2. Громадянське суспільство: сутність та структура.

Громадянське суспільство – це особлива позадержавна сфера соціуму, що ідентифікується з державою, тобто владними політичними структурами, які в демократичному суспільстві мають бути гарантом його незалежності від неї.

Перший Президент сучасної Чехії Вацлав Гавел досить влучно заявив про обов`язкову умову справжньої демократії: «Демократія без громадянського суспільства схожа на тіло без кровообігу» [23, с. 85].

Виділяють такі основні параметри, які розкривають сутність громадянського суспільства. У політичному відношенні формою існування громадянського суспільства є демократія: діють механізми загальних і рівних виборів, розподілу функцій влади, примат права. В економічному відношенні громадянське суспільство є системою ринкового типу, в основі якої – приватна власність. З точки зору соціальної структури для громадянського суспільства характерна багатоманітність соціальних груп і прошарків, а його соціальною базою виступає середній клас. У духовному плані громадянське суспільство характеризується плюралізмом ідей, толерантністю, критичним ставленням до дійсності і гуманізмом.

Цінність і значущість громадянського суспільства визначаються його функціями. Це – функція адаптації (йдеться про корекцію процесу функціонування держави мирними, легітимними засобами); функція ціледосягнення (досягнення консенсусу в суспільстві); інтегративна функція (створення необхідних економічних, політичних, культурних умов для саморозвитку різноманітних і різнорівневих суб’єктів); функція відновлення структури і зняття соціального напруження [15, с.18].

Громадянське суспільство – це суспільство, у якому має місце і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє роз­криттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, що покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і їх об'єднань. Причому компетенція держа­вного втручання в їхню діяльність обмежена до мінімуму і чітко означена як певна сукупність відносин між людьми й форм організації їх спільного життя, у яких вони беруть безпосередню участь, доб­ровільно вносячи в них свою ініціативу й свою відповідальність. Громадянське суспільство ставить особливо високі вимоги щодо своїх членів: рівень духовності, відно­син, збагачених повагою і, особливо, міцною правосвідомістю на принципах волі.

О сновні риси громадянського суспільства:

Людина, її свободи – вища цінність.

Пріоритет суспільства над державою.

Подолання відчуження особи від власності

Плюралізм в усіх сферах життя

Ідеологічна, політична, економічна свобода особистості з урахуванням забезпечення інтересів інших осіб, суспільства. У правових державах влада не лише має гарантувати умови розвитку громадянського суспільства, а й бути зацікавленою в постійному контролі з його боку наддержавними інституціями як запорука демократії.

Таким чином, громадянське суспільство є передумовою обмеження всеохоплюючої ролі держави. Певні риси одночасно належать і до громадянського суспільства, і до правової держави, виконують роль необхідної «зв’язки» між ними. До таких чинників можна віднести політичні партії, об’єднання, клуби, ЗМІ, виборчий процес тощо. У такому суспільстві легше вирішуються нагальні соціально-економічні проблеми, а сфера приватного життя закрита для політичного владного втручання.

І снують три напрями, які ведуть до громадянського суспільства:

Розвиток політики, колективістських й індивідуалістських засад громадянськості.

Універсальність основ громадянського суспільства становлять одвічні цінності: чесність, порядність, людяність.

Децентралізується державна влада завдяки передачі значної її частини самоврядуванню.

Таким чином, громадянське суспільство – це взаємостосунки вільних, рівноправних особистостей в умовах ринку та демократичної, правової держави. Таке суспільство має формуватись стихійно, «знизу», як результат свободи індивідів, вільних громадян-власників, що усвідомлюють власну відповідальність за економічну, політичну діяльність.

Структура громадянського суспільства складається з господарських, сімейних, етнічних, релігійних, правових, моральних зв’язків, а також політичних відносин, які не охоплені безпосередньо державою (між індивідами, партіями, громадськими об’єднаннями).

На відміну від держави, у громадянському суспільстві домінують не вертикальні, а горизонтальні зв’язки, не підпорядкованість, а конкуренція й солідарність між юридично вільними і рівноправними партнерами.

Таким чином, громадянське суспільство – це не якісь ізольовані індивіди, а комплекс соціальних відносин, що виражає різнорідні цінності, інтереси і потреби членів суспільства. Це сфера само­виявлення вільних громадян і добровільно сформованих організацій, обмежених відповідними законами від безпосеред­нього втручання з боку влади. Водночас, громадянське суспільство виступає через систему різних асоціацій, об'єднань своєрідним регулятором свободи людини.

Основою громадянського суспільства є поділ і різноманітність, механізм стримування та урівноваження. Завдяки пресі, законодавчій ініціативі та іншим факторам вільне суспільство одержує можливість контролювати та стримувати державну владу. Важливо, щоб громадянське суспільство не лише в теорії, але й на практиці стало полем вільної життєдіяльності людей і взаєм­ної волі народу. Воно може існувати і розвиватися лише в умовах консенсусу між його силами з ряду суспільних цінностей (форм власності, критеріїв демократії та інше). Адже сутність грома­дянського суспільства – це поєднання економічного, політичного і культурного плюралізму, який знаходить своє відображення в розмаїтті форм власності, у запереченні ідеологічних стереотипів, у розкритті духовного життя [23, с. 82– 84].