2. Індекси демократії д. Нейбауера та т. Ванханена.

1967 р. Д. Нейбауер, який критично сприймав індекс Ф. Катрайта, запропонував ще один індекс демократії – демократичного розвитку, що базується на ідеях електоральної рівності та конкуренції. За допомогою цих індикаторів Нейбауер провів емпіричне дослідження 23 країн. Оцінки згодом були об`єднані в єдиний індекс демократичної дії, а результати використані для аналізу взаємозв`язку демократії та соціально-економічних умов. На його думку найбільш значущими індикаторами демократичного розвитку є:

– відсоток дорослого населення, яке має право голосу (найвищі оцінки отримають держави, де забезпечуються умови максимальної участі виборців в електоральних процедурах);

– рівність представительства – дотримання одного з ключових принципів демократії «один громадянин – один голос» та відповідність отриманих партіями депутатських мандатів кількості реально відданих за них голосів;

– інформаційна рівність, яка має базуватися на політичному плюралізмі ЗМІ та різних форм власності на них.

– конкуренція – забезпечення реальних можливостей отримання опозицією керівних посад, причому, мають ураховуватися два основні критерії: тривалість часу перебування при владі домінуючої партії та середній відсоток голосів, які вона отримала на демократичних виборах.

Фінський політолог Т. Ванханен вимірює рівень демократизації двома політичними індикаторами:

– перший - рівень конкуренції (К) – визначається підрахунком відсот­ків голосів, отриманих урядовою партією (блоком партій), та опозиційними партіями на парла­ментських або президентських виборах;

– другий - рівень електоральної участі (У) – визначається, яка частка населення, що ре­ально брала участь у голосуванні, від усього населення.

Цей метод заснований на припущенні, що рі­вень конкуренції і рівень політичної участі являють собою рівноцінно важливі виміри демократизації. За Ванханеном, дохід на душу населен­ня пояснює 39 % змінних в індексі демократизації. Рівень людського розвитку пояснює 43 % варіацій в індексі де­мократизації (ІД). Ванханен також запропонував формулу для обрахування індексу ресурсів влади, який пояснює 69 від­сотків варіацій в індексі демократизації: .

Високий індекс демокра­тизації можливий лише тоді, коли високим є значення обох базових змінних. З розрахунків виключаються країни, які не набирають за рівнем електоральної конкуренції більше 30 %, а за рівнем політичної участі – більше 10 %. Мінімальне значення индексу для віднесения держави до категорії демократичних країн складає 5 %.

Т. Ванханен убачає важливу перевагу запропонованого ним індексу демократиза­ції у тому, що він ґрунтується на важливих, простих і точних критеріях, бо краще використати прості змінні з деякими недоліками, ніж більш складні показники, засновані на суб'єктивних суд­женнях.

Ванханен уводить такі замінники, як роль держави в економіці, роль іноземного капіталу та роль приватного сектору. На основі цих змінних будуються секційовані індекси:

• індекс диверсифікації структури зайнятості, що вираховується на основі середньої кількості міського населення і сільського населення;

– індекс розподілу інтелектуальних ресурсів, який визначають на основі середнього арифме­тичного відсотка студентів та письменних.

– індекс розподілу економічних ресурсів.

• індекс владних ресурсів розраховують на основі комбінації даних секційованих індексів.

Проекти Ванханена, незважаючи на свої позитивні сторони, неодноразово піддавалися критиці за лінійність та односкерованість, за концентрацію на одному або на групі чинників і часткове ігнорування унікального історичного, культурно-політичного кон­тексту. Основним елементом складу багатьох індексів є експертні оцінки. Суворі статистичні бази даних допомагають детально врахувати специфіку об`єкта дослідження, але залишаються суб'єктивними, можуть використовуватися для політичного маніпулювання.