3. Листи

Перший раз Кипріян у своїх листах виявляє себе як пастир і єпископ Церкви. Його листи є різного характеру і змісту. Із 81 листів приписуваних йому насправді належать його перу 59 листів. Хронологічно і тематично ці листи можна класифікувати так: листи під час переслідування Декія, листи із періоду дискусії важності Хрещення, листи написані під час переслідувань Валеріяна, різні листи. Багато листів Кипріяна є втрачено.

Іv. Новатіян. «De trinitate»

Незважаючи на важливу роль Новатіяна в житті рим. Церкви ІІІ ст. про нього маємо мало відомостей. Згідно Євсевія (HE VI 43, 13-17) він був за походженням із рим. родини, охрещений в небезпеці смерті і не миропомазаний, що послужило тому, що Римська громада протиставилася його висвяченню на священика у Папи Фабіяна. Є людина великої культури, про що свідчать його твори. Мав характер лідера. Переслідування Декія він пережив на втечі, перебуваючи там як єреміт. По смерті єп. Фабіяна літом 250 він активно переймає обов’язки лідера римської громади. Коли ж наступного року не його вибирають єпископом, а Корнелія, що займає толерантну позицію супроти ляпсів, то Новатіян очолює ригористичну фракцію і дозволяє вибрати себе на єпископа, ставши таким чином антипапою. Ідея «чистої Церкви.» Сократ свідчить, що Новатіян мав би стати мучеником під час переслідувань Валеріяна. В 1932 в одній малій катакомбі в Сан Лоренцо було знайдено напис: «Novationne beratissimo martyry Gaudentius Diaconus fecit».

Головний твір Новатіяна «De trinitate» є нап. близько 240, У своєму змісті і структурі віддзеркалює численні богословські спори тих часів. В І ч. (1-8) проти гностиків Новатіян відстоює тотожність Бога Отця із створителем світу. В ІІ ч. є найбільш ширшою (9-28) говорить про Логос: проти маркіоністів стверджується, що Христос є правдивий син Бога Сотворителя (9); проти докетів – Його правдиве воплочення (10); проти адопціоністів – Його божество (11-25); проти модалістів – відрізнення від Отця (26-28). В 29 зупиняється над питанням природи Святого Духа. Розділи 30 і 31 говорять про єдність Бога, автор чітко виводить розрізнення між Отцем і Сином.

Новатіян впроваджує термінологію: «una substantia, tres persone», «ex substantia Dei», вводить повністю новий термін в латинську мову «incarnari» і «praedestinatio». Говорить про Духа Святого дуже коротко і невиразно. Бачить Духа Святого як джерело святості, просвічення безсмертя, причина всіх чеснот даних в момент Хрещення, захист людини від гріха. Не знаємо який вплив мав цей твір на пізніших Отців та церковних письменників.

V. Лактацій «християнський Цицерон». «Divine institutiones» I «Epitome»

Лукій Кекілій Фірман Лактацій є останнім великим Отцем західної Церкви в добі великих переслідувань Церкви. Пізніше заради свого високого класичного стилю його названо «християнський Цицерон».

Народився в Нумідії близько половини ІІІ ст., вчився в Арновія старшого, викладає риторику. Слава Л. зростає настільки, що Діоклітіян назначає його вчителем латинської риторики в літній резиденції імператорів у Нікомедії між 290 та 300. Між його учнями був можливо і майбутній імператор Константин Великий, що перебував у Нікомедії до 306.

Навернувся не пізніше 303. Із початком переслідування Діоклетіяна він покидає працю та переховується в Нікомедії чи в її околицях, перебуваючи в тяжких умовах. На цей час припадає період його писемності. В 303/4 «De opificio Dei», між 304 і 311 – «Divine institutiones». В 314/314 Константин переносить його до Трієру, де Л. Перебуває, як наставник і вчитель старшого сина імператора Криспа. Там в 316 пише «De mortibus persecutorum», апологію «De ira Dei» і синтез (Epitome) «Divine institutiones». Помер в 325.

