Розділ 2. Апостольські Отці та субапостольська література

Субапостольська література, що приблизно охоплює час від 90 по 160, містить в собі різні літературні види, які в своєму роді розвивають старі новозавітні види, але й також вводять нові пропозиції. Найперше це є листи. Із них в християнському житті та літературі почали розвиватися нові форми навчання – гомілія та християнська поезія. В цих творах ще нутрує характер новозавітної літ. – вони або редаговані апостолами, або вже без апостольських редагувань написані учнями апостолів та передають вчення апостолів (напр. Дідахе). Автори листів (Апостольські Отці) намагаються простими словами показати віруючим значення спасіння, об’явленого Христом, та підсилити їх у надії на Господній прихід. Вони заохочують до послуху церковним пастирям і протиставляються єресям та схизмам. Проте їм є чужим науковий захист християнства чи певних доктринальних вчень, як то пізніше було в апологетів ІІ ст (Altaner-Stuiber, 1978, 73). Субапостольська література носить перш за все пасторальний і есхатологічний характер: «Тут помічається глибоке бажання Христа Спасителя, що відійшов і має повернутися, і це бажання є таким сильним, що приймає навіть форму містики, як це є в Ігнатія Атіохійського»⁸.

Традиційно до «апостольських Отців» відносять 7 авторів чи творів: «Лист Варнави», «Пастир Єрми», св. Климент Римський, св. Ігнатій Антіохійський, св. Полікарп Смирнський, Папій Ієрапольський, «Дідахе». Цей поділ є дискутований ще на початку ХХ ст. і є багатьма покинутий. «Пастир Єрми» і «Лист Варнави» ми розглянули у Вступі до Патрології, як апокрифічні твори, що однак не може усунути думку багатьох авторів про те, що ці твори слід відносити до Апостольських Отців,бо, принаймні, вони є складені в їх період. Ці два твори є важливими для Патрології, бо виявляють структуру і життя ранньохристиянської Церкви.

І. Автори листів

А. Св. Климент Римський. «Перший лист до Коринтян»

Четвертий із римських єпископів (після Петра, Ліна, Анаклета, як подає Іриней Ліонський) від 92 по 101 р. Як говорять Оріген та Євсевій, він є ідентичний із Климентом із Флп. 4, 3. Климент Римський, згідно з традицією, мав бути висланий до Херсонесу (південна Україна), де помер мученичою смертю в 102. В ІX ст. Кирило і Методій переносять мощі Климента до Риму.

«Перший лист до Коринтян» - це є перше патристичне письмо, про якого автентичність і обставини повстання маємо певні відомості. Є єдиним автентичним твором Климента, що зберігся цілісно в грецькій мові в оригіналі Єрусалимського кодексу «Брієнія» з 1056, а також в біблійному Олександрійському кодексі, а в перекладах - на латинську, сирійську, коптійську мови. В самому листі немає згадки про автора, а є посилання на адресат: «Від Церкви Божої, що в Римі до Церкви Божої, що в Коринті». Автор знає добре Старий Завіт, тому Quasten припускає, що він був жидом. Традиція однозгідно приписує цього листа Климентові, єпископу Римському (Іриней Ліонський, Климент Олександрійський, Євсевій Кесарійський і ін.) Дата написання бл. 96 – 97, на що вказує натяк на гоніння, які мали місце в часі кінця правління імператора Доміціяна (81-96). Мета твору.

Твір складається з 65 розділів, які діляться на дві частини. Перша частина (4-38) після вступу (1-3) містить заохочення до чеснот послуху, любові, єдності. Друга частина (39-58) займається подіями, які проходили в Коринті. Підкреслено ієрархічний устрій Церкви. Не є дозволено громаді самочинно вибирати пресвітерів, оскільки сам Господь настановив апостолів, котрі передають свою владу єпископам і дияконам (42-44). Любов має заступити місце незгоди та ввести прощення, а зачинателі конфліктів є покликані до покаяння і покути (57-58).

