демократичних намірах, скільки на їх практичній реалізації та реаліях сьогодення в тій чи іншій країні.