«Divine institutiones» є твором єдиного зразка в латинській літературі. Переслідування Діоклетіяна дістало новий характер, маючи на меті не тільки силою змусити повернутися до старого культу богів, але й переконати християн в необґрунтованості їх релігії і за допомогою «просвітницької» кампанії навернути їх. Поганські філософи і поети поширюють писання, де звинувачуючи християн в традиційних «злочинах», описують їх як носіїв примітивних і ірраціональних навчань. Лактацій відповідає слідуючи кращі зразки грецької апологетики: з одного боку відкидає звинувачення, а з другого – демонструє культуру християн і намагається переконати поган. Твір є написаний в цицероніанський класичний стиль. Автор вміло використовує аргументацію противників та виробляє власну концептуальну систему, показуючи, що не релігія поган і їх філософія, а християнство є носієм істини.

Назва твору визначає його характер: подібно «pater familias» римського права Бог найбільше відповідають титули «Отець» і «Господь», а тому він є одночасно є милосердний і строгий, як суддя. Це є головні атрибути, що відображають поведінку Бога супроти людини. Своїми заповідями Господь ставить обов’язки на людей і вимагає від них послуху, щоби вони могли отримати справедливу винагороду.

Сім книг слідують еволюцію думки від помилок до істини і аж до найближчого близькості із Богом. І книга («De falsa religione») заперечує політеїзм. Саме слово «бог» містить в собі поняття summa potestas, що веде до висновку про існування тільки одного Бога. Далі слідує звичайна критика поганських богів: обожествленні люди, але через власну неморальність є непридатні служити людям прикладом чеснот. ІІ книга («De origine erroris») пояснює причину зародження поганських вірувань і культів, як наслідок діяння демонів, діяння яких Бог допускає тільки для того, щоби дозволити людині бути випробуваною. ІІІ книга («De falsa sapientia») прагне показати, що філософії через недостачі в їх етиці є другим джерелом фальші. Адже метою життя не є чесноти (стоїки), а осягнення безсмертя. Релігія і знання не можуть бути розділені. ІV книга («De vera sapientia») через особу Христа визначає християнство: Христос є exemplum ідеального і досконалого мудреця. Бог є непізнаний, і це стверджували самі філософи. Тому істину можна знайти тільки на дорозі об’явлення. При цьому тільки Христос передає знання необхідне для спасіння. V книга («De iustitia») спрямована проти pietas i iustitia - мотивів, якими ніби-то керувались переслідувачі Церкви. Навіть Еней, якого римляни вважали за зразок чеснотливості, ніколи не поводився у спосіб властивий pietas. Тільки між християнами можна знайти правдиву побожність і справедливість. VI книга («De vero cultu») показує християнську етику, що строго основується на законах Божих (не тільки ius civile римського права). Тут знаходиться доктрина «двох доріг». VІІ книга («De vita beata») є есхатологією міленаристичного характеру із забарвленням апокаліптичної традиції Івана Богослова. До кінця світу в його шеститисячний рік життя залишаються тільки 200 років. Після цього розпочнеться тисячолітнє царство Боже на землі, про яке говорили навіть поети, як про «золотий вік». При закінчення тисячолітнього терміну відбудеться остаточна битва між добром і злом, і буде встановлене навічно Царство Боже.

«Epitome» не є тільки конспектом «Divine institutiones», а й новим виданням твору, трохи зредагованим і скороченим. Поряд із скороченнями є також нові додатки.

1 Інструкції Конгрегації по католицькому вихованні «Вивчення Отців Церкви у священичій підготовці», 20.

2 Це є широко пояснено в Інструкції Конгрегації по католицькому вихованні «Вивчення Отців Церкви у священичій підготовці».

3 Іван Павло ІІ, Світло Сходу.

4 Див. Падовезе Л. Вступ до патристичного богослов’я / Пер. Г. Теодорович. – Львів: Свічадо, 2001. – сс. 11-14.

5 Падовезе Л. Вступ..., с. 12.

6 Див. G. Peters. I Padri della Chiesa.., pp. 8-9.

7 Падовезе Л. Вступ до патристичного богослов’я.., сс. 18-28.

7 Cfr. Drobner H., Patrologia.., сс. 55-61

8 Див. Журнал «Символ».

