2. Τò διὰ τεσσάρων εὐαγγέλιον, Четвероєвангеліє

Другий твір Татіяна Τò διὰ τεσσάρων εὐαγγέλιον, Четвероєвангеліє – це є гармонія чотирьох Євангелій задля унітарної репрезентації життя Ісуса Христа. Спроба гармонізації чотирьох Євангелій була вжита в Церкві і до Татіяна, але саме цей твір набуває найбільшої популярності до тієї міри, що в сиріських церквах майже повністю витіснив канонічні євангелія із літургічного вжитку. Деякі сирійські письменники користуються ним як джерелом (Афраат), а св. Єфрем Сирійський пише до нього свій кометар. Невідомо, на якій мові спочатку було написано Четвтвероєвангеліє – на грецькій чи латинській. Текст перейшов до нас в перекладах на вірменську, латинську і арабську мови. Написаний цей твір під час подорожі Татіяна назад у Сирію. Четвероєвангеліє дає зрозуміти, що ще в половині ІІ ст. було встановлено канон чотирьох Євангелій.

Основою хронології послужило євангеліє від Івана. Татіян переносить до Четвероєвангелія декотрі додаткові відомості із апокрифів, особливо ті, що є енкратистичного та протиюдейського характеру. Ціль Татіяна полягала в тому, щоби напротивагу гностикам видати текст Нового Завіту, який був би найближчим до ідеї Татіяна про єдність Бога та виключну істинність християнства.

В V ст. Теодорет із Кирос (+457) наказав спалити понад двісті екземплярів Четвероєвангелія, після чого канонічні євангелія зайняли своє звичайне в літургічному вжитку сирійської Церкви. В середньовіччі Четвероєвангеліє вплинуло на складання подальших євангельських гармоній.

Г. Афінагор із Афін, філософ

Жодних відомостей про особу апологета перших віків Церкви Афінагора із Афін не посідаємо. В Кодексі Арети із 914 його названо «філософ із Афін». Інший манускрипт із ХІV ст. свідчить, що Атенагор був ректором школи в Олександрії. Frend наводить припущення, що Афінагор був із Малої Азії. Лаба твердить, що Афінагор за походженням був із Атен, де навернувся на християнство через читання Святого Письма, а в Олександрії він перебував певний період, управляючи місцевою катехитичною школою. У ранніх Отців знаходимо Методія із Олімпу, єдиний, що наводить цитування із Атенагорового твору «Про воскресіння». Як наслідок, є неможливо встановити дату написання двох збережених творів Афінагора: «Прошення за християн» і «Про воскресіння мертвих», як і а автентичність останнього.

1. «Прошення за християн» (Πρεσβεία περὶ χριστιανω̃ν)

Апологія «Прошення за християн» (Πρεσβεία περὶ χριστιανω̃ν) адресована до Марка Аврелія (161-180) і його сина та співправителя Коммода (180-192). Мала була бути написана в часі передишки від переслідувань між 176-180, коли «по цілій землі панує мир». Апологет займається трьома головними закидами проти християн: атеїзм, кровозмішення, канібалізм. Те, яку важливість надавав Атенагор кожному із звинувачень, легко видно із поділу глав: 28 глав він присвятив запереченню звинувачення в атеїзмі, три глави – кровозмішенню, а дві – канібалізму. Атеїзм вважався державним злочином, за яким слідувала смертне покарання без будь-якого попереднього розслідування особи засудженого.

Афінагор починає апологію із безпосереднього звернення до імператорів, котрим хоче висловити належну похвалу і пошану за їх велику толерантність до різних релігій та любов до миру. Після цього в розділах 4-12 Афінагор безпосередньо переходить до апології. Християнська віра не є атеїзмом, але є вірою в одного Бога. Про таку віру говорили відомі філософи і грецькі поети. Після подібної аргументації Афінагор перший раз в історії християнства дає визначення Бога: Бог має бути нестворений і нероздільний. Існування багатьох богів суперечить ознаці Божої всюдиприсутності. Християни не можуть вшановувати культом різних богів, оскільки ці боги є видумкою людей. Боги є людьми чи природними явищами, яких помилково люди вважають за богів, їх обожнення є плодом дії демонів серед людей. Від звинувачень у кровозмішенні і канібалізмі Афінагор захищається дуже коротко, бо найкращим свідченням невинності християн є їх моральне життя.

У творі можна зауважити характерний метод складання апології. Афінагору перш за ідеться про те, щоби заслужити прихильність імператора. Для цього найголовнішим є відкинути звинувачення в атеїзмі. Християнство не є тільки релігією розумною, але його доктрина становить ядро, осердя грецько-римської філософії. Для того автор протиставляє навчання і віру філософів в одного Бога і загальноприйнятий культ міфічних богів. Після подібного висвітлення християнства як релігії вищої і кращої за грецький політеїзм, автору є далі легко відповідати на наступні закиди. Вони є нічим іншим як виявом зависті безчесних поклонників багатьох богів супроти тих, котрі живуть чеснотливо. Автор цитує велику кількість різних старовинних авторів, як відомих, так і невідомих. Тим самим автор хоче привернути увагу високої імперської критики, яким потрібно представитися на відповідному філософсько-літературному рівні, щоб могти вести адекватну дискусію.