- •Патрологія
- •Частина і
- •(Нотатки із лекцій - рro manuscripto)
- •Вступ. Патрологія як богословська дисципліна
- •І. Патрологія як наука
- •1. Визначення Патрології. Поняття терміна «отець»
- •2. Термінологічна різниця: патрологія, патристика, історія церковної літератури6
- •3. Історія Патрології
- •4. Поділ Патрології
- •5. Мови Отців
- •Іі. Переказ патристичних тектів7
- •1. Зародження первинних християнських текстів
- •2. Поширення текстів
- •3. Способи поширення християнських текстів
- •3. Роль монашества у розвитку християнського переписування
- •Частина і. Донікейська доба. Церковна література перших трьох століть Вступ. Початки християнської літератури і. Усна традиція і передлітературні форми апостольського періоду7
- •Іі. Види апостольської літератури.
- •Розділ 1. Апокрифи Вступ. Формування біблійного канону.
- •Б. Старий Завіт
- •І. Апокрифічні Євангелія а. Вид літератури
- •Б. Протоєвангеліє від Якова8
- •В. Євангеліє від Томи
- •Д. Євангеліє від Никодима
- •Іі. Апокрифічні апостольські діяння а. Вид літератури
- •Б. Діяння Петра
- •В. Діяння Павла
- •Ііі. Апокрифічні листи а. Вид літератури
- •Б. Лист Псевдо-Варнави
- •Іv. Апокрифічні апокаліпсиси а. Вид літератури
- •Б. «Пастир Єрми»
- •Розділ 2. Апостольські Отці та субапостольська література
- •А. Св. Климент Римський. «Перший лист до Коринтян»
- •В. Св. Полікарп Смирнський. Лист до Филип'ян
- •А. Папій із Ієраполя
- •Б. Дідахе18
- •Частина іі. Отці Церкви та церковна література в часі великих гонінь Церкви
- •Розділ 3. Грецька література
- •І. Грецькі апологети
- •А. Апологія «До Діогнета»
- •1. Апологія ширша
- •2. Апологія коротша
- •3. Діалог із жидом Трифоном.
- •В. Татіян Сирійський30
- •2. Τò διὰ τεσσάρων εὐαγγέλιον, Четвероєвангеліє
- •Г. Афінагор із Афін, філософ
- •1. «Прошення за християн» (Πρεσβεία περὶ χριστιανω̃ν)
- •2. «Про воскресіння мертвих» (Περὶ α̉ναστάσεως νεκρω̃ν)
- •Е. Єрмій філософ
- •Ііі. Пасхальна гомілія Мелітона Сардійського
- •Іі. Писання про мучеників31
- •А. «Акти»
- •2. «Акти мучеників із Шілл»34
- •2. «Лист церков Відня та Ліону до Церкви в Малій Азії»36
- •Іv. Полемічна література а. Св. Іриней Ліонський39
- •1. «Викриття та заперечення фальшивоназваної гнози»
- •2. Представлення апостольської проповіді (’Еπίδειξις του̃ α̉ποστολικου̃ κηρύγματος)
- •3. Богослов’я св. Іринея44.
- •Б. Іпполит47
- •V. Початки наукової християнської літератури. Перші християнські школи a. Початки християнських шкіл і богословських традицій
- •Б. Климент Олександрійський
- •1. «Заохочення до греків» (Λόγος προτρεπτικός πρòς Έλληνας)
- •2. «Педагог» (Λόγος παιδαγωγός)
- •3. «Килими» (Στρωματεις)
- •1. Екзегетичні писання.
- •Розділ 4. Західна література. Західні письменники ііі ст.
- •І. Тертуліан59
- •2. «Проти Маркіона»
- •5. Навчання Тертуліана
- •Іі. «Октавій» Мінутія Фелікса
- •Ііі. Кипріян Карфагенський
- •3. Листи
- •Іv. Новатіян. «De trinitate»
- •V. Лактацій «християнський Цицерон». «Divine institutiones» I «Epitome»
Іv. Апокрифічні апокаліпсиси а. Вид літератури
Термін Апокаліпсис походить із перших слів об’явлення св. Івана Богослова. Як літературна форма апокаліпсис мав свій початок в юдаїзмі, найвідомішим апокаліпсисом котрого є книга пророка Диниїла. Є важко вивести спільну формулу для усіх апокаліпсисів, і для християнської традиції взірцем залишається апокаліпсис св. Івана Богослова. Спільні ознаки, що їх можна виокремити, є такими: 1. автори апокаліпсисів є невідомі; 2. автор переносить в інший світ, в котрому отримує об'явлення; 3. об’явлення є висловлені у формі символів і образів, їх значення відкривається за посередництвом ангелів, самим Богом чи Христом; 4. вживання умовних знаків, наприклад – числа; 5. мета апокаліпсисів не є езотерична, а є практична, їх одкровення є закликом до тих, що їх отримують і їх сучасників, щоби каялися, не зневірювалися, були радісні в Господі; тому в автори переходять до молитви, до гімнів, подяк, покаяння.
