3. Роль монашества у розвитку християнського переписування

Спадщина патристичної традиції не збереглася би, якщо вже в патристичну добу не цікавилися тим, що написали ті чи інші автори. Достатньо згадати пораду, яку дав Ієронім якійсь Леці про те, як виховувати доньку: «Май завжди під рукою брошури Кипріяна, поглянь, не боячись помилитися, листи і твори Іларія. Полюби читання цих авторів, бо в їхніх творах збережена непохитна віра і побожність».

Усвідомлення авторитету Отців у питаннях віри і духовного життя виразно зростає серед монашества, що стало визначальним чинником у переказуванні патристичних текстів. Із часом вимога читати святі письмена стала обов’язковою. Устав св. Пахомія велить, що монах, котрий не вміє читати повинен три години вдень присвячуватися вивченню граматики. Читання було допоміжним, а акцент ставився на молитві, рукоділлі та участі в богослужіннях. Обов’язок читання ще більше зобов’язує із застосуванням практики lectio divina на Заході. «Правила слуг Божих» св. Августина підтверджує існування в монастирі бібліотеки з якої можна було брати книги для читання від шостого до дев’ятого часу щоденно. В уставі Цезарія із Арле зобов’язується черниць до щоденного двогодинного читання.

Частина і. Донікейська доба. Церковна література перших трьох століть Вступ. Початки християнської літератури і. Усна традиція і передлітературні форми апостольського періоду7

Між смертю Ісуса Христа й його воскресінням в 30-х рр. та виникненням нової християнської літератури пройшло близько 20 років. В цей період первинні християнські спільноти Христову традицію поширювали усно, бо ще були живими живі апостоли і всі очікували «близький прихід» Христа. Тому закономірним для цього часу є виникнення і поширення так званих усних перед літературних форми – це є міфи та притчі, які передалися в пізнішій літературі. Вони виразилися в таких найбільш важливих сферах життя первинних спільнот юдеохристиян і етерохристиян, як:

1. В щоденному християнському житті – заохочення до навернення та наука про стиль християнського життя (parenesi). Тут слідують знамениті каталоги чеснот і пороків (Гал.5,19-), «таблиці» домашньої поведінки (Кол. 3,18 – 4,2); наука про «дві дороги...», (Лист Варнави).

2. В літургії – як молитви, пісні і прохання, а наприклад: «Амінь», «Осанна», «Алилуя», «Отче наш», «Величає».

3. В катехизі – для укріплення віри внутрі спільнот і приготування до святого Хрещення, як скорочені форми Символу віри.

4. В місійній проповіді – як керегматичні формули, що підсумовують всю християнську благовість (див. 1 Сол. 1, 9 і д.), чи відмежовують християнський монотеїзм від політеїзму.

Специфічна літературна форма апостольського переоду - άγραφος- «слова» та «діяння» Ісуса Христа не записані в Євангеліях. Зустрічаємо вже у Ді. 20,35: «згадайте слово Ісуса Христа, що більша радість давати, аніж брати»; у творах деяких свв. Отців. Особливий інтерес представляють папіруси, віднайдені в період від 1897 до 1928 рр. в Осірінко (200 на південь від Каїру), гноститичне євангеліє від Томи відкрите 1945 в Наг Гаммаді.