Автор згадує єресі, зокрема докетів, які говорили, що Христос мав сповидне тіло. Лист закінчується (59-65) молитвою римської Церкви над всім християнством; вона є молитвою за провід Церкви⁹.

«Другий лист до Коринтян» властиво не є листом, а гомілією про духовну боротьбу. Над автентичністю цього твору задумуються Євсевій і Ієронім. К. Funk i Krüger заперечуючи авторство припускають, що цей лист був найдений в Коринті і через відсутність адресату був долучений до І-го листа. Лист є адресований від першої особи і містить посилання на «Євангеліє від Єгиптян», що додатково вказує на інше авторство листа. Дата нап. пр. 150 (Quasten).

Два листи «До дівственників»¹⁰ також приписують Климентові, насправді походить пр. із ІІІ ст. Частково збережені в листах монаха Антиоха в монастирі св. Сави (620). Повністю є сирійській мові, вміщений в рукопис Нового Завіту. Говориться про значення дівственників, які воплочують Христа. Дівство без любові і добрих діл не вистачальне до вічного життя. Забороняється спільне життя дівственників різних статей.

Б. Св. Ігнатій Антіохійський (+107)¹¹. Сім листів

Другий наслідник св. Петра на Антіохійському престолі (Євсевій). Написав 7 листів протягом подорожі до Риму, що дійшли до нас в 3 різних редакціях + псевдоігнаціанські. Це спричинило багато дискусій, щодо автентичності інших псевдоігнатіанських творів, проте, на загал вважається його тільки 7 (Євсевій Кесарійський, «Іст. Ц-ви» ІІІ. 36).

Багато про Ігнатія не знаємо. Грецька агіографія твердить, що він був одним із дітей, котрих Ісус Христос брав на руки (Мт. 18,2). Навернений поганин. Ієронім говорить, що він був учень св. Івана Богослова.

Подорож проходила етапами: Селевкія, Мала Азія, Фригія (Філадельфія, Смирни, Троада), Македонія (Неаполіс, Филиппи), через всю Македонію, Дірракіюм (суч. Албанія), Рим. В Смирнах Ігнатій мав довгу зупинку, зустріч із Полікарпом, спільнотами різних міст: «...любов Церков, що прийняли мене в ім’я Ісуса Христа і не як якогось подорожуючого. Насправді, не знаходячись на дорозі моєї плотської подорожі, (інші Церкви) виходили до мене назустріч в різних містах» (До Рим. 9, 3); написав чотири листи: Ефесу, Магнезії, Тралл і до Римлян.

В Троаді Ігнатій отримав гарну новину, що в його місті припинились переслідування. До міста він повеліває вислати диякона, «Божого гінця» (До Фил. 10, 1). Написав листи до Філадельфіі, Смирн і Полікарпа. До Полікарпа - подяка за відвідини та запрошення відвідати і допомогти Антіохії (VІІ, 1 – 3). Ігнатій мав намір написати і інші листи, в чому він висловився у листі до римлян (ІV, 1). Проте кінець листа до Полікарпа звучить як останнє прощання єпископа і є поручення Полікарпові продовжувати діло укріплення у єдності: «Знаючи волю Божу, будеш ти писати до Церков (що є) далі...» (VІІІ, 1).

Дата мучеництва 107 не є до кінця точною - між 105 і 135. Причина страти - вирок crimen laesae maiestatis. Закон Digesto зауважує, що люди послані до Риму на страту мали б бути «гідні, щоби бути представлені римському народові».

Сім листів Ігнатія є написані принагідно, прості за формою, складені строго за правилами старовинного листування та риторики, але без звичайної артикуляції красномовства та насиченості структури. Ціль – скріплення церковної єдності та опрокинення єресей. Задля цього Ренан бачив в листах Ігнатія «захист ортодоксії і єпископату». Більшість науковців приймають автентичність листів Ігнатієвих листів.

