Виборчі системи країн Європи

Країни:	Базовий рівень	Регіональний рівень	Державний рівень
Австрія, Данія, Латвія, Нідерланди, Чехія, Фінляндія	Пропорційна виборча система з преференціями
Греція	Мажоритарна відносної більшості		Пропорційна виборча система з преференціями
Італія	Змішана з прив'язкою до виборів мера, президента
Іспанія	Мажоритарна відносної більшості		Пропорційна виборча система з закритими списками
ФРН	Пропорційна виборча система з закритими списками		Змішана виборча система
Польща, Словаччина	Мажоритарна відносної більшості	Пропорційна виборча система з преференціями
Франція	Мажоритарна абсолютної більшості	Пропорційна система з закритими списками	Мажоритарна абсолютної більшості

У переважній більшості країн Європи передбачена можливість висування не лише партійних, але і позапартійних (незалежних) кандидатів через самовисування списками, висування через виборчі комітети, громадські організації, об’єднання виборців та інші тимчасові утворення.

У більшості європейських держав на місцевих виборах застосовуються пропорційні або змішані виборчі системи з пропорційною складовою, до того ж там не є поширеною практика «блокування» партій.

Пропорційні виборчі системи на місцевих виборах є персоніфікованими (голосування за «напівзакриті» та «відкриті списки»). Голосування за закриті списки передбачене лише в окремих країнах (деякі землі в Австрії, Кіпр, Португалія, Румунія, Хорватія). Проте навіть і в них пропорційна виборча система не застосовується в округах, де розподіляється 120–150 мандатів. Списки називаються «відкритими та з преференціями» тому, що саме виборці визначають, хто яке там місце посяде, а не партійна номенклатура порядковими номерами в списках торгує й парламент формує. До того ж, забезпечується і регіональне представництво у парламенті.

Зрештою, виборчі системи у європейських країнах на базовому рівні „прив’язані” до кількості виборців, які проживають на відповідній території, а не до виду органу, що формується.

Ще одна загальноєвропейська тенденція – це забезпечення гідного представництва національних меншин та жінок у представницьких органах (у Франції партії, які не забезпечують квоту представництва 51% жінок у списках, отримують менший обсяг державного фінансування, а в окремих землях Німеччини для партій меншин не застосовуються бар’єри).

Таким чином, ідеальної виборчої системи не існує. Тому необхідно обирати ту чи іншу, комбінувати, шукати шляхи подолання недоліків. Наприклад, заборонити, як у Туреччині, переходи обранців за партійними списками, з однієї фракції – до іншої тощо. Головне, від чого необхідно позбавитись – це правовий нігілізм, ігнорування діючої Конституції та чинного законодавства.