Найвідоміші з апокрифічних апокаліпсисів є Апокаліпсис Петра, Апокаліпсис Павла, Апокаліпсис Томи, «Пастир Єрми». В Наґ Гаммаді було виявлено цілу серію апокаліпсисів гностичного походження.
Б. «Пастир Єрми»
Цей екстраканонічний твір був настільки популярний серед християн перших часів, що йому часто приписували канонічність, відносячи авторство до біблійного Єрми (Рм. 16, 14). Проте є очевидним, що автор мав би жити пізніше від учня апостола Павла. Різні датування часу написання твору вміщуються в період між кінцем І і кінцем ІІ століть. H. Drobner наводить дату між 130 і 140, час тимчасових переслідувань за імператорів Гордіана і Антонія Піа. По своїй літературній формі «Пастир Єрми» є апокаліпсисом, на що вказують такі ознаки: розповідь від першої особи однини, видіння, перенесення в позаземний простір, небесні послання. На рівні змісту тут однак бракує деяких елементів характерних для апокаліпсису, як передвіщування майбутнього, через що Vielhauer визнає твір за «псевдо-апокаліпсис». Staats бачить в ньому «оригінальну форму первинної католицької апокаліптики».
Автор і одночасно головний герой твору по імені Єрма жив в Римі. Будучи християнином, він був визволений від рабства своєю господинею християнкою. Засмакувавши волі, він впадає в численні гріхи, і в певній мірі відходить від Церкви. Навертають і очищують його видіння: стара жінка, що є уособленням Церкви; ангел у вигляді пастиря, від котрого походить назва твору. Відповідно до осіб, які являлися, твір складається трьох частин: 5 видінь, 12 заповідей та 10 притч.
В чотирьох перших видіннях являється Єрмі Церква у вигляді жінки. Вона виявляє Єрмі нікчемність його грішного життя і закликає його до покаяння. До покаяння спонукується вся його Єрмина сім’я, а також церковна громада, яким Жінка-Церква передає «небесне послання». Із кожним наступним видінням вона стає молодшою, тому що через покаяння Єрма і християни стають чистішими. І, нарешті, Церква відкриває перед Єрмою інший свій символ – вежа, яка будується на воді. Таке видіння стає драмою – більшість із каміння піднятого із дна моря ангели забраковують, вони відкидають його назад в море, відкладають на бік, і лиш деякі із незчисленної множини каменів є придатні до будови вежі. Камені є символом всіх людей, з яких мала би побудуватися вежа-Церква. Вежа буде «довершена» аж тоді, коли християни будуть «довершені» в досконалості за допомогою покути. П’яте видіння є вступом до послідуючих книг. Тут появляється наступна постать – ангел покаяння у вигляді пастиря. Пастир подає Єрмі дванадцять заповідей і десять притч, за допомогою яких християнам треба досягнути досконалості.
Головна тема «Пастиря», що надає йому специфічної вартості, є заклик до покаяння і покути, і вони є можливі тільки один раз в житті охрещених. Така екстремальність оцінюється по-різному. Windisch, Dibelius і інші розуміють це в такий спосіб: оскільки в перший віках християнства не допускалося покаяння після Хрещення, Єрма за посередництвом нових видінь відкриває християнам дорогу до нового покаяння та покути. Видіння є прямим Божим післаництвом, що зобов’язує всіх авторитетно, поза всякою церковною опінією та традицією. Poschmann і інші бачать в «Пастирі» ніщо інше як узаконення вже існуючої церковної традиції. Norbert Brox уточнює, що Церква в ранніх віках мала би вже мати практику можливості покути і покаяння, які через легковажність відкладалися. Тому Єрма намагається розбудити до духовного ділання тих, що не зуміли втриматися на висоті початкової християнської досконалості.
Історія практики покаяння і покути за важкі гріхи в ранній Церкві аж до V ст. показує існування тільки їх єдиної можливості на все життя. Покаяння було публічним і особливо важким (наприклад відречення від подружнього співжиття). Тому часто покута відкладалася на кінець життя, більше того деякі синоди в Галлії не дозволяли на накладення покути для молодих. Тільки починаючи від V ст. ірландські монахи починають впроваджувати в Церкві практику приватної покути.
