1. «Викриття та заперечення фальшивоназваної гнози»

«Викриття та заперечення фальшиво названої гнози» часто подається під назвою «Проти єресей». Написаний твір близько 180 на грецькій мові, але є збережений повністю тільки в латинському перекладі із ІІІ-ІV стт., а фрагментально на грецькій, вірменській, сирійській мовах. Мета твору є вказана у його назві, і твір є особливо звернений проти галлійської різновидності гностицизму Валентина, а також проти інших гноститичних систем, що в своїх вченнях були подібні Валентинові. Для цього перш за все Іриней хоче заперечити виключне право гностиків на посідання «гнози», бо єдино правильне пізнання Бога є виключно передано Христом апостолам, а вони його виклали в писаннях Нового Завіту. Таємні книги, на які покликаються гностики, та всякого роду особисті пізнання Бога, що виходять поза навчання Святого Письма, безумовно приводять до єресі.

Відповідно до своєї мети і завдання автор послідовно викладає зміст твору, поділяючи його на п’ять взаємозв’язаних книг. Ці книги є послідовною гносеологічною системою, за допомогою якої автор послідовно і легко «викриває» і «заперечує» неправдиве пізнання гностиків. В І книзі автор присвячується висвітленню вчення самих гностиків, бо для того, щоби заперечити єретиків, спочатку треба точно вивчити їх аргументації. На цій основі в ІІ книзі виявляється самопротиріччя у вченні самих єретиків. Аргументації Іринея є настільки ясними, що єретики вкінці не можуть не признати своєї поразки, не є здатні дати відповідь навіть самим собі. Наступні книги також опрокидують гностиків, але метод їх є інший - автор представляє правдиву гнозу⁴². Тому в ІІІ книга за допомогою аргументів Святого Письма обох Завітів є представлено єдину особу Сотворителя Бога-Отця, який в Старому Завіті виявляє себе через пророків, а в Новому через Свого Єдинородного Сина. Тут автор показує автентичність і виключність чотирьох Євангелій. В ІV книзі автор словами самого Слова (1-19) показує зв’язок між обома Завітами. Старий Завіт є пророцтвом Нового Завіту (20-35), а притчі Христові одним із найкращих виявів цього зв’язку. V книга завершує послідовність попередніх книг трьома головними темами: воскресіння тіла і образ людини «духовної» в апостола Пала (1-14); тотожність Бога Сотворителя із Отцем Ісуса Христа (15-24) на основі євангельської історії про оздоровлення сліпородженого; сповнення і споглядання істин в майбутньому еоні.

2. Представлення апостольської проповіді (’Еπίδειξις του̃ α̉ποστολικου̃ κηρύγματος)

’Еπίδειξις του̃ α̉ποστολικου̃ κηρύγματος, набагато коротший від попереднього твору, переданий нам у вірменському перекладі приблизно із 575-580, відкритий щойно в 1904. Про існування твору є вказано в Євсевія (V, 26). Є коротким синтезом богословії Іринея проти помилкових єретичних вчень його часів. Твір є адресований до певного Маркіона і складається із трьох частин. В першій частині автор послідовно пояснює основні правди віри: про Бога і створення, гріх чоловіка і милосердя Боже. В другій частині слідує історія спасіння на основі Святого Письма: передіснування і воплочення Сина Божого, реалізація пророцтв на Ісусі Христі і на Церкві. Останні глави містять заохочення до сміливого сповідування віри перед невіруючими і її захисту від єретиків. ’Еπίδειξις є одночасно апологією, спрямована особливо проти жидів⁴³.