Літературні дефекти: постійні повторення, недокінчені речення, непослідовність думок свідчать про спонтанність цих писань та велику любов Ігнатія до Церкви. В цих листах єпископа і пастиря виявляє Ігнатій себе дуже особисто і щиро.

Листи до Ефесян, до Магнезійців, до Траллійців, до Філядельфійців, до Смирнян є подіні за своєю структурою:

• привітання

• бесіда про проблеми та якості спільноти

• застереження: обминання єресей, зберігання єдності навколо єпископа

• кінцевий привіт і прохання молитви про Сирію чи прохання послати гінця.

Можемо відзначити три головні теми:

1. Протиставлення єресям – особливо докетам. Воплочення, смерть та воскресіння Христа, як і його присутність в Євхаристії, є насправді дійсними та реальними. Христос «є народжений і не народжений і із Марії і від Бога» (До Еф. 7, 2). Євхаристія є «тіло Хрита страждаючого» (До смир. 7, 1).

2. Єдність тринітарного монотеїзму із еклезіологією (вчення про Тройцю із вченням про монархічний устрій Церкви). Впорядкування земної видимої Церкви є моделлю небесної ієрархії Пресвятої Тройці. Церква є побудована ієрархічно під керівництвом єпископа, поруч з яким є диякони і пресвітери, підпорядковані йому¹². «Будьте підпорядковані вашому єпископові і один одному, як Ісус Христос в плоті Отцеві, а апостоли Христові, і Отцеві і Духові Святому, щоби ваша єдність була, як тілесна, так і духовна» (До Магн. 8, 2). Отож спільнота повинна бути підпорядкавана своєму голові-єпископу, подібно, як ціла Церква є підпорядкована Христові, а Христос в свою чергу є підпорядкований Отцеві. Треба дбати про єдність із єпископом, бо він є видимим образом невидимого «єпикопа всіх» «Отця Ісуса Христа» (До Магн. 3, 2-3): «не робіть нічого без єпископа, бережіть ваше тіло, як Божу святиню, любіть єдність, обминайте розділів, будьте наслідувачами Ісуса Христа, як Він наслідує свого Отця... Де є розділ і гнів, там Бога немає» (До Філ. 7, 2). Єпископ організовує і є відповідальний перш за все сакраментальне церковне життя, він є гарантом ортодоксальності, що його самого змушує до досконалого життя: «Як Ісус Христос в усьому слухається Отця, так само всі ви слідуйте єпископа і священиків. Дияконів шануйте як закон Божий. Нехай ніхто без єпископа не чинить нічого у церковних справах. Нехай буде важною тільки та Єхаристія, яка виконується єпископом або тим, кому він поручив. Де появляється єпископ, там є спільнота, так само де є Ісус Христос, там є Католицька Церква. Без єпископа не дозволяється ані хрестити, ані проводити агапи; те, що він дозволяє, є приємне Богові...» (До Смирн. 8). Без єпископів, священиків і дияконів немає Церкви (До Тралл. 3, 1-2).

Спільнота → диякони → пресвітери → єпископи → Христос → Бог-Отець¹³.

Авторитет Римської Церкви «Церква, що заснована на засадах любові» – інтерпретація Гарнака¹⁴.

3. Богослов’я мучеництва. Лист до Римлян був названий Ренаном «перлиною у первісній християнській літературі». Тут св. Ігнатій просить, щоби римська громада не перешкодила йому в його мучеництві. Це показує, що в перші століття було популярним бажання та ностальгія мучеництва. Це не основується на аскетичних зусиллях на шляхові досконалості, але на богослов’я наслідування страстей Ісуса Христа. Для Ігнатія ця богослов’я носить навіть характер св. Тайни Євхаристії: «Я є Божим зерном та буду незабаром перемелений зубами хижаків, щоби стати чистим Христовим хлібом» (Рм. 4, 1)¹⁵.