8 Див. Quasten...

9 Див. Quasten...

10 Див. Quasten...

11 Додатки: Порівняльна таблиця із Євангелієм від Івана; образок із мучеництвом; бібліографічні картки.

12 Біліографічна картка: «Церковна єдність»

13 Quasten. Patrologiа... Конспект, сс. 7-8.

14 Див. Лаба В.., с. 55.

15 Бібл. картка: «Життя –смерть». «Якщо не будемо готові померти за Ісуса Христа, то ми не маємо його житя».

16 Див Лаба.., с. 57; Quasten..., с. 9.

17 Quasten... Конспект сс. 9-10.

18 Qurda lalezione per le ragazze – I Padri e la catechesi.

19 Harnak A., Die Lehre der Zwölf Apostel, Leipzig 1884, с. 30.

20 Йде мова про канонічний Апокаліпсис від Івана Богослова, котрий Євсевій зарахував до апокрифів. Цей перелік знаходитися в H. Е. ІІІ, 25.

21 Gabriel P., I Padri della Chiesa…, c. 170.

22 Див. Gabriel B…

23 Див. Падовезе Л., Проповідування, стаття у «Вступ до патристичного богослов'я»...

24 Лаба В., Патрологія, с. 62.

25 Див. Рак В. о., Еклезіологія імперії ІV ст.. та церковна політика Константина: лекція по еклезіології. – ІФТА, 2002.

26Поганство, побудоване на матеріалізмі епікурейців та пантеїзмі стоїків (духовне насолодження, в своїх ідеях були близькими до христ.), характеризувалося гедонізмом (від гр. «задоволення»). «Будемо їсти та пити, тому що завтра помремо!» – ось як Павло вслід за Ісайєю визначає поганство. Основний лозунг - «хліба та видовищ». Напис в амфітеатрі Північної Африки - «полювати, купатися, забавлятися та сміятися – ось життя». На противагу християни нехтують земними пристрастями та перебувають в постійному есхатологічному очікуванні (Див. апологію «До Діогнета»).

27 Пор. Гаврилюк П. История катехизации в древней Церкви / Под ред. Свящ. Георгія Кочеткова М.: Свято-Филаретовская московская высшая православно-христианская школа, 2001. сс. 53 – 60.

28 Див. додаток.

29 Від гр. періпатетікос – прогулянка; пірапатетики - це є учні давньогр. філософської школи Аристотеля заснованої 335 до Хр.

30 Drobner H. «Patrologia».., cc. 139-142; Лаба В., «Патрологія».., сс. 76-78.

31 Drobner H. «Patrologia».., cc. 149-163.

32 Проконсул - консул, владу якого продовжено після закінчення річного терміну повноважень (найчастіше намісник провінції).

33 Див. Додаток - переклад із «Atti dei martiri», Paoliнi, 1985; сс. 123-128.

34 «Atti dei martiri», Paolini, 1985; сс. 151-153.

35 «Atti dei martiri», Paolini, 1985; сс. 100-114.

36 Drobner.., с. 159. Конспект Quasten.., ст. 15. «Atti dei martiri», Paoliнi, 1985; сс.129-151.

37 «Atti dei martiri», Paolini, 1985; сс. 185-215.

38 Quasten, сс. 162-163 - копія.

39 Drobner H. «Patrologia».., cc. 179-183; Лаба В.., 95-99; Bunge G. I Padri della Chiesa.., pp. 301-360. Додаток «Христос відкупив нас своєю плоттю» (V, 2).

40Євсевій Кесарійський передав довший уривок листа Іринея до Папи Віктора і називає його «миротворцем» (Церк. Історія. V, 24).

41 «Іриней без Юстина, яким він користується постійно, не осягнув би ніколи своєї величі. Він поводиться супроти нього як геній супроти таланту... Юстинові не вистачає певної ясності... Навпаки ж Іриней ясніє у всіх відношеннях; його бесіда має творчий підхід...» (Hans Urs von Baltasar, «La Glorie et la Crois. - Paris: Aubier1968. – c. 28). Як і Юстин, а то й ще краще від нього, Іриней бачить типологічне значення Святого Письма Старого Завіту. Характер писань Іринея був відмінний – полеміка із єресями, а не апологія: представлення унітарності Святого Писання обох Завітів. Цим він показує геніально на представленні прогресії єдиної економії спасіння. Фраза, що стає ключем його біблійної богословії: «Христос є скарбом захованим у Писаннях, що є притемнено проголошений під типами та образами...; для християн закон є скарбом, що є захований у полі, що є об’явлений із хреста Христового» (Проти єресей ІV, 26, 1). Хрест-плуг – старовинна іконографія. Подібно і Юстин: «Як можна працювати без хреста (плуга)» (І Апол. LV, 3. Под. і св. Касіян, Конференція І, 22: «Обробляймо наші серця плугом, тобто згадкою хреста»).

42 «Ми старалися не тільки виявити думки гностиків, але й дати засоби, показати те, що є фальшивим...». Див. appuntii di Bunge G..

43webmaster@days.ru 1. На русском языке издано: Против ересей, 5 книг. - Отрывки из утраченных сочинений. Предисл. и перевод свящ. П. Н. Преображенского. М., 1868. То же. Изд. 2-е СПб., 1900. 2. О Церкви. - «Христианское чтение», 1838, I, с. 130 слл. 3. О предании апостольском в Церкви. - Там же. 1838, II, с. 3 слл. 4. О том, что Христос и Апостолы проповедовали Бога Отца, Создателя всего, и сообщили одно истинное учение. - Там же, 1838, II, с. 119 слл. 5. Ответы на возражения, заимствуемые из 2 Кор. 4. Мф. 6, 24 - Там же, 1838, с. 2б3 слл. 6. О том, что при исследовании Божественного таинства никогда не должно уклоняться от правила истины и от верного понятия о Боге и что должно верить Священному Писанию и не углубляться в исследование того, что превосходит пределы нашего разума. - Там же, 1838, III, с. 3 слл. То же. В кн.: Сочинения и переводы Евсевия, архиеп. Карталинского. Ч. 1. Переводы из творений святых отцев. СПб., 1858. 7. О том, что люди свободны и имеют способность избрания, и потому несправедливо, будто некоторые из них добры, а некоторые злы по природе. - Там же, 1838, III, с. 241. То же. В кн.: Сочинения и переводы Евсевия, архиеп. Карталинского. Ч. 1. Переводы из творений святых отцев. СПб.. 1858. 8. Доказательства апостольской проповеди. Пер., Н. Сагарды- «Христианское чтение», 1907.

44 Див. конспект Gabriel Bunge.

45 TRE 16, 266.

46 Святий Іриней – автентичний свідок катехизи ІІ-ІІІ стт. Полеміка із гностиками заставляє його переглядати Святе Письмо як тип – прототип. Представлена біблійна ікономія переходить в ікономію спасіння кожного члена християнської спільноти. На богословії ікономії основується християнська катехиза, що виступає як розмірене, планове, поступове прогресивне виховання людини. Спочатку треба розглянути антропологію Іринея (хто така людина? Яка є її суть?), далі перейдемо до богословії часу в Іринея, де час є дар Божий, як місце зустрічі із божественним. У «усвідомленні часу» катехит мав би воплотити Божу педагогію, як заохочення.

47 Іпполит Римський, Творения, Св.- Тр. Лавра, 1997: Т. 1: Егзигеза на книгу Даниїла ??? Т. 2: «Про Христа та Антихриста», «Про кінець світу», «Проти Ноета».

48 Див. Лаба В..., с. 166.

49 Див. Лаба В…, с. 102.

50 Мейендорф I. Введение в святооческое богословие сс. 88 - ; Quasten J. Patrologia...; Drobner. Patrologia...; Iз Лекцій «Святі Отці і катехиза». Ориген. О началах / Пер. с лат. – СПб.: Амфора, 2000. – 382 с.

51 «Коли він займався викладанням..., не залишилося нікого в Олександрії, хто б міг присвятитися катехитичному навчанню, тому що всі були вигнані або втекли перед переслідуваннями. Тоді прийшли до нього декотрі із поган і виявили бажання слухати Слово Боже... Орігенові було 18 років, коли він дістав керівництво катехитичною школою. В цьому служінні він здобув великі успіхи... Серед усіх вірних він отримав велике пошанування за ту приязнь та любов, що він надавав усім знаним та незнаним святим мученикам... «Така була його бесіда, яке було його житя, таке було життя, якою була його бесіда». Через це Божа сила спричинила, що численні почали наслідувати його науку» (Євсевій Кесарійський. «Церковна історія», 6, 3).

52 «Багато освічених людей, притягнуті поширеною славою Орігена, приходили до нього, щоби самі переконатися в багатствах його пізнань. Також численні єретики, як і немало відомих філософів, прислухалися уважно до нього, засвоюючи від нього не тільки божественні речі, але й поняття світської філософії. Тих своїх учнів, в котрих він зауважував кращі здібності, він вводив у вивчення філософських предметів, викладаючи їм геометрію, арифметику та інші базові дисципліни. Він ознайомлював їх із різними системами філософів та пояснював написані ними твори. А менш здібних учнів він заохочував вивчати простіші науки, мотивуючи це тим, що таким навчанням вони здобудуть собі більшу легкість в розумінні та виясненні божественних Писань. Також особливо для самого себе вважав необхідним вивчати світські і філософські предмети» (Там само 6, 18)

53 «Нам в нічому не було заборони, ніщо не було для нас закритим. Ми користувалися можливістю пізнати всяке слово, варварське та еленістичне, тайне і явне, божественне і людське, зовсім вільно перебираючи то одне, то друге ми досліджували їх; ми користувалися плодами із всього і насолоджувалися багатствами душі. Якщо це було якесь древнє вчення про істину – ми заглиблювалися в нього, наповнювались чудесними видіннями, бувши споряджені прекрасною підготовкою та здібностями».

54 Обставини ісповідництва О. в Тирі описує Євсевій.

55 Мейендорф…

56 Див. конспект Квастена с. 27...

57 «Da molto tempo i filosofi greci si servirano del metodo allegorico. Essi interpretavano a questo modo i miti e favole sugli dei; riferiti sopratutto da Omero ed Esiodo. Cosi Senofane, Platone; Antistene ed altri, si sforzarono di trovare un significato profondo in questi racconti , il cui senso poteva apparire irritante». Див. далі.

58 «Подібно як людині, яка не має музикального слуху і нічого не розуміє в теорії музики, (в її руках) різні струни гусел та ліри... звучать негармонійно, так само і ті, що не вміють розрізняти божественну гармонію в Святих Писаннях, бачать невідповідність між Старим і Новим Заповітами... Але коли приступає людина, що є обізнана в Божественній музиці.., то ця людина приводить до життя звуки Божої музики, тому що вона володіє мистецтвом вчасно вдаряти по струнах Закону, а в співзвучності до них – то по струнах Євангелія, то по струнах Пророцтва, а коли потрібно – то і по апостольських струнах... Тому що вона знає, що все Писання є досконало настроєний божественний інструмент, і виконує на ньому різні ноти однієї мелодії спасіння для тих, хто бажає навчитися мелодії, котра присмиряє і зупиняє всяку дію злого духа, подібно тому як гра Давида присмиряла духа, що душив Саула» (Коментар на Матея, 2).

59 Додаток. Drobner H.-R. Patrologia... рр. 220 – 235. Лаба В. Патрологія.., сс. 134-147.

60 Прескрипт – це така аргументація, яка насправді, по своєму змісті, не має нічого спільного із стверджуваним (напр. Почерк написаної скарги на Данила належить Іванові. Проте Іван не вміє писати. Отже твердження, що Іван написав є безпідставним. Проте він міг або сказати, або продиктувати. Проте далі виявляється, що Іван і не знає Данила. Тут виявляється аж два прескрипти: неграмотність Івана та незнайомство із Данилом). У випадку єретиків – це такий аргумент, що виявляє подальшу безкорисність діалогу із ними, бо засоби їх аргументації зовсім не відповідають доказуванню їхньої істинності. Для подальшого діалогу із ними пропонується адекватні засоби аргументації.

25